Пролог або щось про найяскравішу ніч

Місяць був у повені. Його світло м’яко освітлювало землю, яка, здавалось, уже давно так сильно не відблискувала. Поверхня води у невеликому струмочку ніби світилась від усього цього світла. Ніч була на диво яскрава сьогодні. Такої ночі не було вже багато повень.

Десь на деревах непорушно сиділи птахи, більшість з яких давно вже спала. Лиш одна однесенька сова сиділа на грубій гілці дуба, роздивляючись околиці. Раптово, ніби нізвідки, в тінях з’явився чийсь силует. Він рухався безшумно, так, ніби це просто привид. Проте якусь мить потому – і силует уже вийшов на світло. Це виявилася дівчина, віком на вигляд з 23 людських роки. На голові, серед густого волосся, в неї виднілася пара вушок, ніби у кішки, а за спиною хитався хвіст. Таємнича дівчина підійшла на того самого дубу з совою і одним рухом різко сіла на землю, буквально впала.

– Я вже не знаю що робити. Зорехвіст від мене чогось постійно потребує і говорить так, ніби все нормально, – слова її звучали зовсім тихо, так, що і почути було важко. – Та я ж бачу що ні чорта не нормально. Клан Вогнів гине в мене на очах, а я і зробити нічого не можу. Скажи, ну за що мені це все?

Голос зірвався. Ця дивна істота так і продовжувала сидіти поруч із деревом, спілкуючись вз совою, ніби чекаючи що птаха відповість. Але відповіддю була лише гробова тишина і розрізаюче її ухання. Нічого хорошого.

– Кошенята Перошубки скоро стануть учнями. Там є одне кошеня, Полум’ячко, він… Як гадаєш, мені уже пора взяти собі учня? Хто зна коли я вмру, а я на можу лишити Клан без алхіміка.

Тихе зітхання. Кішка схопилась руками за голову і відчайдушно занявчала. Місяць продовжував тихо світити з небес, змушуючи землю ніби світитися. Та чи потрібно це світло, чи справді така світла ніч – хороший знак? В кущах неподалік щось заворушилось.

– Ластівко? Що ти тут робиш так пізно?

Перед кішкою проявився рудий котик, зовсім ще маленький. Це був Полум’ячко, що не мало здивувало алхіміка. Він же ще кошеня, чому він за табором, та ще й уночі?

– О ні, це що ти тут робиш? Тобі не можна виходити з табору, особливо вночі. – голос різко став неймовірно суворим. – Це порушення правил, притому серйозне.

Полум’ячко мнувся на одному місці, переступаючи з ноги на ногу і втупившись в землю.

– Ти знаєш хто такий Крик Свободи? До мене приходив такий, в нього було коротеньке волосся і очі різного кольору. Казав іти до великого дубу за табором..

Ластівку неначе током вдарило. О, звичайно вона знала хто такий Крик Свободи. Без сумнівів, легендарний кіт, проте жив він багато повень тому і був найпершим алхіміком Клану. Якщо він з’являється комусь, то лише тим, хто був обраний самими зорями.

– Пішли зі мною, Благословенне Дитя.

Ластівка різко встала на ноги і швидко пішла геть від дубу, хапаючи Полум’ячко за руку. Той, лише почув слова про Благословенне Дитя левде не закляк на місці. Котик до того чув, як мудреці росказували про таких Благословенних – кошенята, що були обрані учнями алхіміків. Така посада була ледве не поважнішою за посаду спадкоємця, що вже говорило багато. Ластівка впевнено йшла в напрямку гігантського світлого дерева – то був табір.

Місяць повільно плив по небу. Ніч сьогодні була неймовірно яскрава. Полум’ячкові здалось, ніби десь в тіні він знову побачив різнокольорові очі Крику Свободи.