Прокинутись

Жан вже давно звик до жахів, що сняться йому майже щоночі. Нажаль чи на щастя, його сусід по кімнаті, вічно сяюче сонце Джеремі Нокс, намагається щось змінити. 

Другий тиждень Жана з Троянцями Вівторок, 2:34 ночі

Жан розплющив очі, трохи підскочивши на ліжку. Жахи вже встигли стати для нього чимось звичним. Просто невід’ємна частина життя, якої неможливо позбутися. Але, незважаючи на це, щоразу, коли він прокидався посеред ночі його руки помітно тремтіли, а заснути більше не вдавалося. Хлопець встав з ліжка й попрямував до кухні. Він спробував відволікти себе від думок про Ріко, цього клятого виродка, що разом зі своїми божевільними родичами-мафіозі зруйнував його життя. Жан намагався не уявляти собі найгірші сценарії, у яких Ріко Моріяма навіть з того світу дістане його, дістане і буде жорсткого, нещадно знущатися над ним з кожну його дію.

– Жан? Ти чого не спиш? – Від неприємних думок хлопця відволік вкрай сонний голос Джеремі. Він виглядав на диво затишно в своїх піжамних штанах та запраній футболці. Пшеничного кольору волосся падало на обличчя і Нокс спробував було поправити його, але це ніяк не виправило його “гніздо” на голові. Жан здригнувся від несподіваної появи Джеремі в кімнаті, але повністю проігнорував його існування. О ні, він не розмовлятиме з цим надто веселим, добреньким ідіотом. Не зараз. Моро повернувся до вже закипівшого електрочайника і почав робити собі швидкорозчинну каву. Гидота рідкісна, але Жан звик пити її. Кому яке діло до його побажань. Джеремі, напевно, був або вкрай дурним, або вкрай хорошим, щоб зрозуміти, що Жан не збирається з ним розмовляти. Хоча, звісно ж він зрозумів. Просто цього ідіота хлібом не годуй, дай комусь допомогти. От він і продовжив свої спроби достукатися до Жана.

– Знову жахи? – О ні, Джеремі дійсно виглядав занепокоєним, тож просто так Жан від нього не здихається.
– Йди. Звідси. – Що ж, варто було спробувати, але не дивно, що до цього нав’язливого ідіота не дійшло навіть коли йому напряму сказати звалити.
– Будь ласка, поговори зі мною! – Майже благав Нокс, схопивши Жана за руки, – Я ж бачу, що щось не так… Я лишень хочу допомогти…
– До біса твоя допомога. – Жан висмикнув свої руки, подивившись на Джеремі з якоюсь сумішшю огиди та ненависті, після чого сам пішов з кухні, залишивши Нокса одного з чашкою кавової води.

Моро ліг у своє ліжко, повернувшись обличчям до стіни. Через пару хвилин він почув, як з кухні виходить Джеремі. Нокс на кілька секунд зупинився. Жан відчував, що той дивиться на нього. Після цього хлопець тихенько зітхнув, хоча, може Жану це просто почулося, і також ліг у своє ліжко, закутавшись в ковдру.

Тої ночі обидва довго не могли заснути через безліч думок. Жан не міг зрозуміти, навіщо Ноксу знати про його проблеми. Не може цей ідіот дійсно перейматися про стан інших. Ні. Ніхто не переймається. Правдоподібнішим варіантом було б, напевно, те, що він просто хоче отримати довіру Жана, щоб потім знову розбити його вщент. Звісно. Всі люди є зрадниками. Навіть він. Хоча, може Жан і помиляється…? Таким реальним здавалося занепокоєння в його очах… хто він йому? Друг? Ні, точно ні. Товариш, капітан команди, сусід по кімнаті? Напевно щось з останніх двох. Він виглядав таким… щирим? Що ж, час покаже. А зараз Жан просто заплющить очі і спробує заснути. На диво, йому це як ніколи швидко вдасться.