Продовження “Пігмаліону” Б. Шоу

1

Отримавши пишний букет півоній, Еліза, шукаючи записку від відправника, паралельно думала: “Ох, цей Фредді, навіть у відрядженні приносить усмішку”. Кожен день, протягом місяця, дарував їй приємнощі: вчора- вишукане плаття, тиждень тому- косметика і трюфелі. На додаток була записка. Але не якийсь сопливий, мегаромантичний вірш. Це було схоже на анекдоти, але такі, що розуміють тільки Еліза та Фредді. Проте замість цього, вона знайшла конверт. Не встигла Еліза його відкрити, як у двері хтось подзвонив. Місіс Пірс пішла відкривати. Еліза точно нікого не очікувала, бо гостювала у Хіггінса та Пікерінга.

Вона майже не впала, коли побачила Фредді за дверима. Від здивування вона так закричала, що з кімнати вискочили Генрі та Хью. Побачивши, що Фредді стоїть на коліні, Хіггінс одразу почав бубоніти щось під ніс. Пікерінг ледве зміг заспокоїти друга, що хотів вже істерити, що Фредді не попередив господаря будинку про свій візит. Знаючи Генрі, Еліза навіть не звернула увагу на нього. Вона й сама почала скаржитися Фредді, через те, що він їй нічого не сказав, але Фредді змусив її мовчати поцілунком і вказав на таємний конверт, який вона так і не відкрила. Еліза дістала ключ та записку, на якій було написано: “Тепер окрім квіткового магазину, в нас є й дім”. Еліза знову почала нарікати, що Фредді все зробив сам, але потім обійняла його і вдягла обручку.

Вже через тиждень вони одружилися. Як людина з сильною волею та гордістю, Еліза почала вести свій бізнес, квітковий магазинчик, який Генрі їй подарував. Разом з чоловіком вони розвивали його і досягли великого успіху.

2

*Після появи Фредді*

— Генрі, заспокойся, не починай, дай молодим людям спокій, -тихенько сказав Хью.

— Хью, чорт забирай, він мені хол грязюкою замазав. Сказитися можна, і не попередив же!

— Генрі, пішли в кімнату, там розберемося: хто, де і що замазав, -заспокійливо промовив Пікерінг.

Пікерінг сам від себе в шоці, що зміг скорити Хіггінса. І вони нарешті піднялися на другий поверх.

— Розумієш, Хью, не можу дивитися я на ці парочки. Так, я егоїст, який заздрить закоханим. Хоча є людина, яка мені подобається, але…, – з прикрістю зізнався Хіггінс.

— І хто ж ця щасливиця? Аж не віриться, що тобі сподобалась жінка, – не дав договорити Пікерінг.

— Я не можу тобі сказати, ти не зрозумієш.

— Та ну тебе, вона що, настільки негарна?

— Справа не в тому…

— Що з тобою? Не впізнаю тебе, – вигукнув Пікерінг, дивуючись від самого себе. “Справді, чого я так завівся, всеодно він ніколи не дізнається, які у мене по…”, – не встиг Хью закінчити свій роздум, як Генрі закричав:

— Це ти, бовдур!

*Тиша*

Генрі хотів було вискочити з кімнати, але Пікерінг схопив його руку і прикував поглядом до стіни. Генрі почав:

— Хью, ти точно впев…, – не встиг Генрі договорити, як Пікерінг прикрив його губи своїми.

Генрі, здивований несподіваним поцілунком, ошелешено дивився на свого “друга”.

–Так, – відповів Хью.

Ось так і склалися долі головних героїв: Елізи та Фредді; Генрі та Хью…