Прогулянка-побачення.

Збиратися Євген ніколи не любив, бо це було дуже напряжно для нього. Всі ці збори дуже вимотували, хоча треба було всього лише вдягтися і припорошитися.

 

А чоловік завжди роздував з мухи слона, бо хотів виглядати як найкраще, але не знав, як це для іншої людини. Та що тут казати, Євген не знав як краще виглядає для себе, а тут і про інших казати треба.

 

Він лише знав, що його матусі подобається, коли він у сорочці в клітинку, а Поліні – в блакитному худі.

 

В перше він все ще вірив, бо майже кожного вечора розмовляв зі своїми батьками, а на рахунок другого.. можна було сумніватися, бо нічого більше не показувало, що їй це довподоби.

 

Іноді було таке відчуття, що їй все одно, в чому її хлопець. Надів би він якусь маячню – їй все одно. Вона, останнім часом, зовсім не звертає на нього увагу.

 

Та найпростіше, Поліна не хоче з ним близькості. Вона не хоче обійматися, цілуватися, що там вже казати про інше.

 

А Женя цього дуже потребує. Але поважає свого партнера, тому і намагається не лізти з цим, коли вже видно, що зовсім набридло.

 

 

 

 

Женя дуже серйозно поставився до вибору одягу, тому що зовсім не знав, а якому світі треба появитися перед Спартаком.

 

Від Субботи віяло спокоєм та дисципліною, тому щось пістре вдягати точно не треба було.

 

Гардероб Євгена, по більшій частині, складався з худі усіх кольорів райдуги, декількох сорочок та джинсів. Але є й та частина, яку він вдягав дуже рідко, але на щось особливе.

 

Можливо, цей особливий момент настав саме зараз. Це брюки і піджаки темних відтінків, що було якоюсь дикістю для Яновича.

 

Взявши в руки тремпель з піджаком, він покрутив ним перед собою, намагаючись зрозуміти, підходить він йому чи ні.

 

Відкинув цей варіант якомога далі, бо все ж таки він йшов не на якусь співбесіду, а на прогулянку, же повинен відпочивати і відчувати себе комфортно, а якщо він так одягнеться, то не зможе бути повністю вільним.

 

 

Через декілька хвилин Євген все ж таки знайшов те, що йому подобається, та ще й підходить під атмосферу зустрічі.

 

Біла водолазка прилягала до тіла так, що його можна було розгледіти. Але Женя вважав, що в нього не дуже гарні форми, тому трохи соромився ходити кудись в цій кофті, але ніякої схожої в нього більше немає.

 

Відкопавши в надрах своєї шафи білі джинси, що були одні єдині, він також вдягнув їх на себе.

 

Підійшовши до дзеркала, Янович почав крутитися перед ним, дивлячись, чи немає ніяких подряпин, дірок і тому подібного.

 

Женя зрозумів, що чогось точно не вистачає для повноти образу, тому підійшов до ящичка зі всіма своїми прикрасами, яких було зовсім трохи.

 

Першим в очі попався наручний годинник і він одразу його застібнув на собі, бо був впевнений, що він повністю підходить до цього образу.

 

Знов же підійшовши до дзеркала, чоловік подивився на себе і відчув повне задоволення від того, як він вдягнений.

 

Зараз йому в собі подобалося все, якщо дивитися по шию, та розглядати лише одяг, а не тіло.

 

Євген ніколи не думав, що в нього можуть бути комплекси, але останнім часом постав дуже часто помічати, що він собі не подобається зовнішністю.

 

Але він нічого не міг з цим зробити. Принаймні він сам так думав, а від цих думок впадав у відчай, думаючи, що він зовсім нічого не може зробити.

 

Ось такий наша душа компанії, головний шут і комік двоособовий. Хоча він так не рахував. Ця, так сказати, друга особа, яку бачив лишень він – і є він справжній.

 

 

— це куди ти зібрався? – почувся тоненький голосок дівчини і Женя смикнувся, не очікуючи такої різкої появи Поліни. Він зав’язав шнурки на своїх кросівках і піднявся, випрямляючись.

 

— та от, на зустріч. – він махнув рукою, мов, нічого такого важливого, не звертай уваги.

 

— з ким? – Поліна схрестила руки на грудях, давай зрозуміти, що просто так вона не відстане і хоче почути відповідь.

 

Янович також був не дурний, тому розумів, що казати про те, що він іде на зустріч зі Спартаком краще не треба.

 

— а ти що, ревнуєш? – накинув на себе легеньку вітрівку, Євген відкрив двері і вийшов з квартири, показуючи, що далі продовжувати розмову в нього часу немає.

 

Поліна незадоволено цокнула язиком, а потім розвернулась та пішла в свою кімнату. Женя, кинув погляд на годинник, побачив, що вже без двадцяти, тож треба спішити.

 

 

 

 

 

 

 

Кафе знаходилося буквально в кілометрі від будинку Євгена, тому він вирішив пройтися пішки.

 

Прийшов Янович за десять хвилин до зустрічі і думав, що йому ще прийдеться чекати Субботу, але, підійшовши до вікна в кафе, він побачив людину, одягнену повністю в чорне.

 

Спартак виглядав ніби чорна дірка, що дуже дивувало, бо Женя думав, що то був єдиний випадок, коли він так вдягався.

 

Зайшовши в заклад, Євген повертів головою, роздивляючись, але потім, зрозумівши, що він вже дуже довго це робить, швидким кроком дійшов до потрібного столику.

 

— доброго дня, Спартак. – Янович сів навпроти чоловіка і протягнув йому руку.

 

— здравствуйте, Евгений. – на лиці Субботи знов не смикнувся жоден м’яз, що дуже дивувало Євгена, який зараз посміхався майже в всі тридцять два.

 

— долго добирались? – Спартак посунув меню, щоб те лежало на столі ближче до Євгена. Женя кивнув головою, безсловесно дякуючи.

 

— та ні, десять хвилин і я вже тут, – чоловік трохи посміхнувся, а потім уткнувся в меню, вибираючи, що він хоче на сніданок, бо вдома він не поїв.

 

— для чого ви мене погукали? – так, ніби ненароком запитав Янович, поки читав текст. Йому не хотілося дивитися в очі Спартаку, хоч вони й приваблювали увагу, але це було через чур для нього.

 

— то есть? – Спартак повернув погляд на Женю, а той відчув його навіть верхівкою, настільки він був пропалюючий.

 

— ну.. – простягнув той, — з якою ціллю ви погукали мене прогулятися? – Янович підняв погляд, дивлячись Субботі в очі буквально дві секунди, а потім відвів погляд, ніби ненароком.

 

— Мне стало интересно пообщаться с Вами. – чоловік розвів руки в сторони, знизуючи плечима.

 

Євген здивовано підняв брови, що викликало складки на лобі. На лиці Спартака з’явилася усмішка, яка Жені здалася трохи злорадною, але дивовижною. Сьогодні він вперше побачив як Суббота посміхається.

 

— как Вы проводите свое свободное время? – Женя дивився на Спартака всюди, але тільки не в очі. Блакить була дуже приваблива, якщо один раз подивишся – більше не відірвешся.

 

— в мене рідко буває вільний час, – вдумливо відповів Янович, потираючи підборіддя. Йому було дуже важливо коректно відповісти на це питання, — дивлюся футбол, наприклад, придумую жарти, а все інше це якісь серіали. – на моменті про футбол Суббота підняв одну брову вверх, показуючи своє здивування.

 

— серьезно? Футбол? Спорт, где все травмы имитируют и за счёт этого и выиграют? – чоловік, як було видно, був дуже незадоволений такою відповіддю.

 

Женя посміявся зі слів Спартака, але тільки після цього зрозумів, що він зовсім не жартував.

 

— не думаю, що вся гра заключається тільки на цьому. – Євген трохи посміхнувся, не дуже бажаючи продовжувати цю тему. Спартак вже відкрив рота, щоб сказати, що це зовсім не так, але тут підійшов офіціант, який всьому завадив.

 

— доброго дня, що бажаєте замовити? – запитала дівчина в білому фартуху, який був формою цього закладу.

 

— мені, будь ласка, млинці з сиром і еспресо. – посміхнувся той, коли дівчина записала його замовлення.

 

— а мне что-то на Ваш выбор, главное, что бы лёгкое и не очень сытное. – по офіціанткі було видно, що російська мова різала і її слух, але та нічого не сказала, бо була майстром свого діла.

 

— скоро принесу ваше замовлення. – та знов посміхнулася своєю неймовірною усмішкою і швидким кроком пішла з поля зору.

 

— палите? – запитав Женя, бо зовсім забув зробити це перед приходом до кафе. Йому було незручно ось так самому виходити на вулицю, бо можна було подумати, що він кудись втече чи щось таке.

 

— а вы да? – Спартак припідняв одну брову, знов же показуючи своє незадоволення.

 

— так. – знизив плечима той, а потім встав зі свого місця, поправляючи кофту, — то ж я піду. Не хвилюйтеся, нікуди я від Вас не втечу, лишень на три хвинилки. – Євген тихо прохіхікав зі свого ж жарта, а коли повернувся до Субботи, то побачив посмішку на його обличчі.

 

Спартак ніби тільки і міг, що трохи посміхатися або усміхатися, а сміху з його вуст ніколи так і не дочекаєшся.

 

Вийшовши на вулицю, Янович одразу уперся спиною в стіну будинку, дістаючи цигарки з карману. Підпаливши її запальничкою, чоловік підніс ту до рота. Вдихаючи їдкий дим, який вносив гіркоти в його життя, Євген насолоджувався.

 

Багато хто казав йому кидати палити, бо він це робить вже майже десять років, але він нікого не слухав. Це був єдиний випадок, коли Женя не слухався нікого і не збирався кидати цю справу.

 

Смак диму в роті приносив йому справжнє задоволення і дозволяв хоч трохи заспокоїтися та відпочити. Янович постійно знаходився у стані стресу, особливо після того, як Поліна почала себе так вести.

 

Чоловік часто задумувався над тим, чому саме жінка себе так поводить. Але ніколи не доходив до того, щоб скласти повний ланцюжок із подій, які привели б його до відповіді.

 

Стряхнувши попіл в смітник, Женя ще раз затягнувся, а потім викинув недопалок в урну.

 

Євген розумів, що від нього, скоріш за все, пахне домом, але він дуже сподівався, що Спартак не буде відчувати із-за цього відторгнення, тому що поки що кому з ним комфортно.

 

Зайшовши назад до закладу, Янович підійшов до свого столика, же вже стояла їжа, але Спартак чомусь ні до чого не доторкнувся. Присівши перед ним, Євген вдихнув приємний запах своєї їжі.

 

— будешь мою порцию? – перед Субботою стояв торт спартак. Женя тихо похіхікав від такого збігу, але, коли до нього нарешті дійшли слова чоловіка, то він нахмурив брови, трохи здивовано на нього подивившись.

 

— а сам чого не їси? – Євген трохи здивувався тому, що Спартак перейшов на “ти”, але нічого проти не мав, навпаки, тільки радів.

 

— я не ем сладкое. – цокнув той незадоволено, ніби то він сподівався, що всі знають, що солодке йому непотрібне.

 

Янович трохи подумав і подивився на свою тарілку, до якої поки що навіть не доторкнувся, та трохи засмучено зітхнув, але це було награно.

 

— ти тоді бери мою. – Женя поклав вилку та ніж на серветку і підштовхнув тарілку до Субботи.

 

— а ты тогда ешь меня. – Євген подумав, що йому почулося, але коли він різко подивився в очі Спартака, то зрозумів, що він просто жартує, бо на його губах була посмішка.

 

Янович також посміявся з цього, думаючи, що все ж таки не тільки він зрозумів, який це саме торт.

 

Посунув до себе тарілку з десертом, він побачив, з яким ентузіазмом Спартак забирав собі його тарілку.

 

— сподіваюся кофе тебе своє задовольняє? Мені не потрібно віддавати своє? – зі злорадною посмішкою запитав той.

 

— ну если ты так настраиваешь. – Спартак потягнувся до стаканчика кави, але Женя, швидко зреагував та легенько човпнув Субботу по руці.

 

— понял. – Спартак потягнувся до своєї кави та відпив, намагаючись зрозуміти, що ж йому принесли.

 

— ну от і добре. – посміхнувся Євген, коли на обличчі Спартака можна було прочитати задоволення.

 

— до речі, – сказав Янович, але після цього продовжив дожовувати свій шматочок. Замітив на собі уважний погляд, той почав швидше жувати, — можна я зніму сторіс? Ти не проти? – про всяк випадок запитав чоловік, бо хто ж зна цього Спартака.

 

— с моим участием? – Суббота припідняв брову до верху, трохи здивований таким питанням.

 

— ну, звичайно, – знизив плечима той.

 

— хорошо. – доволі таки спокійно відреагував той, хоча Женя вже почав думати, що це було дурне запитання.

 

Діставши телефон, Янович увійшов до інстаграму і почав зйомку.

 

— Спартак Спартак, скажи цитату дня. – звернувся до нього Женя, бо думав, що він ні за що не зможе придумати щось нормальне і скаже якусь маячню, з якої вони разом посміються, – а один посміхнеться, – і на цьому закінчать міні зйомки, але Суббота був не таким простим.

 

— У человека две жизни: вторая начинается, когда понимаешь, что жизнь только одна. – Спартак підніс до скронь вказівний палець та постукав по ній, показуючи, що треба замислитися над цим.

 

Євген здивовано подивився на Спартака, не припинивши відео, а потім, запалившись сміхом, відірвав палець від екрана.

 

— ти звідки це пам’ятаєш? Як ти так швидко придумав таку відповідь? – здивувався Янович, дивлячись на чоловіка, хоча логічніше було б монтувати відео.

 

— это самое первое, что пришло в голову, – знизав плечима той, — думаю лучше про стоицизм нужно было что-то сказать.

 

Женя підкинув брови до верху, намагаючись знайти у своїй пам’яті хоча б приблизне значення слова стоїцизм.

 

— стої що? – все ж таки вирішив перепитати той, бо йому було дуже цікаво. Яновича завжди приваблювали таки дивні на слух слова і було безмежно приємно спілкуватися з людьми, після яких треба було залазити до словників.

 

— это размышление о своих эмоциях, о причинах их возникновения, а также умение направлять их себе во благо. – губи Спартака розповзлися в посмішці.

 

— ааа.. – протягнув Женя, закидаючи собі у рота шматок торта.

 

— напиши свій інстаграм, я вже не пам’ятаю, а виходити не можна. – Євген протягнув телефон Субботі, щоб той написав йому свій нік. Через декілька секунд йому повернули телефон і він міг з задоволенням та деяким ентузіазмом писати опис до історії.

 

«гуляю з хлопцем, вгадаєте хто це?)

Ось вам підказка — @spartaksubbota 😉»

 

— до речі, дуже був здивований коли побачив кількість підписників в тебе на акаунті, – той змахнув рукою, показуючи, наскільки він замислився, — хто ж знав, що психотерапевт веде свій інстаграм.

 

— а ты прям читал? – Суббота трохи посміхнувся, — ну да, веду. Учу полезному людей, хоть как-то ведь должны продвигаться.

 

— душниш, простіше кажучи. – підморгнув Євген.

 

Спартак лише закотив очі, показуючи своє незадоволення.

 

 

 

Чоловіки розговорилися про пости Спартака та те, що в них написано. Женя прочитав всього лише декілька постів, бо згадав про лишень о другій годині.

 

За цю розмову Янович дізнався більше з психології, ніж за все життя. Йому було страшно цікаво слухати Субботу, а той, своєю чергою, не скупився не слова і розповідав як можна доступніше, якщо бачив, що Женя щось не зрозумів.

 

Євген був дуже задоволений цією прогулянкою, тому навіть не хотів повертатися додому, бо там його чекає жахлива атмосфера. І тільки вона. Ніхто більше його вдома не чекає і це трохи засмучувало.

 

Коли повисла тиша між ними, Янович зрозумів, що треба вже йти.

Змахнувши рукою, чоловік підгукнув офіціанта.

 

— принесіть, будь ласочка, рахунок. – попросив той, бо хотів його розділити.

 

Коли та ж сама дівчина принесла їм рахунок, Женя дістав гаманець і достав купюру в триста гривень, що було трохи більше половини.

 

— добре, Спартаче, я піду. – вставаючи сказав той.

 

— хорошо, конечно. – Суббота також встав, бо сидіти тут самому вже не хотілося. Натягнув на себе білу курточку, Євген подивився на Спартака, який вже був в чорному пальто.

 

— в тебе тільки чорний в гардеробі? – посміявся Женя.

 

— ну вообще-то да, это база и мне нравится. – Суббота знизив плечима, а Янович встав у ступор, не очікуючи таку відповідь.

 

— жах. – це все, що він міг сказати. Суббота протягнув йому руку, а він її пожав. Міцна рука так лагідно стискала його, що це просто не в’язалося в мізках.

 

— бувай. – попрощався Женя і почав уходити, а вже потім в спину почув тихе:

 

— до встречи.

 

За сьогодні Євген був здивований більше, ніж за останній місяць. Спартак був просто дивовижною людиною, яка мала чудову, навіть геніальну пам’ять і дуже незвичну психіку.

 

Женя відчував себе так, ніби він тільки що був на якійсь фантастично веселій лекції, які в його університеті завжди здавалися йому нудними та жахливими. Можливо якщо в Суббота був його вчителем, то він би краще вчився..

 

 

 

По дорозі додому Женя викурив ще цигарку, бо вже три години не палив, а це зовсім не мало.

 

Вдома його й справді ніхто не чекав, навіть Поліни не було, що дуже дивувало. Женя вже почав хвилюватися, бо вона не повідомила що кудись піде, але швидко зрозумів, що йому до цього діла не потрібно лізти.

 

Сівши на диван перед телевізором, Янович не став вмикати футбол, а взявся читати повідомлення, яких було просто купа. Він навіть не знав, що то таке, але зрозумів, що це все реакції на його нову сторіз.

 

Євген сміявся в голос від повідомлень, що йому писали в особисті, відповідаючи на відео.

 

Він не міг себе стримати, тому зробив скріншоти найсмішніших і відправив їх Спартаку.

 

Женя Янович, 18:59

господи, ти тільки подивися на це!😂

*Фото*

*Фото*

Спартак Суббота, 19:02

Они назвали нас парой? Я в шоке. Хотя это смешно, очень даже.

У тебя настолько плохая репутация, потому что как ещё оправдать то, что они сразу об этом и подумали?

 

Женя Янович, 19:05

Не сором мене!

Ні, я не знаю чому вони так відреагували, але це реально дуже смішно.

Чому дівчата так полюбляють геїв? Іншого виправдання я не бачу. Бо коли я з дівчиною, то нічого такого немає! Тим паче в мене Поліна.

 

Спартак Суббота, 19:08

Жень, не кипишуй так. Это селективное мышление, не у всех так. Неделю поиграются и забудут об этом как о лучшем сне. 

 

Женя Янович, 19:09

Та ні, я не кіпішую. Я просто здивований, мені немає ніякого діла до цього, поки воно мене не торкається в реальному житті. 🤷🏻‍♂️

 

Спартак Суббота, 19:12

Но признай, что это всё таки смешно.

 

Женя Янович, 19:15

Та навіть сперечатися не буду. 😉

 

Спартак на це лишень поставив реакцію-сердечко і вийшов з мережі.

 

Від цієї переписки йому було тепло на душі і він вже забув про те, що Поліни немає вдома, що він почував себе погано і все таке. Йому було радісно тільки те, що Суббота приділяв йому увагу, якої йому зараз дійсно не вистачало.

 

Сьогодні Євгена навіть не хотілося пити, бо запивати такий день пивом якось не дуже хотілося, та й він не втомився зовсім, а набрався сил на новий день.