Прогулянка морем та мрії…
від banderivo4ka2Felicita.
На крилах мрії.
Нова історія.
Та ми продовжуєм нести свій прапор, а не хрест…
Ріо.
За день до вильоту у клініку Сесіль.
Море. Вечір.
Вівіан: Чудова сьогодні погода.
Естебан: Так, зловили сонячний деньок.
Вівіан: То про що Ви…
Естебан: Ти.- посміхнувся.
Вівіан: Ну так, ти. То про що ти там розповідав?
Естебан: Ну от, заховалися ми з хлопчаками у баркасі і чекаємо. Йде дядько Мауріньо. А він був, скажу я тобі, дівчино, пияком знатним. Ми як не вискочимо на нього у тих плащах!- Вівіан засміялась.
Вівіан: Негідники! Хіба можна було так сильно налякати людину?
Естебан: Це ще що! Ти зачекай-но дівчино! Потім нам його дружина навіть дякувала! Він так налякався, що пити покинув! Так-так! Ні краплі до рота не брав!
Вівіан, сміючись: Естебане, знаєш… Дякую тобі.
Естебан: Мені? Цікаво, за що це?
Вівіан: Я ніколи не сміялась стільки, як у цей вечір. Направду.- сумно зітхнула. – Знаєш, я з тобою на одну мить забула геть про все. Чому ми тут, що Алонсо…
Естебан: Ой, тільки не треба ось цих знову сліз, гаразд?
Вівіан: Не можу… Пробач… Мій син..Йому стало гірше… Почався той незворотній процес, про який мені казав лікар Авіла…
Естебан: А можливо, це навпаки- сигнал для того, що потрібно діяти?
Вівіан: Естебане, ну як ти не розумієш? Лікар Авіла сказав…
Естебан: Один лікар сказав, Вівіанно! Всього ОДИН! Розумієш? І ти так просто попливеш за течією, як…
Вівіан: Це найкращий лікар Нью Йорка і…
Естебан: Знаєш, я б на твоєму місці носом землю рив, шукав би інших лікарів, чаклунів, шаманів, гомеопатів. Та хоч чорта лисого! Аби лише моя дитина лишилась живою!
Вівіан: Ти не був на моєму місці і тобі ніяк не зрозуміти… І не дай Боже, щоб був і…
Естебан: Ну от, я не ти, я не на твоєму місці. Але Ал хороший хлопака. Він врятував життя моєї доньки і сидіти схлипувати в хустинку я, вибач мені, наміру не маю.
Вівіан: Ти розумієш, що це може бути жорстоко та несправедливо у відношенні до мого сина?
Естебан: І що ж тут жорстокого, дозволь тебе запитати?
Вівіан: Дати йому надію і потім лишити ні з чим.- плаче.
Естебан: Тобто, краще, по твоєму позбавити його цієї надії і лишити ні з чим заради його спокою, так? Начхати, що є шанс врятуватися, нехай Алонсо помирає. Зате спокійним!
Вівіан: Не смій!- знесла руку для ляпаса, але Естебан її затримав.
Естебан: Я посмію. Ще й як посмію, Вівіанно. Ти мала б це зробити ще тоді, коли ваш Ойболить підписав хлопаці вирок! Брати Ала за шкибарки і тягнути по інших спеціалістах!
Вівіан: Який сенс? Лікар Авіла- найкращий…
Естебан: …спеціаліст лепетати язиком?
Вівіан: Припини.
Естебан: Я припиню, але ти зараз йдеш спати. Завтра вранці вертоліт.
Вівіан: Який ще вертоліт?
Естебан: З медичним працівниками. Просто до Бостону. Біля дослідницького центру Лаури та Сесіль є вертолітний майданчик, вони приземляться просто там, під дверима клініки. Вас зустрінуть медики і зроблять необхідні маніпуляції та дослідження.
Вівіан: А….
Естебан: Готель бронювати не варто, зупинимося у квартирі Марконі. Зараз ніхто не живе там.
Вівіан: Він твій родич?
Естебан: Кумисько. Бойовий товариш.
Вівіан: Дивно.
Естебан: Що саме?
Вівіан: Щось мені у його обличчі здалось знайомим.
Естебан: Справді?
Вівіан: Можливо, це повна маячня, але це справді так.
Естебан: Он як!
Вівіан: Він нагадав мені… Хоча це неважливо.
Естебан: Людину з минулого?
Вівіан: Не можу сказати..Якісь епізоди раннього дитинства. Можливо, це ще сни. З притулку.
Естебан: З притулку, кажеш?
Вівіан: Ну так. Моє дитинство, можна сказати, було розділене на два життя. Життя у притулку та життя в родині.
Естебан: І ти не пам’ятаєш, як опинилась у притулку?
Вівіан: Смієшся? Я була майже немовлям. Що я могла пам’ятати?
Естебан: І про свою родину ти ніколи нічого не намагалась дізнатися?
Вівіан: Коли я була маленькою і засинала в сльозах в притулку, то тоді тільки й жила мрією, щоб знайти своїх батьків. А потім мене вдочерили хороші люди. Просто чудові. Я завдячую їм усім, що маю.- важко зітхнула.- Шкода, що вони рано пішли з життя. Автокатастрофа. Алонсо тоді був ще немовлям. Мене підтримував Вальтер. Якби не він…
Естебан: Той кумедний вусатик?
Вівіан: Припини, благаю. Грубер- мій найкращий друг, мій помічник, моя опора, брат, якого у мене ніколи не було…
Естебан: А можливо, у тебе і є брат десь?
Вівіан: Можливо, але, скоріше за все, я того ніколи не дізнаюся.
Естебан: Слухай, дівчино, я ніяк не можу зрозуміти одного. Тобі просто подобається бути жертвою зі всіх боків чи як?
Вівіан, опустивши очі: Припини, прошу.
Естебан: Я не припиню. Не припиню. Якщо ти сама не можеш владнати своє життя, у тебе є я.
Вівіан: Слухай, от навіщо це тобі? Невже у тебе немає інших турбот, скажи? Чи є ще якась частина мого життя, куди ти ще не всунув свого носа?
Естебан: А ти все ще не розумієш?
Вівіан: Пробач, але ні.
Естебан: Дивно. А те, наприклад, що я тебе кохаю, тобі не приходило на думку?
Вівіан: Ти… Мене… Що?
Естебан: Я тебе кохаю, Вівіанно Дель Анхель. Чи хочеш ти цього чи але я зроблю все. Чуєш, все? Щоб ти була щасливою, щоб ти посміхалась, сміялась. Неважливо, зі мною чи без мене. Просто щасливою. Зі своєю родиною. З сином, невісткою, онуками, у великому домі з чашкою чаю. Сміялась, танцювала, веселилась, пила вино, та хоча б з тим своїм вусатим шпігелем.
Вівіан: Господи… Я навіть… Я не…
Естебан: Звичайно, ти цього не помічаєш. Ти не помічаєш нічого, що немає відношення до Алонсо. І я тебе не засуджую. Ба більше- чудово розумію. І Алонсо я теж вже люблю. Як рідного сина. Не дивлячись на те, що його батько інша людина, не я. Але Алонсо – син жінки, яку я кохаю, отже вже автоматично частина моєї родини та мого життя, до того ж, він врятував життя моїй доньці. І мені симпатична його дівчинина. Тому, не знаю, як ти, однак, я, ми з Адріану і всією нашою братвою Ала так просто не відпустимо. Мені ще у нього руки його матусі просити.
Вівіан, крізь сльози: Боже мій… Ти…
Естебан: Нікуди ви від мене вже не дінетеся. Ніхто. Чула? Ніхто!- цілує Вівіан.
Вівіан: Естебане… О, Естебане…
Естебан: Не треба зараз слів, дівчинко. Мовчи. Просто мовчи. Все інше тепер робитиму я. Довірся мені.
Вони стояли посеред пляжу та цілувались ще десь годину. Потім піднялися у кімнату Естебана.
Наступного ранку.
Естебан: Рота підйом!
Вівіан: Що? Як?
Естебан: Каву у ліжко замовляли?
Вівіан: Естебане! Боже мой!
Естебан: Кава. З молоком і дві грудочки цукру. Як ти любиш!
Вівіан: Боже мій! Але звідки? Звідки ти знаєш?
Естебан: У мене свої джерела інформації. До речі, ті самі джерела вже прокинулися, встигли поснідати і сфотографувати море зранку.
Вівіан, скочила: Як?! Алонсо вже прокинувся?
Естебан: Ну а я тобі що кажу?
Вівіан, прикрившись ковдрою: А мене немає у моїй кімнаті!
Естебан: Уявляєш, я знаю!
Вівіан: Та не про те я! Алонсо може це помітити!
Естебан: І що?
Вівіан: Та як ти не розумієш? Що він про мене подумає? Що вони з Марією Хосе про мене подумають?
Естебан: Що матуся доросла дівчинка і у неї є право на особисте життя!- обійняв Вівіан, пристрасно поцілував.
Вівіан: Ти неможливий! Ти танк! Ні, бульдозер!
Естебан: Хіба не за це ти мене покохала?
Вівіан: Хам! Самозакоханий хам!
Естебан: Так, хам! Але не самозакоханий, а в одну чудову дівчинку! Не будемо показувати пальцями, про кого я!
Вівіан: Ес…
Естебан: Менше розмов. Снідай та одягайся. Скоро гелікоптер прибуде.
Вівіан, ледве чутно: Естебане…
Естебан: Так, що, моя дівчинко?
Вівіан, тремтячим голосом: Дякую тобі за все.
Естебан: Дякуватимеш мені, коли онука охрестимо. Вперед.
Через 15 хвилин.
Естебан: Хлопці та дівчата, двадцять хвилин на збори!
Алонсо: Що? Як? Куди? У нас білети на післязавтра.
Естебан: В Бостон.
Алонсо: Як? Але ж ми…- схопився за ніс.- Чорт забирай. Вдруге за ранок.
Вівіан: Господи! Синку!
Естебан: От і я про те, Але! Рятувати тебе летимо, хлопче!
Алонсо: Сеньйоре Естебане, дякую, звісно, за Вашу турботу, але я не хочу знову…
Естебан: Тут зараз мова не йде про те, що ти хочеш чи не хочеш. Жити хочеш?
Алонсо, ледве чутно: Звісно, однак…
Естебан: Отже, якщо хочеш жити, то просто слухай мене. Марш нагору збирати речі! Скоро гелікоптер з медиками!
Марія Хосе: Я допоможу йому, сеньйоре Естебан.
Алонсо: Шановні, я можу сам приймати рішення. Мені не п’ять років.
Вівіан: Синку, благаю. Краще не сперечайся.
Алонсо: Мамо не думав, що ти так просто дозволиш комусь верховодити. – посміхнувся.
Вівіан, почервонівши: Це…Це…
Алонсо, взявши маму за руку: Годі тобі, мамо. Я дуже радий за вас.
Вівіан: Мій хлопчику.- поцілувала руку Алонсо.
Алонсо: Ти маєш право бути щасливою, мамо. Ви з Естебаном.
Вівіан: Однак, синку, мова не про те зараз..Ти…
Естебан: Так, панове хороші, я щиро поважаю вашу любов до фантастичного мистецтва у вигляді розведення та розмазування шмарклів, але це потім.- подивився на екран телефону.- Повідомлення на пейджері. Борт прибув. По конях.
Марія Хосе: З Богом!
Алонсо: З Богом!
Вівіан: Все буде добре, сину!- поцілувала руку Алонсо.
Декілька годин потому.
Бостон.
Клініка.
Вівіан, нервово потираючи долоні: Ну чому так довго?
Естебан, з зубочисткою в роті, сонно: Знаєш, як вирубати людину? Натискаєш на сонну артерію і вона сама…
Вівіан: Господи, навіщо мені ці знання? Коли мій син…
Естебан: Якщо ти зараз не заспокоїшся, я це випробую на тобі!- голосно.- Сіла! Негайно!
Шокована Вівіан сіла в крісло.
Естебан: Ну от. Інша справа. А то маячить, нервує…
Вівіан: Ти не розумієш.. Зараз вирішується доля нашого сина!
Естебан: От! Мені подобається хід твоїх думок!
Вівіан: Тобто.. Мого сина.. Тобто.. Я… Пробач… Я не розумію, що кажу.
Естебан: Все гаразд, дівчинко. Все гаразд.- взяв Вівіан за руки. А тепер глибоко вдихнула! Видихнула! Знову вдихнула! І знову видихнула! От яка молодець! Заспокоїлась?- Вівіан ствердно кивнула.- От як добре! А ось і Сесіль!
Іде Сесіль Марконі.
Сесіль: Доброго дня!
Вівіан: Доброго дня, сеньйоро…
Сесіль: Марконі. Сесіль Марконі.
Вівіан: Які новини, лікарю?
Сесіль: Мені потрібно з Вами поговорити. Ходімо в кабінет.
Естебан: Ось так, ходімо, люба.- взяв Вівіан за руку.- Не хвилюйся. Я з тобою.
Вівіан: Дякую за все, дякую, що поряд.
Естебан: Все потім. Ходімо.
В кабінеті.
Сесіль: Сідайте.
Вівіан: Дякую.
Сесіль: Кава, чай, вода?
Вівіан: Яка мій син?
Естебан: Водичка не завадить, Сес. Я принесу.
Сесіль: Гаразд.
Вівіан: Що скажете, лікарю?
Сесіль: Почну з того, що ситуація надто важка…
Вівіан: Господи…
Естебан: Ось вода, тримай.
Вівіан взяла склянку тремтячими руками.
Естебан: То що там наш боєць? Коли буде до служби придатним?
Сесіль: Думаю, що скоро. І швидше, ніж Ви думаєте. Якщо нам пощастить.
Вівіан: Тобто?
Сесіль: Ми зможемо говорити про одужання. Якщо ми знайдемо якомога швидше донора. Для пересадки кісткового мозку.
Вівіан: Це неможливо.
Сесіль: Хто вам таке сказав?
Вівіан: Думаєте, ми не розглядали такої можливості? Я… Лікар Авіла… Я здавала проби. Я не можу бути донором. У нас навіть при народженні був резус конфлікт. У Алонсо була одна група крові з його батьком.
Сесіль: А батько…
Вівіан: Батько Алонсо пішов з життя. Давно. Я вдова.
Сесіль: Хм. Пробачте. Ну нічого.- клацає комп’ютером.- Ми внесемо в базу даним дані Алонсо. Можливо, прийде відповідь з банку донорів.
Вівіан, ледве чутно: Це виключено. Лікар Авіла припрацьовував цей варіант. При стадії хвороби Алонсо донора знайти майже нереально. А часу у нас немає…- плаче.- Господи. А він казав.. А я дала надію…. Нащо? Нащо? Адже доктор Авіла…
Естебан, скрипнувши зубами: Так. Одне це словосполучення «доктор Авіла» у мене викликає агресію. Як рефлекс собаки Павлова.
Сесіль: Це лікуючий лікар Алонсо?
Вівіан: Так… Найкращий спеціаліст, якого нам порадили.
Естебан: Це дурень, який мало не загнав Ала в могилу. Так, добре. Сес, я можу здати пробу на донора?
Сесіль: Ну який з тебе донор, Сан Брано?- сміється.
Естебан: А що не так?
Сесіль: Нам потрібен донор кісткового мозку, а не кров’яного спирту.
Естебан: Ха-ха-ха, ой як смішно!
Сесіль: Якщо серйозно, донор має бути без шкідливих звичок!
Естебан: Це дискримінація меншин!
Сесіль, сміючись: Добре. Не час для жартів.
Естебан: Нам жарти працювати та жити допомагають.
Сесіль: Ну, жартувати ми будемо, коли відсвяткуємо другий День Народження Алонсо.
Естебан: Згоден. Зараз недоречно. Затикаюся.
Вівіан: Мені можна до сина?
Сесіль: Він у палаті. З ним його наречена.
Вівіан, злякано: Мій хлопчик. Йому стало гірше?
Сесіль: Напади можуть бути часті при його формі захворювання. Добре, що він тут зараз. Йому вчасно надали медичну допомогу.
Вівіан: Мій хлопчик. Мені можна до нього?
Сесіль: Навіть треба. Справа в тому, що у нас є одна пропозиція. Ми розробили експериментальний препарат, який суттєво зупиняє перебіг хвороби. Він запатентований, пройшов клінічні випробування. Можемо показати сертифікат. Такий аналог один у світі наразі. Ви згідні?
Вівіан: Я…- подивилась на Естебана.- Я вже згідна на все. Аби лише мій син жив.
Естебан: Оце правильна позиція, дівчино. Оце хвалю.
Вівіан, стиснувши руку Естебана: Я просто пригадала ту нашу з тобою розмову. Дякую тобі. Дуже дякую. Справді.
Естебан, накривши руку Вівіан: Завжди будь ласка, дівчинко.- лагідно- Бо повинен був хтось, в решті решт, вправити тобі мізки.
Вівіан почервоніла, опустила очі. Сесіль ледве помітно посміхнулась.
Думки Сесіль: Ну а що? Чудова, гарна пара. Саме така жінка нашому Есті і була потрібна. Вони чудово доповнюють одне одного. І все в них буде добре. Неодмінно буде.
Вівіан: Однак…
Естебан: Що, дівчинко?
Вівіан: Мені здається, що це питання потрібно обговорити з Алонсо.
Сесіль: Ясна річ. Ходімо до нього просто зараз.
Вівіан: Мій хлопчик… Ходімо…
Еста: Але з умовою, що ніяких сліз. Не вистачило затопити тут клініку. Сесіль та Лаура гніватимуться! Чи не так, Сес?
Сесіль, ледве помітно посміхнувшись: Так точно, товаришу генерал!
Естебан: Ну от! А тепер, слухати мою команду. До товариша сержанта Дель Анхель кроком руш!
Вівіан: Так точно! – посміхнулась.
Естебан, до Сесіль: У мене до тебе буде ще одна розмова, але це потім.
Сесіль: Звісно, Естебане. Як скажеш.
Естебан: Дякую, Сес. За все дякую.
Сесіль, посміхнулась, стиснула руку Естебана: Ходімо до Алонсо.
Естебан: Пішли.
Палата Алонсо.
Сесіль: Такі ось новини на даний час.
Алонсо: Мені доведеться лежати у клініці під час прийому препарату?
Сесіль: Я так розумію, тобі б того не хотілось?
Алонсо: Чесно кажучи, ні.
Марія Хосе: Алонсо, не впирайся!- стиснула руку коханого.- Якщо лікар Марконі скаже, то…
Сесіль: Власне кажучи, у тому немає сенсу. Увесь сенс препарату в тому, власне кажучи, що він дистанційно підтримує організм та не дозволяє хворобі прогресувати. Як гіпотензивні для тих, у кого стрибає тиск, але спектр дії тут потужніший.
Естебан: Оце охрініти! До чого техніка дійшла, точніше, наука!
Алонсо: Дякую, лікарю Марконі. Дуже дякую.- сумно подивився на маму та Марію Хосе.- Просто це подорож моєї мрії. Хочеться встигнути… Можливо, це моя остання подорож.
Марія Хосе, схлипнувши: Алонсо… Благаю, не треба…
Вівіан, плачучи: Синку…
Сесіль: Таких подорожей у тебе може бути ще багато. І можливо про них напишеш не один том мемуарів у оточенні онуків та правнуків. Головне, воля до життя та одужання. Тобі є заради кого боротися, Алонсо.
Алонсо: Є. Однозначно є.- подивився на маму та Марію Хосе. – І я боротимусь, лікарю Марконі. Заради них боротимусь. Обіцяю.
Наступного дня Алонсо Дель Анхель продовжив свою подорож.
0 Коментарів