Прогулянка зі Смертежерами

У наступні кілька днів довелося набратися терпцю. Герміона виклала Северусу про Морров все, окрім моменту, що та намагалася пограбувати сейф Лестранж (у цьому моменті їй щось муляло і вона вирішила притримати його для міркувань). Снейп був вражений. Спочатку його шокувало, що Герміона врятувала ґобліна («Ти могла загинути нафіг!» — кричав він), потім — що ґоблін отак просто подолав усі захисти маєтку («Мені погано»), а на історію про домовика у Снейпа емоцій вже забракло («Як я сам ні разу не подумав»). Але негайно йти в Гоґвортс шукати ельфа вони, на розчарування Герміони, не могли. Бо без Керроу не можна й кроку ступити.

Ще вона тренувала безмовну магію, а під час уроку з блокології знову мимоволі приголомшила Снейпа. Виявилося, що Лорд своїм натиском надійно заблокував її ментальний щит. Настрій Герміони від того лише покращав. Приємно, коли твій ворог сам себе обводить круг пальця.

Накривало вночі. Їй снилася професорка Бербідж або ж вона втікала від Розьє плутаними коридорами, а він неодмінно ловив її, хапав за горло і вона скидалася зі сну з криком.

На невідомо котрий вечір її переховувань від Керроу в двері пошкрябалися.

— Няв!

— Вітаю, Шкарпеточко! — Герміона почухала підборіддя кота і жестом запросила його увійти.

Кіт не став стовбичити у дверях, як вони полюбляють, а одразу облаштувався у кріслі.

— О ні, в тебе, певно, брудні лапи і Северус зробить з тебе комір, якщо побачить тут, — Герміона приклала вказівний палець до підборіддя, наче міркуючи. — Ні, він зробить комір із мене.

Кіт дивився на неї з великим ентузіазмом.

— У мене був кіт, Шкарпеточко, ви могли б подружитися, — вона переставила кілька книжок на полиці з одного кінця в інший. — Сподіваюся, з Криволапиком усе добре.

Її кімнати вже не настільки нагадували безликі готельні номери — переважно завдяки книгам, які Герміона переселила з бібліотеки. Вона поринула у навчання, щоб кудись подіти раптово віднайдене завзяття. Ейлін замовила їй нові підручники поштою, а доти Герміона прокидалася о шостій ранку, щоб нагребти у бібліотеці книжок до того, як замком почнуть вештатися Керроу. Іноді вона заставала у бібліотеці сплячих головою в стіл Северуса чи Ейлін, але чим вони займалися, їй не казали.

У двері постукали.

— О ні, ти привів за собою хвіст, — прошепотіла Герміона до кота.

Він нявкнув, наче відповідаючи. За дверима виявилася Ейлін.

— Ми вже починаємо підготовку до того незрозумілого балу, — повідомила вона. — Тож… треба замовити тобі сукню.

Герміона коротко засміялася.

— Звернімося до Талії. Ой, ні, зовсім забула, що ми по різні боки, — зіронізувала вона.

Ейлін торкнулася брошки на грудях, непевна, наскільки іронія Герміони сумна. Але вона не почувалася людиною, яку слід жаліти. Все пережите в замку Лорда тепер здавалося страшним сном, от тільки вона більше не могла навіть подумки називати його якось інакше, без дрібки… не те щоб поваги, але усвідомлення, що з цим ворогом не варто жартувати.

— Гадаю, високі рукавички точно стануть у пригоді, — сплеснула руками Герміона. — Я не почуваюся достатньо готессою, щоб світити величезною черепухою на руці направо й наліво.

Кіт пчихнув так, наче засміявся.

— Мерлін, а ти, мерзотнику, що тут робиш?! — нарешті помітила його Ейлін.

Герміона аж здригнулася. Ейлін гнівно блискала очима на кота. Та що вони всі мають проти нього? Кіт навіть не поворушився, лежачи зі схованими під хутром лапами.

— Я люблю котів! — запротестувала Герміона.

— Ем, звісно, так, — Ейлін неохоче відірвала від нього погляд і розгорнула принесені каталоги. — Ось багатий вибір. Я лишила закладинки на варіантах, які мені сподобалися. Швачку запросимо сюди, бо хтозна, коли цей домашній арешт закінчиться.

— Може, одного дня ми з Ґіневрою схаримося настільки, що просто засмажимо Керроу, — весело відказала Герміона, гортаючи каталоги. — Скажемо всім, що це зробив Орден.

Кіт схилив голову набік і замуркотів. Ейлін знову ворожо покосилася на нього. Герміона поспостерігала за їхніми перестрілками поглядами, а тоді зосередилася на сукнях. Варіанти Ейлін здалися їй жахливими. З такими кринолінами під спідницями тих суконь можна оселитися!

— А Ґіневри ти теж уникаєш чи мені здалося? — Ейлін намагалася говорити якомога невимушеніше, але в її голосі вловлювалася певна напруга.

Герміона не хотіла говорити на цю тему. І думати теж. Вона воліла дізнатися, що ж тоді сталося, а потім, можливо, відкусити своїй диво-матері голову.

— Подружками нам найближчим часом не стати.

— Звісно, — поспішила погодитися Ейлін. Але на цьому розвідка душевного стану не завершилася.

— Якими були дні у Темного Лорда? — обережно спитала вона трохи згодом, коли Герміона покінчила з першим каталогом і нічого там не вподобала. Говорити на цю тему не хотілося тим більше.

— Не рекомендую такий досвід. Мітку ставлять дуже боляче, втручаються в приватний простір виманологією, Круціатусами пригощають після сніданку, — сказати про професорку Герміоні було несила, тож вона відкинула цей спогад. — Та це нічого. Бути битим своїми — нормальний стан нас, Смертежерів.

Кіт скинув голову. Вони з Ейлін виглядали прямо однаково приголомшено.

— Оця сукня ок, — Герміона кинула на столик розкритий каталог з непишним вбранням.

Над головами пролунав передзвін.

— Хто це так пізно? — здивувалася Ейлін.

Вона пішла до виходу, прихопивши з собою кота.

— А можна він поспить у моїй кімнаті? — спитала Герміона наостанок.

— О, ні-ні, він брудний, — мимохідь бовкнула Ейлін, стривожена гостями.

Герміона закотила очі. Вона знову засіла за навчання, міркуючи про одне закляття, яке вже якось застосовувала, аж тут прийшов Северус.

— Тебе кличуть, — безбарвно оголосив він.

Він видався Герміоні напруженим і від цього їй самій зробилося тривожно. Дорогою вниз Северус сказав:

— Схоже, вас забирають на завдання.

— Кого «нас»?

— Даніель Забіні привів сина, Нотта, Мелфоя і Паркінсон.

— А що може бути за завдання? — гарний настрій останніх днів як вітром здуло. Герміона відчула, як тихенько підкрадається страх.

— Я не знаю, — Северус помовчав. — Але будь обачною. І розважливою. Не підставляй себе… чи Орден.

—Тобто? — не зрозуміла Герміона. Її дратували ці недомовки: тепер їй можна було сказати буквально все на світі, але Северус все одно висловлювався туманно.

— Алекто дуже розраховує, що ти покличеш друзів. Розумієш?

— Це може бути пастка для них? — припустила Герміона.

— Атож, — дещо роздратовано підтвердив Снейп.

Гості стовбичили у передпокої, навіть не проявили манери й не посиділи у вітальні за теревенями про погоду. Герміона одразу відзначила, що Блейз блідий як смерть і взагалі мав такий вигляд, наче зараз виблює. Паркінсон поправила волосся. Довгі нігті вона обрізала.

Даніель Забіні, батько Блейза, був красивим чоловіком зі світлими, майже безбарвними очима. Такі очі виглядали дещо моторошно.

— Вітаю родичку, — кивнув він.

Усі обмінялися безглуздими люб’язностями під нетерплячим поглядом Алекто, а тоді Керроу радісно оголосила:

— Панні Снейп, пану Мелфою, пану Нотту і панні Паркінсон надана велика честь виконати доручення Темного Лорда. Разом зі мною.

— Що це за доручення? — спитав Северус.

— Вони мають доставити тутешнього маґлонародженого до Темного Лорда, — проспівала Керроу. — Гівнюк не поспішає ставати на облік.

«Тутешнього маґлонародженого?» — подумала Герміона, а вже наступної миті в неї від жаху шкіра взялася сиротами, бо вона згадала, як Дін Томас казав, що єдиний у містечку бачив замок Снейпів на горі. Вона озирнулася на Северуса, самими очима волаючи, що то її однокурсник. Але Снейп на неї не дивився.

***

Алекто Керроу легкою ходою йшла попереду, немов пританцьовуючи в такт беззвучній мелодії.

— Передчуття розправи над маґлами завжди покращує мені настрій, — сповістила вона глузливим тоном, явно насміхаючись з мертвецьки блідих притихлих супутників.

Амікус важко ступав позаду, і їхня процесія більше нагадувала ходу конвою та чотирьох ув’язнених. Під мантіями шурхотіло опале листя. Цього не може статися. З Герміони годі огидних подій. Зараз у якоїсь блискавки є чудова нагода розколоти небеса і жахнути Алекто в маківку.

Занедбане містечко було, судячи з усього, майже безлюдне. Вони увійшли на вузьку вуличку поміж двох рядів сірих кам’яниць з облупленими дверима і чорними проваллями вікон. Залізна хвіртка жалібно поскрипувала на вітрі, десь коти волали як навіжені. Дорогу перебіг худий собака з побитою лишаєм спиною. Амікус почав насвистувати, і його свист звучав оглушливо в мертвому містечку — відчуття було таке, ніби вони потрапили в позачасся, де існує тільки розкладання, що триває вічно, але ніколи не закінчується. Вони повернули в один із завулків між триповерховими будинками, — завулок був настільки вузьким, що довелося йти боком по одному. Зверху, з проржавілого жолоба, скрапувала дощова вода і залишала на землі руду калюжку.

— Фе! — з огидою видихнула Пансі, коли крапля з гучним «плюх» приземлилася на її дощовик.

Із завулка вони потрапили на освітлену ліхтарями невелику площу, по той бік якої стояв супермаркет «Велика кишеня», грайливо підморгуючи вивіскою — кілька літер не горіли, демонструючи і так очевидне запустіння. Алекто повела їх через площу. Крізь тріщини в асфальті проросли кущики трави, які зараз більше нагадували солому.

— Це ще що за клоуни? — пролунав глузливий голос з боку супермаркету. — Поглянь на їхній одяг, Поле!

Компанія підпилих підлітків зупинилася у дверях супермаркету. Вони почали вигукувати лайки, свистіти й махати їм.

— Амікусе! — зло кинула Алекто.

Двічі запрошувати його не треба було — косий помах чарівною паличкою, і вивіска супермаркету, розсипавши сніп іскор, звалилася просто на підлітків, притиснувши двох.

Герміона навіть сповільнила крок від несподіванки.

— А хіба ми не дотримуємось Статуту секретності? — ляпнула Паркінсон.

Це було таке наївне питання, аж тупе. Алекто зареготала.

— Агов, ми тепер і є влада, що хочемо, те робимо, дурепо!

Перелякані підлітки тепер кричали на тон вищими голосами і намагалися підвестися на ноги. Нотт раптом теж змахнув паличкою — машину, припарковану поряд із супермаркетом, жбурнуло на маґлів. Герміона ледве втрималася, щоб не закричати «Стережіться», але, на щастя, підлітки вчасно кинулися врозтіч, і старенький форд з гуркотом врізався у вітрину.

Герміона з Паркінсон шоковано позирнули на Нотта. Той посміхався шаленою посмішкою, явно у захваті від безкарності.

— Блін, Поле, вони якісь виродки! — проверещала одна з дівчат, вчепившись у рукав хлопця.

Алекто різко перестала сміятися. Вона зробила кілька кроків у бік маґлів. Підлітки, як один, замовкли і так і застигли, стежачи за кожним її рухом широко розкритими від жаху очима. Алекто змахнула рукою, і в її долоні раптом з’явився сліпучий батіг зі сплетених разом блискавок, що звивався, наче змій. Герміона трохи відступила. У повітрі затріщала статика, а темно-сині очі Керроу наче світилися зсередини, роблячи її схожою на якогось потойбічного демона. Вона змахнула батогом над головою — Герміона з рештою ледь ухилилися від кінця, що розгалужувався тонкими венами, — і блискавки простягнулися в бік підлітків, наче жадібна рука.

Герміона відвернулася. Тріск статики заглушив крики втікачів. Ліхтарі навколо площі замиготіли й згасли, дроти луснули і попадали вниз, вивергаючи снопи іскор і шалено крутячись. Дерево поряд з одним із будинків спалахнуло, і світло у вікнах зникло. Містечко провалилося у тривожну пітьму, тільки здалеку ще лунав наляканий вереск підлітків, які з усіх ніг неслися геть.

— Ходімо, чого встали! — з явним нетерпінням гаркнула Алекто.

Її волосся стало кудлатим і жорстким від надлишку статики навколо неї, надаючи їй зовсім божевільного вигляду. Вона попрямувала вперед, майже переходячи на біг, між хижо зігнутих пальців пробігали короткі змійки блискавок.

Герміона з іншими рушила слідом, відчуваючи, як серце поштовхами розносить по тілу крижаний холод. У горлі застрягла грудка, що заважала дихати, але плакати, як не дивно, не хотілося.

Містечко так і залишилося принишклим — чомусь ніхто не вийшов подивитися, що ж такого трапилося на площі. Навіть у вікна ніхто не визирав — втім, будинки навколо площі видавалися безлюдними. Завернувши за ріг наприкінці вулиці, вони ніби опинилися в іншому містечку: перед ними простяглася тиха вуличка, густо заросла плодовими деревами, чиї розлогі гілки приховували убогі закинуті будиночки майже повністю. Яблуні простягли свої гілки з-за огорож, сплітаючи їх над ґрунтовою дорогою, наче пальці рук. В одному з крайніх будиночків горів вогник свічки. Алекто рішуче штовхнула хвіртку.

— Ось ми й прийшли, — зловтішно сказала вона.

Герміона зі слизеринцями завмерли.

— Ні, ні, — посміхнулася Алекто. — Ви підете зі мною. Ви ж не хочете, щоб із вашими любими батьками щось трапилося? Ну, — вона окинула їх похмурим поглядом: — Або з вами.

Керроу закляттям відімкнула двері й влетіла всередину, її брат і Нотт метнулися слідом, і майже відразу до Герміони долинув жіночий скрик. Вона застигла на ґанку. Крізь прочинені двері вона бачила крихітний бідно обставлений передпокій, що його осявали часті спалахи блискавок, і вузькі сходи, які вели на другий поверх.

— Прокляття! — заскавулів Блейз. — Що за жах.

Мелфой просто заштовхав його всередину, а за ними шмигнула Паркінсон з величезними від жаху очима.

І тут Герміона не втрималася. Северус сказав не підставляти Орден, але нажахана частина її дала слабину і Герміона швидко пустила Патронуса. Вона знала, кому його надіслати — це мав бути хтось, хто відреагує миттєво, не думаючи про можливі пастки. Тож Патронус рушив до Сіріуса.

А потім у Герміону прилетіло закляття.

***

Реґулус підстрахував Герміону чарами, щоб вона не дуже сильно вдарилася, падаючи.

— Ой, вона впала! — донісся з дверей голос другої дівчини, здається, це була дочка Паркінсона.

Дівчина з кузеном Герміони вискочили на ґанок. Над їхніми головами пролетіли закляття, розбивши шибки, і почулися пахкання від роз’явлень. Дівчина заверещала, бо одне із заклять ледь не влучило в неї, вони з Забіні схопили непритомну Герміону за руки й ноги і потягнули в кущі. З розбитих вікон посипалися нові закляття й друзки скла.

— Ой-ой-ой, — запищали ці двоє, ледь не по землі Герміону волочачи.

— Ви гоните?! — з будинку показався син Нарцисси і, о диво, здогадався скористатися магією, щоб левітувати Герміону подалі.

Якесь це покоління Смертежерів ніжне. Якщо не сказати тупе. За інших обставин Реґулус би реготав з них вголос. На доріжці роз’явився Муді. Звісно, він побачив малих. Звісно, на його обличчі розквітнула уїбанська посмішка і він пальнув у них по черзі. Молодшому Мелфою закляття прийшлося в спину. Хтось з двох хлопців закричав від болю, що не припинявся. З радісним хрюканням Муді забіг у будинок.

Реґулус перекинувся на кота і чкурнув до тих нездалих нових Смертежерів. З дверей саме хтось вискочив, сильний біль пронизав бік, коли людина перечепилася через нього й загриміла на доріжку. Слідом вистрибнув Кінґслі. Поки той в’язав свого супротивника, Реґулус повернувся в людську подобу, скасував дію накладених Муді заклять і присипив школяриків. Ну, хай відпочинуть у кущах, це оптимальна опція для них. Підвівшись, він крізь вибиту шибку зачарував Смертежера, який саме роз’явився за спиною Тонкс.

— Оу, вау, дякую, — сказала вона так здивовано, наче ніхто, крім аврорів, не міг бути спритним.

Кінґслі кинувся назад у будинок. Реґулус побрів далі, пригинаючись попід вікнами. Сіріус рубався одразу з чотирма супротивниками у кухні, випускаючи закляття з шаленою швидкістю і здіймаючи в повітря предмети. Ножі хижо блискали в повітрі. Реґулус навіть не встиг йому підсобити — Сіріус впорав усіх чотирьох сам. Зі сходів у коридорі почувся гуркіт і брат чкурнув туди.

Реґулус пішов далі. На задньому дворі точилися двобої. Він приморозив найближчому Смертежеру ноги до землі і той не зміг ухилитися від закляття Люпина. Перевертень допоміг найближчому Візлі, вони почали тіснити Смертежерів в інший бік саду, а Реґулус підібрав покинуті чарівні палички. Ніколи не будуть зайвими.

Роз’явитися вже було неможливо. Хто б сумнівався. Реґулус пробрався через сад і перемахнув через паркан на вулицю. Він трохи знав методи Рабастана. Той може блокувати здатність до роз’явлення в радіусі кілометра, але зазвичай перебуває десь поблизу від сутички, бажано в точці, де все буде видно. Так він може точково дозволяти роз’являтися своїм друзям, хоча в темряві це важко організувати, бо неясно, хто де. Тож сьогодні він, напевно, просто чекає сигналу завершення операції.

Реґулус про всяк випадок знову став котом і вийшов на відкриту ділянку, щоб добряче роззирнутися. З висоти звірячого зросту це було не дуже зручно, та він помітив фігуру на даху триповерхового будинку, що проглядався з-поза гілок яблунь.

Реґулус припустив туди. Котячих дверцят у під’їздах не передбачалося, тож він заздалегідь став людиною, щоб ніхто зайвий не побачив його перетворення, коли йому знадобиться відкрити двері. Біля одного з під’їздів він уже хотів вимовити Алогомору, коли потилицею пробігся холодок, він обернувся і останньої миті встиг відбити закляття. Червоний промінь зрикошетив у пожежні сходи й оплавив їх.

— То це справді ти, — звузила очі Беллатриса.

Реґулус глибоко зітхнув. Він уже вичерпав свій запас нерозважливості на найближчий час. Настала пора бути обачним. Він безмовно відімкнув двері позаду себе і ледве встигнув туди заскочити (іноді краще бути боягузом, аніж трупом). Наступне закляття Белли частково зім’яло двері й відкинуло Реґулуса до стіни навпроти. Він спробував начарувати кригу. Перша спроба закінчилася комком снігу (ні, як невчасно!), з другої крига замурувала вхід і полізла на всі боки. Реґулус кілька разів послизнувся на результаті власних чарів, втрачаючи дорогоцінні секунди, і побіг нагору смердючим під’їздом. Надовго це кузину не затримає. Та все ж він був уже на другому поверсі, коли внизу з грюкотом винесло шмат стіни. Будівля здригнулася, Реґулус перекинувся на кота і чкурнув до квартири, двері якої саме прочинив господар. Мить — і він знову людина. Він затраснув двері перед носом старого маґла і щоб нічого не пояснювати, наклав Імперіус.

— Сховайся! — наказав він.

«Я вже маґлів рятую, здуріти». Реґулус визирнув у вікно вітальні, потім — кухні, і, як і сподівався, там були пожежні сходи. Він виліз на майданчик, прочинив за собою вікно і знову став котом. Гаразд. Він припав животом до холодних прутів. Лишилося знайти в собі сміливість рухатися далі. Тіло наче заклякло. Здається, він занадто добре знав, наскільки Белла хвора на голову. І яка в неї хороша уява, коли йдеться про тортури. Тому що як інакше пояснити, що він тупо закляк і не міг змусити себе зробити останній ривок. «Якщо зволікатиму, мені точно гайки. І не мені одному», — він згадав, як Сіріус безстрашно бився з чотирма і чисто взявши себе таким чином на слабо, чкурнув вгору.

На даху Реґулус опинився за мить до Белли. Однією рукою знову заморозив двері, а другою відправив у Рабастана Закляктус. І одразу роз’явився.

— Тікаймо! — закричав він підсиленим магічно голосом, щойно опинився в будинку того маґлонародженого.

Встиг помітити, як зникає Кінґслі, і сам стрибнув у чорноту роз’явлення.

***

Summer has come and passed

The innocent can never last

Wake me up when September ends

Круціатусів стало більше.

Так можна було підсумувати цю пригоду. Герміона могла б позловтішатися, що отримала прочухана разом з такою зіркою, як Белла Лестранж, але сил на емоції не було. До того ж, їх знову лишили у смердючому замку Лорда, відпустили тільки Нотта, який чи то поранив, чи то взагалі вбив маму Діна.

— Нотт-єнот, — похмуро буркнув Блейз уже біля «своєї» кімнати.

Усі четверо добиралися на другий поверх ледь не повзком.

— Ми б теж могли ночувати вдома, якби ви не тупили, — заявив Мелфой недосяжно зверхньо.

— Ого, то нафіга ти з нами няньчився? — вмить відреагувала Паркінсон. — Треба було доблесно вломитися в будинок і виписати чортів цьому жалюгідному Сіріусу Блеку і його нікчемній банді аврорів!

Герміона всміхнулася кутиками рота й прослизнула у свою похмуру спальню. Вона ледве доковиляла до ліжка і вмостилася з краєчку, обхопивши ногами коліна. Якийсь час вона дослухалася до сварки в коридорі, але чула тільки роздратований тон, потім грюкнули одні двері, інші — і запала тиша. Чогось вона раніше думала, що Паркінсон — дівчина Мелфоя, але, здається, помилялася.

Тиша тиснула. Герміона відчувала, що чим довше сидить одна, тим більше дослухається незрозуміло до чого і її все більше поймає страх. Вона спробувала глибоко повільно дихати. Тоді мугикати собі під ніс діснеївські мелодійки. Тоді здалася.

Герміона не без зусиль вилізла зі своєї кімнати, всі м’язи нили, наче її розтягували на прокрустовому ложі (не те щоб вона знала, які там мають бути відчуття, але стовідсотково подібні). Біля дверей Блейза вона ще раз засумнівалася й засоромилася, але порожній моторошно тихий коридор надихнув її. Вона постукала.

— Заходьте! — заволав він. — Драко, тобі теж потрібне слабке чоловіче плече цієї ночі? Ого! — Блейз аж рота відкрив, побачивши на порозі її.

На його ліжку вже вмостилася Пансі.

— Ой! — Герміона спаленіла. — Перепрошую…

— Розслабся, ґрифіндорко, навіть якби ми планували секс, зараз ми занадто дохлі для цього, — повідомила Паркінсон зі свого місця.

— Отже, ти боїшся спати сама? — діловито уточнив Блейз.

Герміона зволікала. Присутність Паркінсон усе змінювала, тепер не так просто зізнатися у своїй слабкості.

— Чому в тебе таке величезне ліжко? — змінила тему Пансі, коли мовчання затяглося.

— Темний Лорд шарить, який я популярний серед дівчат, — віджартувався Блейз.

Він затягнув Герміону за руку досередини. Їй хотілося бути гордою і пам’ятати, що це все — негідні слизеринці. Але сьогодні вона була занадто жалюгідна для цього, тож гепнулася з іншого краю від Паркінсон. З цього боку якраз розташовувалися двері до ванної кімнати, якої в Блейза нібито не було.

Герміона повернулася на інший бік і напоролася на майже лютий погляд Паркінсон. Вона наготувалася, що зараз та звинуватить її у тому, що з ними сьогодні сталося. Раптом Пансі помітила, як вона відправляла Патронус?

— Навіщо ти прислала мені суху квітку?

Герміона підвисла, а потім згадала, як додала до випраної мантії записку з подякою і знічев’я кинула в конверт сушених квітів. Здавалося, це було в іншому житті.

— Просто. Подумала, що це мило.

— Я тобі на корову схожа? — Паркінсон дуже бундючно фиркнула.

— Ні, — роздратовано відказала Герміона. Бісяча Паркінсон. — Вибач, що поклала не золото.

— Не сваріться, дівчатка! — Блейз гепнувся на ліжко поміж ними. — Я буду буфером поміж вами. А ще ви будете гріти мене своїми дупами цієї морозної ночі.

Він якийсь час вовтузився, забираючись під ковдру. Пишне волосся ще більше скуйовдилося. Герміона посунулася на самий край так, що ледь не впала, і сховала носа в ковдру. Що вона тут робить?

Кілька хвилин Блейз не ворушився, а тоді почав душитися зі сміху, стрясаючись усім тілом.

— Припини, — буркнула Паркінсон. — Я впевнена, що ти придумав тупий жарт про тройнічок.

Блейз далі гигикав. Герміона дивувалася, як йому вдається отак просто викидати з голови все паскудство, яке з ними відбувається.

— Ти такий життєрадісний, — прокоментувала вона. Прозвучало агресивно.

— Скажи? Придушити хочеться, — підтакнула Пансі.

— Поки ми є, малі, смерті нема, а коли приходить смерть, зникаємо вже ми, — вимовив Блейз.

Герміона вражено принишкла, але Пансі швидко розвіяла її захват:

— Знову цитати з якихось філософських маґлів? — вона підвела голову, щоб повідомити Герміоні поверх Блейза: — Коротше, він постійно визубрює в якихось маґлів-віршомазів цитати, а потім з янгольським виглядом видає їх чистокровкам, прикидаючись, наче це він такий романтик. І дівки такі «О, Блейзе, продовжуй, о, Блейзе, ти не такий, як усі».

— Як бачиш, з Пансі це не спрацювало, — поділився Блейз з таким виглядом, наче натрапив на дуже рідкісний цікавий екземпляр.

Герміона гигикнула.

— Ти що, збірки цитат для цього береш?

— Чого це! — обурився Блейз. — Дещо я справді читаю.

— Дещо? — насмішкувато перепитала Герміона.

— Ану скажи щось по-донжуанськи, — штовхнула його в бік Пансі.

Забіні помовчав. Налаштовувався. Перестав ржати. Потім прочистив горло і сказав неймовірно природно, так, що це навіть не звучало пафосно:

— Любити — це надати коханій людині можливість бути собою, убезпечити її так, щоб вона не боялася проявляти себе і не мала прикидатися.

Паркінсон вигнула губи підковою, мов кажучи «Солідно».

— А ти це точно не сам придумав? — підколола його Герміона.

— Звісно, ні, я лише дзеркало, — оголосив Блейз стелі.

Герміоні аж стало незручно від такої поетичності. Але Паркінсон знову повернула всіх на землю:

— Ти просто хитрий актьорішка!

— Я не винен, що маґли стільки настрочили про любов і поклали це на видному місці, а ніхто, крім мене, не користається, — виправдався Блейз. Після паузи він додав: — Вони написали про любов значно більше, ніж ми. Може, це наша проблема.