Пробач, гордість 5

У середу під час обіду Гаррі попрямував просто до столика Еліота під напруженими поглядами Рона та Герміони. В нього більше не було мети. Ендорфіни, здавалося, отруїли його, позбавили свободи волі, здатності міркувати тверезо, як, власне, і бажання робити це. Всі довкола борються за своє щастя, беруть, що хочуть, і він, Гаррі, теж буде так робити. Чим він гірший? Якщо ця хвойда, очевидно ж, що вона така, анітрохи не кохаючи Драко, і в цьому Гаррі теж був упевнений, усіма правдами й неправдами домагається свого, то і він робитиме так само.

 

Від самого ранку Гаррі чекав на перерву, щоб побачити Еліота, його єдиного провідника у світ Драко. І, насилу дочекавшись, плював він на всілякі там погляди. Йому був потрібен хтось, з ким би він міг поговорити про свого Драко, нехай навіть і не розкриваючи таємниці.

Еліот сьогодні вже не дивувався. А от його бешкетні очі блищали радісно, що Гаррі сприйняв за добрий знак.

 

— А, Гаррі, привіт, — початок цілком доброзичливий, тому він ризикнув.

 

— Чув, що ви вчора вдало закупилися. Ще багато залишилося?

 

— Так, часу не вистачає просто катастрофічно, — Еліот такий милий, просто душка, якби не предмет розмови. — Ти бачив Драко?

 

— Ем-м… так, — Гаррі якось не подумав, як пояснити те, що вони бачились. І що головне: хоче він брехати або ж говорити правду на цей рахунок.

 

Еліот тим часом продовжував:

 

— Ми могли б уже давно скінчити, але ці їхні візити до Мунґо, — він роздратовано цокнув, — дістали. Сьогодні якісь аналізи, завтра УЗД. Я навіть не побачусь із ним, тому що він біжить туди одразу після роботи, а я ж помічник дружби…

 

Гаррі закляк.

 

УЗД?! Щ-о-о??

    

Еліот, побачивши приголомшене обличчя Гаррі, зрозумів усе по-своєму і поспішив пояснити:

 

— Я знаю, не буває помічників у дружби, але довбаний Забіні завжди влізе першим, та й стриптизерок він може організувати. Проте дрібниць продумати не вміє, а саме з дрібниць…

 

Гаррі не витримав.

 

— А що то за УЗД? Драко здоровий?

 

— Та що йому зробиться, господи… У Асторії планове.

 

Еліот говорив безтурботно, не помічаючи, що добиває Гаррі.

 

— Стій. Вона що ва… вагі…, — Гаррі мимрив, бо звуки не складалися в слова. Це не могло бути правдою, не могло…

 

— Вагітна. Так, а ти не знав? Я думав, ти в курсі. Ви ж наче так із ним здружилися.

 

У Гаррі не вкладалося все це в одну картину. Він забув про їжу, намагаючись усвідомити ситуацію, і прийшов до висновку, що це цілком може бути підставою. Може, саме в цьому й криється таємниця цієї дівки. І відповідь на те, чому Драко збирається одружитися без кохання.

 

— А ти думаєш, вона дійсно… тойво? — Гаррі прочистив горло, слово знову не виходило вимовити.

 

— Ще б пак. І слава богу. Вони вже рік як стараються.

 

Гаррі, схоже, отримав якийсь удар. У голові задзеленчало. У шлунку теж щось пішло не так, його почало нудити, і він насилу втримав обід у собі.

Та милий Еліот, граючи, в чому його вже запідозрив Гаррі, в якусь йому одному відому гру, продовжував розмову.

 

— Гаррі, а куди тебе посадили? Ти ж ідеш? Я можу домовитися, щоб ти сів поруч зі мною. У Драко стільки друзів-зануд, а ще й додадуться такі ж з боку Асторії. Ну, знаєш, в їхніх колах…

 

Гаррі тим часом, відчайдушно намагаючись тримати обличчя, подумки поринув у підпростір, що складався з двох думок: “вона вагітна” та “вони старались”. Та скоро їх наздогнали ілюстрації того, як усе відбувалося. Того, як саме його Драко старався зі своєю нареченою. Звісно, він домінує, можливо, тримає її руки над головою, контролює усі її відчуття та підіймає її стегна під таким кутом, щоби проникнути своїм ДНК якомога глибше й зародити сумісну клітинку, їхню майбутню спільну людинку, що об’єднає їх назавжди.

Гаррі з жахом витріщився перед собою, різко вдихнув ротом повітря, сіпнув руками. мало не перевертаючи склянки.

 

— Ти вдавився? Гаррі… Гаррі… Рон! З Гаррі щось коїться.

 

Гаррі відчув метушню навколо себе й побачив рідне сердите обличчя поруч.

 

— Рон…

 

Боже, у що він вляпався? Що то за дикий бруд пристав до його серця? Він чув такі історії. Звичайно, що чув. Про невірних чоловіків та жінок, що застукували своїх коханих просто на весіллі. І завжди сміявся, хитав головою й дивувався. Це ж треба, немає людям чого робити.

 

Але то були пласкі картинки, історії в літерах, і ніколи, ніколи нічого такого не могло статися з ним. Тільки не з ним. Це вже точно. Він не та людина, яка б підло руйнувала родини, зваблюючи чиїхось батьків або матерів. Точно ні.

 

Гаррі відчував себе брудним, наче вивалявся в багнюці. Схотілося пірнути в чисте, викупати свою душу. І ось же воно, чисте й рідне озеро блакитних очей.

 

— Рон… ми можемо поговорити? Будь ласка.

 

— Ще б пак… Ми поговоримо, — Рон, сердито дивлячись перед собою, вів Гаррі під руку до свого кабінету.

 

Двері клацнули замком, і Гаррі опустився у крісло, слухняно приймаючи з рук Рона якусь запашну таблетку.

 

— Що це?

 

— Для серця. Про всяк випадок. Чорт знає, що відбувається з тобою останнім часом.

 

Гаррі потупив погляд.

 

О, Роне… Краще б тобі не знати.

 

— Що між вами? — Рон відкинувся у кріслі навпроти, виглядаючи суворим, проте готовим почути, здавалося, будь-яку правду.

 

Гаррі стало страшно. Серце бухкало відчайдушно, долоні спітніли. Схоже, таблетка була дуже доречна.

 

— Між ким? — невже все настільки очевидно? Й усі навкруги знають, що відбувається. Всі знають, що Гаррі тепер за людина, як низько він впав.

 

— Що означає “Між ким”? Тільки сліпий не бачив, як ти бігав за ним по їдальні вже кілька днів.

 

Гаррі миттєво відпустило. Він навіть не подумав, як усе це могло виглядати. Йому було не до того. Зате зараз він був дійсно радий цьому. Нехай собі думають про нього й Еліота, нехай пліткують, хоч сватають, їй-богу. Тільки б не взнали…

 

Рон прийняв мовчання Гаррі за збентеження й продовжив:

 

— Я навіть можу тебе в дечому зрозуміти. Він.. нічого такий… мабуть, — він тяжко зітхнув. Було видно, що йому дійсно важко підлаштуватись. Це ж зовсім інша справа. Якщо Гаррі просто … такий. І через Джіні тоді дутися безглуздо.

 

— Дякую, — видавив із себе Гаррі, погоджуючись з цією брехнею. Придушуючи в собі благородний порив розкритися перед другом і, якщо треба, тримати удар із прямою спиною.

 

— І що ж сьогодні трапилося? — обережно випитував Рон. — Ви… сварилися? — він насилу добирав слова.

 

— Усе… складно поки що, — можливо, Гаррі було ще складніше.

 

— Розберетеся вже завтра. Йди-но додому. Я відмажу. І до лікаря запишись, заради бога, я ж не швидка допомога, — пробурчав Рон, випроваджуючи друга за поріг.

 

І Гаррі пішов, проте не додому. А до пабу, де сидів і, не моргаючи, дивився просто в дерев’яний стіл, на ці природні візерунки, зашліфовані чиєюсь умілою рукою. Навкруги повітря, насичене звуками й запахами, чужі люди, кожен зі своєю складною історією, можливо, схожою на історію Гаррі, а, можливо, вони мають десь своїх наречених, тоді з ким вони тут? Дивна, весела музика в’їдалася у вуха, роблячи переживання Гаррі несерйозними та навіть ніби насміхаючись над ними. Гаррі ігнорував її, занурившись у споглядання стола, відволікаючись тільки на вливання віскі в калатаючий від нервів організм. Його наче наелектризувало, зліпило струмом і не відпускало, серце скажено стукало десь у вухах, в роті розлилася гіркота, що ніяк не вдавалося змити.

 

Якщо все так чудово в житті Драко — кохана наречена, бажана дитина, весілля, на якому всі хочуть бути дружбами — тоді навіщо він йому? Навіщо Гаррі йому здався? Недосвідчений закоханий дурник. Що він міг від нього отримати? Навіщо усе це? Спортивна цікавість? Просто щоб звабити? “Розпакувати”?

 

Гаррі здригнувся. Невже все може бути настільки холоднокровно? І Драко міг маніпулювати його словами, почуттями, його непереборним потягом. Невже, все так і було? А він і не помітив? Та серце вступило у спір, підкидаючи спогади з клубу, коли Драко, сидячи поруч із нареченою, не міг відвести від нього погляду, як ревнував, як заявляв права на Гаррі… або ж на його тіло? Аналізуючи кожне промовлене Драко слово, кожен жест, і не в змозі зупинитися, Гаррі все більше плутався у вихідних сигналах Драко, що, здавалося, тепер суперечили одне одному. Після третьої склянки Гаррі визнав, що не дивлячись на всі ці болючі питання, на які його дурне серце знаходило такі ж дурні відповіді, він так скучив за Драко, так сильно скучив, що кожен уривчастий подих насилу проходив крізь стиснуту гортань, тому що хотілося плакати…

 

Не знаючи, що саме він хоче побачити і чи хоче взагалі, Гаррі все ж попрямував нетвердою ходою до Мунґо, пам’ятаючи про сьогоднішні аналізи, на які жалівся Еліот. Лікарня знаходилася, як їй і належало, у мальовничому місці, поросла садами, вкрилася густими, жовто-зеленими кронами, з боків її підпирали міцні стволи старих сосен. Навколо гуляли сім’ї, відвідувачі пригощали своїх хворих родичів смаколиками, діти шукали в опалому листі каштани. З-за хмар вийшло сонце, покликало Гаррі. Ось же він, прекрасний зовнішній світ. Виринай, Гаррі… Не йди далі, залиш усе як є. Та Гаррі не бачив підказок. Як і дітей з каштанами, сонця і могутніх дерев. Просто треба йти далі, щоби… ну, просто йти.

 

Підійшовши до подвір’я лікарні, Гаррі пригальмував, помітивши на лавочці начебто знайому дівчину. Вона була вдягнута в сірий плащ й туфлі-балетки, темне волосся зібране до акуратного хвоста. Дівчина говорила по телефону, іноді промокуючи серветкою щоки та ніс.

Гаррі відвернувся до стенда з інформацією, зображаючи читання, й запалив. Він упізнав її. Не одразу. Бо не дуже то й роздивлявся тоді в клубі. Бо нікого не бачив, окрім…

І оце вона? Дияволиця?

Гаррі заплющив очі, нервово зітхнувши. Дурень, але ж який дурень…

 

— Не знаю, вони не кажуть… Так, я заплатила за термінові… Я тобі кажу, щось там не так. Було видно по її обличчю, Драко… — схлипнула у слухавку дівчина. Гаррі здригнувся на звук імені. — Не можу. Я не можу заспокоїтись. Легко тобі казати… Де ти взагалі?

 

Сталося те, чого він так боявся, Гаррі стало її шкода. Вона так хвилюється за свою дитину, за їхню… А Драко ж навіть немає поруч. А мусив же ж бути. Так Еліот казав. Де ж він? А раптом…? Серце Гаррі зробило кульбіт. Раптом Драко пішов до нього? Начхавши на все і вся, обрав його? Суміш провини й туги, безглуздої надії та ненависті до себе за неї поїдала зсередини.

 

— Я розумію… Так, Блез пішов поквапити їх… Добре, одразу ж задзвоню… Я знаю… І я тебе…

 

ІЯТЕБЕІЯТЕБЕІЯТЕБЕ

 

Гаррі відчував себе бігуном після стометрівки. Цигарка зотліла.

 

А що ти думав він скаже? А що ти думав вона відповість?

 

Гаррі механічно запалив другу, як раптом хтось вийшов, чіпляючи його плечем.

 

— Вибач…те, — Блез, наче в уповільненому кадрі, окинув його довгим поглядом, проте знаку не подав. Підійшов до дівчини і віддав їй, очевидно, результати дослідження.

 

— А ти хвилювалася. Кажу тобі, гази її замучили, ото й сиділа з таким лицем, стара карга, — Гаррі не дивився в їхній бік, але і не йшов. — Йди до автівки, я, здається, рукавиці забув.

 

Гаррі все зрозумів й розвернувся обличчям. Тримати удар. Блез виглядав напружено, ніби був насторожі.

 

— Гаррі. Я можу тільки здогадуватись, що пов’язує вас із Драко. Він вміє закохувати. Можливо, навіть сам закоханий… — Блез зітхнув і рішуче продовжив: — Але я прошу тебе. Я знаю Асторію з дитинства. Вона невинна, що кохає такого козла.

 

В Гаррі защипало в очах. Блез що, подумав… Він подумав, що Гаррі прийшов, щоби що?

 

— Я й не збирався… втручатися, — хотілося у чомусь його запевнити. За кого він його має? — Я взагалі нічого не збирався…

 

Гаррі різко розвернувся й швидкою ходою поквапився додому, до укриття, де не треба нікому нічого пояснювати.

 

Він просто хотів побачити на власні очі, зрозуміти, що все це реально. Що це коїться не з кимось іншим. Що він саме той, хто вляпався по самі вуха. І що страждає він навіть не за чужою нареченою.

Стіни будинку захищали, проте Гаррі, як ніколи, почувався самотнім. Тепер це був дім, в якому колись був Драко, а звичайне ліжко стало ліжком, в якому його колись обіймав Драко.

 

ДракоДракоДрако…Чортів блудливий, майже одружений брехун…

 

Гаррі багато палив. Незрозуміло від чого накочувала нудота. Чи то від нікотину, що лився венами замість крові, чи то від злиплих у спазмі судин. Страшенна втома впала на плечі, Гаррі влігся на ліжко й ніби навіть заснув, так до кінця й не відключившись.

 

Різкий звук пробив тишу, а блакитний екран освітив шматочок простору. В телефоні плямкнула смс-ка:

 

«Якщо не зайнятий, зателефонуй. Еліот.»

 

Гаррі задумливо покрутив телефон.

 

Приязність Еліота підкуповувала. Він був молодий, навіть юний. Великі неслухняні темні кучері й палкі очі створювали бешкетний образ хороброго мушкетера. Він був позитивним, енергійним, і Гаррі хотів би почути його голос, якщо не говорити на слизьку тему, але ж то їхня єдина спільна тема.

 

З якою вже час закінчувати.

 

Думка була настільки здоровою, що Гаррі стало навіть фізично легше. Зараз він зателефонує Еліоту, заговорить на іншу тему. Еліот підтримає, як завжди. І стане в Гаррі на одного веселого друга більше. Еліот поділиться часточкою своєї запальної енергетики.

 

Гаррі набрав номер і після гудків почув знайомий, але з якоюсь новою ноткою голос.

 

— Ем-м… привіт. Радий, що ти зателефонував. Як себе почуваєш, Гаррі? Тому що, знаєш, я так злякався, приятелю.

 

— Вже все в порядку, дякую, — Гаррі виявилося приємним таке нехитре піклування, проявлене так прямолінійно.

 

— Знаєш, Рон мені сказав, що в тебе таке буває… ну, не знаю, коли ти дуже нервуєш.

 

Гаррі здалося, чи він справді якось невпевнено говорить?

 

— Рон завжди трясеться, мов квочка, я вже звик, — Гаррі зображував жартівливий тон, намагаючись переналаштуватися, впорскнути позитив у мозок, витягнути себе за вуха.

 

— М-м-м… І ще Рон… Коротше, давай зустрінемось посидимо десь, вип’ємо?

 

Гаррі застиг.

 

Ч-ч-чорт. Рон!

 

Як він міг забути! Що Рон думає, що вони…

 

— Еліоте, не думаю, що варто, — Гаррі не був налаштований виправдовуватись ще й тут. Позитивний настрій зник як і не було.

 

— Ні, я думаю, варто, — незвично серйозний тон змусив Гаррі стиснути перенісся пальцями й хрипко відповісти, приймаючи виклик:

 

— За пів години в “Ґрінґотс”

 

Гаррі знайшов його в дальньому куту бару з напівпустою склянкою віскі..

 

 

Еліот виглядав так само невпевнено, як і говорив по телефону. Очі якісь налякані, але з чимось ще, чого Гаррі не зміг розібрати. Збираючись із силами та нервово зітхаючи, Гаррі готувався до прочуханки з приводу його довгого брехливого язика. Нічого дивного. Він би першим пішов з’ясовувати, якби хтось пустив на роботі таку плітку. Тому був готовий. Але Еліот грав у мовчанку, дивився крадькома і, здавалося, збирався з думками. Гаррі так не звик. Хто тут старший, зрештою?

 

— Еліоте, — хлопець підняв уважні очі, — я хочу вибачитись, — Гаррі підняв руки в примирювальному жесті.

 

— За що? — тепер очі випромінювали… ніжність?

 

— За те, що я… сказав Рону? — це що, питання? Зберися, Поттере.

 

— Хіба за таке вибачаються? — його погляд став твердішим та похмурішим. Таким він його точно не бачив. — Чи це якийсь жарт?

 

Гаррі підвиснув, спостерігаючи, як у хлопцеві проступає невпевненість.

 

Рон, що ти в біса встиг там ляпнути? Язиката Хвеська.

 

— Я вирішив, що подобаюсь тобі, — тихо проговорив Еліот, здаючись та опускаючи врешті очі.

 

Гаррі вперше поглянув на нього з цього боку. Він справді гарний. Такий хоробрий, та одночасно сором’язливий. І ці його неслухняні кучері. Мабуть, таким його самого бачив Драко. Гаррі раптом затопило якесь тепле почуття. Йому схотілося підтримати цього гарного юнака. Як би неправильно він не зрозумів довбаного Рона.

 

Гаррі накрив його руку своєю.

 

— Дуже, — проникливо, з сумною усмішкою, дивлячись йому в очі, підбадьорюючи.

 

Еліот завмер. Тільки широко розплющені очі, що роздивлялися чужу руку, видавали його. Він часто задихав й повільно перевернув свою руку долонею вверх. Тепер їхні долоні торкалися одна одної, пальці Еліота несміливо ворухнулися, боязко погладжуючи, вивчаючи чужу шкіру на дотик. Дивне поколювання знітило Гаррі. Це не повинно так відчуватися. Адже він так тужить за Драко. Так любить і страждає. Хіба ж є в ньому є бодай один нейрон, здатний відгукнутися на ласку іншого?

 

Гаррі вражено дивився на хороброго хлопця. Він діяв, брав ситуацію у свої руки, в той час як Гаррі постійно плив за течією, раз у раз наштовхуючись на наслідки минулих наслідків.

 

Раптом Еліот хитнувся вперед і потягнувся до губ Гаррі. Лизнув язиком, м’яко прихопив губами. А Гаррі просто дивився, як заплющилися гарні очі, як торкнулися шиї худорляві руки, лоскотно гладячи пальцями.

 

Еліот, не відчувши відповіді, відсахнувся, налякано вглядаючись в зелені очі навпроти.

 

— Що не так?

 

— Все так, — Гаррі ніжно провів великим пальцем по його нижній губі.

— Ти такий гарний.

 

Еліот різко вдихнув й ринувся у новий поцілунок, пристрасний, нестриманий, як і він сам. Гаррі акуратно відповідав, милуючись цим молодим, поривчастим чоловіком і думав про те, що він має на це право, він, зрештою, вільний і нікому нічого не винен. Пішло все під три чорти! Він заслуговує на хорошу, позитивну людину для себе.

І нехай собі той довбаний Драко одружується там хоч сто разів, хоч тисячу, хоч завтра… Нехай трахає свою дружину та всіх коханців світу своїм… прекрасним тілом… і нехай їм наказує забути всіх і належати тільки йому.

 

Думки пливли в хибному напрямку, та Гаррі несло течією, він заплющив очі й поринув несвідомо. Усвідомив же себе у пристрасному поцілунку, тепер він таранив м’який слухняний рот, пальцями зарившись у кучері. Гаррі знав, чий порочний образ тягне його за внутрішні струни, збуджує і керує ним навіть на відстані. Та, поглянувши на Еліота, що чіплявся тепер за нього, не відпускаючи його губи, він не відчував провини. Ні. Він відчував себе всесильним. То ось як воно…

Еліот тим часом зовсім поплив, він все цілував і шепотів Гаррі в губи:

 

— Поїхали до тебе… Поїхали…

 

— Еліоте, я б дуже хотів, повір, — …але це було б занадто, так із тобою чинити, навіть для нового мене.

 

— Ти не бійся, що я не вмію, — шепотів Еліот, вчепившись в шию Гаррі, — я все знаю, я читав… В мене вийде.

Гаррі підтрушувало, і то скоріше не від образів Драко, а від того, як воно — бути ним, бути Драко. Як це бачити, як п’яніє від нього недосвідчений молодий хлопець. Може, Драко не такий вже не правий? Отримуючи такі емоції? Насичуючи себе киснем, нагнітаючи силу.

 

— Ходімо зі мною, — темний бік душі підняв голову та облизнувся.

 

Еліот розплющив очі, наляканий та збуджений. Він вів із Гаррі німу розмову про те, що він знає, на що погодився, і що він знає, що й Гаррі знає це…

 

 

***

 

Будинок на Ґримо був тихим та темним. Гаррі палив біля вікна, не дивлячись на хлопця, що посапував у його ліжку. Хотілося отрути, петлю або ж чарівну паличку, щоб стерти до біса цей вечір з пам’яті яким-небудь чарівним заклинанням. Та на жаль суїцидальних нахилів Гаррі не мав, як, власне, й чарівних.

І Гаррі чудово пам’ятав, як привів цього гарного молодого хлопця до себе додому й трахнув його біля дверей, стараючись якогось лютого біса повторити все в точності так, як було в перший його раз. Він вимкнув світло, знаходячи все на дотик, шепотів, який він вдячний, що той дозволив побачити його ще раз, опускався губами тремтячим тілом донизу, вбирав його до кінця в себе, розбещуючи, вивчаючи пальцями зсередини. До криків, благань та солодких судом. І коли Еліот, весь гарячий та тремтячий, перетворився на цілковитий оголений нерв, він легко штовхнувся у нього, привласнюючи, вивертаючи душу без дозволу й виплескуючи її своїм та чужим феєрверком.

 

Еліота приголомшив новий досвід, він довго цілував Гаррі, вдячно шепотів, як фантастично йому було, звертаючись в клубочок під його підборіддям. А Гаррі, відчуваючи себе абсолютно невиліковно психічно хворим, приходив до тями, виринав з мороку, палив цигарку за цигаркою і, слухаючи дратівливе тікання годинника, розумів, що вже настав четвер…