Приїзд до Китаю та перша загадка

На наступний день мені написав директор. Мій літак стоїть на завтра о 09:00. Термін роботи на півроку. Я уважно вибирала валізу, розміщуючи усі необхідні речі. Нижня білизна, одяг на зміну, жіночі речі, косметика, фен, документи, готівка, аптечка на першу допомогу, засоби гігієни. Начебто все. Робочі інструменти мені видадуть там. Склала все за 3 години. Також мені повідомили, що я буду працювати у мавзолеї, де похован Цінь Ши Хуанді. Ох і ім’я в них. Тому треба освіжити свою пам’ять. Вірний помічник Google у поміч. Хм, він доволі цікавий. Одні бачать в нього тирана, інші – Великого імператора, який об’єднав Китай. Про нього мало що є, все ж таки жив до нашої ери. Але те, що після нього досі стоїть Велика китайська стіна дивує. Хоч і знаючи, що в неї замуровані люди. Цікаво, з чим мені доведеться працювати?
За пошуком інформації я не помітила, як вже вечір. Відписала всім, що завтра вже лечу. Повечеряв та вмившись, лягла спати. Завтра рано вставати.
Будильник продзвенів рівно о 06:30. Встала, вмилась, зробила ранкову зарядку та пішла завтраки. Поїла, одягнулась у попередньо заготований одяг: широкі джинси, біла футболка. Зробила легкий макіяж та гулю на голові. Взяла валізу та поїхала в аеропорт.
Прибувши в аеропорт, я відчула хвилювання від першого кроку на терміналі. Перевірка багажу та контроль на паспортному контролі пройшли гладко. Після цього я вирушила до зони вильоту. Сіла в літак біля вікна. Летіти цілих 40 годин. Але воно того варте. Пілот сказав, що за дві хвилини взлітаємо і ще щось про безпеку. Поруч зі мною сіла жінка, років 30-ти. Добре що я взяла книгу почитати. Може в мене і не має стосунків, але я людина романтична. Як і ця книга.
З горем навпіл, але я все ж долетіла до Сіану. Мене зустрів водій Шен. Доволі милий чоловік. Поки ми їхали до готелю, в який мене заселили, я роздивлялась те,що мені дозволяло вікно. Звісно реальність краща за картинки та відео в Інтернет. Багато, дуже багато людей. Усі кудись спішать. Як для українки, то всі вони однакові на перший погляд. Але якщо придивитись, то можна визнати різницю. Та пробки. Куди ж без них. Проте це не перекриває усю красу цієї країни. Багатоповерхові будівлі, яскраві кафе, новітні технології. Доїхавши до готелю і подякувавши Шену, пішла заселятись.
– Добрий день. раді вітати Вас у нашому готелі “Шангрі-Ла”,- сказала адміністраторка готелю.
– Добрий день. В мене забронований номер на ім”я Козак Юстина Олександрівна,- відповіла я.
– Заждіть секунду. Так, є. Козак Юстина Олександрівна, кімната номер 90, третій поверх, оплачено одразу на пів року. – сказала адміністраторка.- Ось ваш ключ. Багаж занесуть. Приємного відпочинку.
– Дякую, і вам гарної роботи.- відповіла я.
Залишила свої речі і пішла до ліфту. Піднялась на потрібний поверх та пішла до номеру. Кімната готелю виглядає затишно та комфортно. В одній з кімнат розташоване зручне спальне місце з великим ліжком, яке з одного погляду гарантує мені солодкі сни. Так і хочеться вже на нього лягти. Та велика шафа для одягу та велике дзеркало. У сусідній кімнаті розташована стильна душева кімната з сучасними умивальником і душем, де я зможу розслабитися після робочого дня. У ще одній кімнаті є також затишна зона з телевізором, тому буду в курсі всіх подій. Два великий крісла та скляний журнальний стіл з вазою фруктів. Інтер’єр оформлений в сучасному стилі, створюючи атмосферу затишку та відпочинку. Тут є все необхідне для комфортного проживання.
Задзвенів дзвоник у двері і я відкрила її. Мені принесли мій багаж. Подякувала портьє та дала йому чайові, занесла свої речі до номеру. розклала свої речі та пішла вмиватись. Все ж 40 годин без душу. Добре відмившись та надівши халат, пішла до ліжка. Але насамперед треба перевести годинник на гаджетах та перевірити пошту. Швиденько надягла піжаму, перевела час та відрила пошту. Там вісил один непрочитаний лист. Відкрила його. Там написано:

” Доброго дня , Юстино Олександрівна

Сподіваюсь в добре долетили до Суань та вже заселились у номер. Напревеликий жаль, вже завтра вам треба прибути до нашого офісу, а вже звідти до Мавзолею першого імператора Цінь. тому, якщо ви планували кудись прогулятись, будь-ласка, перенесіть це на інший час. Ми надамо вам приладдя та документи. Ви та ще декілька археологів будете там працювати. Деталі надамо при зустрічі.
Завтра о 08:00 біля входу до готелю Вас чекатиме водій Шен, з ним ви вже знайомі. Сподіваємось на плідну співпрацю.

Директор компанії
” Минуле робить майбутнє”
Ян Лі ”

“Шкода звісно, що тимчасово потрібно відкласти екскурсію, але що поробиш. Я ж працювати сюди прилетіла”- подумала я.
Написала Дмитру та Христі, що вже прилетіла і що завтра їм зателефоную. Не забувши поставити будильник, лягла спати.
На наступний ранок я прокинулась під будильник о 06:00. Оскільки я не любителька все робити швидко, тому і прокинулась рано. Полежавши ще 5 хвилин, пішла до вбиральні. Стандартні ранкові процедури, потім зарядка, сніданок. Одягла я білу сорочку-оверсайз, на якій перші два гудзика не зістібнуті, слабко зав”язану краватку, чорні класичні брюки. На обличчі легкий макіяж. Волосся зібрала у низьку гулю та випустила два передні локони. Взяла маленьку сумочку, у якій лежали паспорт, гроші, телефон та дрібнички. Закрила номер та віддала ключ на рецепшен.
Вийшла з готелю та одразу побачила вчорашнього водія.
– Добрий ранок,- привіталась я з ним.
– Добрий ранок,- відповів він і по джентельменськи допоміг мені сісти у машину.
Ми виїхали одразу. Я все роздивлялась пейзажі за вікном та вела легку розмову з Шеном. Він розповів мені цікаві речі про місто, де перш за все потрібно побувати, які магазини відвідати, які ресторани кращі, а які краще уникати. За розмовою я й не помітила як ми приїхали. Шен галантно відкрив мені двері та ми попрощались. Ззовні офіс виглядав сучасно. Великі скляні панелі дають відчуття легкості та прозорості. Я піднялась по сходах. Коли я підійшла, двері самі відчинились. Усередині багато простору. Дизайн мінімалістичний, у білих та чорних кольорах. Але є і традиційні елементи. Як ось великі розписні фарфорові вази, картини. Люди ходять туди-сюди. Я підійшла до столу з адміністратором.
– Доброго дня. В мене запланована зустріч з Ян Лі. Я археолог з України- Козак Юстина,- сказала я.
– Доброго дня. Так, мене попередили, що ви прибудите. Вас супроводять, -відповіла мені адміністраторка і звернулась до хлопця поруч,- Вей, супроводи нашу гостю до директора.
– Буде зроблено,- відповів хлопець.- Прошу за мною.
Ми пішли до ліфта. Вей виявився веселим хлопцем. На додачу, він молодше мене та взагалі наймолодший співробітник у всьому офісі. Нажалівся, що всі такі серйозні, ні з ким побалакати. А коли вийшли з ліфту, розповідав про все, що траплялось на шляху. Наче я не на пів року сюди приїхала, а взагалі тут залишусь і буду з ними працювати. Але мені приємна така дрібничка. Дійшли ми до дверей з табличкою ” Директор Ян Лі “. Вей постукав та ми почули “увійдіть”. Вей зайшов, а я зосталась чекати дозволу.
– Добрий день. Козак Юстина прибула,- сказав Вей.
– Доброго дня. Добре, нехай заходить,- відповів директор.
Вей визирнув з-за дверей та жестом показав заходити. Я увійшла. Кабінет теж був оформений у мінімалізмі. Білі стіни та чорні меблі. Дві великі вази на підлозі з традиційними візерунками та якимись рослинами. Я сіла на стілець перед директором.
– Добрий день, Козак Юстина. Як ви вже знаєте, мене звати Ян Лі. Радий вас бачити. Як вам поїздка?- сказав Ян.
– Добрий день. Мені теж приємно з вами познайомитись. Поїздка пройшла у комфорті, жалітись нема на що,- відповіла я.
– Що ж, радий це чути. Бажаєте кави або чаю?- спитав директор.
– Ні, дякую. можна одразу до справи.
– Мені подобається ваш настрій. Щодо справи. Вам вже сказали, що ви будете працювати у Мавзолеї першого імператора. Ви будете працювати у групі. Ваша робота полягає у дослідженні й аналізу знахідок, та контекстуалізації. Приладдя вам видадуть на місці. За розкопки будуть відповідальні археологи з Німеччини Баум Карл та Гаманн Танкред та ще кілька з нашого штабу. За документацію відповідатиме Амеліно Аделін. Поки що це все. Робочий день з 08:30 до 17:00. Вас буде возити той самий водій. Якщо будуть питання, можете телефонувати за цим номером. А, йще. Ось ваш пропуск на територію. Без нього вас не пустять,- сказав Ян та простяг мені папірець з номером та пропуск.
– Добре, я зрозуміла. Можу вже зараз туди їхати?- взяла номер і пропуск та спитала.
– Так,- відповів він.
Я встала, вклонилась та побажала гарного дня, вийшла. До виходу мене провів Вей. Попрощалась і з ним, пішла до машини. Як виявилось, на час мого перебування тут, Шен буде моїм особистим водієм.
– Відвези мене до Мавзолею першого імператора, будь-ласка,- попросила я водія, коли сіла в машину.
– Добре,- відповів він, та ми поїхали.
Дорога зайняла приблизно 20 хвилин. Я вийла та почала роздивлятись.
Мавзолей розташований на величезній території та оточений масивними оборонними стінами. Зовнішні стіни споруджені з великих каменів і мають величезні вежі, що надають споруді вражаючий вигляд. Вхід у мавзолей веде через величезні брами, які прикрашені декоративними рельєфами та скульптурами. Шену я сказала, щоб під”їхав о 17:00 та відправила поки відпочивати. На вході стояла охорона. Їм показала пропуск та мене пропустили. Усередині мавзолею розташовані гробниці імператора та його супутників. Гробниці прикрашені розкішними фресками, дорогоцінними прикрасами і предметами мистецтва. Вони відображають велич імператорського дворянства того часу. Кожна частина мавзолею має своє унікальне оздоблення, що вражає своєю розкішшю і майстерністю виконання. Я побачила, як біля однієї зі стін стає натовп людей та про щось сперечаються..
– Напевно це моя група,- сказала я собі і пішла до них.
– Кажу тобі, була в нього кохана. Як ще тоді це пояснити?- сказав чоловік. Схоже він був один з німецьких рхеологів, акцент та зовнішніть не відповідають китайцям. На перший погляд, йому за 40. Ріст приблизно метр сімдесят. Смуглява шкіра. Каштанове волосся з ледве помітною сивиною. Трохи зморшок на лиці, схоже часто хмуриться. Карі очі. Одяг непримітний: темні джинси, кросівки, чорна футболка та сірий жакет.
– Якщо в нього була кохана, то чого вона не захована тут?- відповів інший, вже китаєць. Стандартна зовнішність: чорне волосся та чорні вузькі очі. На ньому рубашка в клітинку та чорні джинси з макасинами. На погляд, йому десь років 30, менше або більше- Може це просто опис ідеальної для нього жінки. Вигадав. Опис підходить під європейську зовнішність. Не могли тоді європейці буди тут.
– Тут чітко написано: ” Вона була …. “. Сказано, що вона “була”!- все не вгамовувався німець.
-Добрий день. Що тут трапилось?- запитала я у поруч стоячої жінки. Їй десь 25-28. Моя ровесниця. Теж китайка. Чорне волосся зав”язане у низьку гулю, чорні брюки, того ж кольору туфлі-човники на невеликому каблуці, біла обтягуюча футболка та чорний жакет.
– Доброго дня. ви хто?- спитала вона.
– Я Козак Юстина Олександрівна, можна просто Юстина. Я археолог з України та відповідаю за дослідження, аналіз та контекстуалізацію,- відповіла я.
– Приємно познайомитись. Я Шень Хе,- сказала вона.- Нещодавно випадково знайшли невелику скриню у під гробницею імператора, а у ній пергамент та стара китайська заколка. Нам вдалося розшифрувати пергамент. В ньому опис дівчини та її портрет. За описом вона ,схоже, була європейської нації. Ось вони і сперечаються, чи могли у той час європейці бути тут. І чому інформація про неї була схована. Ви, доречі, дуже схожі на неї.
– Справді? Який несподіваний збіг. Але хіба не з початку середньовіччя європейці почали контактувати з Китаєм?- спитала я.
– У тому то і справа, що набагато пізніше,- відповів чоловік. Це другий археолог з Німеччини. На погляд, теж мій ровесник. Високий, приблизно метр вісімдесят. Русяве волосся, сірі очі. Одягнут у світлі джинси, сірі кеди та сіру футболку.- Але в нас на руках доказ того, що таке могло бути. Ми перевірили, пергаменти написані рукою Першого імператора. Таємниця ще у тому, як вона змогла туди потрапити, чи вона єдина така та чому інформацію про неї було сховано і куди вона ділась? Мене, доречі, Карл звати.
-Юстина, приємно познайомитись. І справді, дивно. Що значить ” куди вона ділась”?- спитала я.
– У пергаменті написано: “… Шкода, що більше її не зустріну.” Що з нею далі трапилось, невідомо. Може померла, може втекла,- відповів Карл.
– Можу я подивитись цей пергамент?- спитала я.
– Так, звісно. Он на тому столі,- відповіла Шень та вказала на один з столів.
– Дякую,- сказала я та пішла до столу. На столу обережно, між склом, лежав старий папір. На ньому обережним почерком на стародавньому китайському щось написано. Схоже там опис тієї самої дівчини. Та її портрет. Хоч і намальовано у тогочасному стилі, всеж було зрозуміло, що вона не китайка. Великі очі та світле волосся не характерні для тогочасної епохи. Поруч лежав вже новий аркуш з написом. Схоже, це розшифрування цього пергаменту.
“Вона мала вражаючу вроду. Її волосся виглядало неймовірно в сонячний день, немов поля вздовж горизонту, а при заході Сонця, наче розплавлене золото. Її великі очі, як блакитне небо в ясний день, мали глибокий вираз. Мені не хочеться відривати від неї свій зір. Її шкіра, ніжно-бліда, наче весняний ранок, прикрашена ніжним рум’янцем, надає їй витонченості та таємничості. Вона виглядає ніби жива картина, де кожен її рух є танцем, а кожна її посмішка, така рідка, але наче промінь сонця, така ж ясна . Голос її — наче мелодія, що ллється з небесних висот. Його ніжність і теплота здатні розтопити навіть найхолодніше серце. Кожен її словесний акорд — це ніби ласкаве дотикання пелюстки квіту, ніжної і неповторної. Голос звучить, наче сама Богиня спустилась та дала нам змогу почути її. Хочеться, щоб вона не зупинялась розмовляти. Вона для мене таємниця. Іноді щось каже, що не зрозуміло, про що вона. Але саме ця загадковість і підкорила мене. Шкода, що більше її не зустріну. Обіцяю, я збудую наймогутнішу країну в її пам”ять ”
– Схоже, він дуже її кохав. Але що трапилось, що він більше не міг її побачити?- спитала я саму себе.
– У який раз вам кажу, не могли європейці бути тут у той час! По-перше, вони зі своїми проблемами розбиралися, їм не до нас було. По-друге, подолати у той час таку відстань просто неможливо було. Тому це просто вигадка! Наснилась вона йому. – казав вже той же китаєць.
– Кажу, була вона. Сумніваюсь, що просто так він вигадав її. Наложніці в нього були, нащо було вигадували неіснуючу! Якщо тільки вона справді не існувала!- сперечався другий, тобто Танкред.
– Вам не здається дивним те, що він не написав її ім”я?- спитала я і всі замовкли.- Він описує її, пише що такої вроди не зустрічав, але не називає її. Згодна, вона схожа на європейку, але чому він просто описав її все? Наче він намагався не забути її. Схоже, вона не так довго була з ним, але він покохав її до незтями. Це видно з того, що він пообіцяв збудувати наймогутнішу державу в її честь.
– Звісно, з ім”ям було легше виявити, чи існувала вона чи ні. Бо якщо вигадана, ім”я китайське,- сказала Шень.
– Схоже, він не хотів, щоб про неї знали,- почав Танкред.- Чи може бути таке, що вона сама попросила не згадувати її ніде?
– Тоді це пояснює, чому про неї нічого не має,- відповів китаєць.
– А не могли її внести до легенди?- запитала я.- Якщо ж справді вона існувала за таким описом, її могли сприйняти за Богиню, або ще когось і внести до міфології.
– А це думка,- сказала Шень.- Я тоді подзвоню до офісу, запрошу надати доступ до архівам. Може там є що.
– Добре, тоді пропоную краще продовжити роботу. Може, ще що знайдемо,- сказал Карл.
– Гаразд,- відповіли всі хором.