Присвячується китайським новелам

Це було дивно.

Шоу намагався стримати стогін, проте наступний різкий поштовх вибив з нього увесь контроль.

Ґонг змовницький усміхнувся перш ніж повернутися до його шиї.

Він наче урятував увесь світ. Він має хеппі енд зі своїм коханим. Шоу чіплявся за цю думку між поштовхами відчуваючи, як розриває його нутрощі. На ранок має бути важко сидіти.

Ця думка мала бути втішна.

Чому ж він радше відчував себе секс іграшкою?

Поштовх за поштовхом. Майже без перерви усю ніч. Майже кожної ночі. Його Ґонг справжній палкий коханець. Настільки палкий, що Шоу вже майже місяць хоче аби справи великого світу знову забрали його з їх райського кутка.

О так, справи великого світу. Його коханий великий король, повелитель, властитель. Його не одноразово намагалися вбити, та вони все одно перемогли і тепер його коханий займає своє місце там де йому належить.

А де його місце?

Їх дихання гаряче. Важко гаряче, майже огидне. Воно змішуватися коли Ґонг намагається його поцілувати. Шоу хочеться відвернутися. Хочеться відсторонитися. М’яка рука його коханого тримає його обличчя.

Ще одна частина Ґонга, язик, заволодів частиною його тіла. У Шоу зовсім немає кордонів між ним і коханим. Які кордони коли тебе так палко кохають?

Проте Шоу все частіше здається, що його семе люблять. Люблять, як улюблену прикрасу.

Інакше навіщо організовувати цей усамітнений райський куточок де тільки він, їх улюбленці і прекрасні краєвиди?

Це і є його місце?

На полиці між їх дурними тварюками та його домашніми халатами?

Шоу давно не спілкувався зі своїми друзями.

Чи вони навіть пам’ятають про нього? Він хотів би, щоб так. Він хотів би щоб його ганебне кохання з чоловіком не відлякало їх. Проте він чи мав він совість псувати їм репутацію зв’язком з ним?

Ні, ні, ні Шоу не стане.

Це Ґонг властитель світу/бог/ король демонів/неймовірний останій фаейрі/перший пірат/ дракон/коронований хазяїн обох світів і будь що ще…

Не він. Шоу знає.

Між клятими поштовхами, що рвуть його з середини і ніколи, ніколи не припиняються поки так не захоче Ґонг, він знає. Він знає, що весь його світ зведений до цього.

Його коханий спиняється.

Це майже диво.

– Ти в порядку? Ти якись блідий.

– Я…- “я не в порядку. Я дуже давно не в порядку. І якби ти забрав свій величезний прутень з мене мені б допомогло. Мене вже нудить від цієї близькості. Чи можеш ти хоча б раз зважати на мої бажання, та перестати просочуватися у кожну клітину мого буття? Я хочу не тебе, я хочу хоч раз піти кудись без твого всесущого нагляду. Я…”

Очі його Ґонга надто занепокоєні. Надто ніжні. Чи готовий він мати справу з його істерикою? Його коханий так сильно потребує Шоу, його настрій та самооцінка так залежать від нього. Кошмарний наслідок важкого життя його Ґонга. Чи має він право позбавляти свого коханого його заслуженого щастя? Після всього, що вони пройшли заради цього хеппі енду?

Зрештою він кохає його. Зрештою він не хоче бачити його нещасним. Їм належить бути разом. Він має прийняти його почуття. Змиритися, як трофей завойовника мириться з неволею. Який сенс мали б його бажання перед потребою наймогутнішої істоти в усіх світах? Шоу пам’ятає, що було коли Ґонг думав, що він мертвий. Він не хоче зупиняти це божевілля знову.

Шоу давить із себе усмішку.

– Ти просто втомив мене, ось і все.

Ось і все. Це справді все, як би він мав сміливість зізнатися собі.

– О то моя пристрасть тільки втомлює? Що ж тоді я мушу постаратися краще заради моєї маленької дружини.

Усмішка Шоу мало не тріскається прямо на обличчі. Вони обоє чоловіки, чому “дружина” завжди він?

Він не встигає продовжити цю думку. Не тоді коли Ґонг змінює позу. Тепер чужий член давить йому простату при кожному русі. Тепер Шоу кричить. Це звуки пристрасті?

Шоу відчуває, як він рветься. Ґонг збирає його сльози ніжними поцілунками. Крізь розмиту вологу у очах Шоу бачить добродушне кепкування на хитрому обличчі його коханого. Йому боляче.

Клацання пальцями.

Шоу відчуває прилив енергії. Повне зцілення. Там перестає бути так нестерпно боляче, але жар чужого члена нікуди не йде. Страх нікуди не йде. Він усе ще у лебедах його коханого.

Знову зміна пози.

Звісно ж на цьому нічого не закінчиться. Нічого не закінчиться скільки б разів він не кінчив і скільки б сперми у ньому не було.

Усе закінчиться тільки тоді коли Ґонг ситий. Коли коханий достатньо ствердиться.

Його Ґонг ненажерливий.

Він пестить його по голові, як безпорадну дитину. Шоу майже тремтить від суміші приниження та жалюгідної втіхи. Все добре. Він добре робить. Сьогодні звір насититься та облишить його. Він не хоче повторення “тижневого марафону”.

– Чому б трохи не перепочити? – відпочинок. Це можна назвати і так? Гарячий величезний член перед його обличчям. Це не схоже на відпочинок.

Шоу знає, що треба.

Він смокче. Облизує. Давиться, задихається, плаче. Продовжує.

Ґонг зрештою трахає його у рот. Швидкими глибокими поштовхами, насаджує його на прутень, проштовхуючи його прямо до горлянки. Його рука у волосі наче відлита зі сталі. Гірше робить тільки розуміння, що йому вистачить цієї руки аби продавити Шоу череп у будь-який момент.

Ґонг кінчає. Шоу ковтає.

Вони задихані. По обличчю Шоу розмазані сльози.

Гонг втішає його. Ця втіха як знущання.

Вони продовжують. Цей раз по собачий. Найкраща поза. Можна приховати вираз обличчя. Приховати як принизливо задоволення, що проходить по його тілу хвилями з кожним рухом Ґонга. Яка гірка його капітуляція. Замирення. Як не стане йому сил припинити це. Як не зможе він встояти, дозволяючи чужій пристрасті спалити будь-який натяк на бунт. Заховати обличчя в подушку й думати тільки про нього.

Він рветься знову.

Клацання.

По новому.

На ранок Шоу прокидається на їх ліжку. Прекрасному величезному ліжку, заланому безнадійно зіпсованою шовковою білизною.

Коханий порається на кухні, чутно бряцаня тарілок. Улюбленці носяться навколо їх пустуваня чутно з іншого кінця будинку.

Світло освітлює багате убрання їх спальні граючись вогниками на позолоті та порцеляні.

Шоу сонно затуляє очі.

Спроба сісти. Біль.

Це звично. Шоу зазирає під свою нижню білизну. Звісно.

Кров теж вже не бентежить. Ґонг не зцілює після крайнього разу. Наче як надто багато зцілень зараз небезпечно. Але Шоу знає краще.

Його коханому просто подобається бачити свої засоси та синці на його тілі, та його залежну безпорадність від нього весь день. Пізніше ввечері він зглянеться над ним “потураючи капризній дружині” і все ж таки вилікує.

Шоу це вже не обурює.

– Доброго ранку! Сніданок готовий! – Шоу усміхається на це щіро. Готує його коханий справді прекрасно.

Чомусь сьогодні усе приготоване пахне по іншому. Від найменшого шматочка стає зле.

Шоу блює біля ліжка поки Ґонг пестить його по спині та притримує волосся. Від чергового приниження вже не так соромно.

Головне те що Ґонг чомусь усміхається.

– Ти пам’ятаєш ті пігулки? Щож можливо це спрацювало. Настав час стати справжньою сімєю!

Від почуттів Шоу плаче з застиглою маскою на обличчі. Ґонг думає що це він такий щасливий.

За звичай у таких випадках жінки сподіваються, що народиться одразу хлопчик спадкоємець? Або дівчинка як відрада самотності?

Кого має бажати він? Він чоловік, обидва варіанти зроблять його прекрасне прекрасне щастя ще більш прекрасно прекрасно нестерпним.

Можливо йому пощастить вмерти у пологах?

Він кидає погляд на Ґонга. Ні, доки він поруч, це ідеальне життя триватиме.

Зрештою вони обоє його заслужили.

Він знає.