Примирення

Забігаючи наперед.

— Я зробив тобі подарунок, насамкінець… — Ганнібал простягає тонку папку, в якій останні штрихи мого життя.

— А, ти про це… — прогорнувши пару сторінок медкарти, видихаю я і він хмуриться.

– Вілл живий. Як ти просила.

– Ти зробив це не заради мене. — Посмішка торкається губ Ганнібала і він підходить ближче, весь мокрий після душу. Пальцями він піднімає моє підборіддя і майже торкається губами моїх губ. Мені так хочеться зупинити цю мить.

— Ти можеш зникнути зі мною… Італія така чудова в цю пору року… — Він таки цілує мене, вкладаючи всі емоції та бажання.

— Я тільки налагодила життя і ти пропонуєш мені тікати з тобою незрозуміло куди?

— Ні, я пропоную тобі кохання.

Зараз.

Після Грема я ще годину сиділа у машині. Ганнібал теж пройшов через це? Через цей погляд Вілла, через його розчарування та втрату? У будь-якому випадку, судячи з усього Лектора, це турбує менше, ніж мене. До сьогодні, я не була впевнена в Гідеоні, який тепер є сусідом Вілла. Мені здавалося, що такий пихатий психопат як він за першої ж нагоди розповість усе як на духу, аби помститися мені, але… Гідеон мовчав, він нічого не сказав. Так сильно боїться Лектора? Або зараз він у ролі спостерігача, сидить у своїй палаті з поблажливою посмішкою і чекає на продовження. Що ж, мене у ролі спостерігача надовго не вистачило. Тепер я співучасник і напевно хочу підливати олію у вогонь. Наскільки вистачить Абеля? Йому теж подобається Вілл, точніше те, що з ним творить Ганнібал.

Коли машина перестала здаватися безпечним місцем, довелося їхати до магазину і як завжди вибирати вечерю. Сама не знаю чому одразу завернула до рибного відділу. На прилавку лежали дві останні тушки дорадо зі скляними очима і вже бездихані. Може це знак згори? Ганнібал любить дорадо… Повна маячня, ніяка це не знак. Це те, що я хочу зробити – поїхати до Ганнібала і помиритися.

Усього пів години і я біля його будинку. На парковці лише його мерседес, отже він удома та на прийомі нікого. Ганнібал може бути прекрасним другом і ворогом, я не проти обох варіантів, але піднімаючись сходами розраховую на більше. Все ж таки заради кохання люди готові на все. Залишилося придумати як, адже Лектор явно не романтик, скоріше реаліст. Мені здається що він бачить в мені ще один дослід.

Дзвоню в двері, впевнена що Лектор буде радий мене побачити і наша перепалка в той же момент розчиниться начебто її і не було, але як тільки Ганнібал відчиняє двері я бачу його обличчя, з повною відсутністю емоцій і в повітрі розчиняється лише мій авантюризм і всі заготовлені фрази.

– Ви з Віллом випадково не брати? — Ганнібал запитливо піднімає брови, але пропускає до хати. Вже добрий знак, але дарма я почала розмову зі згадок про Вілла. — однаково «радієте» моїй появі.

— Можливо, проблема не в нас з Віллом? — чую позаду себе та йду впевненим кроком на кухню, тримаючи в руці пакет із продуктового магазину.

– Тоді в чому?

— Чим завдячую твоєму візиту? — Лектор заходить слідом і стає навпроти мене через кухонну поверхню, упершись руками в стільницю. Що ж він ще ображенний. Погано.

– Ганнібал. – я розмотую скруток і демонструю свій улов. — Вже минуло достатньо часу, щоб забути про наші розбіжності. – простягаю пляшку з білим вином і він з цікавістю починає вивчати етикетку.

– Це ти так пропонуєш мир? — ох, якби голосом можна було заморозити мене, то в Балтіморі почалася зима.

– як тобі буде завгодно. — Не визнаю що в ссорі була ввинна тільки я.

Розтягуююсь у посмішці, сподіваючись, що Ганнібал не витримає, але він як кам’яна статуя непохитний. Мовчить, весь напружений озирає мене. З ним, як і з Віллом, ці ігри не проходять. Навіть і натяку немає на симпатію до мене, мабуть, уроки Джесікі я не так добре слухала, як це треба було. Психологія – важливий ключ до розуміння людей, особливо серійних убивць.

Я розчаровано сповзаю з нагрітого стільця, завертаю назад рибу. Від досади кусаю губу, моя самовпевненість колись загубить мене.

– Дуже шкода. Бродячі кішки будуть більше ради мені з дорадо, ніж ти.

Хватаюсь за пляшку, намагаючись виглядати зовсім відстороненою і прямую до виходу, але відчуваю чужу руку на своєму зап’ясті, яка несильно, але впевнено стискається і не пускає мене. Брова піднімається від такого сама, і я ледве можу контролювати емоції. Обертаюся і відразу відчуваю як Ганнібал різко смикає мене на себе, майже падаю на його груди, але примудряюся встояти. Щоправда врятувати сліпуче білий комір сорочки від помади не вдалося. Обличчя Лектора пом’якшилося, у погляді знову той неприхований інтерес. Що це означає? Так різко змінився настрій, і зараз ми стоїмо надто близько. Майже торкаємось один одного кінчиками носа. Мене це мало хвилює, Ганнібала й подавно. Його зіниці розширені, і я шукаю в цій темряві відповідь. В голові проскакує думка про завершення перепалки горячим поцілунком і тому довго дивлюсь на його губи. Та сміливості на це не вистачає. Цим я можу зруйнувати те що вже між нами є.

Не одразу прихожу в себе від цих думок, та коли це трапляється щоки заливає рум’янцем, Лектор слідкував за моїм поглядом і він знає про що я думала. Глибоко вдихнув находжу сили відсторонитися, та неможливо втекти від цих допитливих очей.

— Я приготую чудову вечерю. – Він усміхається і я простягаю все назад, одразу забувши незручність.

– Ти був правий. — Ганнібал дає зрозуміти, що слухає мене і паралельно дістає з шафок потрібний інвентар. – Вілл небезпечний для нас. Я була в нього сьогодні.

— І що сталося? — І ось усе, як завжди: відкриваю вино, розливаю на два келихи і сідаю спостерігати за роботою Лектора.

— Не встигла я привітатись, як Грем сказав, що завжди бачив за твоєю спиною тінь. Інакше як би ти зміг стільки часу ховатися. – Долонькою підпираю голову і дивлюся на гру світла в келиху. — І цією тінню він вважає мене.

— Має докази?

– Ні, тільки внутрішнє чуття. — Ганнібал на хвилину відривається від риби, щоб скуштувати вино. — але він обіцяв це довести.

— Вілл почав надто багато розкидатися обіцянками. — Закочувавши рукави і вдягнувши фартух, Ганнібал увімкнув плиту, поставив сковороду і налив оливкову олію.

— Якби він був на волі, йому вдалося б це зробити.

— Грем може будь-якої миті вийти з псих лікарні.

– І що для цього потрібно зробити? – прикушую нижню губу, і швидко намагаюся згадати, що мені потрібно дізнатися у Ганнібала. Той, у свою чергу, піднімає погляд на мене, я вже знаю відповідь, але він все одно озвучує.

— перестати чинити опір своїй натурі.

— Думаю Вілл до останнього звинувачуватиме нас. Навіть коли прокурор попросить його страти.

– Цього я не допущу. —  Риба весело починає шкварчати і я встаю з місця щоб краще чути Лектора підходжу до нього, ближче ніж слід та тут же відступаю трохи назад.

— Джек сказав, що мені доведеться свідчити на суді.

— І що ж ти говоритимеш? — Ганнібал доливає вино та повертяється до плити.

– Правду, яка допоможе Грему.

— Ти впевнена, він хоче притягти тебе до відповідальності? — На цьому питанні він дивиться мені у вічі, вивчає і все це з кожною секундою починає нагадувати мінне поле. Будь-яка брехня може обернутися проти мене.

— Ти теж виправдовуєш його перед усіма.

— Маю свої мотиви. — Ох, звичайно. У цій справі у всіх свої мотиви.

— Мені цікаво, що буде. — знизую плечима і відчуваю, як алкоголь ударив у голову. Трохи помовчавши, продовжую спостерігати за Ганнібалом з-під вій — і можливо це якось допоможе тобі?

– може бути. — Він відірвався від роботи і занадто довго бігав поглядом на моє обличчя, мені довелося навіть відвернутися, щоб впоратися з емоціями. — Давно хотів спитати, як тебе звуть?

– Сем.

— Це не твоє ім’я, воно зовсім не підходить тобі. — майже пирхає, грає вилицями і його ця загадка хвилює більше, ніж я думала.

– А яке підходить? — Та Ганнібал не збирається грати в цю гру, ставить наступне запитання пропускаючи повз вуха мої слова.

— Як ви з нею познайомились?

– У притулку. — Він питає те, про що я не хочу розповідати, але варто підіграти, заробити назад його довіру. — Вона приїхала провідати батьків тоді, гарно одягнена з яскравим макіяжем. Нам таке дозволяли лише на уроках… — Спогади накрили з головою і спритно перепліталися з брехнею. — Їй було ліньки їхати до секретного входу з іншого боку будівлі, тому вона пройшлася по притулку, показавши себе. — Вона побачила мене у коридорі і навіть не дійшла до кабінету Паркерів. Сказала йти з нею.

– І що було потім? — після недовгого мовчання поцікавився Ганнібал і від того як уважно він слухав та спостерігав за мною було не комфортно. Хотілося відвести очі, відійти подалі сказати занадто поверхньо. Та сили хватає дивлячись в очі розказати все як є, бо він не скривиться від огиди.

— Ми поїхали до торгового центру, пройшлися магазинами, пообідали у ресторані. Зранку вона привезла мене назад.

– А що було після розваг у торговому центрі?

– Я відпрацьовувала подарунки. Вона показала як можна доставити жінці ззадоволення. – Як я й думала він не злякався відвертості. — спочатку вона забирала мене у вихідні, потім могла заявитися серед тижня. Через два місяці вона забрала мене повністю, коли до Габріеля, дійшли чутки, хто мене позичає. Він був проти цього.

– Чому? — Риба просмажена з двох боків вирушає допікатися до духовки.

– не знаю. – Брешу я, і Лектор це помічає – Він ненавидив гомосексуалістів, хоча любив розважатися з хлопцями.

— Що ж… — Миттю атмосфера змінилася, розуміючи що більше нічого не доб’ється Ганнібал змінив тему. — Варто обговорити наші свідчення на суді. Адже будь-яка розбіжність може стати згубною.