Примарний світ 2 розділ

Після вчорашнього Артур трохи задумався про папку, яка лежала на столі. Це була папка з документами клубу, в якому є вся інформація про клуб.

Навіщо йому знадобилася ця папка, адже він його не підробить документ про голову клубу або він хотів взяти його як зразок для нового, щоб зробити себе головою. Чому він не може почекати до закінчення навчального року та можливо виграти на виборах. Ну блін це не гарно Петро. Ну гаразд пора до школи.

Після закінчення уроків розпочалися збори.

-Отже новини. Ті, хто хоче поїхати на гарячі джерела з випускників, потрібно зібрати гроші повторююся ті, хто хоче.

─ Але ж ти знаєш що з нашого клубу лише 4 випускників з вами двома. -Сказав Мартін.

─Базариш. Добре тоді ми їх поставимо у відомість про цю новину.

─ Тоді ми закінчили збори?

─Ах так забув сказати, що в останній день іспитів ми оберемо нового розділу. Так що у вас є час на роздуми чи варто виставляти свою кандидатуру. У четвер ми проведемо вибори. Тож заяву на кандидатуру голови клубу бажано здати до четверга. Випускники брати участь як кандидати та виборці не будуть. Чи є у когось питання?

─Немає більше питань. – сказала Крісті.

─Тоді ви можете бути вільними. Гарного відпочинку у вихідні.

З кімнати наповненої парою ігрових автоматів та парою комп’ютерів, вийшли всі окрім Джастіна та Артура.

─ Ну як думаєш, чи варто мені їхати з міста? – сказав Джастін дивлячись у стелю

─ Ти хочеш виїхати з нашого міста? Але чому?

─Та так просто трохи розвіятись на пару днів. То як ти думаєш?

─А ти про джерела. Навіть не знаю я майже ніколи не їхав за межі міста.

─Ну так.

─ Та й в принципі іноді треба вийти за межі кімнати, щоб побачити світ.

─То чому ти не вийшов за межі цієї кімнати?

─Не знаю, можливо через те, що я надто закрився від світу.

─Зрозуміло. Ну гаразд тоді мені час іти. Поки що ще побачимося. – Джастін зібрав у рюкзак деякі речі з шафки.

─Бувай, удачі.

Вийшовши з кімнати клубу, Джастін мало не зіткнувся з Джулією.

─Оу… треба бути обережнішою, хе-хе.

─Пробач, можна мені пройти?

─Будь-ласка проходь.

Джулія увійшла до кімнати клубу. Джастін провів її поглядом скрикнув ─ Ха… нормально.

Джулія зачинила двері кімнати.

─Привіт… Артур… Що робиш?

─Привіт Джулія ось роблю деякі записи для наступного голови клубу─, Артур відставив від себе аркуші із записами, і знявши окуляри, повернувся до Джулії. – а як твої справи?

─Та так нормально. У гуртку рукоділля досі нічого не змінюється. Ти знаєш про новину, що випускники будуть їхати на гарячі джерела?

Артур подивився на Джулію так ніби він не перебуває в якомусь клубі.

─Ой пробач я забула, що ти голова клубу і дізнаєшся про такі новини одним із перших. ─ Джулія прикрилася портфелем.

─ Та нічого… Я бачу ти дуже любиш старі речі, то листи голубами надсилаєш, то портфель старий носиш.

─Ну так… є таке. Ти ж знаєш приказку, що все нове це добре забуте старе, та й нудно займатися тільки рукоділлям, ось завела голубів і навчила їх.

─Так хороша приказка іноді допомагає мені в ситуації що треба щось зробити і згадую не поганий старий метод, ти молодець якщо знаходиш на весь цей час.

─Кхм… так, так що ти їхатимеш на джерела?

-Хм навіть не знаю я ніколи не їздив далі, ніж за околицю міста, можливо. А ти поїдеш?

-Так мені хотілося б трохи розслабитися від цієї міської суїти. До речі, я дізналася, що джерела знаходяться в селі Окан.

-Так це село неподалік міста так що якщо що, то можна буде приїхати взяти щось з дому.

-То що ти поїдеш?

-Ну гаразд якщо ти так хочеш, щоб я поїхав, добре.

-Ура, До речі я хотіла тебе запитати не хотів би ти пройтися додому разом?

Артура ніби пронизали ці слова в сам мозок, і його трохи заклинило.

Стоп що вона щойно сказала? Провести додому? Блін для мене — це хвилююче, хоча вона просить просто провести її додому в цьому немає нічого страшного.

-Ем… ну… добре.

-Добре тоді де тебе чекати?

-Ну, якщо в тебе є справи, то можеш почекати мене біля головного входу.

-Ні я прийшла сюди, як тільки все залагодила.

-Ну якщо так тоді ти можеш мене почекати тут, щоб нікуди не йти.

-Добре.

Джулія підійшла до столу Артура, взявши стілець і сіла навпроти нього.

-Гарне місце ти собі обрала.

Трохи збентежена Джулія сказала, ─Д-да я просто хотіла подивитися, що ти тут пишеш.

-Ну тут немає такого чогось дуже цікавого просто замітки для наступного голови, списки учасників клубу.

-Зрозуміло

Через деякий час, коли Артур дописав все, що йому потрібно, він встав, склавши всі папери на столі по місцях.

-Я бачу ти любиш порядок.

-Не завжди, іноді просто все знаходитися де завгодно. Ну що ж я закінчив.

-Це добре ну що збирайся час йти додому.

-Так.

Артур почав збирати деякі папери у портфель. Взявши свій светр з одного з ігрових автоматів які припадають пилом з того часу як почалися іспити. Вийшовши з аудиторії, Артур закрив її.

Разом із Джулією, Артур підійшов до шафок із взуттям біля виходу зі школи.

-Ну що пішли? Я тебе проведу додому.

-Так пішли.

Артур почав йти, як Джулія трохи задумалася.

-Агов ти йдеш?

-А? що? А так йду, пробач просто трохи задумалася.

Джулія підбігла до Артура і взяла його за руку. Усвідомивши, що зробила вона, пискнула і відпустила його руку. Трохи почервонівши вона сказала: ─Пішли вже. – Джулія швидко пішла до виходу

-Добре.

Разом вони пішли до виходу із шкільного двору. Пройшовши через ворота Артур сказав: Ну веди.

-Ось сюди йдемо.

-Добре.

Артур дивився на всі боки і йшов, не поспішаючи за Джулією. Мовчання переривалося співом птахів і машинами, що проїжджали повз.

-Хей ти не хочеш перекусити? ─ Раптом сказав Артур.

-Перекусити! ─ Джулія трохи розгубилася. Почавши активно шукати магазин або якийсь кіоск.

-Та ось є магазин солодощів. ─ Зупинився Артур, вказавши пальцем на маленький магазинчик солодощів.

-Де? ─ сказала нервово Джулія, повернувшись до Артура.

-Так ось. – Артур підійшов до Джулії майже в щільну і знову вказав на магазин через дорогу.

Джулія випадково поцілувала Артура в щоку. Зрозумівши, що вона зробила Джулія різко пішла через дорогу до магазину, щоб це закінчилося швидше.

-Стій. – Артур взяв за руку і потяг ЇЇ до себе не розрахувавши сил після чого вони впали.

Джулія розплющила очі присівши на тротуарі вона сказала: -Пробач я якась нервова сьогодні стала.

-Та нічого. – Вставши Артур простягнув руку, – давай руку. Взявши за руку Джулію Артур допоміг підвестися їй. Раптом Джулія відчула якусь прохолоду нижче поясу. Вона подивилася на свою коротку спідницю і побачила, що вона трохи порвалась. Прикривши місце розриву, вона почервоніла.

-Що таке спідниця порвалася? – Запитав Артур.

-Т… так – відповіла тихо Джулія.

-Ось на зав’яжи на поясі так не буде видно. – Артур знявши з пояса свій светр, простяг його Джулії.

Джулія швидко взяла светр і зав’язала його на поясі, і повернулася до Артура задом.

-Нічого не видно? – Запитала Джулія.

-А я щось маю побачити? Ні, звичайно нічого не видно. – сміючись відповів Артур.

-Це не смішно. І не можна таке говорити дівчині – надулася Джулія.

-Трохи смішно.

-Нічого смішного.

-Добре, вибач, ну добре пішли в магазин.

-Угу.

Вони перейшли дорогу та зайшли до магазину.

-Доброго дня. – відповіла продавщиця, – чого бажаєте?

-Я б узяв морозива, а ти що будеш?

-Я… мені… теж морозиво полуничне.

-Добре. Можна два подвійних морозива одне полуничне, а мені шоколадне з банановим.

-Добре зачекайте хвилину. – продавцем була жінка похилого віку. Вона підійшла до холодильника і почала робити кульки з морозива у контейнерах. – Ось тримайте полуничне та шоколадне з банановим.

-Дякую. – Артур дав Джулії її порцію морозива, і дістав гаманець, взявши з нього гроші він простяг їх продавщиці, – ось тримайте, дякую вам, до побачення.

-І Вам спасибі, до побачення. (Ех яка ж гарна пара)

Артур з Джулією вийшли з магазину, насолоджуючись морозивом, вони продовжили свій шлях. Через деякий час вони вже підійшли до будинку Джулії.

-Ну це тут, ось цей будинок, – Джулія рукою вказала на високу багатоповерхову будівлю.

-Да будинок у тебе не маленький.

-Ну так є таке. Ну добре дякую, що ти мене провів додому і за морозиво теж. ─ Джулія швидко поцілувала Артура в щічку і побігла до будинку.

Артур стояв на місці і поглядом провів Джулію до будинку, поки та не зникла в ньому. Вибухнувши від великого потоку почуттів та емоцій Артур присів на лавочку, що була поряд.

Фух я це зробив, я зміг стерпіти цю хвилю емоцій, і думаю я зберігся в її голові як впевнений у собі та спокійний чоловік. Ну гаразд пора і мені йти додому потрібно ще стільки зробити.

Артур почав йти назад дорогою до школи. Ідучи дорогою і дивлячись на всі боки, він побачив, як у провулку мужики знущаються з якогось офісного працівника. Зітхнувши і пройшовши повз, хлопець дістав з кишені навушники з телефоном і одягнув їх, з прискореним кроком він зайшов у магазин. Через годину Артур вже був удома, знявши взуття, він відніс пакет із покупками на кухню і розставив все в холодильник і на полиці. Кинувши портфель на ліжко, він почав переодягатися в домашнє, після Артур ввімкнув комп’ютер і пішов на кухню, взявши кілька пачок чіпсів він повернувся до робочого столу, відкривши одну пачку він зайшов на сайт фрілансерів, зробивши оголошення про прийом замовлень він повторив ці дії на інший платформах для фрілансу, через деякий час який Артур заповнив залипанням у Футубі він отримав замовлення, домовившись із замовником хлопець приступив до роботи, так і проходять його дні на проліт. Після кількох замовлень Артур закрив оголошення і зайшов у випадкову гру, подивившись усі повідомлення в грі і настроївшись, він натиснув кнопку «Почати» через кілька десятків секунд його гра почалася.