прийшла до відьми: хай ворожить

прийшла до відьми: хай ворожить,
коли мої сади розквітнуть?
вона сміялась: «боже, боже!»
а кров все заливала вікна,

текла по стінах, по підлозі,
зміїлася над рушниками.
«коли закінчаться всі сльози,
коли ти серце вплавиш в камінь,

тоді розквітне сад багряно», —
на вухо відьма шепотіла.
а я стояла, наче п’яна,
і кров текла із мого тіла.

«коли вітри не будуть вити,
а сонце стане чорним-чорним,
тоді розпустяться всі квіти,
і сад наповнить щебет горлиць», —

в обличчя відьма реготала
і пазурами дерла спину.
«коли затупляться кинджали,
коли весь світ буде в руїнах.

коли сконає кожен ворог,
а кості поростуть травою,
тоді твій сад — вже скоро, скоро! —
розпуститься на полі бою.

а поки — спи, моя небого,
лягай у квіти пурпурові».

я відьмі падаю під ноги
і проростаю з краплі крові.

2022