Прийняття

МакГонагалл кинула на нього суворий погляд і продовжила:
– Альбусе, я вже десять хвилин спостерігаю за нею, вона навіть не доторкнулася до їжі, здається, для неї це справді потрясіння. Може, варто наглядати за нею перший час.
Снейп глянув на дівчинку, згадану Мінервою, і зі зростаючим інтересом виявив, що саме ця першокурсниця уважно на нього дивилася до процедури розподілу. Енджі перебувала в повному невіданні, що найсильніші маги за викладацьким столом роздивляються й обговорюють виключно її.
– Северусе, по спостерігайте за нею, – судячи з тону, директор не надто переймався душевними муками першокурсниці.
– Нехай цим займається Помона, тепер це її головний біль, – байдуже парирував зільєвар, але погляду від першокурсниці не відривав.
Бенкет закінчився, а Енджі так нічого й не скуштувала. Ні про що не замислюючись, вона прослідувала за старостою Пуффендуя в їхню вітальню разом з рештою, добралася до свого ліжка, і, доки інші пуффендуйці святкували в загальній вітальні, дівчинка лежала й нічого не бачила перед собою, бо очі затуманило сльозами. Лише досхочу виплакавшись, вона, нарешті, заснула міцним сном.
Коли Енджі прокинулася, за вікном усе ще панувала темрява, жоден звук не проникав крізь стіни замку. Дівчинка почувалася змученою, ніби зовсім не спала цієї ночі. До того ж їй снився жахливий сон, де вона намагалася наблизитися до Северуса, але щойно простягала руку, щоб торкнутися його, як він вислизав і опинявся ще далі.
Навіть не спробувавши заснути знову, Енджі тихо, намагаючись не розбудити сусідок по кімнаті, дістала з сумки пошарпану, вочевидь дешеву книжку з зільєварства за перший курс, пергаменти й чорнило з пером і пішла в загальну вітальню факультету. Дівчинці хотілося роздивитися вітальню в усій красі, але освітлення в замку автоматично прокидалося разом із годиною підйому учнів – свічки в канделябрах запалювалися, а в просторих залах і кабінетах кришталеві люстри починали випромінювати світло, чимось схоже на електричне. У непроглядній темряві все, що залишалося Енджі, – запалити лампадку сірниками, які завбачливо залишили для першокурсників. У світлі вогника, що танцював від її подиху, вона побачила старовинний настінний годинник і застигла, спостерігаючи, як стрілки з легкими клацаннями рухалися у своєму ритмі.
“Година ночі, і справді, чому б не позайматися, – невесело усміхнулася вона.
– Але все ж таки на даний момент для мене головне – вчитися, особливо зіллєваріння. Мені так хочеться показати професорові Снейпу, що я не дурна пустушка, що я чогось варта. Без знань я буду марна в цьому світі… Тож займатимуся найнадійнішим і найперевіренішим способом – щоб краще запам’ятати, потрібно це кілька разів написати…”
✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨