Привіт, рідненький Житомир

– Привіт, рідненький Житомир, – з посмішкою на обличчі сказав Євген, дивлячись в зал на глядачів.

Це був останній день туру. Зал філармонії був повністю забитий. Всі квитки розкупили за годину. Ні він, ні Спартак не очікували що їхні подкасти будуть настільки популярними.

Це вражало. Вони були безмежно раді, що змогли привернути до себе таку кількість людей.

– Спартак, сьогодні я хотів поговорити з тобою про таку тему як маячіння. Думаю, це справді цікава штука, і ти зможеш багато чого про неї розповісти.

– Так, це справді цікаво…

Психолог почав розповідати про різні апспекти та нюанси, теорію, різновиди…

Душніла одним словом.

Коли чоловік заглибився в тему, із зали почувся сміх, який підхопили усі глядачі.

– Це нормально. Він зараз трохи подушнить, покаже який він розумний, і ми продовжимо, – пояснив Женя і повернувся до друга.

А, ні. Вибачте. Товариша.

Подкаст йшов як завжди. Жарти, реакція публіки… але клятий інтернет, який ніхріна не грузив виводив Яновича з себе.

~Там Спартак щось запитав? Чи мені здалось?~

– Я не міг зайти в чат, і я просто деякі твої репліки, вибач, Спартак, але я з тобою чесно, я просто повз себе пропустив. Тому що я 3G спробував, LTE, все що завгодно, думаю: “Все, ну зараз все пропало”.

– А шо не під’єднується?

– Приїхав в Житомир, опозорюся на весь Житомир, не вперше в своєму житті, до речі.

– Але вперше публічно, знаєш. – Спартак засміявся, – Ну, в телефоні дивись.

– Все. Все нормально. Уже все, здається, вийшло, і стало на свої місця, і в мене є чимало питань.

Подкаст пройшов нормально, але під кінець Женя реально був задовбаний.

Глядачі вишикувались в чергу для фото та обіймів.

Здавалось, що їх стало ще більше ніж було під час запису подкасту.

І коли нарешті вже всі залишити філармонію команда Подкаст Терапії сіла в машину та поїхала в готель.

– О котрій ми завтра виїжджаємо? – запитав Спартак, сидячи вже в номері

– Не знаю, краще тобі у Колі запитати. Я ще на декілька днів залишусь тут. Поїду до батьків, прогуляюся по місту, – засмучено сказав Женя і шмигнув носом

– Тебе так інтернет засмутив чи те, що я не дивився цього твого Петрика?

– Та ні, все нормально. Просто реально втомився і ще й здається прихворів, – сказав комік і, піднявшись, пішов до виходу з номеру

– Чекай. В тебе температури хоч немає? – занепокоєно запитав Спартак і підійшов до товариша

– А що перевірити хочеш? – легко посміхнувшись запитав Женя

– Я серйозно, йди сюди.

Психолог підняв руку та доторкнувся до гарячого лоба чоловіка.

– В тебе піднялась температура, йди спати.

– Так я це і хотів. Але дякую тобі матусю, – жартівливо відповів Євген, – На добраніч.

Після своїх слів Женя покинув номер Спартака і направився до свого.

 

Психолог так і залишився стояти на місці. Навіщо він взагалі це зробив, якщо в аптечці був термометр?

Матусю.

Суботі стало смішно від цього.

Але ж він просто проявив турботу. І по відношенню до Жені він робив це доволі часто. Він хотів проявляти цю турботу. Хотів щоб його товаришу було комфортно.

Але цей жест і справді був зайвий. Добре, що він хоч не поцілував його в лобик, хоча така думка і справді була.

Після недовгих роздумів Спартак пішов в душ і ліг в ліжко.

Завтра він разом з Антоном та Колею їдуть в Київ, але Женя залишається тут. Він розумів, що Женя хоче провести більше часу в рідному місті та побути з батьками, але думки про те, що він хворий і залишиться тут не покидали його.

Так. Все.

~ Я ж йому не особистий лікар. Він дорослий чоловік і сам знає як вилікувати застуду. ~

Перевіривши будильник Спартак відклав телефон та заплющив очі.

***

На наступний день психолог прокинуся ще до того як його телефон мав продзвеніти. Виконавши ранкову рутину він вийшов з номеру та підійшов до сусідніх дверей, за якими спав Женя. Розуміючи що той ще бачить сни про, господи прости, слоненят, Спартак з валізою спустився вниз, де вже чекали Антон і Коля.

– Можемо їхати. Каву пропоную взяти по дорозі, бо якщо затримаємось ще не пів години, то будемо стояти в заторі, – сказав Коля, дивлячись щось в телефоні

– Добре, тоді рушаємо. – сказав Суббота

 

Під час поїздки Спартак майже весь час просидів в телефоні. Він декілька разів передивлювався свій графік на наступний тиждень, гортав стрічку інстаграму, дивився сторіс та пости де його відмічали, записував нотатки для своєї книги про серійних вбивць – робив все що завгодно аби не сидіти і тупо дивитися у вікно.

– Мені здається чи ми ще так тихо не їхали? – запитав Антон

– Це точно. Ми вже годину в дорозі, а я ще ні разу не почув якийсь жарт.

– Якщо хочеш, то можу тобі розповісти про види агресії та як саме вони впливають на людину. – пробурмотів Спартак

– Нє, дякую. Напишіть краще хтось Жені, запитайте що він там. – сказав Коля

– Я вже писав, він не відповідає. Можливо ще спить.

– Дев’ята ранку, він би вже мав прокинутись. Казав, що планує поїхати до батьків.

– Знаю.

– Ну звісно що знаєш, – посміхнувшись сказав Антон, – Ви один про одного все-е знаєте.

– Тоха, камера не знімає, можна обійтися і без цих жартів, – пробурмотів Спартак

– Так я і не жартую. Ви стільки часу проводите разом, що вже б мали знати один одного краще ніж будь-хто.

Телефон Субботи завібрував, що свідчило про нове повідомлення.

Переглянувши панель сповіщень психолог побачив повідомлення від Жені. Легенька посмішка з’явилась на його лиці.

«Доброго ранку. Все нормально, живий та більш-менш здоровий. Троги болить горло та відчувається слабкість. Зараз зберу речі та поїду до батьків. Ти як там?»

– То що там Женя? – запитав Коля

– Збирає речі і буде їхати до батьків, – відповів Спартак, набираючи текст повідомлення.

«Все нормально. Насолоджуюсь тишею. Ти на скільки днів плануєш залишитися в Житомирі?»

Відповідь надійшла швидко.

«Думаю в понеділок-вівторок буду. А що, вже сумуєш?)»

«Ну звісно. Хто ж таку душнілу як я буде слухати окрім тебе?»

«Не думаю, що такі люди є на цій планеті.»

«Напиши як будеш у батьків»

Але це повідомлення Спартак вирішив не надсилати.

 

Через півтори години Спартак був вже в себе в себе в квартирі. Розібравши речі, він увімкнув ноутбук і почав переписувати фрагменти для книги, які він встиг записати в дорозі. Написавши ще декілька тез, психолог глянув на годинник.

12:00

Ого. Півтори години промайнули так швидко.

~ Женя нічого не писав. А чому він взагалі має мені писати? Хоча, важливіше питання чому я так хочу щоб він мені написав? Ми просто товариші. ~

 

Закривши ноутбук, Спартак пішов на кухню щоб зробити собі каву. Тільки поставивши турку на плиту, він почув дзвінок телефону. На екрані висвітилась фотографія Жені. Суббота миттю ж підняв слухавку.

– Ало, Спартачок, що ти там? Вже вдома? – трохи охрипло запитав Янович

– Так, вже півтори години як.

– В мене якась фігня з інтернетом. Я написав тобі загалом сім повідомлень, і ні одне із них не надіслалось. – обурено казав Женя

Спартак мимоволі посміхнувся.

– Ти ж сам вчора казав, що в Житомирі не може бути інтернету, бо самого Житомира не існує. – згадав він. – Ти як себе почуваєш?

– Хріновінько я себе почуваю. Горло болить, тіло ломить, інтернету немає ще й сам вдома сиджу.

– А чому сам? Де батьки?

– Я хотів влаштувати їм сюрприз, тому і не попереджав що залишусь, тому тато на роботі, а мама в перукарні. А ти що робиш?

– Я? Та… каву варю, щойно писав дещо для книжки.

– Ем, Спартак, мені тут паралельно Катя вже другий раз телефонує, потім розкажу за неї. Пізніше передзвоню. Все бувай.

 

~ Катя? Ну так, навіщо розмовляти зі мною якщо є Катя. Та що це таке? З яких пір я його… Що? Ревную? Ні, це точно не про мене. Спартак Суббота не ревнує.

Тоді чому я хочу зараз поїхати до нього? Як же ж це тупо…~

Наливши собі кави, Спартак знову сів за стіл писати, але нічого окрім думок про те як би приїхати до Жені не було. Хіба що думка про те, що їхні гейські жартики перестали бути такими смішними.

Хочеш –  роби, якщо це не шкодить тобі та оточуючим. Нікому ж не стане погано, якщо Спартак поїде в Житомир. Обравши вже блаблакар, чоловік знову став складати речі.

Але як він пояснить Жені чому приїхав? Та чи є якась різниця? Можливо він забув щось в готелі? Точно. Так і є. Ноутбук. Він забув ноутбук.

Який же абсурд придумувати виправдання.

Взявши валізу він вийшов на вулицю та дійшовши до машини рушив в дорогу.

 

Через дві години він був вже в центрі і вирішив подзвонити Жені, але той не брав слухавку. Спартак сподівався, що його товариш вдома, тому викликав таксі і поїхав.

 

Коли психолог був вже біля квартири батьків Жені, то декілька разів запитав себе чи точно робить те що має. Відповідь була очевидна, але сумління все ж продиралися в його голову.

Постукавши в двері Спартак стояв як дурко і посміхався. Він вже уявляв обличчя Яновича, коли той відчинить йому. Але все склалося не так як гадалося, і за дверима він побачив жінку.

Маму Жені.

– Добрий день. – зніяковіло сказав чоловік

– Привіт, Спартак, – посміхаючись сказала жінка і жестом запросила його пройти, – А Женя казав що ти в Києві.

– Так і було, але я забув ноутбук в готелі,  – чоловік припідняв руку, в якій була сумка з технікою, – тому довелось повернутись. А де Женя?

– Він зараз в кімнаті. Випив ліки та й заснув.

– Ем… тоді я напевно краще поїду в готель. Скажіть йому щоб подзвонив мені як прокинеться.

– Та навіщо тобі кудись їхати? Лишайся. Можливо чай, каву?

– Від чаю не відмовлюсь, – з посмішкою відповів Спартак

 

Після тридцяти хвилин розмови з мамою Жені Спартак зрозумів чому його товариш так тепло відзивається про неї.

– Спартак, ти, може йди до Жені, він має скоро прокинутись. Вже уявляю його лице коли він побачить тебе, – сказала жінка і знову засміялася

– Так, це буде дуже смішно, – сказав чоловік і піднявся, – Дякую, дуже смачний чай

 

Після своїх слів він покинув кухню і пішов до кімнати Жені.

Тихо увійшовши він побачив як його товариш спить на правому боці, тримаючи в кулаці ковдру і підсовуючи її ближче до обличчя. Його лице було напружене. Брови зійшлися до центру, очі були сильно замружені.

Сівши в крісло, яке знаходилось недалеко від ліжка, Спартак продовжив дивитись на Євгена.

Він розумів що ставиться до нього не як до товариша. Це щось більше.

Женя мружився увісні, щось бурмотів. Можливо йому снились баклажани? Чи пуголовки? Від цих думок Спартак тихо засміявся, згадуючи їхню Наукову інквізицію.

– Мг… давай, – не зрозуміло пробурмотів Женя

~ Цікаво, що чи хто йому насправді сниться? Можливо та Катя? Тоді не думаю що цей сон – це кошмар. Хоча хто знає… Було б цікаво якби він бачив зараз мене у сні і прокинувшись побачив наяву. ~

 

Лише варто було Спартаку подумати про це, як Женя повільно розплющив очі і налякано подивився на нього.

– Бляха, ти шо тут робиш? – тихо запитав комік, – Чи я все ще сплю?

– А що, не радий мене бачити? Чи сон зі мною був цікавіший ніж реальність?

Женя засміявся, але вже через декілька секунд почав сильно кашляти. Обпершись на лікоть чоловік нахилився вниз щоб легше було відкашляти бридке мокротиння.

Спартак же, підірвавшись, підійшов до Яновича і, поклавши руку на його спину, почав погладжувати її.

Щойно кашель пройшов, Суббота запитав

– Ти як себе почуваєш?

– Як бачиш не дуже. – відповів Євген і ще раз кашлянув.

– Ти приймав якісь ліки? – турботливо запитав психолог

– Так. Стало трохи легше, але все ще трохи трусить.

Суббота нічого не сказавши, легенько схватив голову товариша та припав губами до його чола.

Їм обом здавалось що цей момент поставили на паузу. Наче кадр з фільму.

Відірвавшись від Жені, Спартак сів рівно на ліжко, склавши руки в замок.

– Температури, наче, немає, – спокійно сказав Суббота, трохи посміхаючись.

– Впевнений? – запитав Женя, дивлячись на товариша.

– Так. А ти хочеш щоб я ще раз перевірив?

– Ні. Я хочу щоб ти розказав навіщо ти приїхав сюди. Ти не подумай, що я не радий тебе бачити, мені просто цікаво.

– Я забув ноутбук в готелі, тому повернувся.

– Ти і забув ноутбук? Не вірю.

– Але це так.

– Спартачок, я вчора особисто бачив як ти клав його в сумку і ставив її на валізу з речами. Тому признавайся. – посміхаючись казав Женя.

– Добре, добре. Я не забував нічого в готелі. Я просто хотів приїхати до тебе. Я переймався чи з тобою все нормально. На повідомлення ти не відповідав, слухавку не брав. Але навіщо брати слухавку від мене, якщо тобі дзвонила Кіра.

– Може Катя?

– Може і Катя. Яка різниця?

– Різниться в тому що Катя – це моя однокласниця. І її чоловік зараз на фронті. Він сказав їй що необхідно купити для їхньої бригади, тому Катя хотіла щоб я організував збір. Тому не ревнуй. Ми з нею просто друзі. – посміхаючись сказав Женя і поклав руку на плече товариша.

Спартак дивився вниз і думав ще раз над тими словами, які він планував сказати Яновичу, поки тей спав.

– Женя. – тихо почав він. – Я хотів поговорити про одну річ ще до туру…

– Ти для мене більше ніж товариш, – спокійно сказав Женя, дивлячись на Спартака.

– Пробач, що? – психолог був трохи в шоці

– Ти для мене більше ніж товариш. Ти для мене друг. Ти для мене партнер. – Женя не зміг продовжувати в такому ж дусі, – Коротше кажучи всі ті жартики…

– Це не жарти. – закінчив його фразу Спартак. – Женя це вже точно не жарти. Я приїхав з Києва сюди, придумав максимально тупу причину для цього і все для того аби бути поруч. Я думав що ревнощі мені не притаманні, що я не ревную, але треба було  тобі сказати за ту Катю…

– Я все розумію. – тихо сказав Женя і стиснув плече ?товариша?

В кімнаті було тихо. Вони чули як мама Жені готує обід, як їздять машини на вулиці, як сусід зверху ходить по кімнаті. Вони чули як їхні серця  відбивають свій ритм.

– Можна я тебе обійму? – порушив тишу Женя

Спартак легко посміхнувся і, вставши з ліжка, розкрив руки.

Янович одразу ж піднявся і міцно скував в обійми психолога. Актор поклав своє підборіддя на голову друга і ще міцніше притиснув його до себе.

Та як зненацька Женя відчув поцілунок на шиї.

– Спартак. – пошепки чи то запитав, чи то сказав він

Чоловік розслабив обійми.

– Нахились до мене, – тихо сказав Суббота і підняв голову.

Вже через декілька секунд Женя відчув м’які губи психолога на своїх. Це було так трепітно і ніжно. Поцілунок почав набирати оберти, і Спартак відчув, як вуста Жені розімкнулися і накрили його з новою силою.

Вони тяжко дихали. Суббота стискав светр Євгена та притягував його до себе.

Поцілунки спустились нижче і залишали на обличчі та шиї Жені вологі сліди.

Але їх перервав стук в двері.

– Женя, ти вже прокинувся? – запитав лагідний голос жінки.

Чоловіки відскочили один від одного.

– Кх, так мамо, – кашлянувши відповів комік

– Тоді йдіть обідати, – сказала жінка і по ту сторону дверей почулись віддалені кроки

Женя та Спартак стояли за метр один від одного і дивились один одному в очі.

– Хочеш щось сказати? – хрипло запитав Женя

– Лише те, що сподіваюсь, що мій імунітет достатньо сильний. – посміхнувшись сказав Суббота.

 

***

 

Ввечері Спартак вже був в Києві. Вони домовились з Женею що поки не будуть нікому нічого казати поки повністю не зрозуміють що між ними та хто вони один одному.

Сівши на диван, Спартак хотів взяти ноутбук щоб продовжити писати книгу, але оглянувши кімнату засміявся від душі.

Схопивши до рук телефон він відкрив чат з Женею і, все ще сміючись, написав:

«Я забув ноутбук в тебе вдома»