Розділ 3 : Привид минулого

[Дисклеймер: Містить спойлери!

Якщо ви не хочете зловити купу спойлерів, то краще спочатку прочитайте манґу оригіналу. Якщо ви не знайомі з тайтлом, або не плануєте дочитувати манґу, то можете не хвилюватися, вам б мало бути зрозуміло, що відбувається у фанфіку].

 

Знову тиждень наближається до вихідних. І Хіна, і Хаккаі вільні кілька наступних днів. Шіба хотів використати цю можливість і приділити час дівчині. Він бачив, що в неї поганий настрій останнім часом і забронював місця в готелі біля моря, щоб вона відволіклась та розслабилася.

В квартирі їх було лише двоє. Хаккаі лежав на дивані, а Хіна в цей час сиділа за своїм столом та над чимось мовчки працювала. Хлопець гортав щось у смартфоні, час від часу заглядаючи в її сторону. Тоді підвівся разом з приладом у руках та наблизився до неї.

 — Хіна, дивись, — показав він фото з пляжем та номером, в цей час дивлячись на дівчину з приємною усмішкою, — гарно, правда? 

Вона лише на мить кинула погляд на екран.

 — Угу, — кивнула та.

 — Поїдемо туди на вихідних? Що скажеш?

 — Цих вихідних?

Хінаморі повернулася до нього. Хлопець ствердно похитав головою.

 — Блін, не вийде,  — засмутилася Хіна. — Я обіцяла допомогти мамі на цих вихідних. Може якось іншим разом?

Вона договорила та швидко повернулася до своєї роботи. Хлопець, все ще посміхаючись, продовжив говорити до дівчини:  

 — З чим? Я б міг допомогти. Удвох ми швидко все зробимо і залишиться час на відпочинок.

 — Не треба, — вона запнулася, вимовиши ці слова, та замислилася перед наступними. — Це дрібниця. Я маю деякі документи підготувати. Я вже пообіцяла — не можу в останній момент відмінити все. Давай просто ввечері посидимо, щось подивимося разом. Що скажеш?

Хаккаі, насупившись як дитина, подивився вниз.

 — Може тебе треба буде підвести? — говорив далі він.

 — Ні, ні. Це за Токіо. Я поїздом швидко доїду.

 — Ну–у, добре, — трохи занепав настроєм хлопець. Він глянув на телефон та якусь мить мовчав. Зрештою розміреними кроками повернувся на диван. — Шкода, що не вийде поїхати… Але, тоді не смій затримуватися. У сьомій я вже чекатиму з вечерею!

Дівчина співчутливо посміхнулася.

 — Добре, — лише вимовила вона.

***

Наступний день. Субота. Ранок.

Хінаморі готувалася до поїздки. В квартирі зараз було досить тихо. Хаккаі все ще спав. Принаймні дівчині так здалося й вона не стала його ворушити. Вона не поспішала нікуди. Поволі набирала щось собі в сумку. Одягалася вона теж розмірено та в комфортні речі. Час від часу тільки заглядала чи не прокинувся Шіба. Хлопець таки міцно спав. Вона ще кілька разів глянула на годинник і нарешті вирішила відправитися в обіцяну дорогу.

Хоча Фуджівара мала виходити, робила вона це так само неквапливо. Поволі змінила домашнє взуття на вуличне, накинула легку куртку… Поки вона це робила в коридор вийшов сонний Шіба.

— Вже йдеш? — тихо пробубнів хлопець. Хінаморі одразу озирнулася на нього й кивнула. Він запитав далі: — Точно не хочеш, щоб я поїхав з тобою?

— Ні, відпочивай сьогодні.

Вона лише м’яко припідняла кутики губ. Він усміхнувся їй у відповідь. Сонно позіхнув та підійшов ближче до неї.

— Ну добре, — Хаккаі видихнув та підняв сумку дівчини, щоб допомогти їй зібратися. — Гарного дня тоді…

Він подав їй сумку з посмішкою на обличчі. Дівчина прийняла допомогу, але нічого не сказала у відповідь. Між ними стояла тиша. Досить важка та незручна. Хаккаі дивився на неї, наче просячи залишитися, побути з ним сьогодні, або хоч обійняти перед поїздкою. Хлопець нахилив голову у спробі поцілувати дівчину в щоку. Вона ж уникала його погляду та наче непомітивши цієї дії, так само не мовивши слова, покинула квартиру.

Хіна вийшла з дому трохи пізніше дев’ятої. Вона одразу відправилася на станцію міжміських потягів. Погода була досить похмура та холодна. Потрібний потяг ніяк не з’являвся. Просидівши на станції близько двадцяти хвилин, дівчина знудилася від очікування, знайшла в кишені телефон та почала гортати останні повідомлення. Пальці потягнулися до переписку з Ханемією — він був не у мережі. Її погляд на мить втратив блиск та наче крізь екран дивився. Повний сумнівів.

Її тіло знову злегка тремтіло. Навіть від однієї згадки про цю людину в неї напружувалися м’язи та пульсували вени. Думка про Ханемію була нестерпна й гидка настільки, що вона відчувала злість навіть найдрібнішими нервовими закінченнями. Але, чомусь, вже стільки часу вона не може перестати про нього думати.

Під’їхав якийсь потяг і Хінаморі сіла у нього. Зараз їй байдуже куди він їде. Вона мала чимось себе зайняти сьогодні. На її радість транспортний засіб був не заповнений людьми. Зайнявши місце біля вікна, вона ввімкнула, щось собі у навушниках та дивилася на місто й ландшафти, що розгорталися за вікно. Попри гучну музику, доходили назви зупинок одна за одною. І Хіна лише час від часу дивилася як одні пасажири виходять — а інші заходять. В черговій партії незнайомців вона впізнала Ханемію Казутору. Він був зовсім відсторонений, наче не знаходиться в цій реальності. Його не цікавило оточення навколо. Фуджівара вкотре розтривожилася від його образу та й здивувалася цьому співпадінню. Вона змінила своє положення так, щоб знайомий не впізнав її та й так, щоб не бачити його перед собою.

Потяг їхав далі. Казутора досі був у ньому. Він, як і Хінаморі, сидів у іншій частині потягу спиною до дівчини. Вона весь спільний час лише докладала зусиль, щоб не витріщатися на хлопця. «Так схожий на Кейске», — думала вона кидаючи короткі погляди на Казутору, ще дратувалася кожного разу цим думкам.

Фуджівара знову потягнулася до мобільного й швидко набрала коротке повідомлення Казуторі та надіслала. Після чого кинула оком на нього, очікуючи його реакції. Той глянув на екран. Там висвітлилося ім’я Хіни та її повідомлення, але він не читав його. Хіна по його міміці зрозуміла, що він здивувався, а ще в цю мить дуже розхвилювався, навіть здалося злякався. Хіна швидко відвела погляд та замислилася: «Боже, нащо я це зробила?». Але їй хотілося викликати його реакцію.

Вона написала йому ще одне повідомлення — він знову проігнорував.

Тоді вона знову придивилася до Казутори. Він схвильовано дивився на екран свого мобільного. Його пальці потягнулися щось друкувати, але зупинилися. М’язи руки у хлопця напружено скорочувалася.

Погляд дівчини був прикований навіть до найдрібніших рухів Казутори.

Хлопець опустив мобільний, зітхнув та підвівся. Коли він це зробив Хіна й сама різко піднялася, чим привернула увагу деяких пасажирів, включно з Ханемією.

Вони обоє стояли та лише поглядами спілкувалися в цей момент. Фуджівара не розуміла, що відчуває в цей момент, але навіть крізь відстань між ними, уловлювала хвилювання давнього друга. Він наче от-от втече.

Потяг зупинився на черговій станції — Ханемія одразу попрямував зійти.

Хінаморі ще на кілька секунд застигла. Вона замислилася… Двері потягу запікали й почали закриватися — Хіна вибігла за другом.

— Чекай, — вигукнула вона йому вслід, — Казутора!

Хлопець здригнувся від її голосу, але пішов далі. Вона його наздогнала й зупинила, мовивши:

— Та стій ти!

Казутора повернувся до неї все ще зі здивованими очима.

— Що тобі треба, Хіно? Хіба не ти сказала мені не попадатися тобі й зникнути з твого життя? — різко сказав той чим застав її зненацька. Вона вирячилася на знайомого. Тоді невпевнено відвела погляд.

— Так… — тихо пролунало від неї, — так, сказала… Але хіба ти не хотів примириння?

Вона опустила голову й швидко оглянула Ханемію. В пам’яті спливали минулі спогади.

— Я скучила… — майже нечутно вимовила Хінаморі. Тоді вже голосніше сказала: — Може, ми могли б провести час як старі друзі?

Казутора теж почав думати про минуле. Він хотів, щоб їхня дружба була такою як раніше, але й не міг повірити, що це можливо. Ранити Хіну своїм існуванням ще сильніше він не хотів. Проте це шанс все виправити. Йому цього хотілося. Казутора прийняв її пропозицію.

— Справді? — перепитав він і Хінаморі повільно кивнула. Після чого вони запитливо та затамувавши подихи роздивлялися емоції одне одного.

— Ходімо кудись. Поговоримо, як старі друзі? — додала Хіна з ніяковою посмішкою. Ханемія усміхнувся їй у відповідь. Його в мить наповнили легкість і радість.

— Добре, — тихо вимовив він.

Вони рушили околицями Токіо, відвідали не дуже популярні кафе та покаталися на мотоциклі. Просто гуляли, спілкувалися. Нічого особливого, але Хінаморі в ці моменти думала про Кейске. З Ханемією вона почувалася, як в ті минулі, безтурботні дні. Той же почав вірити, що вона вже готова пробачити, або хоча б прийняти його.

Поки дівчина відсутня, Хаккаі намагався приготувати щось смачне на вечерю. В домашніх справах він не надто вправний. На приготування в нього пішло більше трьох годин. І після чотирьох невдалих спроб приготувати “Окономіякі” Шіба здався та вирішив замовити, бо часу в нього залишалося не багато. Він гарно все оформив і написав Хінаморі: «Що ти хочеш подивитися? О, і що ти будеш пити? Можна щось міцніше ;)». Проте Фуджівара проігнорувала повідомлення.

Дівчина повернулася додому пізніше ніж пообіцяла. Пара сіла за стіл та в мовчазній кухні почали вечерю. Розмову завів Хаккаі, але вона мало що розповіла. Після вечері Фуджівара подякувала за старання Хаккая, але була не в силах на щось більше, навіть на перегляд фільму, тому квапливо покинула кухню. Хінаморі швидко заснула. Хлопцю залишалося тільки прибрати все і лягти поруч неї, вже міцно сплячої…

***

Хіна потайки бачилася з Ханемією впродовж тижня. 

Якось ця пара трапилася на очі декому. Ця людина бачила їх радісними та вільними. Вони багато часу були разом, ніби найкращі друзі, яких розлучили на десятки років. Здавалося їм постійно замало тих кілька годин на день.

Особа, яка їх зустріла того дня, помітила за собою хвилювання через ці зустрічі. Що б сталося, якщо б вони залишилися в більш усамітненому місці? Хоча ця особа не бажала вірити в щось погане. Вона сподівалася, що це просто дружні зустрічі. Ці двоє все ж давно не розмовляли. Їм точно є що обговорити, за весь час, який Ханемія не бачив нічого окрім бетонних стін в’язниці. Не зважаючи на ці виправдання, ця людина відчула тривогу через їхнє близьке спілкування, тож певний час невловимо стежила за ними…

Нові вихідні після нудного тижня роботи. З тим й досить самотній тиждень, оскільки Хіна мало проводила часу з друзями та й навіть не виходила зі свого дому й ательє довше ніж на одну годину. Чергові вихідні Хаккаі працював і був надто далеко. Хіна мала б сумувати, але їй якоюсь мірою було навіть спокійніше, що хлопець не в Токіо: не може знати, що відбувається тут.

Трохи пізніше полудня. Сонце повільно вже йде на спад. Сьогодні Фуджівара Хінаморі знову збиралася на побачення з Ханемією Казуторою. Вона не підбирала особливого вбрання. На ній її звичний розслаблений, трохи рокерський одяг. Їй було байдуже як вона виглядає, але покидаючи квартиру, Хіна зупинилася перед дзеркалом. Та кілька довгих секунд дивилася на себе, наче на чужу людину. В цю мить її совість намагалася говорити з дівчиною. Дівчина важко зітхнула та вийшла з квартири.

Ханемія і Фуджівара зустрілися далеко від центру міста. Спершу вони зайшли в якесь кафе-бар. Сиділи, розмовляли, їли та трохи пили. Пили більше ніж планували. Хіна цього дня була небагатослівна. Вона час від часу просто впадала в роздуми та довго роздивлялася юного чоловіка перед собою. Проте до кінця цього обіду Хіна наповнилася енергією. Напевне, тому, що їй подобається бачитися з Казуторою, або це сила алкогольних напоїв. В будь-якому випадку, їй хотілося веселитися.

 — Давай поїдемо кудись, — запропонувала вона. 

Казутора погодився, не довго розмірковуючи. Йому по-справжньому подобалося проводити час з Хіною. А їй подобалася та ілюзія, яка малювалася перед нею.

Покидаючи кафе-бар, Хіна захопила ще пару пляшок саке. Казутора не поспішаючи слідував за нею. Він дивився на неї з-за спини, як вона енергійно рухалася. На мить зосередив свій погляд на випивці, що Хіна тримала в руках. Йому хотілося забрати у подруги їх, але він не наважувався робити щось, що могло б їй не сподобалося. Вона здавалася зараз безтурботною та знову живою, і найменше Казуторі хотілося псувати їй настрій своїми зауваженнями.

Раптом Хіна озирнулася до друга зі широкою посмішкою на обличчі та гукнула поспішити. Вона прискорилася, тоді вони обоє вже побігли до найблищої станції. Друзі вирішили відправитися поїздом до Оме, точніше — Хіна хотіла кудись, не важливо куди, а це був найшвидший рейс.

Вже доходила восьма і небо починало змінювати кольори.

На зупинці їх помітила та сама особа, що й минулого тижня. Ця людина не наближалася і намагалася злитися з купою людей, щоб парочка її не помітила. Ця особа — старша сестра Хаккая, Шіба Юзуха. Й цього разу вона не воліла залишати їх без нагляду. У неї була надто потужна стурбованість.

Під’їхав потяг. Забитий людьми. Прорвавшись у транспортний засіб, Хіна з Казуторою рухалися в сторону де менше народу, — Юзуха потрохо сунулася за ними. Ті двоє знайшли вільні місця та впали там одне на одного, оскільки їх розхитало через інертність. Хіна вмостилася на колінах Ханемії та не поспішила злізти. Щоки хлопця трохи порожевіли, але він ні слова не вимовив на це. Хінаморі не думала змінювати положення. Вона повернулася до вікна і зробила довгий ковток з однієї з пляшок в її руках. Юзуха здалеку роззявила рота і їй залишалося лише зафіксувати це. Казутора все ще почувався ніяково, тож легкими й повільними рухами посунувся та перемістив Хіну на сидіння. Обоє ніяково усміхнулися й спрямували свої погляди у даль ландшафтів.

В цей час потягом пройшов контролер. Він, помітивши в Хіни з Казуторою алкогольні напої, був змушений висадити їх на наступній зупинці. Юзуха не могла залишити їх без нагляду. Вона імпровізовано замаскувалася та вийшла з ними в іншому кінці потягу, щоб стежити за ними здалеку.

 — Бляха! Як нам тепер добиратися!? — ниюче, протягнула Хіна.

Ханемія подивився на табло — дев’ята вечора.

 — До наступного поїзду півтори години. Нам залишається хіба що почекати. Чи може повернемося в Токіо?

— Звичайно ні, — відповіла дівчина, різко повернувшись до друга. 

Хлопець роздивився подругу. Яка здалася йому трохи втомленою, але й одночасно готовою до пригод. Наче її життя вже так їй набридно, що вона готова на все лише б не повертатися в ту реальність в якій існує. 

Казутора розміреними кроками підійшов до Хінаморі та забрав одну пляшку у неї, тоді сів на пероні. Дівчина, на кілька секунд задивилася на спину друга, тоді покрокувала за ним й сіла поруч. Він повернув обличчя до неї, зі стриманою та злегка сумною усмішкою. Хіна досі ретельно оглядала його. Вона усміхнулася у відповідь Ханемії, коли їхні погляди зустрілися та припідняла пляшку, яку тримала в руці Вони стукнулися та зробили по ковтку.

— Як скажеш, Хіна, — він вимовив тихо, втікаючи від прямого зорового контакту.

Дівчина промовчала. Вони обоє озирнулися — на платформі було практично пусто. Ханемія провів поглядом вздовж колії та зупинив його на неіснуючій віддаленій точці. Хіна непомітно підсунулася та нахилилася в сторону друга, так що їхні плечі торкалися.

Юзуха була від них досить далеко, що в вечірній темряві пара її навіть не бачила. Вона не знала, що зараз робити. У ній було не надто приємне почуття від того, що вона ось так за кимось стеже, проте дівчина вірила, що вчиняє правильно. Якщо те, що вона думає правда — вона не може залишити все як є. Шіба дістала мобільний та зробила кілька фото, так, щоб можна було розпізнати людей на фото.

Пройшов певний час. Небо з вечірнього перетворилося в нічне. Темного, насиченого синього кольору та яскравий, білосніжний місяць контрастував на його полотні. На платформі так тихо, що можна подумати, що тут ні душі. Чутно було тільки якихось комах з дерев. Пара сиділа поруч, в комфортній тиші. Кожен думав про своє.

Позаду виринув гучний регіт і якісь балачки молодих людей. Хіна одразу роздратовано поглянула в сторону шуму, а Ханемія лише бігло кинув оком на групу підлітків. Їх було десь п’ятеро. Вони приїхали в цю місцевість на велосипедах. Велосипедисти залишили своє спорядження біля станції і зайшли в якийсь найближчий магазин.

Фуджівару це зацікавило. Вона деякий час розглядала велосипеди роздумуючи про щось. Казутора простежив за її поглядом, а тоді запитливо подивився на подругу.

— Я втомилася чекати, — вимовила Хіна та повільно піднялася з асфальту.

— У нас вибору все одно немає, — зауважив Ханемія. — до потягу ще півгодини. Чи ти назад готова їхати?

— Яке назад? Їдемо далі, самі.

— Самі?

Казутора встав слідом за нею.

— Ми не маємо чим їхати. Та й хіба ти знаєш куди їхати? — продовжив Казутора.

— Байдуже. Куди завгодно.

Вона продовжила крокувати в напрямку магазину, в який зайшли велосипедисти. 

— А зараз куди ти зібралася?

— Добути транспорт.

Казутора знову нахмурив брови, роздумуючи, що Хінаморі хотіла сказати. Тоді направив свій погляд в тому ж напрямку. Там під невеликою та трохи занедбаною будівлею скупчено стояли велосипеди підлітків. Хлопець наздогнав подругу та взяв її за плече, тим самим зупинивши її.

— Ти ж не збираєшся красти ці велосипеди?

— Красти? Звичайно ні. Я їх просто позичу, — вимовила дівчина, хитро посміхаючись.

— Позичити — означає згодом повернути власнику.  Щось мені підказує, що ти цього не зробиш.

Казутора міцніше затиснув її плече та дивився їй у вічі досить впевнено. Вона так само глянула на нього, але з краплею здивування.

— Боже, не будь занудою, Казутора. Ми в невідомому селі. І це всього лише велосипеди. І якісь діти. Чого ти злякався?

Вона відштовхнула руку хлопця та відступила від нього.

— Тюрма з тебе такого боягуза зробила? Не заважай тоді іншим людям жити.

Хінаморі рушила до велосипедів, поки ніхто з групи пацанів не повернувся. Вона осідлала один та поїхала кудись.

— Хіно! — наче опікун, вимовив Ханемія.

Казутора спостерігав за сценою, де Хінаморі відїжджає на краденому велосипеді. Вона зараз втече від нього. Залишити її саму він не міг, тож повторив за нею, доки Хіна не пропала з його поля зору.

Вони обоє поїхали. Тепер Юзуха втрати їх і наздогнати не могла.

Фуджівара помітила, що Ханемія їде за нею. Дівчина самовдоволено посміхнулася. Розігналася і поперла наперед, а Ханемія намагався її наздогнати. Хіна не знала куди рухатися, але швидкість її захоплювала. В неї знову забилося серце, ніби нарешті ожило після стількох років. Це не байк звісно, але відчуття викликало схожі, тільки цього разу вона керує. Давно вона не почувалася так вільно…

В Йокогама нарешті закінчився день зйомок. Доки ще не так пізно Хаккаі хотів зателефонувати Хіні. «Вона ще не мала б спати і, напевне, знову ображається, що всі вихідні сама вдома», — думав собі хлопець. Скільки б він не намагався додзвонитися, Хіна не відповідала. Звичайно вона не могла взяти слухавку на тій швидкості, на якій вона гнала та й впринципі вона не прислухалася чи її телефон гуде. Хаккаі подума, що, мабуть, вона вже спить, тому він вирішив залишити їй повідомлення:

«Як ти? Спиш, напевне. Не хвилюйся, я дзвонив просто сказати, що ми вже все відзняли і я виїду завтра, так рано як зможу. Не скучай надто сильно. Люблю тебе♡. Ти напевне прочитаєш, коли прокинешся, тому сподіваюся, ти добре виспалася😉».

На велосипедах Хіна з Казуторою доїхали до якогось узбережжя річки. Дівчина досить різко зупинила, що збило з пантелику Ханемію і він не встиг зупинитися. Хлопець ледь не заїхав у подругу, тож різко повернув кермо, а там і з’їхав з основної доріжки вниз по рельєфному схилу та гупнувся з транспорту.

— Ти живий!? — гукнула вона йому.

Хіна розсміялася. Вона залишила свій велик на верху та підбігла до друга. Дівчина присіла над лежачим тілом Казутори в спробах оцінити його стан. Хлопець кивнув, але в той же час скривився від ниючого болю, хоча нічого серйозного не було. Дівчина знову усміхнулася. 

— Ти безнадійний. 

Хінаморі сіла на траву поряд з Казуторою — він продовжував лежати. Вони залишалися на березі. Стало так тихо та спокійно, що найгучнішим звуком був потік ріки. Але коли в Казутори перестало боліти тіло він тихим голосом заговорив:

 — Повірити не можу: не так давно вийшов з тюрми і вже встиг стирити велосипед. Я справді безнадійний. Напевне, таким як я тільки у в’язниці місце, — мовляв Ханемія, піднімаючись з лежачого положення.

— Не перебільшуй, це просто велик, — пробубніла Хіна. — Теж мені кримінал…

— Просто велик, — повторив він з краплею іронії. — Це крадіжка, Хіна. Я обіцяв почати з чистого листа — і, ось, знову заплямував його.

Дівчина важко зітхнула.

— Якщо тебе це так турбує, можеш казати, що це я твій листок заляпала, — злегка глузливо посміялася Фуджівара. — Можеш звалити всю відповідальність на мене.

Ханемія видав невловимий смішок. Він подивився їй у вічі, дозволяючи на своєму обличчі затриматися теплій усмішці, що приховувала зуби.

— Знаєш, я, насправді, не вірив, що після всього зможу налагодити відносини з усіма, особливо з тобою. Все ще дивлюся на тебе і думаю, що краще б я тоді помер, — завів монолог юний чоловік. — Я впевнений, що тоді всім було б простіше… Але навіть з таким жахливим минулим, ти можеш спілкуватися зі мною. І навіть посміхаєшся. Це на мить дає забути, яким нікчемним я є…

Хіна дивилася на нього розгублено. В неясному освітленні місяця, уловлюючи лише основні силуети його статури. Вона думала зовсім не про слова людини, що сиділа перед нею, а чула й бачила те, що тривожили її пам’ять. Дівчина зімкнула коліна та притиснула їх до грудей.

— Помер?… — прошепотіла вона. — Залишиш мене саму? Я не витримаю другу втрату… Я весь цей час заставляла себе жити, тому що ти б не хотів моєї смерті, та інші б не пережили… але, чесно кажучи, я померла разом з тобою в той самий день…

Хлопець трохи не зрозумів, чому вона так раптом дивно заговорила. Можливо, вона вже напів спить. Година достатньо пізня — перша ночі. Він повільно піднявся.

 — Давай повертатися.

Казутора подав їй руку, щоб допомогти Хіні встати. Вона хвилину роздивлялася трохи затемнений силует хлопця, — й міцно схопилася за його руку. Долонь у нього була теплою. Від його дотику дівчина завмерла, відчулося наче замкнуло дух. Вона повільно встала та ненав’язливо потягнула хлопця до себе. Хіна акуратно поцілувала Казутору в губи. Він отримав легкий шок, але зовсім не опирався й відповів їй тривалим, ніжним поцілунком…

***

Ранок наступного дня. 

Хіна була вдома. Вона дісталася додому на ранок: в четвертій. Швидко переоділася та заснула. Не читала повідомлення і взагалі не знала, що Хаккаі приїде сьогодні. Дівчина собі солодко спала не переймаючись нічим.

Шіба прокинувся о пів сьомій. Він не хотів турбувати кохану з самого ранку, тому не телефонував. Хаккаі відправився на потяг до Токіо. Поїздка триватиме приблизно годину. За цей час він міг погортати стрічку в телефоні. В процесі засвітилося повідомлення від сестри. Вона писала, що їм потрібно поговорити. Він подумав, що та вже знайшла йому ще замовників і доведеться знову кудись їхати, тому не спішив з нею зв’язуватися. Шіба відклав телефон, проте за декілька хвилин той задзвонив. «Та блін», — зітхнув хлопець і підняв слухавку.

 — Алло, — прозвучало на тій лінії.

 — Юзуха, ти годину бачила? Нормальні люди ще сплять. 

 — Вже восьма, — зауважила вона. — Більшість вже не спить. Дехто навіть в неділю працює.

Хлопець на її слова не відповів нічого, тільки закотив очі. Сестра продовжила:

— Я хотіла з тобою поговорити, але про таке по телефону не говорять. Давай зустрінемося сьогодні біля десятої. 

 — А до завтра не почекає? — пронив хлопець.

 — Не думаю. Давно треба було переговорити. Такщо, чекатиму тебе о десятій у кафе. Побачимося.

Вона завершила дзвінок. Хаккаі вяло опустив телефон. «Взагалі не дає перепочити, — думав собі той. — Через загруженість не пам’ятаю, коли ми з Хіною проводили час нормально. Та й з Така-чаном давно не бачилися. Можна ще б до Тацу-чан піти… Ех, треба брати відпустку». Він схрестив руки на грудях і вдивлявся в пейзажі за вікном. 

Нарешті Шіба знову дома. Він відкрив двері своїми ключами, щоб не будити Хіну, бо знав, що вона любить у вихідні поспати довше. Тихенько він щось перекусив та залишив сумки і знову пішов на зустріч з Юзухою. Сестра вже на нього чекала і думала, як би акуратніше повідомити Хаккаю про свої спостереження. Але в неї не залишилося достатньо часу на роздуми — брат вже з’явився в кафе.

 — Привіт, — махав він їй рукою, підходячи до столику. — Чому ти так раптом захотіла поговорити?

 — Може спершу замовиш собі щось, каву чи щось поїсти?

 — Ні, я вже поїв. 

 — Це добре, — натягнуто усміхнулася дівчина. — Як пройшли зйомки?

Вона відтягувала основну тему розмови скільки могла, а Хаккаі розповідав про процес роботи та інші деталі, які її стосувалися. Юзуха не хотіла засмучувати молодшого, чи злити, але все одно мусила розказати, як Хіна підозріло себе поводить. Вона любить свого брата і знає, що він любить Хіну, проте все, що вона прагне — це щоб Хаккаі був щасливий.

 — То ти хотіла обговорити роботу? Це можна було й по телефону зробити, — говорив той спершись на спинку стільця, трохи позіхаючи.

 — Ну не тільки, — дівчина опустила погляд. — Знаєш, доки ти тиждень в розїздах був я бачила Хіну…

Хаккаі схилив голову та трохи уважніше слухав наступні слова сестри. 

 — Я бачила її з хлопцем і вона здається була рада з ним проводити час… 

 — В неї багато друзів хлопців. Добре, що вона має з ким погуляти, а то сама в дома вона б з глузду з’їхала, — з радісною посмішкою сказав Хаккаі. Він трохи відчув полегшення, чуючи, що Хіна не нудьгує без нього вдома. Вона б в такому разі його зненавиділа.  

 — Ти не розумієш, з друзями так не спілкуються. Вона навіть з Міцуєю так не поводиться.

Юзуха знайшла в телефоні те, що змогла зняти.

 — І це тільки те, що мені вдалося зафіксувати, — вони втекли з мого поля зору. Впевнена між ними щось було… Не пригадую, щоб Хіна так близько з кимось спілкувалася. Та навіть з тобою вона більшу дистанцію витримує, — останнє речення пролунало трохи голосніше й вираз Хаккая від цих слів помляк, тоді дівчина затихла та заховала телефон. — Може я помиляюся, але тобі варто замислитися. Якщо вона насправді бреше тобі і зраджує… — Юзуха зітхнула, — Ти заслуговуєш кращого.

Хлопець замислився, щоб опрацювати почуте. Він не хотів вірити Юзусі. Він вірить Хіні, а Юзуха могла спеціально зробити провокуючі кадри. Вона ніколи не ладнала з Хіною, але, щоб так її підставляти — це навіть для неї занадто…

 — Ти за нею стежила? — запитав Хаккаі. — Що вона тобі зробила?

 — Нічого. Я просто не хочу, щоб вона тебе використовувала, — вона говорила впевнено. — Я б не стежила, якщо б вона не поводила себе так підозріло. Ти ж знаєш, я хочу для тебе тільки найкращого. Вона занадто непередбачувана і їй байдуже на твої почуття…

— Досить! — перебив її молодший брат. Він не знав, що зараз думати й відповідати. Сестра замовчала, але зі співчуттям дивилася на знічене обличчя Хаккая.

— Ти вибач, що так різко все це на тебе звалюю, але я дійсно їй не довіряю. Вони багато разів бачилися останніми днями. Хіна явно з ним загравала. Вони були досить близькі в спілкуванні і Хіна не соромилася торкатися його… — з кожним словом пом’якшувала тон Юзуха. — А ще так дивилася на нього…

Хаккаі піднявся зі свого місця. — Сказав, досить.

Молодший Шіба залишив кошти та пішов з кафе. Він не знав, що робити з тим, що сестра йому наговорила. В такому стані додому він піти не міг та й не хотів.

Той хлопець на фото, Хаккаі його погано знає і бачив його тільки декілька разів, 12 років тому, але він, здається, був хорошим другом Хіни. Нормально, що після довгого періоду вони мають багато, про що поговорити. Але, наскільки він розумів, з цим другом вона воліла б ніколи більше не спілкуватися.

Вірити Юзусі він не хотів, але вона посіяла в ньому сумніви. Він не хотів їх відчувати. Хаккаі гуляв деякий час. 

***

Квартира на околицях Шибуї…

Сьогодні неділя. Пара не так давно прокинулася та займалися ранковою рутиною: Мацуно Чіфую на кухні готував сніданок для обох. Дівчина ж досі навіть не змінила піжаму на щось більш денне та й волосся після сну все ще розтріпане, зате вона вже більше ніж годину сидить біля їхніх графіків та серед паперів, що стосувалися стрибку в минуле. Перечитувала все та робила собі нотатки.

Хлопець поглядав на неї з відстані. Він закінчив приготування та поставив тарілки з гарячими омурайсу на стіл і вимовив:

— Сніданок готовий, Тацукі.

Дівчина щось собі під ніс бубніла й продовжила перелистувати їхні заготовки, навіть бровою не повела та й не подивилася на хлопця.

— Кажу, сніданок готовий, — повторив Чіфую, знову покосившись на неї. Він продовжив кепкуючим тоном: — Ти не хочеш його розділити зі мною? Ні?

На коротку мить на обличчі Тацу заграла усмішка, тоді вона м’яко зітхнула, відклала папери та нотатки й підвелася з підлоги.

— Гаразд, — тихо вимовила дівчина наближаючись до Мацуно. І вони обоє сіли за стіл навпроти одне одного.

Чіфую оглянув її, і турботливо усміхнувся розтріпаному і все ще напівсонному вигляду Фуджівари.

— Давай сьогодні не будемо перейматися планом? — вимовив він перед тим як взятися за їжу.

— Неможливо. До стрибка ще кілька тижнів…

— Один день можна відволіктися, — акуратно перервав її Чіфую. — Можемо кудись піти, або просто побути удвох вдома.

Він продовжував дивитися на дівчину й бігло посміхнувся їй. Тацукі замислилася на мить тоді заговорила:

— Можна… — вона опустила голову дивлячись на свою тарілку. — Я давно хотіла Кенчіна навідати. Він працює з Інуі. Якщо пощастить — вдасться вивідати щось про Коконоя чи Бонтен…

— Тацукі, — вже не стримуючись видав хлопець.

— Вибач, — тихо відповіла вона, тоді теж почала їсти. — Просто в нас купа прогалин у плані. І часу зовсім мало.

— Ми його коригували кілька разів. Там не так і багато прогалин. Ти накручуєш себе.

— До біса багато. Ми нічого не знаємо про Санзу. І що робити з Кісакі? Навряд Такемітчі пощастить і цього разу. 

Чіфую нахилився трохи назад і глянув вгору. Він й сам замислився над цим питанням, хоча й вірив, що це можна вирішити згодом. Повернувшись до Тацукі, вимовив:

— Ми все одно не можемо передбачити, як розвиватимуться події в минулому. І останнє рішення за Такемітчі.

Зненацька пролунав глухий звук. Дерев’яний. Хтось постукав у двері. Тацукі, задерши брову, поглянула на Чіфую. Й він повернувся до дверей.

 — Такемітчі мав прийти? — запитала Тацу.

 — Та ні, — мотнув головою у відповідь.

Дівчина піднялася, подивитися хто прийшов, а Мацуно тим часом почав ховати усе, що стосується їхнього плану про стрибки в часі. Тацукі, побачивши Хаккая, дуже здивувалася: «Чому він прийшов? Ще й з ранку». Вона подивилася на Чіфую, чи той все заховав. Він ще декілька секунд все збирав і тоді їй кивнув, даючи дозвіл впускати гостя.

Тацукі нарешті відчинила другу.

 — Хей, Хаккаі. Ти що тут робиш? — промовляла дівчина.

 — Привіт, — важко посміхнувся Шіба. Він не одразу помітив неакуратний вигляд подруги, бо свідомістю був не тут, але коли роздивився додав: — Ви що тільки прокинулися?

Фуджівара несвідомо потягнулася рукою поправити безлад на голові, хоча й не відчувала дискомфорту.

 — Хаккаі, привіт! Давно не бачилися, — підійшов в прихожу Чіфую, широко посміхаючись другу. 

Тацукі тим часом запросила Шібу зайти. 

 — Будеш щось? — запитала дівчина.

 — Ні, дякую.

Його провели до дивану і хлопці присіли, а дівчина попрямував на кухню.

 — То, що тебе привело до нас? — запитував Чіфую, але не отримав відповіді.

Фуджівара принесла гостю чаю та печива і сіла теж на диван.

Хаккаі хвилину збирався з думками та сказав:

 — Насправді, я сам не впевнений. Думаю, я хотів з Тацу-чан поговорити.

 — Щось сталося? — зацікавлено хмикнула вона й повернулася тулубом до нього. Хаккаі нічого не сказав. Він кинув ніяковий погляд на Чіфую й знову на Тацукі.

 — Мені що, типу, вийти? — легко зіронізував Чіфую.

Дівчина ще раз подивилася на Хаккая, а той промовчав, тому вона злегка нахилила головою, натякнувши Мацуно піти в іншу кімнату.

 — Ясно… — видихнув той і таки залишив їх.

Дівчина зосередила всю свою увагу на Шібі. Вона розуміла, що друга щось турбує, але не знала як запитати так, щоб він не реагував надто емоційно. 

 — Щось сталося? Ти зовсім без настрою.

 — Ти знаєш, які в Хіни стосунки з Ханемією Казуторою?

Тацукі від здивування запнулася на мить. «Чорт. Знову той Ханемія. Що він міг натворити?» — думала вона та потягнулася до кружки з гарячим чаєм. Не впевненим голосом Тацу вимовила:

 — Складно відповісти. Напевне, не найкращі. Ти ж пам’ятаєш… А що з Хіною? Ханемія її турбує? Я поговорю з ним…

Хлопець зробив невеликий ковток чаю, тоді ще один.

 — У Хіни все добре? — знову запитала Тацукі.

Хаккай слабким голосом відповів:

 — Так, схоже на те.

Він так і продовжував ховатися від її погляду, не знаючи, що говорити. Хлопцю потрібно було виговоритися та скинути з себе багаж, проте, здається, висловивши все, Хаккаі визнає можливість зради. Що було страшно.

— Ти ж прийшов зі мною про щось важливе поговорити, правда?  — дівчина палила його поглядом, водночас старалася звучати люб’язно, хоча роздратування проривалося крізь її тон. — То не тягни інтригу. Кажи давай, що сталося.

Шіба видав м’який смішок, але так і не набрався сміливості зустрітися з нею очима. Він затиснув кружку долонями, перебираючи нігтями по посудині.

— Вибач, за цю містику, Тацу-чан. Я просто не знаю, як почати. Це складно…

Тацукі багатозначно зітхнула. Ця нерішучість друга їй не подобалася. Вона свідчила, що розмова може бути довгою та складною.

— Розумію, — дівчина поволі встала з дивану та тихо додала: —  Хочеш випити?

Хаккаі здивувався такій пропозиції в цю пору дня, але він б не проти розвіяти свої переживання, до того ж подруга переконувала його, що трішки у неділю випити можна.

Вона пошастала кілька секунд на кухні й дістала пляшку віскі. Оглянула її гострими очима. Напій звісно занадто дорогий для такої події, але якогось саке чи вина вона не хотіла. Тацукі зовсім через мить спіймала подив Шіби. Вона посміялася з шокованого виразу друга: очі ледь на лоба не вилізли, коли він побачив пляшку віскі. Поміркувавши, Фуджівара таки поставила її назад та зупинила свій вибір на червоному вині. Захопила два тоненькі келихи. Тоді дівчина повернулася у вітальню та майже шепотом звернулася до друга:

— Тільки нам потрібно бути негучними, — тихо засміялася Тацу, — Чіфую не сподобається, що я відкрила пляшку серед білого дня.

Тацукі наповнила келихи. Пройшло зовсім трохи, навіть до третього келиху не дійшло. А гість вже по трохи розслаблявся та навіть сп’янів, а Тацукі досі залишалася тверезою. Витримка до алкоголю у неї нездоланна.

 — То, про що ти прийшов поговорити?

 — Юзуха підозрює, що Хіна з Казуторою зустрічається в мене за спиною, — тихо вимовив Шіба.

Очі Тацукі розширилися, проте одразу звузилися в роздумах.

 — Не може такого бути, — вже впевнено й голосніше говорила Фуджівара. Тоді, з розмитою посмішкою на вустах, спробувала пожартувати: — Юзуха була при собі, коли таке говорила?

 — Вона була досить впевнена у своїх слова. Казала, що бачила їх кілька разів разом. І вони були, ем, досить близькі… Але це нічого не означає, скажи? Хіна з Казуторою старі друзі… Вона б так не вчинила? 

Тацукі співчутливо глянула на розгублене обличчя друга. Хаккаі очікував від неї розвіяння його сумнівів, проте подруга мовчала. Вона швидко спробувала обміркувати ситуацію, та не робити поспішних висновків. Надто їй вже не хотілося втручатися в особисте життя кого-небудь.

«Навіть не знаю, що думати. Хіна дуже нестабільна останнім часом, та й вона постійно спершу робить, а потім думає. Й Ханемія такий самий — імпульсивний дурак. Та він, наче, розповідав, що з Хіною стосунки трохи йдуть на покращення. Але вона не могла… Вона ж Ханемію не терпіла, — роздумувала Тацукі. — Що мені сказати Хаккаю?». Вона ще кілька секунд мовчала й таки вимовила слова:

 — Я не можу запевнити тебе, що це неправда. Вибач. Тобі краще з Хіною напряму поговорити.

 — То ти допускаєш, що це може виявитися правдою? — голос Хаккая злегка обірвався від здивування й долі розчарування.

 — Ну… Я просто не знаю деталей. І давати тобі хибну надію не хочу, — досить холодно сказала Фуджівара, відклавши келих в сторону. — Я звісно не хочу вірити в це, але… ти маєш бути готовим до всього.

— Але, якщо це правда? Або навпаки? Вона подумає, що я їй не довіряю…

— Я б на твоєму місці вияснила все з Хіною, замість того, щоб мучити себе здогадками. А у випадку зради — послала б подалі, не зважаючи на обставини.

Дівчина насправді спробувала уявити собі подібну ситуацію і розлютившись, роздавила печиво під долонею. Тоді згадала про Хаккая та ніяково посміхнулася йому.

 — Не накручуй себе, добре.

Дівчина долила другу вина. Коли друг розслабився більше, вона почала запитувати:

— А що там Тайджу?

— Га? Тайджу? Давно його не бачив… Займається бізнесом, — не второпавши, говорив Хаккаі про брата. — Я, якщо чесно, не дуже цікавлюся його життям, але Юзуха розповідала, що зараз справи у нього паршиві. Майже половину доходів він сплачує Бонтен. Уявляєш?

Фуджівара більш зосереджено тепер прислухалася до його слів. Зазвичай молодший Шіба уникає розмов про старшого брата. Зате випивши, не надто контролює, що говорить і це чудова нагода для Тацукі зібрати додаткову інформацію. 

— Навіть Тайджу нічого не може вдіяти проти них… — додала Тацу. — А ти не знаєш, що було з ним після розпаду Чорних Драконів? Він підтримував ще якийсь зв’язок з Коконоєм чи Інуі?

— Наскільки пам’ятаю — ні. З Інуі точно не спілкувався. Мені здається Тайджу шукав Коко, коли розширював бізнес, але той вже був правою рукою Майкі-куна. Напевне, так і почав їм данину платити.

— Не надто схоже на правду, — пробубніла собі під ніс Фуджівара.

— Що? Чому? — перепитав Хаккаі.

— Нічого, — махнула рукою дівчина. — Можеш мені нагадати, як називається ресторан Тайджу?

Хаккай спробував пригадати й сам…

Вони засиділися вже майже на півтори години. І Чіфую втомився від очікування. Не сидіти ж йому весь день у кімнаті. Вони б мали вже вирішити питання. Хлопець надумав перевірити, що там, у вітальні, відбувається. У тій кімнаті двоє вже досить звеселені розмовляли та випивали. Хаккаі явно вже був п’яний, хоча поводив себе досить стримано. Тацукі ж досі залишалася повністю свідомою і лише трішки світилася рожевими щічками.

Мацуно пішов до них.

— Ви серйозно п’єте зараз? — запитував той, тоді покосився на Тацукі.

— Лише трошки, — невнятно сказав Хаккаі та підняв келих в сторону друга. — Сядь з нами, Чіфую?

— З якого приводу?

— Нам просто треба було розслабитися для серйозної, життєвої розмови. Знаєш? Життя виявляється така складна штука.

— Таке, що варте випивки?

Мацуно знову палив на Тацукі, наближаючись до дивану. 

— Взагалі-то, так! — досить гучно сказав Шіба. — Це про Хіну… 

Шіба вимовив це речення й занепав духом, тільки но осмислив його знову.

Чіфую не стримуючи подиву озирнувся до друга й перепитав:

— Про Хіну-сан? А що з нею?

Хаккаі не роздумуючи розповів, що сталося, хоча Чіфую не надто випитував та й не хотів тривожити злегка п’яного друга.

— Бути не може, — Чіфую спробував переконати Шібу, хоча доля сумніву закралася в думках. — Хіна-сан вірна і добра. Вона б ніколи… Тим більше з Казуторою.

— Думаєш? — з м’якою усмішкою видав Хаккаі. — А Тацу-чан сумнівається.

— Не слухай цю песемістку, — посміявся Чіфую. Він сів біля дівчини та приобняв її за плечі. — Вона вічно бачить найгірші варіанти розвитку подій.

Тацукі видала здивований смішок на ці слова, а Хаккаі і сам розсміявся.

— Але раптом… — знову зітхнув Шіба.

— Якщо сумніваєшся, то просто чесно поговори з Хіною-сан.

— Я… я не можу. Мені страшно почути відповідь, — Хаккаі зробив черговий ковток та опустив голову. — Може просто забути про це? Ніби мені не казали нічого…

Чіфую стало трохи неприємно бачити друга в подібному стані. Він зустрівся поглядом з Тацукі на мить. Тоді встав з дивану та зібрав алкоголь та посуд.

— Як би складно не було, алкоголь точно не допоможе вирішити проблеми, — говорив Мацуно спокійним голосом. — І мені здається, що Хіні-сан сподобалося б, якщо б ти сміливо і відверто сказав їй про свої переживання. Від того, що ти триматимеш все у собі нікому краще не стане.

Шіба мовчки тепер спостерігав за другом, доки той ховав напій та келихи від них з Тацукі. Його охопила впевненість після почутого.

— Правда! Хіна не може розізлитися, якщо я буду чесним з нею, — з ентузіазмом піднявся зі свого місця Хаккаі. Його очі нарешті засяяли і це не від алкоголю. Він своїми вмотивованими вигуками й запалом захопив цілковиту увагу обох присутніх. — Дякую, Чіфую! Треба було зразу з тобою говорити.

Він широко посміхнувся і вже готовий був йти до своєї коханої. Але його звісно не відпустили в такому стані: Хаккаі досі не був повністю тверезий для серйозної розмови. Перед тим як відпускати друга до Хіни, Чіфую пішов з ним на прогулянку, щоб вивітрити залишки алкоголю… 

 

***

Вже середина дня. Хоча по атмосфері за вікном не здогадаєшся, що то лише друга година. Небо досить сіре, тьмяне, та й вітер здавалося б зносить все, що може підчепити.

Фуджівара Хінаморі лише проснулася, та не поспішала вилазити з теплої постелі. Лежачи на спині вона влупилася у стелю. Спогади вчорашнього вечора помалу відтворювалися в її пам’яті. На мить їй стало гидко від самої себе. Про що вона тільки думала. Наче випила не так вже й багато, а дурниць наробила. Дівчина долонею потерла заспані повіки та повільно сповзла з ліжка.

Шляхом на кухню, минаючи коридор, Хіна помітила речі Хаккая. І раптом її тіло напружилося. Вона оглянулася та пройшлася кімнатами — нікого не було. Вона увімкнула телефон та побачила сповіщення. «Блін, Хаккаі мені вчора писав. Я навіть не помітила, — замислилася Хінаморі. — Що я взагалі роблю? Я жахлива дівчина».

Фуджівара вдягалася і думала, як говорити з Хаккаєм далі, чи варто підіймати тему про Казутору, чи просто забути про все? Але правда в цьому випадку тільки засмутить Шібу. Це не буде та відверта розмова, яка зміцнює стосунки. Хіні не хотілося робити їхні взаємини ще складнішими.

Вона закінчила одягатися. Кілька хвилин після цього вона почула дзвінок при дверях. Шіба цього разу не відчиняв, щоб не лякати дівчину, але навіть так їй переповнило хвилювання через його повернення. Хіна розгубилася і поспішила відчинити, але не могла — вона продовжувала думати, що сказати. 

Нарешті двері розкрилися. Хіна побачила перед собою його усмішку на обличчі, легку, наче зі звички. Вона не наважилася нічого сказати і лише дружньо посміхнулася у відповідь. Хаккаі не поспішаючи зайшов, цього разу не намагаючись привітати кохану обіймами, що викликало в Хіни занепокоєння, але дівчина вдало зберігала легкість міміки. Тоді хлопець запитував, знімаючи верхній одяг, як у неї справи, що вона робила поки його не було. В його тоні складно було помітити нотки пригніченості, проте Хіна розуміла, що щось не так. Вона звісно відповіла: «Нічого особливого».

— Зрозуміло, — тихо вимовив Шіба. — Але, впевнений ти не сумувала.

Він пройшов у кімнату, шукаючи усамітнення, щоб подумати. Слова з нього не вивільнялися. Йому було складно навіть глянути на дівчину. Він згадував пораду Чіфую, але сміливості в хлопця кадма.

Фуджівара мовчки спостерігала за Хаккаєм. Зазвичай він сам по приїзду намагається використати кожну хвилину, щоб провести разом, але не цього разу. Тим не менше Хінаморі вирішила списати його поведінку на втому.

Шіба зовсім рано лягнув у ліжко. І весь час йому не вдавалося відпустити думки про Хіну, Казутору та потребу поговорити. 

Хіна не тривожила його певний час. Вони обоє існували в квартирі, під напругою, доки дівчину це не роздратувало. Її цікавість та тривога не давали їй спокою. Вона сама вирішила дізнатися…

 — Вже спиш? — обережно зайшла Хіна до кімнати. Її голос був максимально ласкавим. — Хаккаі, все нормально? Не хочеш нічого сказати мені?

Хінаморі завжди було складно говорити про якісь душевні переживання та почуття. Її голос нерідко починав тремтіти в такі моменти. Вона міцно тримала дверку пальцями, а вії прикривали ніяковість в очах. Ця картина зворушило Шібу. «Вона переживає за мене? — думав собі він, поки роздивлявся її стурбований вираз обличчя. — Така мила. Як я можу сумніватися в Хіні?». Він надто глибоко поринув у роздуми про Хіну і її чарівність, що забув вчасно відповісти. Тоді якось різко і слабким голосом сказав:

— Та, все як завжди…

— Певний?

Хаккаі відвернув голову та слабо кивнув. Він досі лежав на ліжку. В цю хвилину Хінаморі могла бачити лише спину хлопця. «Напевне, дійсно просто втомлений» — подумала Хіна та вже зібралася залишити його.

«Тюхтій. Зберися! — думав про себе Шіба. — Я доросла людина. Я сказав, що можу відверто і серйозно поговорити зі своєю дівчиною! Хіна мене зрозуміє. Я не витримаю цієї напруги ще довше!».

— Хіна… — ледь чутно пролунало з його вуст. Він повільно сів на ліжку. — Давай поговоримо.

Вона зловила ноти серйозності в тоні хлопця, що змушувало напружити її пильність. Тоді повернулася у кімнату та сіла поруч із ним. Хаккаі не менш пильно спостерігав за Хіною, пронизливо вдивляючись їй у вічі. Він бачив її готовність уважно слухати. Тож після важкого видиху почав:

— Хіна, ти спілкуєшся з Ханемією Казуторою?

Дівчина, почувши це запитання, стримала себе, щоб не показати свого спантеличення. Хоча її долоні на колінах злегка затиснулися. «Чому він раптом про нього питає? Він щось знає? Ні, не може бути… Може він думає, що через Казутору в мене поганий настрій? Я можу сказати, що ми знову дружемо, це буде не підозріло», — замислилася вона.

— Ну, останнім часом ми нормально спілкуємося. Не те щоб я його пробачила… А що?

— Ти з ним часто бачишся?

Вона ніяково відвела свій погляд в сторону.

— Не те щоб дуже часто… чому ти раптом про нього запитуєш?

— Хіна, я хочу бути чесним з тобою, — він підсунувся ближче до дівчини, — Сетра мені дещо розповіла…

Її кутики очей злегка напружилися, але це було надто складно помітити.

— Вона бачила вас разом… Ти вчора теж з ним була? Скажи мені чесно, які між вами стосунки? — Хаккаі не дивився на неї, відчуваючи власну невпевненість у своєму шлунку, але все ще сподівався почути, що це все маячня і непорозуміння.

Знову відповідь на питання хлопця затягнулася. Та Шіба не надавав значення цим паузам. Хіна тільки й намагалася сформувати переконливу брехню і думала: «Дідько. Коли ця Юзуха встигла? Правда розіб’є йому серце. Якщо я заперечуватиму — Хаккаі мені повірить».

— Я… — вона тягнула час, щоб вигадати, що сказати. Хіна говорила далі стримано та впевнено: — Я спраді бачилася з Казуторою, але це не те, що Юзуха вигадала. Він намагається здобути моє пробачення, а я просто хочу переступити через минуле… Ось і все.

Хаккаі на цих словах підвів голову. Його погляд засяяв полегшенням і радістю. Але серце заповнилося почуттям провини через його сумніви. Він без вагань повірив Хіні. В мить він взяв її за руки.

— Вибач за ці питання. Я не мав слухати Юзуху, але вона була така наполеглива, що я почав перейматися цим.

Шіба обійняв Хінаморі, без лишнього тиску тримаючи її за плечі.

— Я дуже радий, що ти не образилася і чесна зі мною, — додав він.

Хіні знову стало гидко від себе. Його обійми і слова, наче задавлювали всі нутрощі. «Чому він так легко приймає все, що я кажу? — думала вона. — Чому не розпитує більше? І чому я продовжую брехати?». Вона розуміла, що це напевне страх. Вона не хоче залишитися сама, але чому? Хіба це погано? Можливо гірше обманювати людину, яка вас любить?

— Я не зовсім чесна…

Голос дівчини знову пронизав слух Шіби.

Він різко відсторонився від неї, щоб побачити її обличчя в цю мить. Однак досі тримав свої долоні у неї на плечах.

Хіна в цей момент не могла підібрати слів. Вони сиділи один навпроти одного в цій просторій і тьмяній спальні.

— Не хочу робити тобі боляче, але досить. Думаю, досить брехні, — тихо веле далі Хінаморі. — Поява Ханемії стала для мене дуже тригерною, як ти міг помітити. І я дійсно багато з ним бачилася. І, як сказала Юзуха, ми стали досить близькі…

Хаккаі не знав, як реагувати. Йому раптом стало важко щось говорити. Він просто відпустив її плечі й розгублено дивився. 

 — Що це ти говориш? —перепитав він, наче в надії, що неправильно трактує її слова.

— Я зрадила, — гостро, наче лезо врізалися її слова у вуха хлопця.

— Не жартуй так, — він звів брови, опустивши голову.

— А я й не жартую…

Їй стало складно говорити далі, але вже переривати цю розмову було не можливо. Вона не могла й надалі обманювати закоханого Шібу, та й себе саму. Хоча, дивлячись на знічене обличчя хлопця, відчувала провину за те, що наважилася на розкриття правди.

— Я мала сказати раніше… коли зрозуміла, що в нас немає майбутнього, але боялася залишитися на самоті. І справа не в Казуторі. Я вірила, що з тобою зможу забути про минуле, але недавно я точно зрозуміла, що не здатна нікого іншого покохати… та й розлюбити не можу. Я хочу лише Кейске…

— Ти хочеш сказати, що ніколи мене не любила? Що ти нічого не відчуваєш?

Хаккаі піднявся з ліжка та відвернувся від Хіни. Його очі наповнилися вологою, проте він тримався. Але відчай зростав та практично здолав його.

— Як же весь час? Твої слова тоді… і тепло, хіба це була лише гра? Хіба можна було нічого не відчувати?

Хінаморі промовчала, співчутливо спостерігаючи за ним. Його кулаки напружено затиснулися, та непомітно тремтіли. Гіркий, ріжучий згусток піднімався вище й вище по горлі. Хлопець ледь стримувався, щоб емоційно не вибухнути, хоча в нього погано виходило.

Він згадував їхні розмови, час проведений разом. Їхні ніякові зізнання, палаючі обличчя та чарівні вечори. Як друзі дивувалися та жартували з їхньої пари. Її м’які дотики та слова про любов. Хоча вона майже ніколи не вимовляла їх. Це Хаккаі завжди нагадував Хіні про свої почуття. Він хотів, щоб вона була щасливою, щоб вони разом були щасливими. Виходить все це було в порожнечу. Вона ніколи не сприймала його, як кохану людину. Можливо навіть змушувала себе посміхатися та терпіти його.

Своїми роздумами, хлопець сам себе нищив. Його серце кололи десятки голок. Досягаючи самої середини.

— То ось так… — обірвано вимовив Шіба. — Так ти хочеш все зруйнувати?

Він все ще утримував сльози, від чого кожен м’яз на його обличчі напружувався. Й в горлі пекло від відчаю.

Хінаморі й своїм тілом відчувала його біль. В грудях замкнуло та кінчики пальців холонули.

— … я просто хочу захистити тебе від себе, — в пустоту промовила Хіна.

Фуджівара схилилася на колінами і у неї все ж прорвалися дрібні сльози. Як і через біль завдану Хаккаю, так і гнів на саму себе. Хлопець в останнє подивився на неї. Пульс божеволів від емоцій, проте він більше ні слова не промовив. Він вийшов з кімнати, а згодом і з квартири, щоб заспокоїтися і не бачити її.

Дівчина просиділа в порожній квартирі більше години. За цей час Хаккай заспокоївся й обдумав все чітко. До вечора вони не обмовилися ні словом, й хлопець склав свої речі. Наступного дня пара холодно розійшлася й Шіба поїхав на чергову роботу. Він сказав, що більше сюди не повернеться і щоб Хіна не попадала йому на очі більше, та якщо вона хоче тут жити хай сплачує надалі оренду сама.

Хіна не могла залишатися в їхній квартирі. Вона тиснула на неї пустотою та тишею, і надто все тут нагадувало їй, яка вона погана людина.

Після розставання з Хаккаєм вона відправилася до сестри. Хоча, як би Тацукі не хотіла підтримати Хіну вона не розуміла до кінця, чому та так вчинила з Хаккаєм. Вона, навіть якщо не говорила нічого, засуджувала поведінку Хінаморі. Але навіть так, молодша Фуджівара мусила зробити все, щоб сестра не наробила ще більше дурниць.

Хіна деякий час не виходила з квартири, і часто сиділа, не розмовляючи ні з ким. Як не дивно вона перестала бачитися з Ханемією. Вона все більше роздумувала про майбутнє, якого не зазнала. Відчувала себе самотньою та жахливою, хоча й намагалася не показувати нікому свого справжнього стану. Дівчина відволікалася всім чим могла: роботою, книгами, серіалами, споживанням… Їй було гидко від себе і вона розуміла, що не хоче ще комусь псувати життя.

Декілька днів після переїзду, доки Чіфую з Тацукі були на роботах, Хіна вирішила накидатися якимись таблетками та схопила сильне токсичне отруєння. Якщо б не негайна медична допомога, вона б не вижила. На превелике щастя, Чіфую, повернувшись з магазину, встиг викликати швидку. Після цього близькі побоювалися залишати Хінаморі без нагляду.