Привид

Кістляві пальці з тремтінням перебирали клавіатури органу. Увесь його біль відкликався у кожній ноті похоронного маршу. Його похоронного маршу. І диригент тут його життя. Жахливе, жалюгідне існування, де жодної миті він не був щасливим.

Майже жодної… Окрім того поцілунку. Першого та останнього. Можливо незаслугованого, проте щирого. Без жодного примусу. По її власному бажанню.

Серце розривалося від нерозділеного кохання, дихати ставало все тяжче.

Він хотів бути її Янголом — а став нічним жахіттям. Це була точка неповернення.

А може цією точкою було саме його народження…

Востаннє в Паризькому Оперному Театрі прозвучали ноти органу. Слабке тіло впало біля інструменту.

Бідний Ерік мертвий. Та Парижем знов ходять чутки, немов люди бачать як в театрі іноді гуляє привид. Привид Опери.