Прелюдія

— Відверто зізнаюся, я захоплююсь ним; і коли проб’є його година, я неодмінно куплю на згадку про нього шматок мотузки, на якій його повісять.

– Марк Твен про Сесіла Родса

Баварія, літо 1870 року.
Дев’ятнадцятирічна Ґеорґіна поправляла свою розкішну білу весільну сукню та фату, прикрашену флердоранжем, котра увінчувала її красиву світло-русяву голівку.

-Сестричко, залиши цю жахливу штучну персикову троянду на столику, вона не личить до твого туалету! – низенька повненька Клара обурено дивилася на квітку в руках нареченої.

– Кларо, це мій випускний подарунок з Академії, будь ласка! Ти ж знаєш, що персикова троянда символізує найкращі побажання, а це те, що мені сьогодні потрібно. І вона не нова – синє і старе, щось позичене й нове, – майже проспівала Ґеорґіна.

Клара тільки зітхнула – вона звикла втримувати баланс між сестрами, тому що була середньою із трьох дівчат, і стала  вплітати троянду в розкішне волосся дівчини, відкинувши фату. Квітка геть не личила блідолицій та світловолосій нареченій, але її бажання – закон. Клара глянула на молодшу сестру, усміхнулась, поцілувала її в щоку та вибігла з кімнати.

Переконавшись, що вона виглядає просто божественно, наречена вийняла з красивої шкатулки сапфірові сережки – прощальний подарунок небагатої баварської герцогині Ільзе-Софії фон Ветцель, далекої родички Віттельсбахів, в котрої Ґеорґіна, або як її часто називали – Шорше, служила вихователькою її дворічного онука-сирітки. На більше вона не могла сподіватися – брак формальної світської освіти і доволі небагате життя не дозволяли. Одягнула їх, помилувавшись блиском каменів у світлі ранішніх променів. Все було прекрасно, вінчання мало відбутися за годину, тому вона присіла у фотель, згадуючи незвичайну історію, котра передувала її заміжжю.

Ґеорґіна була чарівницею. І це було її секретом. Будучи третьою дочкою у  збіднілій шляхетній сім’ї, дівчинка виявилася нагородженою магічним даром. Батьки не були дуже здивовані, оскільки сестра матері  Ґеорґіни – Батильда Беґшот теж була відьмою, проте напівкровною (по лінії матері в роду були англійці, звідти і прізвище та той факт, що Батильда переїхала в Англію та саме там присвятила своє життя історії магії).

Ґеорґіна навчалася в Чарівній Академії Драматичних Мистецтв у Мюнхені з 13 до 17 років – закладі, спрямованому не так на навчання прикладній магії (оскільки більшість курсантів та курсисток отримували підготовку ще вдома – Шорше, зокрема, займалася з 2 вчителями), а на вивчення магічних мистецтв і гуманітарних предметів та здобуття навиків доброго співбесідника. Саме з випускників та випускниць Академії, в основному, формувалася богемна магічна еліта і співробітники Департаменту магічної культури.

Зрештою, років за 25, перший склад працівників ЧНК – Чарорадіо Німецькомовних Країн наприкінці 19 століття був майже повністю сформований з колишніх Академістів та Академісток.

Ґеорґіна, проте, не виявляла особливих талантів, оскільки перебувала у постійному остраху – а раптом про її дар дізнаються магли, вона ж єдина відьма серед найближчих родичів? А раптом її піддадуть остракізму або тихому презирству? Вона здригнулася від спогадів і стала згадувати приємніше – історію знайомства з Густавом, котрий за кілька годин стане її законним чоловіком.

Близько року тому назад в Аугсбурзі відкрили магічний фотосалон і серед чарівників швидко розповсюдилася чутка про фотокартки, котрі рухаються і назавжди зберігають спогади про ту чи іншу подію. Ґеорґіна разом з найстаршою незаміжньою сестрою Ерікою, котра не була чарівницею, проте дуже тепло ставилася до магії, вирушили туди для того, щоб і собі зробити такі фотографії.

Салон був наповнений чарівниками та чарівницями, котрі сміялися та голосно розмовляли. Панянки скромно стали у куточок, чекаючи своєї черги.

-Шорше, ти тільки поглянь, той юнак біля колони очей з тебе не зводить, – Еріка раптом підштовхнула сестру та показала їй на молодика з жевжикуватими вусами та в модному костюмі, який приємно усміхнувся, коли зустрівся поглядом з Ґеорґіною.
Дівчина почервоніла, проте юнак вже підходив до них з сестрою.

– Доброго дня вам, панянки, ви не скажете мені, де тут магазин з магічною літературою?

– Ми не знаємо, пане, ми родом не звідси, – відповіла більш смілива Еріка.

– Дуже жаль, я так хотів дізнатися де можна придбати нові видання Історії Магії – люблю почитати на дозвіллі. Думаю, що неввічливо розмовляти, не знаючи імен супутниць. Мене звати Густав Маєр, чистокровний, я родом із Австрії, 5 років працюю у магічному банку Відня.

– Ґеорґіна Ґріндельвальд, я працюю вихователькою в домі однієї герцогині, – захихотіла неочікувано осміліла Ґеорґіна, протягуючи руку для поцілунку.

– А я Еріка Ґріндельвальд, – просто промовила сестра, міцно тиснучи руку нового знайомого.

– Яке у вас незвичайне прізвище! – здивувався юнак.

– Так, наш прапрапрадід був родом з однойменного швейцарського села, проте переїхав в Баварію і отримав титул барона за вірну військову службу. А прабабуся з материного боку була угоркою, тому я дуже люблю угорські страви та музику. Проте ми вже давно стали баварцями, – Ґеорґіна весело щебетала, оскільки зрозуміла, що сподобалася Густаву.

– Фройляйн Ґріндельвальд, ви дуже цікаво розповідаєте, напевно теж захоплюєтеся  книгами?

– Ні, герр Меєр, я люблю читати тільки літературу по зіллєварінню. Давайте ми з вами обміняємося фотокартками та адресами, а ви до нас завітаєте і я вам подарую дуже цінний подарунок?

– Ви мене заінтригували, фройляйн Ґріндельвальд, який же це подарунок?

– Перший примірник нового видання Історії Магії з красивим ляссе та шкіряною палітуркою. Це особливе видання, а написала його моя тітонька, – гордо відповіла Ґеорґіна.

За жартами і сміхом підійшла черга до фотографування. Ґеорґіна залишила одну картку Густаву, написавши на зворотньому боці свою адресу.

Густав прибув до них на обід вже за тиждень, викликавши величезне здивування батьків дівчини, котра запевнила, що це її новий друг, котрий цікавиться творами тітоньки Батильди.

Після цього обіду з дозволу матері Ґеорґіни юнак запропонував дівчині прогулятися по найближчому парку, в котрому відпочивали майже всі місцеві мешканці. Ще кілька таких прогулянок та обідів – і Густав попросив у батька Ґеорґіни її руки та серця, оскільки їх вже бачили разом всі сусіди. Весілля було погоджене і дівчина була на сьомому небі від щастя – нарешті вона стане заміжньою! Правда тепер їй доведеться залишити свого вихованця і переїхати в Австрію.

Думки та спогади дівчини були перервані стуком в двері – це був її батько, котрий нагадував дочці, що пора їхати в костел. Ґеорґіна підхопила букет з витончених білих жоржин та вибігла до карети.

Рік потому

Життя на півночі Австрії здавалося ідилічним. Густав рано залишився сиротою, тому зараз самотньо жив у ошатному двоповерховому будинку з великою терасою та просторими вікнами. Молода дружина вела господарство з допомогою магії, чоловік працював у банку, а також в домі жив доволі проворний ельф-домовик Бертль, який радше нагадував чудернацького дворецького з краваткою-метеликом. Але було і приємне поповнення –  Ґеорґіна вже тримала на руках крихітну золотоволосу донечку, котрій  було 2 тижні, а імені вона ще не мала.

– Маглівська преса, фрау, – Бертль простягнув їй стосик газет, залишених чоловіком в розкиданому стані після сніданку.

– Дякую, Бертль, – Ґеорґіна бачила чемність, з якою Густав звертався до ельфа, тому намагалася у всьому слідувати його звичкам – все ж таки вона жила на два світи, а її чоловік жив в одному.

Родина Маєрів читала величезну кількість періодичних видань – як магічних, так і маглівських. Ґеорґіна не стала шукати в стосі сьогоднішньої преси щось особливе, а просто взяла верхню газету і прочитала перший рядок замітки:

«Ерцгерцогиня Австрійська та принцеса Баварська Ґізела вперше приймає парад».

– Ґізела, це ж дочка прекрасної імператриці Сіссі! Я пам’ятаю як бачила цю красуню разом з матір’ю на параді, коли ми з герцогинею та її онуком їздили у Відень!  – екзальтовано вигукнула Ґеорґіна до ельфа. – Все, я вирішила. Саме так ми і назвемо нашу дівчинку – красиво, тендітно і шляхетно. Ґізела. Ґізела Маєр.