Правила гри
від chermustdie— У цього кубика, як… Шістнадцять граней?
Едді дивиться на Стіва, який схилився над столом з усім приладдям для «D&D», роздивляючись гральний кубик, мов через лупу, і зітхає якось удавано, ніби не радий його бачити, хоча сам і запросив перечекати дощ у себе.
— Двадцять.
— Що? — перепитує Стів, не відриваючись від вивчення кубика, немов на ньому були написані не цифри, а найцікавіші шкільні плітки.
— У нього двадцять граней, ти що, рахувати не вмієш?
Стів нарешті повертає голову в сторону Едді, але нічого на це не каже, лише заводить очі вгору.
— І нащо йому стільки?
— Щоб ти спитав.
— Я і питаю, Мансон.
— Тобі правила пояснити?
— Ну, якщо ти зробиш це краще за Хендерсона, і не так нудно, то будь ласка, — Стів випрямляється та, здається, і сам від себе такої відповіді не очікує. Зазвичай він від таких пропозицій своїх молодших друзів мовчки тікає, а тут на тобі.
— Гм, ну… Ця гра то вже справжня класика, я навіть не впевнений, що ти таке можеш осягнути, Харінгтон. У кожній партії обов’язково є ведучій, найхаризматичніший та найрозумніший з усіх, — Едді розводить руками в сторони, ніби вказуючи на себе. — Він керує історією та завжди…
— Так, так, велика класика, рольові ігри, це я в курсі. А граней-то двадцять нащо?
— То може я дійду до цього, пояснюючи правила?
— Тобто завтра ввечері?
— І ти мені кажеш, що Хендерсон нудний?
— Я хочу час зекономити!
— Кудись поспішаєш? Вперед! — Едді вказує рукою в сторону вікна, за яким нічогісінько не видно — дощ іллє, як з рукава. — І як ти собі уявляєш, можна зекономити час на такій грандіозний грі, ти взагалі здурів?! — Едді продовжує обурено махати руками по сторонам, ще й головою качає, наче ображено, але все одно випалює: — Щоб результат своїх дій визначити, от нащо!
Стів дивиться на нього розгублено, блимаючи очима, наче втратив перебіг усіх думок.
— І для цього треба цілих двадцять граней?
— Це тільки в тебе результат дій завжди один, Стів Харінгтон. Кепський та провальний.
— Гей! На що ти натякаєш? — настає черга Стіва ображено плескати руками.
— Я не натякаю, а кажу все прямо, Харінгтон, як і завжди, — Едді дивиться на нього якось дуже довго, мружить очі, ніби оцінює, як нову ідею для партії, ледь не граючи бровами. — Але якщо будеш грати по моїм правилам, то все може змінитися, повір.
— Не дай боже, — супиться Стів, і знову відвертається до грального столу, шукаючі собі нові дурні питання.
Їх буде багато, але Едді, хай там що, відповість на всі.
О
, так чудово, і так мало! Дякую, авторе!
поки розписуюсь, сподіваюсь далі буде більше 😉 дякую ❤️
як чудово і мило!
дякую ❤️