Правда

На сходах веранди сидить лісовик Славко, він плете вінок з якихось квітів, у нього на колінах лежить Агнес, яка щось курить. 

Вони були близькі. Їх навіть друзями можна було назвати. Славкові подобалась вампірка і він часто проявляв знаки уваги до неї, неодноразово пропонував свій захист, руку і серце. Але вона постійно відмовляла.

Ось така картина відкривається, як тільки специфічна компанія заходить на галявину.

Морена виглядає просто жахливо й Агнес це помічає здалека. Помічає і побитого Романа, що не може не радувати. Славко теж відривається від вінка.

— Не знав, що у вас гості.

Агнес зіскакує зі свого місця.

— Схоже, я теж, — тихо бормоче вона, а потім вже звертається до решти, — Панове хранителі, хлопчик-людинчик, що вас сюди привело?

— Довга історія, ти що тут робиш? — запитує Морена і зацікавлено дивиться на лісовика.

В нього темно зелене волосся, під колір лісу, такі ж очі, на ньому немає взуття і сорочки, лише штани і якась довга шуба.

— Привіт, Морено!

Славко усміхається і вдягає вінок на голову Агнесі. А потім привітно розкриває руки для обіймів Морені. Але руда не так рада його бачити.

— Давно не бачились.

— Можливо нас хтось на чай запросить? — запитує Олександр, дивлячись на Агнес.

Агнес ігнорує його ревниві погляди.

— Схоже мені не дуже раді, — каже Славко та обіймає вампірку на прощання, — Піду тоді, а ти, моя люба, приходь ввечері. Дехто дуже хоче тебе бачити.

Лісовик підморгує і зникає в кущах.

— Про що він? — запитує Арес і прямує до сходів, на яких щойно сиділа Агнес.

Агнес одразу вскакує перед ним і перекриває дорогу.

— Ні про що. В дім не можна.

Морена теж підходить ближче до Агнес, зацікавлено дивиться на неї.

— Ти геть здуріла? Чому це не можна?

— Меланія сказала не пускати нікого.

— Що ти верзеш? Чого б їй таке казати?

Арес хапає Агнесу за талію і переставляє трохи в бік, звільняючи собі дорогу. Але вона прудкіша. Коли той вже підіймається сходами, вона тягне його на себе і вони обоє падають на землю. 

Агнеса знизу, Арес зверху. 

Денис ніяково кашляє і підходить трохи ближче до Морени. Олександр закочує очі.

Двері відчиняються. З-за них виглядає демониця.

— Навіть не буду нічого запитувати, — усміхається вона, багатозначно дивлячись на Ареса.

Він зніяковіло підіймається і подає руку Агнес. Вона усміхається, задоволена собою. 

— Агнес сказала, що ти заборонила заходити в дім, — каже Морена і вже прямує до демониці.

Денис йде слідом за нею в дім.

— Що? Коли я забороняла комусь заходити в дім? — Меланія корчить здивування, — Хотіла повештатись зі Славком, то так би й сказала, всі ж тебе знають. Не потрібно придумувати виправдання.

Весь чудовий настрій Агнес випаровується. Вона злісно штовхає Ареса, що стояв біля неї, чіпляє плечем Меланію і спішить в дім.

— Заходьте вже на чай, якщо прийшли, — каже Меланія.

Морена метушиться на кухні, все ще дуже засмучена. Денис намагається їй допомагати та все крутиться біля неї.

— Агнес, я взагалі просити вибачення хотів, — починає Сашко.

Меланія і Морена тут же гострять вуха і прислуховуються.

Хранителі сидять на одному дивані, Агнеса, Меланія та Арес на дивані навпроти.

Агнес розслаблено відкидається на спинку дивана.

— Ну вибачайся, як хотів.

Вампірка усміхається і відчуває себе дуже добре. Олександр був гордим і впертим, кількість його вибачень можна будо порахувати на пальцях однієї руки. Він був закоханий в Агнес, вони навіть проводили декілька ночей разом, і після такого випадку з Романом було б цікаво послухати, що він скаже.

— Мені справді соромно, що я таке зробив.

— Зробив що? Називай речі своїми іменами, Сашко, як я маю зрозуміти за що ти просиш вибачення?

Вона усміхається дивиться на нього своїм фірмовим поглядом зверху-вниз і закидає ногу на ногу, додаючи більше пафосу.

— Мені соромно, що я підіслав до тебе Романа і змусив робити такі неподобства.

Він штовхає ногою Романа.

— Так-так, Агнес, мені теж дуже-дуже шкода. Вибач, будь ласка.

Агнес усміхається ще ширше. Вона коротко хіхікає.

— Не переживайте, вибачення прийняті. Як я можу на таке ображатись, — каже вампірка, але коли помічає сумнівні погляди додає — Це мене взагалі не образило, чесно кажучи, в мене навіть була подібна ситуація. Коли твоя люба матуся, Сашулько, демонструвала здібності свого рота батькові та дядькові Ромчика, то твій татусь, Сашко, лежав піді мною і благав, щоб я прогризла йому сонну артерію, вибач, я мала на увазі, зробила неподобство. Тож, я маю досвід в таких ситуаціях. Ніяких образ, хлопці.

Агнес дуже задоволена собою, вона бачить, як Олександр підтискає губи й старається не рознести цю нещасну хатину. Дуже задоволена собою, коли бачить, як здивовано відкривається рот Меланії й Ромчика. І дуже, чорт візьми, задоволена собою, коли чує, як у Морени та Дениса щось там у кухні летить з рук.

Олександр різко підіймається зі свого місця. Тягне за рукав Романа, який все ще перебуває в шоці. 

— Денисе, ми йдемо, не буде ніякого чаю.

Меланія вибухає сміхом. Вона ще ніколи не бачила Олександра, найпихатішу істоту, таким присоромленим.

Коли батько Олександра став хранителем він був дуже засмучений і незадоволений таким розкладом. Ходили плітки, що він навіть намагався покінчити з життям. Але ж хто знав, що він хотів бути вбитим вампіркою.

Олександр навіть почервонів. Він дивиться в очі Агнес, яка теж не відводить погляду, хранитель сподівається побачити там хоч краплю жалю чи співчуття, але бачить лише жорстокий тріумф.

Бідолашний Денис, який воркував з Мореною спішить за хранителями та покидає дім.

Морена ставить чай на стіл і сідає на диван де раніше сиділи хранителі.

— Що ж…це було…

Меланія вже починає давитись сміхом і навіть закашлюється.

— Це було просто чудово! Серйозно, Агнеско, це бомба!

У Меланії було дуже важко з емоціями, як і у всіх демонів. Емоції у них не прийняті, це ознака слабкості. І коли тільки демони починали жити в цьому лісі їм важко було освоїти емоції. Це, мабуть, вперше коли Мелані так регоче над чимось.

— Я тебе просто обожнюю, серйозно.

 

Агнес теж усміхається. Саме така реакція їй і потрібна була. 

Арес трохи зі звинуваченням дивиться на неї й зовсім не сміється. Арес завжди за те, щоб претензії казати одразу, а не накопичувати образу в собі і потім ось так її виказувати.

Морені, мабуть, теж було б смішно, якби вона не була такою засмученою. Не хотілось ось так розказувати дівчатам, що їх будуть ненавидіти ще більше, бо вона не стрималась і розбила голову бідній дівчинці.

З кімнати виходить новий член їх такої собі сімʼї.

На Владиславові лише біла сорочка, з гардероба Ареса. Він сідає біля Морени.

— Я готовий вам все розповісти.

Всі одразу стають серйозними. Меланія декілька разів киває, скоріше сама собі, ніж комусь.

— Мені потрібно спочатку випити цього заспокійливого чайку.

Меланія переміщається з дивану на крісло, залазить туди з ногами і сьорбає свій чай. 

— Я Агнес, наше знайомство зранку вийшло трохи невдалим.

Вампірка протягує йому руку через стіл. Владислав декілька секунд тупо дивиться на неї, а потім стискує.

— Владислав. Я все розумію, ви на нервах.

Арес складає руки на грудях, трохи хмуро дивиться на нього, і старається ігнорувати кожен раз, коли Агнес зачіпає його ногу своєю.

— Арес.

— Приємно познайомитись.

Владислав трохи зніяковіло відводить свій погляд від нього. З Мореною і Меланією він познайомився ще минулого вечора і вони обидві були досить привітними. Агнес він трохи побоюється. Особливо коли вона зранку залізла до нього у ліжку і показала ікла. А Ареса він просто не розуміє.

— Що мав на увазі Славко? Куди ти маєш прийти? — зацікавлено запитує Морена.

— А що сталось на базарі? — запитує у відповідь Агнес.

— Я розкажу, але й ти розкажи.

— Згода.

Меланія продовжує, як то на зло шумно сьорбати свій чай.

— Славко сказав, що всі сьогодні збираються біля озера, сказав що й ми всі прийти можемо, якщо хочемо. 

— «Всі» це хто? — запитує Арес.

— Лісові жителі, ніяких людей і хранителів.

— І ти думаєш йти? — питає Владислав.

Агнес у відповідь знизує плечима. 

— Можливо нам всім піти? Розвіятись, тим більше він обіцяв тобі захист, — нарешті каже Мелані.

— Якщо хочете, можемо ще Владика взяти.

Вампірка чарівно підморгує хлопцю і той посміхається у відповідь.

— Твоя черга.

— Я вдарила дівчину каменюкою.

Морена заломлює руки і не може знайти собі місця.

— Сподіваюсь це була Сашка, — хмикає Агнес,  яка зовсім не здивована.

Меланія теж не здивована і ледь помітно киває. Сашка, – сестра Олександра не подобалась жодній з них, вона була рідкісним стервом.

— Ні, — зітхає Морена і опускає голову.

— Чому ви так не любите хранителів? — запитує Владислав.

— А чого ж їх любити? — каже Арес.

— Ну, вони ж оберігають тут все.

— Владе, ти ж бачиш, як ми тут всі живемо. Я могла б бути правителькою Пекла, Арес став би вищим демоном, Морена б могутньою і славетною відьмою, Агнес могла б розбагатіти і робити, що хоче. Коротше, ми могли б жити своїм життям, але завдяки хранителям ми всі застрягли в цьому бісовому лісі, — зітхає Меланія.

— Проживи тут тисячу років і зрозумієш, — підтримує демоницю Морена.

— Але це ж все не просто так. Ви зробили помилки і зараз відповідаєте за них.

— Обережніше, хлопчику, — шипить Агнес, — Ти нічого про нас не знаєш.

— То розкажіть! Я ж вже все одно з вами і погодився вам все розповісти.

Меланія з гуркотом ставить кружку на стіл.

— Погодився розповісти? Е, ні, ти не розумієш, Владиславе. Ти тепер застряг тут. У цьому лісі, разом з нами. Можливо ти б ходив і корчив з себе недоторка, але через рік, десять чи пʼятдесят ти б зламався і все одно розповів би нам все. 

Він не очікував почути чогось подібного від демониці, бо білявка до цього завжди підтримувала його. Він ображено замовкає і ловить на собі злі погляди. Розуміє, що якщо він їм скаже ще щось подібне і не розкаже всього, що знає, ця ніч буде тяжкою.

— Вибачте, — каже він, схоже йому й справді соромно, — Я не хотів вас образити своїми словами.

— Вибачення прийняті, — йде на компроміс першою Морена, — Розповідай.

— Отже, всі мої родичі займались демонологією і я теж. Я багато чув про могутню Меланію, яка може розвʼязати всі проблеми, — хлопець переводить погляд на Меланію, — Я тобою захоплювався з самого дитинства. Але я не міг викликати демона без причини. І от в мене зʼявилась причина. Я звʼязався не з тою компанією, з мене почали вибивати гроші…

— То це вони тебе так побили? — запитує Меланія та отримує ствердний кивок.

— Так, але я б і не викликав тебе, якби розумів, що справлюсь.

Агнес дивиться на нього трохи скептично, незадоволено.

— Значить, за тисячу років не було жодної людини, яка могла б викликати Мелані? Серйозно? — каже Агнес і складає руки на грудях, — В жодному місті, в жодній країні ніхто за тисячу років не цікавився демонологією чи як? Не хочу тебе образити, Владику, але ти ж не думаєш, що ти такий розумний і всезнаючий і тобі одному під силу викликати вигнаного демона?

Владислав на мить кривиться і занадто не задоволено дивиться на вампірку, але в мить бере себе у руки та повертає свій самоконтроль на місце, залишаючись незворушним.

— Звісно, що я так не думаю, але як тоді це все пояснити?

Арес схоже теж задумався над словами Агнеси, тому, що все його нейтральне ставлення до цієї ситуації стало більш негативним і він презирливо дивиться на Влада.

— Це тебе потрібно запитувати, — каже демон.

Морена дивиться на хлопця трохи співчутливо, вона й сама не знає чи вірити йому, чи ні. А емоцій на лиці Меланії зрозуміти неможливо. І це бентежить всіх присутніх. Владислава це бентежить тому, що від неї буде залежати те, як ставитимуться до нього інші. Морену через те, що та поважає Меланію і готова погодитись з будь-яким її рішенням. Ареса непокоїть думка Мелані, тому, що вона досі його правителька і хазяйка, грубо кажучи. А Агнес не так бентежить, як злить вся ця ситуація, адже, вона вважає себе правою. І довіряти, ось так незрозумілому хлопцеві не можна.

— Мені треба це все переварити, — нарешті каже демониця, — Я не можу так швидко прийняти рішення вірити цьому чи ні.

Всі втомлено зітхають.

— Швидше вари, якщо не хочеш, щоб я зварила твого хлопця, — фиркає Агнес і зникає.

Морена кидає погляди, то на Ареса, то на Меланію.

— Ми підемо до озера?

— Можна, Арес, ти що думаєш? — зітхає Меланія.

Вони зовсім не цікавляться думкою нового члена їх спілки. Та й сам Владислав не спішить сперечатись з ними, він непомітно стискає зуби, щоб не ляпнути чогось про недовіру.

— Ходімо.

Меланія дивиться на Ареса трохи здивовано, він не був фанатом вечірок, і взагалі не часто виходив з їх будинку. І ця його швидка згода була неочікуваною.

В озері плескаються русалки й русали, біля озера танцюють мавки, потерчата й хлопці, чоловіки-вовкулаки. 

Морену одразу затягують до танцю маленькі потерчата. Дівчина інколи проводить з ними час, розважає їх коли збирає трави у лісі. Владислав відчуває себе зовсім некомфортно в компанії нечистих істот, таке відчуття, що його пожирають очима. До компанії підходить лісовик Славко. Він широко посміхається і прищулює очі. Протягує руку Агнесі:

— Потанцюємо?

Вона погоджується і лісовик дуже радісний, притискає дівоче тіло до себе. Вампірка у відповідь хихоче і крутить стегнами. Меланія трохи з огидою дивиться на компанію, якщо Морену лісові жителі просто ігнорували, а до Агнес ставились більш менш нормально, то саму Меланію ненавиділи. Її вважали зверхньою і нарцисичною, через те, що вона демониця. Хоча білявка й не давала приводів так думати. 

Аресу на це все дійство байдуже, він теж покидає компанію і сідає на деревині біля вогню. Його оточує декілька напівоголених мавок, які так і хочуть завести з ним бесіду й доторкнутись до нього. Всі голосно сміються і це нагадує якийсь дивний сон чи божевілля. 

Мавки всі надзвичайно красиві, з яскравим волоссям, очима. Щось є в них таке притягуюче. 

Меланія оглядається і намагається знайти собі якусь компанію, крім Владислава. Ловить злі погляди вовкулак і вже хоче розвернутись і піти геть, але з озера виходить водяник Мирон. 

В нього блакитне волосся і такі ж очі, бліда шкіра і якесь мокре пальто, він зовсім босий. На нього всі дивляться привітно, кожен хоче щось запитати та отримати його увагу. Але він йде прямо до Меланії. Демониця з підозрою дивиться на те, які вбивчі погляди він кидає їй за спину, де стоїть Влад.

Мирон навіть нічого не запитуючи тягне дівчину до танцю. Він веде її трохи далі від озера, щоб морські істоти не підслухали їх та трохи далі від всього натовпу у лісі. Але не настільки далеко, щоб викликати якісь підозри. Водяник тримає дистанцію й не тисне дівчину до себе, порівняно з лісовиком.

— Ти навіщо хранителя притягла? — занадто гнівно запитує той і одразу ловить здивований погляд.

Брови Меланії повзуть догори та вона трохи сильніше стискає плечі водяного. 

— Що ти маєш на увазі?

Той пускає смішок і дивиться на неї, як на дурепу. Мирон, один з небагатьох хто ставився до неї добре. Він їй не пропонував серйозних відносин, чи щось типу цього. Він просто підтримував її та давав дружбу, яка так потрібна була демониці.

Водяник виразно дивиться на Владислава, що уже сидить біля Ареса.

— Він не хранитель, — занадто впевнено каже Меланія.

— Він хранитель, Мел, — сто відсотків. Перевір сама, якщо не віриш.

— Він не може бути хранителем. Він уклав контракт зі мною.

Мирон сміється, щире нерозуміння з боку білявки його веселить.

— І що? Ти ж не думаєш, що хранителі не можуть вкладати контрактів з демонами? — каже Мирон і одразу замовкає, тому, що в темних очах дівчини все ще здивування, — Бідне дитя, ти не знаєш…

Меланія відчуває себе дуже жалюгідно. Як взагалі таке можливо? А як можливо те, що вона про це не знає? У неї багато запитань, на які вона точно не дізнається відповіді, бо й запитати нема у кого. 

— В мене нема слів, якщо чесно, — каже дівчина.

— Так, я бачу. Дивовижно, що ти цього не знала.

— Не дуже й дивно. Я ж більшу частину життя у вигнанні. Мене ніхто нічого не навчив.

— Розберись з ним негайно. Ти знаєш, як тут ставляться до хранителів. Я не зупиню нікого, якщо його захочуть вбити.

Меланія декілька разів киває, скоріше сама собі, аніж водяному.

Арес весь час спостерігає за Агнесою. Спочатку він списував це на звичайне занепокоєння, але потім зрозумів, що йому подобається за нею дивитись. 

Вона уже танцює з мавками. Вони затягають її у хоровод, хочуть затанцювати до смерті. Але Агнес жодного разу не поступається їм, ані в плавних рухах, ані у своїй красі. Вона виглядає навіть набагато гармонічніше в цьому лісі, ніж вони самі. Вона посміхається, зі своїм вінком. І манить до себе навіть більше за мавок. Її очі хитро блищать. І Арес впевнений, що якби його поманила якась звичайна мавка він би нізащо не пішов за нею. А якби це зробила Агнес, він би кинувся за нею не вагаючись.