По тонкій кризі

Віктор йшов поринувши у власні роздуми:вважай, увесь план його життя був збудований з тренування – сон, тренування – сон, не беручи до уваги перерви на їжу та незначні розмови з людьми, обличчя яких він навіть не запам’ятовував.Віктор фактично працював на знос, і його і без того виснажений організм підкидував нові дзвіночки з проханням зупинитись у вигляді тремтіння кінцівок і збитого серцебиття, окрім вже наявного безпричинного кашлю, який вже доволі довго дошкуляв фігуристу.За цей час він вже не перший раз побував у лікарні, та ніщо не могло дати йому відповіді на запитання щодо його самопочуття.

Опинившись у пустому коридорі Віктор дивився на екран телефону – вже підходив час його зустрічі з лікарем.Черги як і людей поряд зовсім не було, тому він постукав у двері кабінету і заглянув до кімнати.

– Добридень, проходьте, сідайте – вказуючи на стілець сказав доктор.

Віктор посунув стілець трохи ближче і сів.

– Що ж…В мене для вас, не втішні новини, Вікторе. – почав говорити лікар.

– Прошу, скажіть все як є.

– Ну як би вам сказати.. — доктор склав пальці будиночком, намагаючись підібрати правильні слова.

– Рак?.. — сам того не помітивши фігурист озвучив свої думки – швидко промайнувші, але залишивши після себе холодний піт на чолі.

– Ні-ні, ну чого ви так одразу?Ви ще жити будете, хоч і з деякими обмеженнями – посміявся лікар.У Віктора хоч і мов би камінь з душі впав, все одно було не до жартів.

– не хвилюйтеся, це не заразно.Це захворювання ще не до кінця вивчене, але на щастя ліки вже розроблюють, та й розвивається воно у дуже рідкісних випадках. — слова лікаря шокували Віктора сильніше, ніж він очікував.

– Ви ж п’ятикратний чемпіон з фігурного катання, чи не так? – поцікавився доктор.Віктор стверджувально махнув головою у відповідь.

– Що ж…Я рекомендую вам залишити ваше спортивне хобі.Вам зараз краще не допускати великих навантажень.В іншому випадку це може призвести до…ммм…Плачевних наслідків, хоч це усе й доволі..не передбачувано. — продовжив лікар передивляючись якісь додаткові папери з аналізами.

– Тобто?..

– У кращому випадку – кома, у гіршому – смерть. — доктор трохи помовчав. — я не можу поки що вам назначити нічого окрім відмови від фізичних навантажень, але як тільки з’явиться препарат чи можливість добровільно його протестувати – ми вам обов’язково повідомимо.Якщо ваше самопочуття погіршиться – не тягніть, одразу йдіть до лікарні – час завжди цінується дорожче, коли його мало, отже цінуйте той, що ви маєте саме зараз.

Фігурист був настільки збентежений що прийшов у себе вже тоді коли опинився на вулиці.Увесь шлях до дому Віктор був у роздумах про його, не настільки небезпечному, але все ж не безневинному діагнозі:як про це все розповісти Юрі?А як же змагання?Виступ точно не буде йому на користь.Як розповісти це тренеру?А чи розповідати?Чи може, краще промовчати, не хвилювати нікого зайвий раз?..Все одно виступ один, та й все одно останній у його кар’єрі!

“Не буду нічого їм казати, від одного разу нічого не станеться” – подумав Віктор і помітивши що червоне світло світлофора змінилося на зелене продовжив свій шлях.Тоді він не знав, що навіть не встигне пожалкувати про своє рішення.

Вже піднімаючись на ліфті до квартири фігурист не так сильно нервував, але думки все ще плуталися від усвідомлення того що з ним відбувається.

Віктор вже взявся за ручку вхідних дверей і видихнув, у спробах заспокоїтись.Він постарався виглядати звично, як завжди з усмішкою зайшов до квартири.

З увімкнутим телевізором на дивані сидів Юрі та дивився якісь журнали, поки на екрані крутили рекламу.Моккачін ліниво підбіг до хазяїна, що тільки но повернувся, і радісно завиляв хвостом.Віктор посміхнувшись погладив свого домашнього улюбленця, зняв взуття і тихенько підійшов до Юрі.

– що читає моє маленьке поросятко? — Віктор схилившись уткнувся носом і губами у щоку Юрі.Той зніяковіло всміхнувся, трохи почервонів, але повернувся в сторону Віктора і прилинув до обличчя коханого.

– хах – всміхнувся Юрі після протяжного поцілунку і провів рукою по щоці Віктора.

– Чого ти так затримався, Вікторе? — знов посміявшись запитав Юрі, все ще проводячи по обличчю коханого пальцями.

– Та щось сьогодні затори у центрі міста – Віктор у відповідь трохи посміхнувся, але бажаючи не показувати своїх справжніх переживань доволі помітно відсторонився.

– хахаха, гаразд, йди переодягайся і сідай їсти, я сьогодні приготував кацудони – підвівшись і направившись на кухню сказав Юрі.

– Добре, вже біжу! — посміхнувся Віктор.

Швиденько перевдягнувшись у домашній одяг і розклавши тарілки з виделками Віктор сів за обідній стіл, який був вже майже накритий.Він тихенько кашлянув, сподіваючись на те що Юрі цього не помітив.

– як твій виступ?Вже відома точна дата? – поцікавився Юрі.

– Так, на наступному тижні, у п’ятницю.На цей раз більше нічого змінювати не будуть. — відповів Віктор вже піднісши виделку з їжею до рота. — Ммм…Яка смакота!Ти точно вчився на фігуриста, а не на кухаря? — він перевів тему, навіть не дожувавши.Юрі у відповідь тільки зніяковіло посміявся.

Решту дня пара провела за фільмом, лежачі в обіймах на дивані.

На годиннику було вже пів на другу.Віктор досі не спав, після почутого від лікаря він довго думав про своє здоров’я.Фігуриста знов почав давити кашель і він тяжко закашляв.Юрі, схоже, прокинувся через це і посунувшись ближче обійняв Віктора поцікавившись:

– Віктор, що з тобою?Все гаразд?.. — він сказав це з помітним хвилюванням.

– Не хвилюйся, просто..Кхе-кхе..застудився.. — Віктор відповів крізь кашель, не подаючи вигляду на те що це зовсім не застуда.Він знав, чим він хворий, хоч у захворювання все ще не було назви.

Втома дала своє і Віктор скоро заснув, полинувши у потік думок й кахикаючи крізь скоривший його сон.

На ранок Віктор відчував себе зовсім розбитим, але не дивлячись на це він все-таки поїхав на тренування під приводом “ніхто за мене не виступить крім мене самого”.Як би Юрі не вмовляв його залишитись вдома, раз він вже “простудився”, фігурист не слухав його, тому Юрі вирішив поїхати з ним, хоча б просто подивитись на тренувальний виступ.

Віктор був блідіший ніж зазвичай.Не дивлячись на те що його шкіра від природи була світлою він виглядав в край хворобливо.Пройшовши повз тренера він трохи прокашлявся, хоча не хотів показувати того що він хворий, бо так його можуть відсторонити від змагань.Вони обмінялися не найприємнішими поглядами.

– Якове, це ж буде мій останній виступ?.. – фігурист сказав це з жалем на вустах.

– якщо не враховувати ще один концерт на якому прямим текстом скажуть що ти йдеш у відставку, то так.

Наступила довга тиша.Віктор задумливо подивився на свої ковзани, хоча він не з тих людей, що часто думають.Яков у своєму репертуарі гримнув на Віктора.

– Вікторе, на що ти вилупився?!Давай ще похникай мені тут.Ти добре знав що твоя кар’єра фігуриста до 30 років вже закінчиться.Отже, давай дописуй свою програму і дивуй глядачів кінцем своєї кар’єри.

Фігурист вийшов на ковзанку відпрацьовуючи вже прописану коротку і покращуючи довільну програми.

Віктор вже почав виконувати свій фірмовий четверний фліп, але під час стрибка в очах запаморочилось, а його легені ніби здавило і недокрутивши декілька обертів під час приземлення фігурист підковзнувся і покатавшись по кризі впав.До Віктора підбіг схвильований Юрі, який усе тренування спостерігав за виступом коханого.Він допоміг досі кихикаючому Віктору підвестися

– Вікторе, з тобою точно все гаразд? – переживаючи поцікавився Юрі та вивів з криги свого чоловіка.

– Усе добре..Кхе-кхе, не хвилюйся. — відповів Віктор вже крізь сильний кашель.

– Вікторе, мені здається, що ти мені чогось не договорюєш.Може краще.. – Юрі вже щось запідозрив, але коханий не дав йому договорити.

– Кхе.Я сам можу вирішити що для мене краще. – Віктор сіпнувся вбік і подивився на Юрі, так само як тоді коли той намагався відмовити його бути тренером, тільки без сліз на очах.Він зітхнув і продовжив м’якше та спокійніше. – все гаразд, Юрі, дійсно гаразд.. — очі Віктора видавали його.Їх погляд здавався не спокійним, якимось загубленим, розчарованим.

– Віктор, я бачу що щось не так.Ти вже не поводиш себе як раніше.Ти не такий забудькуватий як було до цього, ти вже майже не звеш мене “поросятко”, так, для інших може й образливо, але мені це подобалось!Ти увесь час у своїх думках, і не дивлячись на те що тебе було завжди складно зрозуміти ти ще ніколи не був таким закритим.Ще й твоя так звана “застуда”, хоча дуже дивно чути про те що найкращий фігурист, що не раз тренувався на ковзанці простудився на тренуванні. – Юрі не витримав напруги й висловив усе що він думає про це.У відповідь Віктор лише розгублено дивився коханому в очі.

– Скажи відверто, ти щось від мене приховуєш?.. — поставив питання Юрі.

– Юрі, я..

– Що?

– Вибач..Я..Зовсім не замислювався над тим, наскільки для тебе це важливо.. — Віктор відвернувся, але по його обличчі було помітно що він жалкує.Він знов повернувся до коханого і простяг руки пропонуючи обійнятися.Юрі з радістю кинувся в обійми до свого чоловіка.

– Вікторе, я хвилююсь про тебе… – потрапивши в обійми сумно відповів Юрі.

– Усе гаразд, моє поросятко. — Віктор посміхнувся на останньому слові, і Юрі теж засяяв у посмішці. — Вибач… — повторив фігурист.

Усю милоту моменту порушив Яков, який підійшов і не тільки своїм поглядом, а й усім видом показував своє невдоволення.Віктор і Юрі зніяковіли та розірвали обійми, принаймні, Віктор відійшов перший.

– Це ще що за телячі ніжності?!Тренування є тренування! – як за звичаєм Яков почав давити на Віктора.

– Ох..Починається… — Фігурист зітхнув і насунув брови.Поки Яков продовжував звинувачувати Віктора у тому, що він не вміє виконувати стрибки фігурист повернувся до Юрі й сказав:

– Я все одно продовжу тренування, що б ти не казав.Юрі, я ціную твою турботу, тому прошу, не ображайся на моє рішення яким би неправильним воно не було. — після цих слів він повернувся на ковзанку, пропускаючи мимо вух догани тренера.Цей день пролетів непомітно, так само як і наступний тиждень.

  Близився час змагань.Віктор, приїхавши на ковзанку помітно нервував.Коли наблизився час виступу він те й діло що намотував кола у роздягальні.Підійшла черга його виступу і Віктор вийшов на лід.Фігурист підковзнувся під час стрибка, але добре зреагував і втримався на ногах(навіть на одній) навіть не торкнувшись криги руками.Він настільки був зосереджений на виконанні виступу що навіть не замислювався над тим, що він робить.

  У кінці Віктор зупинився тяжко дихаючи й прийняв задуману по програмі позу.Хоч він один раз підковзнувся, усі аплодували та були задоволені виступом.Фігурист з полегшенням впав на коліна і закашляв, але одразу ж піднявся і пішов зі сцени.Глядачі трохи затихли, але не надали цьому значення.В підсумку Віктор набрав достатньо балів, щоб посісти третє місце, але він не вслуховувався у названі цифри тому просто удавав на камеру ніби все добре, але все ж трохи кахикав.Якову це не сподобалося і він показав це своїм поглядом.Але Віктора хвилювало лише те що після короткої програми на нього чекає вільна.Він хотів відійти від утвореного натовпу, помітив що Юрі схопив його за передпліччя тільки після того, як той його покликав.

– ти як?Ще тримаєшся? – занепокоєно поцікавився Юрі підбігши до фігуриста.

– Все добре, чесно. – Віктор як і до цього заперечував своє погане самопочуття, але щось йому вже підказувало припинити цей “театр”.

– Віктор, ти дуже зблід.Ти впевнений що все гаразд?

– Та я ж кажу, усе добреКхе-кхекхе. — Віктор хотів обуритися, але його почав давити кашель, оступившись і криво ставши на лезо одного з ковзанів(хоча на обох були спеціальні накладки) він ледь не впав, але його підхопив Юрі.

– Вікторе, ти точно певен що впораєшся? – Юрі подивився в вічі коханому, зустрінувшись з ним поглядом хоч той і уникав зорового контакту.Віктор не надовго задумався, перед тим як відповісти:

– Навіть якщо й так, Юрі, ти ж розумієш що мені вже пізно відступати.

– Але це не війна, Вікторе!Це усього лиш якесь змагання з фігурного катання, ти маєш повне право не виступати через погане самопочуття! – Юрі зі співчуттям дивився на коханого і не припиняючи тримати його за плечі.Віктор швидко висвободився з його міцних обіймів і ставши перед ним нахмурив брови.

— Я..Кх-кхевпораюсь – він відповів ще раз закашлявши. — я не піду з ковзанки поки не закінчу виступ, я не боягуз що б відступати через якийсь кашель. – після цих слів він повернувся до виходу і гордовито несучи формулювання “я сам” пішов якомога далі від людей.Скоро ведучий оголосив ім’я фігуриста і той поспішив вийти на ковзанку натягнуто посміхнувшись.

   Вийшовши на кригу він майже чутко прокашлявся і приготувався до виконання довільної програми.Фігурист почав виконувати доріжку кроків, добре приховуючи погане самопочуття.Але на середині шляху в його голові запаморочилось, як на тренуванні.Ноги Віктора обм’якли, крики фанатів віддалися гулом у його вухах, в очах починало темніти.Він сповільнився, пригадавши слова лікаря, але це не позбавило його від утрудненого дихання.Йому здавалось, що цього просто не могло статися на виступі, адже він не сильно напружувався впродовж цього тижня.Віктор торкнувся до голови, через пронизливий, пульсуючий біль у скронях і сповільнившись ще більше – впав без тями.Ще до падіння усі помітили його збентежене обличчя і щось запідозрили.На жаль, зі змагань фігуриста забрала швидка.

  Навіть після прибуття до лікарні лікарі все ще не могли привести його до тями, тому настав час довгих і тяжких хвилин очікування, реанімації,аналізів і усього подібного що зазвичай роблять у таких ситуаціях медпрацівники.

  Юрі сидів на лавочці перед дверима реанімаційної, у надії що все не так вже й погано, як здається.Він не знав що йому робити, його охоплював відчай, а груди стискались від почуття страху і провини — провини за те що він не помітив, не придав значення тому як Віктор приховує свої проблеми, своє захворювання, посміхається коли бачить його, хоча насправді задихається від кашлю уночі поки його ніхто не чує;за те, що не зміг запевнити коханого піти з виступу поки ще було не пізно.

  Незабаром підійшов досить похмурий лікар, що наштовхувало на дуже погані думки.

– Ви Юрі Кацукі, вірно?ким ви є Віктору Никифорову?

– Так, ну..Чоловік.

– а можете надати відповідні документи, що підтверджують це?

– Так, звісно. — Юрі дістав з куртки паспорт – він завжди носив його із собою про всяк випадок, і як раз такий випадок настав.

– Мм, зрозуміло.Ваш…Чоловік все ще без свідомості, не хочу вас засмучувати чи давати марні надії, скажу як є:велика ймовірність того, що він впав у кому.Поки що ми тільки шукаємо причину такого стану, не можу нічого вам обіцяти. — доволі байдуже відповів лікар, глянувши на підтвердження, для нього, дуже не звичного зв’язку Юрі з пацієнтом.

– Я можу його побачити?..—схвильовано і різко спитав Юрі, ніби щойно прийшовши у себе, усвідомивши що усе це діється насправді.

– Ні, зараз ми виконуємо усі можливі реанімаційні дії, щоб привести його стан у норму. — вже йдучи сказав лікар.

  Юрі залишився стояти у коридорі, один, у тиші, і не маючи жодної думки у голові.Він й досі дивився у сторону дверей за якими зник доктор, але його там вже й сліду не було.Юрі не знав що йому робити, куди йти.Він ніколи навіть не задумувався, що колись з ним може статися щось подібне, або тим паче з його чоловіком.

  Юрі так і просидів увесь день в очікуванні дива, тільки під вечір він повернувся додому — Мокаччін залишився один і його треба було вивести на прогулянку.Юрі засмучено зайшов до квартири, Мокачін зустрів його й тихо заскулив, ніби питаючи:”а де Віктор?”.Юрі з зусиллям посміхнувшись почухав собаку за вухом і мимоволі з його очей почали крапати сльози.Вони обпікали йому щоки – настільки гірко й сумно в нього було на душі.Можливо він заплакав і раніше б, але розгубленість не давала йому це зробити.Втерши пекучі сльози Юрі вийшов на прогулянку з домашнім улюбленцем, все ще зберігаючи пониклий вигляд.

  З цього моменту Юрі кожен день приходив до лікарні, відвідуючи Віктора, і хоч він і розумів що той навряд чи його чує, продовжував говорити йому про те, як він його любить і хвилюється.Лікарі не розділяли його надії й переконували втому, що Юрі потрібно готуватися до того що кохана йому людина скоро покине цей світ – хоча й без того, таке існування не можна було назвати життям.

  Пройшов майже місяць з того проклятого виступу.Юрі, так само як і до цього дня, сидів біля Віктора, що лежав у реанімаційній, але у цей раз хлопець мовчки тримав руку свого хворого чоловіка.Юрі вже був у відчаї, та й сил він знайти в собі більше не міг, якогось степеня він навіть вже починав погоджуватися з твердженнями лікарів, але кожен раз гнав геть такі думки.Він розумів, що рано чи пізно йому доведеться змиритися з такою долею коханого, і що наразі йому залишається лише чекати та сподіватися.Але раптом його роздуми щось відволікло, якесь майже не помітне, але нав’язливе відчуття.Юрі повернувся у реальність і почав шукати поглядом то що привернуло його увагу його від думок.Подивившись на руки Юрі зрозумів, що причиною цьому було ледь помітне, легеньке тремтіння пальців Віктора.Юрі не встиг отямитися як його руку стисли у відповідь — не сильно, але відчутно.Він перевів свій погляд на обличчя Віктора і від побаченого різко набрав повітря у груди, завмер від здивування.

 Віктор дивився на нього очима повними нерозуміння і розгубленості.Його погляд стрибав по кімнаті у пошуках відповіді на запитання:”що відбувається і коли це почалося?..”

– В-Вікторе?..Ледве видавив з себе Юрі, зовсім не тямлячи віри у тому, що сталося.Віктор посміхнувся, але навіть не встигши цього повністю зробити на його обличчі з’явився страх.Було видно, що йому хотілося вдихнути повітря, але щось заважало йому це зробити, не дивлячись навіть на кисневу маску.Медичні апарати почали пищати, оповіщуючи медичний персонал про те що не все гаразд.Юрі не одразу зрозумів, що відбувається, але навіть не розуміючи підскочив з місця слідуючи за думкою:”треба покликати лікаря!”.Поки шокований Юрі намагався рушити до дверей доктор вже забіг до палати, а медсестра поспіхом вивела Юрі з кімнати, намагаючись його заспокоїти.

  На превеликий жаль лікарі не помилялись:у цей день серце Віктора зупинилося,– незворотно і назавжди.

Боротьба за життя – єдине змагання у якому програв Віктор, хоча він навіть не намагався перемогти, чи то звикнувши до легкого успіху, чи то не звернувши тієї уваги, що потребувала від нього ситуація.

На його могилі завжди було багато квітів – особливо від фанатів, ніби фігурист навіть після своєї смерті все ще залишався на своїй, крижаній сцені.