Поїздочка

О 4:00 Хьонджин і його мама вже стояли на пероні, чекаючи потяг. Вічі парубка були неначе під тяжким грузом, і доводилось кожну секунду їх розмикати, щоб не впасти в сон прямо на холодний кафель. Його мама на відміну від нього була досить бадьорою, і емоційно росказувала сину щось, щоб той не впав від втоми під її ноги.
Нарешті через 15 хвилин, в назначений час прибув потрібний хлопцю потяг, і ледве до кінця відкрив свої очі, знайшов сили піднятись разом з тяжкою валізкою у вагон. Мама побігла тільки но від’їхав потяг, бо мала ще зібратися на працю, а Хьонджина чекала чимало складна поїздка. Час від Харкова до Мерефи – всього 1,5 години, але хлопець мусив не заснути за цей час щоб не пропустити свою станцію. Ця задача була для нього дуже тяжкою, бо Хван любитель пролежати в ліжечку до 13:00.
На щастя в вагоні нікого не було, тому хлопець почував себе навіть комфортно. Хьонджин дістав свій телефон, щоб послухати музику, але навушники були в валізці, і прийшлось її відкрити.
“Поїж в дорозі<3" було написано на папірці, який був прилілений до лотка, і поруч пляшка з напоєм.
— Мама щось поклала? — подумав Хьонджин вслух, і відкрив лоточок.
В ємкості знаходились його улюблені рулетики з полуницею, а в пляшці – американо з льодом. На обличчі Звана з'явилась широка тепла посмішка, і від такої приємності він навіть прокинувся.
Діставши їжу і навушники, він вімкнув свій плейлист, і почав снідати дивлячись в вікно потягу. За вікном картинка рухалася швидко, але було видно й небо, й поля, і ліса, які простягалися нашими прекрасними землями. Небо було рожевого кольору, і фіолетовими хвилястими як мушлі хмаринками. Було видно й поля покриті ранньою росою, яка потихеньку перетворювалась в загадковий ранковий туман. Хьонджину здавалося що він наче в казці, і зараз прилетять лісові феї щоб назавжди заманити його в темний дримучий ліс. Зараз він був навіть радий що поїхав в таку ранню годину, і застав такі казкові красоти його місцевості.