Поєднання думок крізь час.

2003.

Ехо в кімнаті остаточно розтрощувало образи таких праведних до самих кісточок ґрифіндорців. Здавалось би, вже дорослих особистостей, яких з дитинством пов’язували лише внутрішні орієнтири, з яких шляпа робила висновки, і вміння так пубертатно сильно жадати одне одного. Світ змінюється, всі навколо дорослішають, а почуття? Почуття з часом трансформуються.

Звуки заполонили свідомість, приборкали праведні наративи один одного, дозволили випустити своїх внутрішніх «слизеринців» хоча б у ліжку. Хтось колись розповідав, що чорне – воно не чорне, а біле, насправді, не біле. Кожна жива істота чи то чистокровний чаклун, чи звичайний маґлівський чоловік, або клятий всезнаючий Мерлін, шукають собі поряд того, з ким можна відчути усю палітру емоцій, бути собою навіть у найскрутніші моменти, того, хто готовий бачити більше за один факультет.

Ніхто і ніщо, окрім цього моменту, не здавалося їм  важливим, навіть якби хтось зараз же відкрив двері їх спальні та прокричав той самий жахливий кошмар Гаррі, тобто:

-«ТЕМНИЙ ЛОРД ЖИВИЙ».

Певно, навіть це не зупинило б такої інтимної мізансцени, ох уж ці закохані, палаючі серця. Чи в таких ситуаціях мова вже далеко не про одні серця?

-Гаррі!- з кожним повтором цього слова голос тремтів більше, свідомість зазнавала поразки, а серце розганяло кров по всьому тілу.

Гортані стони «хлопця який вижив» були вагомою відповіддю на її голос. Джині Поттер змушувала його ставати дедалі розкутішим в своїх особистих кордонах і бажаннях, вона допомагала йому вірити в себе лише через один невеличкий зоровий контакт, що міг зігріти, спалити, чи навіть спопелити. Жага, яка постійно висіла в повітрі могла знаходити собі зовсім різні способи виходу.

Наростаючий темп бедрами не міг стримати неминучого. Гаррі повільно входив в Джині тримаючи її зап’ястя. Його хватка ніколи не перетинала межу від задоволення до болю, лише гра, така собі невимушена гра, невеличкий острівець контролю. Ніжні поцілунки Гаррі від шиї до животу бігли стежкою туди сюди точно ступаючи на свої ж сліди, він знав де треба натиснути сильніше, а де перестрибнути, оминаючи накреслені кордони, от вам і перевага довгих стосунків. В той час Джині нервово хапала повітря ротом, намагаючись не збожеволіти від емоцій навколо, вони вже так довго разом, але чи можна звикнути до цих метеликів, чи можна звикнути до того, що хлопець, який робить зігзаги язиком на її тілі не просто хто-небудь, а Гаррі Поттер?

-Місіс Поттер, подивись на мене, – рука, яка щойно тримала її зап’ястя ніжно торкнулася підборіддя.

-Ти сам не даєш мені цієї змоги, – лукава посмішка та спалах її очей допомагали йому відчувати потрібність, важливість. Неможливо уявити, що ця посмішка колись може змінити адресанта.

-А ти хочеш цього? – широка посмішка в декількох міліметрах від її губ змусила відчути таке знайоме калатання серця.

Джині завжди знала як брати своє, коли в тому була потреба. А Гаррі завжди знав, що казати аби в Джинні ввімкнути режим «я доведу». Декілька рухів вистачило на те, аби дівчина вже сиділа верхи, і переможно поправляла неслухняні пасма. Вона зробила кілька рухів – то верх, то вниз, аби достовірно обумовити свою територію. Відчувати, як щільно вони проникли один в одного і як очі Гаррі повільно закочуються, гублячи таку навичку, як фокус уваги. Безумовно, Джині знала, що тут перемога лише на її боці – без шансів містер Поттер, без шансів. В той час руки хлопця окреслювали силует її фігури та зжимали груди, діючи як відповідь на будь-які провокативні дії дівчини. Його скули стають більш виразними, грубішими настільки, що неможливо не триматися за них, неможливо не цілувати його так палко, так несамовито, і водночас ніжно, ревнувати, що цей момент не може відбуватися вічність, що світ не зупиниться і не дасть їм слухати шаленство власних сердець, не дасть слухати характерного для ударів тіл звуків, не дозволить віддати їй героя війни. Але надія ж помирає останньою?

Темп набирав шалених обертів, стогін Гаррі змушував Джині переходити на істеричні виття, випадково відриваючи губи один від одного. Звуки змішувалися в гул, картинка в голові паморочилася, тіла були вологі та рум’яні, до кінця залишалося зовсім трохи, але, здається, визнати це було складніше ніж триматися. Кожен з них був за крок до прірви, вибуху та цього легкого відчуття зняття будь-якої, нікому не потрібної напруги. Невербальне змагання аби змусити партнера ступити та відчути на смак перші кроки. Сьогодні на превеликий жаль та шалену боротьбу Джині, Гаррі безсумнівно виграв цю битву. Бо в якийсь момент бедра дівчини затремтіли, руки заплуталися у волоссі коханого, шия вигнулася, а потім тяжко впала в його руки, знаючи, що хто, як не він має зараз тримати її в цьому моменті. Після феєричної поразки Джині відкрила очі, вже думаючи якось колко пожартувати але відчула, що Гаррі й сам протримався не більше. Він був таким красивим в цей момент, таким щирим. Стогін змішаний з ричанням вилетів з налитих,  розжарених від цілунків губ, руки трималися за простирадло настільки сильно, що вени в будь-який момент могли почорніти немов то був не оргазм, а зародження темної магії пробігло хвилею всього тіла. Кучері, які робили Гаррі Поттера тим самим хлопчиком в якого Джині закохалася ще при першій зустрічі, виглядали занадто спокусливо як для зачіски, яка піддавалася незліченній кількості жартів. Багато чого в дорослому віці вже не здається смішним, а чогось змінюється на привабливе, причому, на Мерлін як сильно привабливе.

Можливо, саме через те, що навіть в такий момент, коли пристрасть одержує перемогу над здоровим глуздом, в момент коли вона відчуває його пік в собі, а він все ще здається їй таким самим Гаррі – малим хлопчиськом, який забрав її серце і досі не хотів віддавати, час зрозуміти усю глибину слова кохаю, слова, що несе за собою свідомі дії?  Іноді глухі дихання в спину можуть говорити гучніші за найретельніше підготовлені промови.

-Все добре? – прибираючи яскраве пасмо за вухо промовив хлопець.

-Звісно, – ніжний поцілунок.

-Мені здавалося, що ти сьогодні була якоюсь засмученою, про що ти думаєш?

-Знаєш, час так швидко проходить, наче тільки вчора я зовсім маленька дівчинка закохалася в друга свого брата, який ще й виявився Гаррі Поттером, а сьогодні ми справжня команда, – вимальовуючи сотні візерунків на його міцних руках Джині відчувала себе вдома.

-Джин, я кохаю тебе, – він буквально виплюнув ці слова, цілуючи її шию, ніс та його улюблену ямочку на правій щоці, яка визирала від кожної ледве помітної посмішки.

-Можливо, сьогодні мені не пити зілля? – широкі карі очі були такими щирими, відвертими, справжніми і Гаррі точно не почулось, що така свідома Джині сказала це вголос.

-Почекай, ти дійсно пропонуєш…

-Ти був би гарним батьком, чи ти думаєш це якось зарано?

-Ні, тобто, я гадки не маю, яким батьком можу стати, але я готовий докласти усі зусилля, головне аби ти була готова, я не хочу на тебе тиснути.

-Думаю я готова, саме зараз, це може звучати дивно, але я відчуваю, що сьогодні це буде мати якийсь сенс, я свідомо цього хочу і, звісно, я дуже кохаю тебе Гаррі, тому можливо вже час?

-Джин, я обіцяю, ти завжди зможеш на мене покластися, тому так, чудовий час поповнити команду.

-Комусь точно не пощастить з зачіскою.

-Ну знаєш певно так, бо якщо це буде хлопчик, то моє волосся плюс рудий – це буквально Рон?

-Фу, я не хочу говорити про Рона зараз, чорт, Гаррі, я так можу і передумати.

Посмішка. Легкість. Але вже створена невербальна згода. Укладено договір. Бажання почуте. Хід подій починає необернену дію. Щасливого майбутнього.

Два тижні потому.

Тиша змінюється ледь чутним шелестом зміїного шипіння, холод пронизує шкіру, а світ навколо розливається зеленим світлом. Усе сочиться залишками темної магії, усюди слизько та вогко, чомусь пахне морською водою. Темно. Очі болять, починають пекти. Дихати стає фізично важко, як і завжди після заборонених, яких в цій кімнаті було немало. Шипіння відбивається ехом. Темні мантії. Крик. За ним ще один. Зойк. Шипіння і шепіт, шепіт і шипіння, вони всюди. Гучність підіймається, наче злазять в голову. Шипіння стає нестерпним, таким нестерпним.

-Гаррі, любий, будь ласка подивися на мене,- вигукнула дівчина, – Гаррі, я прошу тебе відкрий очі, Гаррі, клятий Поттер, просинайся- тремор просочився по всьому тілу, волосся було вологе, а очі налякані та хвала Мерліну він прокинувся.

-Я бачив, я знову це бачив, Джині він повертається, Джин, я.. я.. я, – ком в горлі, збентежений погляд дівчини, думки змішані та нескладні, усе переплуталося, стало з ніг на голову, аби все це тільки не почалося знов.

-Любий, будь ласка, можливо це був кошмар, нічний параліч, певно стрес і тобі просто здалося, тобі треба лише випити ковток води, – паличка сама знайшла її руки, а стакан визирнув хтозна звідки. Джині була налякана і більше за все її хвилював Гаррі, його моральний стан, бо всі знають які відголоски залишає по собі війна.

-Ти не розумієш, я відчув те саме, що після відродження клятого Волдеморта, – Джині міцно тримала його руку, вони команда, і все чого вона хотіла щоб зараз, як ніколи він це відчував, вони впораються, він не має страждати через цього виродка усе життя. Тому підтримка і гарні новини усе що йому зараз треба. Залишається молитися, що новий день їх принесе.

 

Ранковий біг допомагав Джині концентруватися. Ще в шкільні роки дівчина зрозуміла, що спорт впливав на неї як медитація. Бігати і слідкувати за диханням – це була обов’язкова процедура перед кожним іспитом або якимось головним днем. Тільки так вона вміла врегульовувати та домовлятися зі стресом, який може так неочікувано захопити увесь простір, доторкнутися до кожної частинки тіла та зробити її вразливою. Джині не любила такі відчуття, вони завжди пахнуть як дитячі знущання від братів, коли в тебе течуть сльози, а тобі кричать щось на кшталт «знову підеш жалітися?». Починаючи з того моменту, коли ти живеш у великій сім’ї, неважливо наскільки ви близькі, правило «виживає сильніший» поглинає тебе, немов буденність.  Говорити про свої почуття означає віддати комусь особистий гачок. Вразливість – розкіш, особливо маючи братів чи сестер. Вона чудово розуміла, що в сім’ї посідала місце «їх улюбленої Джин»,  але саме невинність дитячих необдуманих одноразових слів породжує в нас травми, так влаштовано світ, нічого не поробиш. А ще наскільки підлітки взагалі вміють тримати язика за зубами та аналізувати власні дії та почуття?

Гаррі пішов в Міністерство сьогодні набагато раніше, сказав багато справ, і взагалі йому треба подихати повітрям, подумати. Джині не хотіла аби він замкнувся, тому просто сподівалася, що незважаючи на свій характер Гаррі поділився своїми переживаннями з Роном чи Герміоною. Здається друзі саме для того і потрібні аби час від часу тримати нас на плаву.

День Джині проходив скомкано, нічого не хотілось, ще й справ не було ,тільки вечірнє тренування, яке здавалося не настане ніколи. Десь о другій дня вона відірвалася від книжки, яка насправді м’яко кажучи була дилетантська, аби хоч щось перекусити. Весь час з моменту пробудження фонове відчуття нудоти наступало їй на п’яти, типова ознака стресу. Зі вчорашньої вечері в холодильнику на неї чекали залишки азіатської кухні. Кладучи їжу в тарілку дівчина не витримала випробування тишею, і вирішила хоча б ввімкнути вінілові платівки, аби хоч якось розпалювати ці темні скупченні хмари навколо неї, і хто як не Брітні Спірс допоможе з цим. Джині любила просту, легку на підйом музику, яка змушує відчувати себе так само легко і невимушено. Музика в її розумінні завжди була для танцю, а не страждання. Маґлівскі пісні часто бувають такі прості, але поглинаючі, що швидко підіймають настрій і змушують несамовито дриґатися, випускаючи негативні емоції. Ось як, наприклад, нещодавня композиція “Oops!…I Did It Again”. Їжа була смачною, а музика виконувала свою функцію. Джин в такт качала ногою і вже хотіла почати підспівувати, як нудота все ж таки наступила їй на хвіст. Дівчина стрімголов побігла в напрямку ванни, а через декілька хвилин квартиру заполонили цілком конкретні звуки та голос чарівної Брітні, яка щось та точно знала.

Oh baby, baby
Oops…

Вже як секунду Джині тримала в руках тест, той самий тест. Здавалося, від рівня напруги у дівчини заклало вуха. Якщо ти хочеш отримати на день народження стрибок з парашутом, то це зовсім не значить, що ти дійсно готовий зробити крок прямісінько до клятої прірви.

Певно вона була щаслива? Авжеж вона має бути щасливою, але це відчувалося дивно і страшно, неймовірно страшно. Кіпа «а якщо/а якби» почало пробігати думками. Світ знов застиг в моменті, який чомусь не можна поставити на паузу, вдихнути повітря грудьми та дихати спокійно, роздумливо. В той час як зароджуватися почало не тільки нове життя, а й сумніви, страхи та бажання знову піти побігати. Стоячи біля дзеркала та дивлячись на себе в увесь зріст і думаючи про те, що так робить напевно кожна вагітна жінка, змусило її посміхнутися. А потім сталася звичайна семіотика. Прийняття, що вона стане мамою, і вона точно не збирається сидіти плакати та жалітися нібито на те, які складні проблеми можуть звалитися на її плечі, ні, чорта з два, сьогодні має бути їх з Гаррі день. І взагалі, Джині сильна дівчинка, внутрішня віра в свої сили змушувала перевертати сторінки історії, тож з материнством вона точно в змозі впоратися.

Ідея, як повідомити татусю щасливу звістку, прийшла швидко. Колись Гаррі розповів їй, що дізнався від Сіріуса, як Лілі повідомила Джеймсу про вагітність. Ще тоді Джині відмітила цю історію та закарбувала десь на підкорку. Згадати це зараз здавалося таким логічним та символічним жестом пошани справжнім містеру і місіс Поттер. Вони були б щасливі, ну Джині на це сподівалася.

Декілька годин потому.

Час тягнувся неймовірно довго, змушував пітніти і тримати всередині вузлик стресу. Хотілося вже наплювати і побігти шукати Гаррі, кричати вулицями, зустрітися з родиною, мама точно влаштувала б пир та почала б плакати, давати поради, бігати навколо та оточувати любов’ю. Бо вона, як ніхто інший точно знає, як впоратися з немовлям, і що потрібно для молодої матусі.

Скрип дверей, фффуф.

-Джин, я вдома.

-Привіт, як твій день? – стоячи в коридорі дівчина мала не нервувати, не виказати все одразу.

-Трохи втомився, було багато безглуздої роботи в Міністерстві, а в тебе що? – легкий поцілунок в лоба.

-В мене є подарунок для тебе, – посмішка та невеличкий пакунок, що виглядав як звичайний маленький подарунковий коробок з гарною червоною стрічкою.

-Що? Але, здається, не було ніякої події, бо я точно нічного не забував.

-Мені забрати, чи ти відкриєш вже той клятий коробок, – вона намагалася не нервувати, дійсно намагалася, та Поттер – такий Поттер.

-Добре, доообре, чого так нервувати.

-Відкривай, – дійсно чого ж нервувати.

-Мушля? А.. я не розумію, Джин, це що? – не встиг він вимовити речення до кінця, як вони опинитися на березі океану.

-Воу, Джин! Ого, тут так гарно. Стоп, а це я… ні, не може бути, вже?

-Ура, здається, ми будемо батьками! – як добре це вже нарешті сказати.

Гаррі схопив дівчину на руки та почав кружляти. Це був точнісінький вальс піщинок від хвиль, хвиль, які несуть за собою зміни. Нарешті на його обличчі засяяла посмішка, щира посмішка, яка була пронизана безмежним щастям. Він не боявся, ні, нічого подібного з першою реакцією Джині. Чомусь, але він точно без жодного нагадування знав, що вони впораються. Вони ж справжня команда , то чого б їм не впоратися?

-Джин, ти навіть не розумієш, наскільки я щасливий. Все це – це чудове місце, океан, дитина, – Гаррі цілував, обіймав та не міг надивитися на ці краєвиди.

-Мені здалося, тобі б сподобалася така ідея, тим паче, ця подія як ніколи доречна, я так рада бачити тебе незатьмареним проблемами та тим сном , так я знаю ти не хочеш про це говорити, але я просто хочу, аби ти відчував себе в безпеці.

-Дякую, Джин.

-Знаєш, думаю я розумію твою маму, певно вода дійсно чудовий вибір для повідомлення такої події. Мені було так страшно, хоча я навіть не розумію чому, я була упевнена в твоїй реакції, але все одна всередині якийсь табун бігав туди сюди.

-А що це за місце? – зацікавлення було щирим, тут було настільки неймовірно, що здавалося він ніколи в житті не бачив такої дзеркально-прозорої води.

-Колись в дитинстві, тато привіз нас сюди на день народження мами. В моїй голові назавжди закарбувався колір цього піску, велич хвиль та яскравість сонця.

-Тобто твої маленькі ніжки бігали цим берегом?

-Виходить, що так, але тонув як завжди Рон, Джордж з Фредом тягли його головою до низу, а він все верещав, що от-от захлинеться.

-Знаєш, а я й не здивований, – легкий сміх, тримання за руку та стале відчуття дому охопило цю молоду родину.

1977.

Подією цього навчального року стала безумовна перемога Ґрифіндору в фінальному матчі з квіддічу над Слізерином.

Джеймс Поттер ще з початку року відчував, що цей 6 курс стане для нього тріумфіальним роком. Ще з дитинства він мріяв грати в квідіч, чекав свої 11 років, а після цього  все літо на листа з Гоґвартсу, лише щоб дізнатися про те, що в команду беруть з 2-го, але частіше з 3-го курсу. Та ось,  новоспечений 17 річний капітан команди Ґрифіндору вже з початку вересня розпочав набір в команду, а згодом і тренування. Ранкова пробіжка тепер стала рутиною для всієї команди факультету лева, і хоч Марлін страждала й нарікала  після кожного тренування, а до кінця жовтня до неї приєдналася майже вся команда, усі чудово розуміли — саме Поттер міг привести ґріфіндорців до виграшу.

Слизерин завжди був запеклим ворогом Ґрифіндору у всьому — будь то шкільний кубок, квідіч, пишність  вечірок у вітальні або кількісь зароблених балів на захисті від темної магії. І за всіх часів від початку існування школи ця ворожнеча ніколи не припинялася, якщо Хафлпаф й Рейвенкло були спокійними суперниками, то Ґрифіндор і Слизерин ніколи не поступалися один одному, крокуючи у всьому нога в ногу. Ніколи не можливо було точно сказати який факультет сильніший, відповідь завжди застрягада між цими двома. Тож, Поттер був налаштований на цьогорічну перемогу не дивлячись ні на що.

Перші дві переможні гри з Хафлпафом, а потім Рейвенко здалися ґрифіндорцям розминкою перед головним матчем фіналу зі Слизерином. З перших хвилин Джеймс рішуче відкрив рахунок закинувши пару м’ячів у ворота Слизерину, тим самим здобуваючи кількадесяткову перевагу над зміями, але найбільш щасливим під кінець матчу Поттера робили не майже сотня здобутих ним самим очків, а цьогорічний ловець та зловлений на 53 хвилині снітч. Як новий капітан Джеймс за перші два тижні вересня мав зібрати нову команду для збірної Ґрифіндору та впевненим спочатку він був лише в самому собі, Сіріусу та Марлін, хоч впевненість в останній він в голос ніколи б не визнав. Відкриттям для Джеймса став Вільям Макклей. Макклей, худенький та кволий, стояв в рядку серед тих, хто хотів випробовувати свої сили на позицію ловця. Спочатку Поттер був розчарований в усіх кандидатах настільки, що Люпину довелося заспокоювати Сохатого від наступаючої та неминучої істерики, але потім на великий подив глядачів відбору і самого Джеймса Поттера кволенький 4 курсник Вільям Макклей зловив запущений снітч швидше ніж за 10 хвилин. Тоді Джеймс подумав, що, можливо, не все втрачено і шанс, хоч вже й не такий великий, як він думав спочатку, є. Більш ніж півроку капітан муштрував Макклея 5 разів на тиждень — 3 рази на загальному тренуванні та 2 рази на особистих.

-Перемога в квідічі майже завжди стоїть за ловцем, а щоб бути хорошим ловцем треба тренуватися, тож піднімай свій зад, сади його на мітлу й вперед, — казав Джеймс в своїх мотивуючих промовах кожної неділі зранку.

На цей раз виснажливі тренування точно окупилися. На 53 хвилині Макклей буквально вихопив снітч з рук ловця Слизерину, здобувши 150 очків для Ґріфіндору та разом з ними омріяну перемогу.

І як завжди після хорошої переможної гри влаштовувалася грандіозна вечірка у вітальні. Спільна територія Ґрифіндору сьогодні була осередком шуму та втіленням молодості. Музика лунала настільки голосно, що навіть не дивлячись на сіленціо накладене на кімнату, вібрації можна було відчути проходячи за два коридори від самої кімнати. Сьогодні тут ніхто не вчився, приглушене помаранчеве світло, межуючи майже з темрявою додавало атмосфери. Подекуди на стінах замість звичних світильників звисали поодинокі свічки палаючі різнокольоровим вогнем, підсвічуючи переможні плакати та стяги факультету на стінах. В закутку, де зазвичай стоїть найбільший стіл для навчання, сьогодні стояв стіл зповнений алкоголем на будь-якого поціновувача, починаючи з вершкового пива та огневіскі і закінчуючи маглівським джином і лікером, спеціально купленим лише за побажанням Марі і Марлін. Поруч з рядом пляшок по середині столу стояли наповнені паперові стаканчики для гри в алкогольний пінпонг. За музику сьогодні відповідав Люпин та Лілі, яка через півгодини тактовно покинула Ремуса, а перший стояв у кутку кімнати час від часу налаштовуючи програвач чи вмикаючи підходящу пісню, як от зараз вмикаючи 4 пісню АББИ на прохання Марі, танцюючої посеред вітальні. Крісла та диван підставлені до стін були майже порожні, оскільки всі надавали перевагу диким переможним танцям на середині вітальні. Десь там танцювала й сама Марі, тільки відбігша від Ремуса, цілувалися Френк і Аліса, кружляла Марлін фліртуючи з якимось гарним 7 курсником. Джеймс Поттер був одним з небагатьох, хто сьогодні обирав сидіти на дивані з пляшкою в руках.

 -Тобі не зрозуміти моїх почуттів, Сіріус, – проскиглив Поттер, – нікому цього не зрозуміти.

Поттер сидів на приставленому до програвача дивану з пляшкою огневіски в руках, праворуч розвалився Сіріус, який сьогодні виступав у ролі емоційної підтримки Сохатого, а ліворуч на підлокітнику сидів роздратований Ремус – чи то так наближення повного місяця впливало, чи просто Джеймс своєю безрішучістю дістав. Пітер кудись запропастився ще після самої гри, але хлопці на це не звернули уваги, у кожного і так проблем вистачало.

-Трясця, Поттер, ти вже не 12-ти річний хлопчик, – відмахнувся Люпин перебираючи вінілові пластинки у руках.

-Правда, Сохатий, досить страждати через Еванс, краще підійти зараз і поцілуй її, ти заслуговуєш свого переможного поцілунку.

-Ні, не роби такого, – перебив Ремус, – це жахлива ідея. Взагалі, обирати Блека, як любовного радника – жахлива ідея, то ще й прислуховуватися до нього… Джеймс, я не знав, що ти настільки дурник у відчаї.

-Я не знаю, – знову проскиглив той, хапаючи губами пляшку.

-Спершу досить пити!

-А може алкоголь навпаки приведе його до геніальної думки, звідки тобі знати, Лунатику?

-Алкоголь приведе його лише до якоїсь утнутої катастрофи, позору перед Лілз та жахливого похмілля на ранок. Кому як не тобі знати про це, Сіріус, – іронічно посміхаючись відповів той тепер крутячи пляшку Джеймса у руках. Його зелені очі сьогодні потемнішали до кольору брудного болота, яке вони знайшли на третьому курсі в Забороненому лісі, сьогодні його очі світилися ще більшим сарказмом і агресією.

-То що мені тоді робити, Лунатику?

-Перестати довбити собі мізки, перестати пити і головне перестати слухати поради Блека.

-Але ти ж якось закохався у цього Блека, – п’яно пробурчав завжди стійкий до алкоголю Поттер, розкудлуючи і так неслухняне хвилясте кубло на голові, – і врешті-решт зустрічаєшся з ним! Як у тебе це вийшло, Бродяго?

-Справа у моїй неперевершеній харизмі!

Не встиг Сіріус договорити, як у нього прилетіла подушка запущена Люпином.

-Я зробив помилку, не лести собі, – у Сіріуса полетіла друга подушка збиваючи того.

Вечірка у розгорі подій – ось Лілі протанцювала повз диван разом з якоюсь брюнеткою, на яку Джеймс особливої уваги не звернув. Сьогодні Лілі Еванс сяяла по-особливому, вона була одягнута в неймовірну червону сукню, яка від найменшого руху кружляла, а її руде волосся, яке на думку Поттера мало окремі особливі чари, було підв’язане жовтою мережевою стрічкою, а ці її відьомські зелені очі…. Як Джеймс кохав її очі.. Зараз вони мали трохи алкогольного блиску, а кутики разом з парою зморшок тягнулися догори, ті зморшки від постійної посмішки змішувалися з розсипом веснянок, які з’явилися ще з першим теплим березневим сонечком, і робили її найпривабливішою дівчиною для Поттера. Марі і Марлін, вже зовсім п’яні, влаштувалися на одному з віддалених пустих крісел та цілувалися, абсолютно не зважаючи на кількість людей довкола. Ґріфіндорці навкруги кружляли і стрибали змішуючись в одну велику різнокольорову пляму переважно червоно-помаранчевого відтінку. Раптово з суцільної плями винирнула знайома білява голова, за нею руки, ноги, а потім і тулуб, він нісся до дивану розмахуючи кінцівками, а коли впав поряд з Блеком, хапаючись за живіт та тяжко дихаючи, Джеймс нарешті розгледів вигадливий вираз обличчя Петіґрю.

-Ось і наш загублений Хвостик знайшовся, – вигукнув Блек штовхаючи Пітера у плече, – де ти в біса подівся?

-Ви не повірите! – відхекуючись почав він, – Почекайте, зараз таке розповім!

-Ми чекаємо, Піт, охолонь, – стомлено пробурчав Ремус.

-Пам’ятаєте того Темного Лорда про якого писали у газеті? – почав Червохвіст.

-Це той, який підійняв якийсь бунт в Абердині? – п’яно пробубонів Поттер, намагаючись вникнути в розмову.

Петіґрю завжди був сплітником і варто було зазначити, що одним з найвдаліших. Маючи гожу для цієї справи форму анімагуса Хвостик не один десяток раз приносив з собою найновішу інформацію, яку Мародери завжди використовували у своїх цілях. Саме так на початку цього навчального року вони дізнавалися найтаємніші з таємниць слізеринців, щоб влаштувати їм традиційні привітальні розіграші. Саме так Джеймс інколи дізнавався їхню нову стратегію для тренувань.

-Про якого ще писала та докучлива молода журналістка Скіттер? – уточнив Блек.

-Саме вони! –  викрикнув Піт тикаючи пальцями у хлопців, – Так от, цей Темний Лорд з-‘явився у Хоґвартс, прийшов на так звану незаплановану зустріч до Дамблдора. Уявіть собі це виявляється він прокляв посаду вчителя захисту від темної магії.

-Що ти маєш на увазі? Як можливо проклясти посаду? – недовірливо перепитав Бродяга.

-Сіріус, ти буквально Блек, чи не тобі знати все про неймовірно креативні прокляття, – насміхаючись спитав Люпин, – це магія, тут можливо все. Мені більше цікавить передісторія, чому він це зробив, навіщо це комусь?

-Вони не багато про це говорили, – відповів той почухавши потилицю, – але з того, що я почув і зрозумів – колись наш директор відмовив Лорду..

-Не називай його так, він нічим не заслужив звання Лорда. Він Том Редл. Не більше. – злісно перебив Блек.

-Добре, друже, охолонь! – примиренно вигукнув Петіґрю, – Дамблдор відмовив Редлу в його проханні зайняти посаду викладача цього предмету, мовляв занадто багато він цікавиться темрявою.

-А чому тоді сьогодні Редл завітав? – спитав Джеймс.

-Ви чули про Темного Лорда і його вірних слуг Смертежерів? – у відповідь спитав Пітер.

-Дідько, звісно чули. Моя сімейка у нього в перших рядах сидить, вони чи не найголовніші його фанатики. Чутки ж про нього і його рабів почали ходити ще роки 3 тому, десь тоді й моя ненормальна сестричка Белатриса почала оспівувати його. Останній раз коли Реґулус намагався зі мною поговорити, після зимових канікул, казав що Беллатриса зі своїм бридким чоловіком вже в ногах лежать у Тома, проте вже з змієподібною міткою на передпліччі.

-Я чув про його страшні набіги на поселення магів по всій Великобританії, здається останнім часом їх стало ще більше, – додав Поттер.

-Він збирає навколо себе чистокровні сім’ї ще більше нав’язує їм концепцію їхньої переваги і главенства у магічному світі, зневажає напівкровок, маґлонароджених та маґлів. Він вважає себе тим, хто очистить цей світ та приведе його до рівномірного порядку, звісно ж шляхом вбивства і тортур напівкровок, маґлонароджених та маґлів, – продовжив Лунатик.

-Ми не маємо належних прав у цьому світі, ми – маги, ми повинні приховувати це від звичайних людей, ми повинні не використовувати магію при маґлах та на маґлах, бо в іншому разі недалеко і в Азкабан загриміти, Він так вважає, тому і робить все це, – Пітер сидів склавши руки за спиною нервово смикаючи мізинець – дитяча звичка, яка вже 17 років з ним під час хоч найменшого стресу.

Джеймса ніби висмикнуло з паралельного світу, змушуючи протверезіти та задуматися над словами Петіґрю. Останні 3 роки у магічному світі були досить неспокійними і Поттер про все це чудово знав – від батька, який працював у Міністерстві, від Сіріуса, родина якого завжди йде нога в ногу з темрявою, і звісно ж в цьому випадку не відставала, з газет в кінці кінців. Джеймс ніколи багато не думав про це. Він безумовно все це знав і співчував людям, які постраждали, але багато сенсу цьому досі не надавав, оскільки це не стосувалося його напряму. Він – Джеймс Поттер – спадкоємець відомої, заможної, чистокровної родини, він розумний та хитрий, а слава одного з найпопулярніших хлопців школи тягнеться за ним чи не з першої появи в ній, він капітан команди з квідічу й дуже сильний гравець.

-Ти ж так не думаєш, Хвіст? – обережно спитав Поттер, порушуючи запалу тишу.

Джеймс підняв голову і озирнувся довкола. Тут були його друзі, фактично його родина, тут були його однофакультетці, люди з якими він розділяв так багато спогадів, люди які неймовірно дорогі для нього. Тут була Лілі Еванс, яка тепер сиділа у кріслі в компанії подруг та мило хихотіла з чогось. Пластинка грала по колу вже третій раз.

-Звісно, ні, – нервово відмовив Пітер.

–Добре, – похмуро протягнув Сіріус, дивлячись в одну точку кудись собі під ноги, – це добре…

Джеймс знав, про що зараз думає Сіріус. Вже як рік той пішов з дому, відрікся від Блеків і почав жити у Поттерів. Джеймс як сьогодні пам’ятав мокрого Сіріуса на порозі будинку, не дивлячись на холодну, мокру погоду на ньому була лише його улюблена шкіряна куртка з нашивкою Девіда Боуі, яку так ненавиділи Вальбурга та Оріон Блеки, в руках у Сіріуса була лише одна валіза і сумка. З того дня Юфімія Поттер гордо заявляє, що у неї два сини. З того дня Сіріус не отримав ні одного листа від батьків, в той день його обличчя було випалене з сімейного дерева старовинного чистокровного родоводу Блеків. З того дня у Сіріуса був лише один брат і ним був Джеймс Поттер. З того дня він більше не повинен був приймати участь у застіллях з чоловіком в мантії з капішоном, якого всі гордовито кликали Лордом Волдемортом. А ще з того дня саме Реґулус мав прийняти на себе долю головного й єдиного спадкоємця старовинного чистокровного родоводу Блеків. Наскільки б Сіріус ненавидів Блеків, колись Реґулус був його маленьким братом. А зараз, коли досить не абстрактна, а конкретна темна хмара находить на магічний світ, він, як Блек, зобов’язаний приймати у цьому участь.

Сіріус боявся, по-справжньому боявся. Джеймс починав ще більше розуміти ситуацію.

-Том попереджав Дамблдора, що це його останній шанс приєднатися і розділити його ідеї, – тихо продовжив Хвіст.

-Інакше що? – поцікавився Ремус.

-Не певен, мабуть, – задумливо відповів той, – я більше нічого не чув.

Думаючи про це у кожного в голові промайнуло криваве слово «Війна».

Пітер подумав, що це занадто гучне слово. Джеймс не вірив, що в цей час хтось досі може влаштовувати війни, тим паче для досягнення такої мети. Сіріус знав, а Ремус вовчим нутром відчував щось неприємне, щось ефемерне слизьке та гаряче, як кров з ран після кожного повного місяця.

 

2023.

-Що ж… – затягнуто почав профессор Слизоріг, – підведемо підсумки сьогоднішнього заняття.

Горацій Слизоріг потер руки, відсунув підручник з Зілля для 6 курсу та тяжко встав з-за столу. Він окинув поглядом кімнату сьогодні наповнену зеленими та червоними краватками і мантіями. Позаду всіх, за найвіддаленим столом у кутку кімнати стояв ґріфіндорський хлопчина зі скуйовдженим волоссям, який дуже нагадав йому Шеймуса Фініґана, котрий в свій час на заняттях з зілля вигляд мав дуже схожий. Поруч з хлопчиною стояли ще двоє – перший блондин з усіх сил намагався не сміятися у голос, хоча його обличчя вже почервоніло від усього стримуваного, другий брюнет, якому мабуть було дуже незручно, бо вигляд  той мав ніби він хоче провалитися під землю.

-Протиотруту за Третім законом Голпалотту, яку вашим батькам я теж давав на початку 6 курсу, ніхто не зварив, ба тим більше, містер Скорпіус Мелфой встиг підпалити 3 казанки своїх однокурсників, а одному ще й волосся підсмажив. Бідний хлопчик, – тихо додав Горацій

-Прошу пробачення, професоре, мені справді дуже шкода, – заледве промовив блондин у відповідь.

-А це лише перше заняття у цьому навчальному році… Прошу Вас, щоб більше такого не траплялося.

Горацій дивився на цих дітей і думав, як швидко плине час, як швидко діти дорослішають та самі стають батьками. Тільки нещодавно він бачив у цьому класі малу руду дівчинку, яка на кожному його уроці поглинала кожне його слово. Маленька Лілі Еванс тоді була його улюбленицею, та якщо чесно, і досі була. Не дивлячись на те, що ця маленька дівчинка вже давно встигла вирости, створити власну родину і навіть трагічно померти. Потім Горацій вчив сина Лілі Поттер. Гаррі мав такі ж ясні зелені очі як вона і кожного уроку робив неперевершені зілля, так само, як вона. Хлопчик був весь у маму. А тепер перед ним стоїть сам онук маленької Лілі Еванс – Албус Северус Поттер. Він навчав зіллям три покоління дітей… Думки про це в перемішку з ностальгією за минулими часами, померлими улюбленцями та власною молодістю пожирали його. Але це був вже звичний стан, безумовно, вже давно не молодий вік давав про себе знати.

-Що ж, діти, не буду Вас затримувати, до зустрічі у четвер, – не встиг договорити Слизоріг, як учні почали стрімголов йти на вихід, – не забудьте про есе! – вигукнув він у спини.

-Цей рік обіцяє бути тріумфальним, Ал, я тобі обіцяю, – виходячи з класу і нарешті не стримуючи посмішку почав Мелфой.

-Тріумфально провальним, – викликнув Албус, – це був перший урок Зілля, а ми вже встигли відзначитися, як так вийшло…

-Та не переймайся ти, це було весело, а все інше неважливе. Он дивись сестричка йде, – тикнув Скорпіус в дівчину, яка фурією винеслася з кабінету на ходу поправляючи неслухняне біле волосся, яке бурхливою хвилею спадало їй на спину, – як тобі перший урок зілля на 6 курсі? Скажи було весело?

– Весело? – грубо перепитала Кассіопея, – Ти вважаєш це веселим – зривати урок? Тобто це весело? Звісно, неймовірно весело клеяти з себе дурня…

-Кес, що з тобою? Видихни..

-Ні, Скорпіус, просто поясни який у цьому був сенс?

-Я не знаю, – розгублено відповів він.

-Отож бо, що ніякого, – палко вигукнула дівчина.

-Кес, це прості дурощі, як на мене, трохи легкості не завадить для першого дня.

-Скорпіус, як же ти до сих пір не можеш усвідомити істини…

-Досить драматизувати невинні жарти, міс «я ніколи не посміхаюсь», – продовжуючи стояти на своєму вимовив хлопець.

-Ти – Мелфой, на тобі лежить набагато більше відповідальності, ніж ти собі думаєш, перестань вважати, що батько повинен постійно підтирати твою дупу

-Салазар, що..? – розгублено спитав Скорпіус.

-Кажу тобі варто подорослішати і зайнятися чимось дійсно важливим, у чому є сенс, – викинула дівчина, прискорюючи крок, а потім і взагалі зникла десь в лабіринтах підземелля.

Скорпіус не очікував такої відповіді. Він Мелфой… Варто знайти сенс… Скорпіус завжди розумів, що не дивлячись на те, що вони з Кассіопеєю близнюки – вони абсолютно різні, але щоб настільки…

-Гей, Скорп! – Альбус помахав паличкою перед обличчям друга, намагаючись повернути його увагу, – Ти чого застиг, не звертай уваги, Кес просто у поганому настрої сьогодні.

Зайшовши до вітальні факультету хлопець завалився на диван, накриваючи голову подушкою.

-Я піду відпочину, – кинув Ал, повертаючи до сходів.

У відповідь почулася тиша, якої у голові Скорпіуса точно не було. Після розмови з сестрою в голові не вмовкав її голос, повторюючий, що йому варто знайти щось, у чому є сенс. А в чому був сенс? Він ніколи про це не думав, на відміну від Кес. Він жив без планів на майбутнє, як карта ляже, куди життя заведе. Він був єдиним сином Драко Мелфоя, тож міг мати в житті все чого забажає – татко допоможе, вирішить будь-яку проблему, підніме і поставить на ноги, щоб він більше не падав і не розбивав коліна. Хоча, можливо, Кассіопея мала рацію – татко не підтиратиме дупцю синочку все його життя. Але чого він бажав? Кассіопея завжди мала плани, цілі та шляхи до їх отримання. Вона ніколи не казала нічого про це, але ж Скорп її знав – він з першого дня свого життя був поруч з нею, він постійно з нею, і, можливо, вони не спілкуються так часто, можливо їх бачення світу відрізняється, але Скорпіус знав її, Скорпіус відчував її найкраще всіх.

А в чому тоді сенс його життя, якщо у нього не має планів на майбутнє. Він не знає ким хоче бути після закінчення Хоґвартсу, він не знає що робитиме. Зазвичай, на 5 курсі учні остаточно вирішують чим займатимуться в житті, на 6 курсі обирають предмети для поглибленого вивчення, а на 7 їх очікує постійний стрес та навчання у весь вільний час, тож останні два курси пролітають за мить. Залишилося лише 2 роки навчання, і взагалі-то це мали б бути його золоті роки у Хоґвартсі, бо на відміну від батьків йому не було через що перейматися. Не враховуючи сенс всього його подальшого існування та існування в цілому. У нього в житті не має злодія з комплексом Бога, який хоче захопити всю владу в магічному світі та знищити абсолютно все, що суперечить йому чи його безжалісній ідеології. Йому не потрібно боротися за своє життя, за виживання родини, друзів та коханих людей. Йому не потрібно грати на дві сторони, продумуючи кожен свій крок і кожне своє слово, ризикуючи всім, що у нього є. Йому не потрібно боротися. Йому не потрібно ризикувати життям як довелося його батькам, або батькам його батьків. Він жив у найкомфортнішому середовищі, де йому дозволено все, і загубив у ньому себе. Чи можливо і не губив? Може так завжди просто було і не судилося бути чомусь іншому, більшому і значущому… Може він той самий бракований екземпляр у парі близнюків…

Скорпіусу було боляче, руки почали трястися, а нутрощі зжалися у тугий вузол. Він прибрав подушку від обличчя, відчувши нестачу повітря.

-Та пішло воно все, – пробурмотів Мелфой, встаючи з дивану.