Почуття, що пролунали

Обійняв її, Тоя від радості завиляла хвостом і уткнулася у шию дівчини.

— Давай ось так полежим, — зітхнула вона, — мені так хочеться спати…

Тоя відчувала, що цей день дався їй особливо важко. У неї закінчилися важливі ресурси, і вона потребувала відпочинку. Але спати одній надто самотньо. Занадто звично.

— Ну то йди спи. У чому проблема? — Лео начебто не розуміла її потреби у компанії.

— Ні-і-і, — пронила Тоя, — я хочу з тобою!

— У тебе є уявлення про особистий простір?…

—  До чого тут це?

— До того, — зітхнула Лео, — що твоя велика туша не дає мені спати! Кожен раз, коли ми спимо разом, ти використовуєш мене, як подушку.

— Ну не гнівайся, серденько. Це тому що ти дуже холоденька.

Лео кинула на неї дуже скептичний погляд.

— Я що тобі, Лід? — Вона відштовхнула рукою Тою подалі, — ні, сьогодні собака буде спати на килимку у себе в спальні.

Відвернувшись, перевертень з образою заскулил.

— Добре, як скажеш.

Тоя сіла на підлогу і, підвівши під себе найближчий килимок, лягла на нього. И згорнулася в грудку, обернувши себе хвостом.

— Серйозно? — спитала вампірка.

— Абсолютно, — відповіла вона.

— Якщо тебе називають собакою, це не значить, що ти повинна ею ставати.

— Це мій свідомий вибір, — пробурчала Тоя, — тому що я хочу спати з тобою.

— Ти бовдурка.

— Ти.

— Ні, ти. Хто спить на килимку?

— Я.

— Ну ось й ти.

— Ні, ти.

Відкинувшись на спинку дивана, Лео закотила очі.

— Боже! Гаразд, я здаюся перед цим абсурдом.

Тоя підлетіла з підлоги, як птах, і застрибнула на диван до дівчини.

— Обіцяю, що не буду заважати.

Вампірка хмикнула з якоюсь дивною посмішкою.

— Сподіваюсь.

Цей милий вираз обличчя зачепив її. Наслідуючи пориву, Тоя наблизилася і ніжно поцілувала дівчину. Зненацька їй відповіли. І вона ніяково засміялася, усунувшись.

— Вибач, я не встояла.

— Нахабнієш, — Лео відвернулася, намагаючись приховати рум’янець. — ти знаєш, що це нечесно?  

Натрапивши на бреш, Тоя широко усміхнулася.

— Ну тобі-ж подобається, тобі ж подобається, — повторювала вона, тикаючи дівчину, — ну-ж бо-о, подобається? Я знаю, що тобі це подобається!

— Замовкни!

Перевертень голосно засміявся, уникаючи ляпанців по руці від дівчини.

— Ти нахабний собака без такту поваги!

— Проте я твій собака, — все ще хіхікала, як капосна дитина, Тоя.

— Хмф! — фиркнула дівчина, — я віддаю перевагу кішкам.

— Як ти можеш?! Собаки це найкраще, що є в житті.

— Поки немає кішок, які дуже милі та не смердять.

Тоя впала до неї навколішки.

— Хіба я для тебе не достатньо мила? — солодко протягнула вона, — може я велика, але мені вдається носити тебе на руках.

Лео прямо глянула на неї.

— Я хто для тебе, диснеївська принцеса? Мені не потрібен носій. — перевертень притулився до руки, що ніжно погладжувала його вухо, — я хочу партнершу.

Тоя промуркотіла, насолоджуючись приємними дотиками. Втома тиснула на неї. Вона важко зітхала, влаштовуючись зручніше і прикриваючи повіки. О ні, ці руки її слабкість.

— Одне іншому не заважає, — усміхнулся перевертень. — Я більше не хочу боятися і бути обузою…

Але водночас втрачати себе теж не хотілося.

Лео гірко посміхнулася.

— І ти це кажеш мені, га? Головній експертці з того, як сісти на шию будь-якого зустрічного.

Перевертень не здогадувался, наскільки сильно ці слова наповнені болем. Це був невловимий біль втрати.

Ще сильніше втискаючись у тіло вампірки, Тоя пробурчала:

— Зате нам, обузам, комфортно разом…

Після чого вона засопіла, намагаючись обіймами втішити дівчину. А та досі сиділа і гладила її по волоссю.

— Ти настільки велика, як і чутлива. — Лео вздохнула, відкинувшись на спинку дивану. Вона заплющила очі. І посміхнулася до себе. — Можливо собаки, як ти, не такі вже й погані…