Початок

Прошу мене вибачити, та на сайті помилка, тому довелось вписати лівого героя який тут не присутній.

На дворі темно, навіть місячне сяйво не здатне пробитися крізь хмари, які затягнули небо. 

Вуличні ліхтарі вимкнули ще декілька годин тому, в будинках немає жодного натяку на світло. 

Сьогодні особлива ніч. 

Відкривається портал, який випускає з себе тисячі неспокійних душ та нечесті. 

Вони бродять по темним вулицям, заглядаючи в будинки, поки люди тихо ховаються у кімнатах. 

Ті особи, які не змогли побороти напругу та лишили світло увімкненим,зникли вже давно і назавжди.

Темрява — лиш спосіб сховатися від людських очей, щоб підкрастися та непомічено виконати задумане, та в такій непроглядній темряві світло чудова нагода покуштувати свіжачок. 

Це гра на смерть, мертву істоту вже не подолає зброя, але люди тримають її при собі для збереження глузду та збільшення надії. 

У вікна будинку постукали. 

Жінка 30 років не змогла виїхати з пробки та лишилася на вулиці. 

Тихі прохання відчинити поступово змінилися на гучний стукіт. 

Останнє, що вона бачила це обличчя її чоловіка, який сидів у сусідній кімнаті з топором та очима вибачався. 

Бідну дівчину лишили висіти на паркані, використовуючи як приманку, 

її крик забавляв істот та лякав мешканців. 

Вона помирала повільно, поки її кров стікала на землю.

Згодом на запах свіжини збіглися собаки, яких давно не годували..

Ця ніч не закінчилась через два дні і навіть через п’ять. 

Вже тиждень темно, запаси їжі скінчилися, люди почали виходити на вулицю з надією витягти щось із закритих магазинів. 

Так і сталося з батьками Глорії, які не повернулися. 

Дівчина була страшенно голодною, її мозок перестав працювати, останнє,що вона пам’ятала сьогодні, це те,що було смачно. 

Дівчина вже не мала жодного відчуття провини чи страху, тож вона обережно підняла тіло птаха, та поховала в землі з горшку де мамина квітка росла. 

Розуміючи ситуацію, в якій опинилась, вона прийняла рішення піти на вулицю та спробувати дістати хоч трохи їжі. 

Глорі не брала з собою нічого, бо розуміла, що світлом лиш приманить тварюк, а зброя буде лише створювати зайвий шум. 

Відкривши вікно та вийшовши на вулицю, дівчина одразу пішла до дальнього магазину, бо,очевидно, в маленькому магазинчику поряд вже все винесли. 

Було темно, але очі по троху звикали, хмари розійшлися і місячне сяйво освітило вулицю та силует навпроти Глорії. 

 Вона швидко склала про нього опис в голові. 

Стать: Хлопець

Вік: 17-18 

Руде волосся зібране в хвіст, очі карі, за спиною рюкзак, більш за все він теж людина яка намагається вижити.. 

В очах почало темніти,  в думках промайнуло: — я,все ж таки, не встигла. 

Через деякий час Глорі прийшла до тями. 

Не відкриваючи очей вона відчула на собі теплу ковдру, звуки потріскуючих дров у вогні, запах смаженого м’яса, який заполонив всю кімнату. 

Вона знаходилася в невеликій кімнаті, стіни були з цегли, поруч стояла піч на якій смажилося м’ясо. 

Вікон не було, лиш дві двері, які виводили в інші кімнати, обережно піднявшись підійшла до стола, на якому стояла готова порція м’яса з картоплею, Глорі швидко з’їла все і відчула полегшення, таке приємне відчуття ситості. 

Через декілька хвилин в кімнату зайшов той самий хлопець з вулиці, сів за стіл та представився як Марті. 

— я радий,що ти прийшла в себе, але не роби так більше.. 

Було важкувато дотягнути тебе сюди. 

Марті розповідав подробиці так, наче вони з Глорією старі друзі, тому ,зрозуміло одразу, він дуже дружелюбний.. 🥰

Також він розповів, що давно знав про портал,але батьки йому не вірили. 

— мені довелося самому будувати цей будинок в нашому підвалі. 

Батьки давно сюди не заходили. 

Глорі недовірливо обдивилась кімнату. 

— То..твої батьки померли? 

Хлопець опустив очі,  тривале мовчання дало відповідь на питання. 

Його рука відсунула шухляду та дістала з комоду стару книгу, її сторінки пахли деревом, а колір їх був схожий на ранкову каву. Книга хоч і була старою, але охайною, тож нею користувалися не вперше.

Марті відкрив сторінку 66 і почав читати. 

— ” Ця книга містить в собі перекази більше тисячі магів, які не раз зіткнулися з небезпекою та містикою. 

Кожна сторінка описує один вид істоти, яка існує в потойбічному світі та світі, який ще не має назву, але ходять чутки, що це інша система. “.

— В цій книзі наше спасіння. 

Завдяки її сторінкам я зміг дізнатися коли станеться розрив, ми можемо вижити завдяки їй, тут зібрано багато достовірної інформації, а не плітки людей, які й гадки не мають про теперішнє. 

     На картинках в книзі було багато страховиськ та різноманітної зброї. 

Було цікаво роздивитися дивні ієрогліфи та незнайому мову.

Глорі вирішила поцікавитися про його план виживання. 

— План…. 

Нам треба зібрати якомога більше виживших. 

Насправді тут 60% привидів, це душі, які виглядають страшно, але вони померли, вони нематеріальні..

 не здатні скоїти щось погане, чи пошкодити тебе фізично. Лише нагнітати присутністю деякий час. 

Але інші 40% це тварюки, які мають тіло з плоті і яких можна вбити. 

Дівчина уважно слухала, на деякий час їй здалося що це таємнича історія з дитинства, яку їй розказувала мама. 

Було приємно згадувати ті часи та страшно вслуховуватися в подробиці,та,на жаль, її майбутні дії. 

Марті і далі розповідав про свої вподобання та хоббі, показав купу атребутів для проведення ритуалів, зброї з книжки, та багато різних цікавинок. 

— Також мені подобається готувати, я знаю багато рецептів для виживання. 

Можу приготувати смачненьке лише з 2-3 інгредієнтів. 

Також тут є душ, кожен тиждень я ношу воду з річки і грію її в печі, потім заливаєш і готово. 

Ліжко в мене одне, тож спати ми будемо разом.. 

    Глорію  насторожила остання фраза, по її обличчю було зрозуміло, що вона не в захваті від цього. 

Хлопець це помітив і поспіхом видав не дуже вдалу спробу владнати ситуацію. 

— не хвилюйся, ти мені зовсім не подобаєшся. 

Ситуацію це нажаль не владнало, вона лиш засудливо дивилась на хлопця, поки той старався підбирати слова. 

— Думаю, нам час спати… І вибач ще раз. 

        Ніч пройшла тихо, в домі досі стояв приємний запах, вночі дівчина не втрималась та вирішила вилізти на вулицю, вдихнути чистого повітря. 

Відчинити люк не вийшло, замок був міцним, а ключа ніде не було. 

Вона обережно просунула руку крізь решітку, по її шкірі пройшовся холодний нічний вітер. 

Почувши тріск гілок, Глорі ніяк не зреагувала, їй подобалось дивитися крізь решітку на місяць та ловити вітрові хвилі. 

Лиш за секунду вона опинилася внизу драбини, по її обличчю стікала тепла кров, декілька разів вона протирала очі, щоб нарешті побачити, що сталося. 

Коли зір став більш ясним, зрозуміла, що біля решітки стоїть Марті, якого щось огидне тримало за плече. 

За мить вона схватила кухонний ніж, яким нещодавно різали м’ясо та з усієї сили вштрикнула його в істоту. 

На щастя вона поцілила прямісінько в око, тож тварюка відпустила хлопця, але не пішла, а продовжила шкрябати люк, виламаюючи його. 

Марті швидко натиснув кнопку на стіні, яка зачинила другий люк та розчавила істоту. 

Він повільно спустився вниз, сівши на ліжку почав обробляти собі рану, поки Глорі стояла біля драбини та винувато спостерігала. 

Залишок ночі хлопець страждав від болю, а Глорі старалась хоч якось полегшити його страждання, ближче до ранку в нього вийшло заснути, а дівчині довелося вийти на вулицю, щоб дістати ще ліків. 

Вона взяла з собою ніж, та її сердце билося швидше лиш від маленького потоку вітру. 

Дійшовши до лісу, її погляд притягнули кущі, на якому росли ті самі ягоди з книги. 

Круглої форми та мають два нарости, схожі на котиків, тому і мають назву “Котятки”.

Обережно зірвала декілька штук та поклала в кишеню. 

В її голові досі крутились слова Марті, що вистачить лиш декілька і небезпечно йти далі в ліс, але Глорі накрило відчуття жадібності, тому вона ступила далі.