Фанфіки українською мовою

    Молодий вчитель не знав, що йому робити – черговий урок в класі, який він не любив всією душею, перетворився на жах. Його пояснення нової теми ніхто не слухав, деякі почати кривлятися та голосно розмовляти, сміятися, повністю ігноруючи зауваження та самого вчителя. Остання крапля – надмірний погляд та оскал учнів з останньої парти, що з нахабністю увімкнули трот в колонці. Шум, гам, голосна музика, її перекрикування, танці посеред класу, спів, перекидування записок – як тут не з’їхати з глузду?

     

    -Замовкніть всі! – закричав вчитель, ледве стримуючи істерику. – Сіли всі на свої місця! І вимкни вже ту бісову музику, Чон Чонгук!

     

    У класі одразу настала гробова тиша. Техьон, думаючи, що тепер всі мовчатимуть та дадуть нарешті провести нормальний урок, навіть посміхнувся нервово, а потім помітив шокуючі погляди учнів у бік дверей. Здогадуючись, що може бути ще гірше, ніж зірваний урок, омега повернув голову до дверей і завмер.

     

    -Що ви собі дозволяєте, учителю Кім? Яке ви мали право накричати на дітей? Не вмієте зацікавити учнів своїм предметом, киньте цю роботу, але не смійте підвищувати голос! Сьогодні чекаю пояснювальну на моєму столі! – і все це, грубим, навіть злим, обурливим тоном, директор вивалив на молодого колегу при цих самих учнях, котрі ледве не довели його до нервового зриву.

     

    Повернувши згаслий погляд на клас, Техьон ледве не заплакав, тому що всі в цьому класі дивилися на нього зверхньо і з насмішкою, наче він легка здобич.  Вони давно зрозуміли, що молодого вчителя-омегу ніхто не буде підтримувати та захищати в цій школі, тому можна з нього знущатися як тільки заманеться. Особливо це стосувалося Чон Чонгука, який був синочком директора.

     

    -А знаєте що? Я звільняюсь! Більше і дня не пропрацюю в цьому місці! – голосно та чітко відповів молодий педагог, та, взявши свої речі, швидким кроком вийшов з класу. Можливо, він би побіг навіть, настільки образливо було, але стримався, щоб не стати ще більшим посміховиськом в очах цих нелюдів.

     

    Молодий чоловік очікував, що його повернуть чи хоч прикрикнуть у слід, але його ніхто не тримав, не гукав і, мабуть, не звернув уваги навіть.  Від цього він відчував себе ще паскудніше. Коли омега спускався по сходах, його накрило бажання зайнятися вандалізмом – позривати та потоптати ногами всі стенди, порозривати руками всі плакати, що з таким яскравим оформленням обіцяли цікаве та насичене шкільне життя…хотілося хоч якось насолити цим жорстоким людям. Хоч якось нагадати, що він теж гідний поваги та підтримки.

     

    -Господи! Знову довели дитину! – співчутливо вигукнув один з прибиральників.

     

    -Іроди! Чого їм тільки не вистачає? – підхопив інший, дивлячись у слід учителю.

     

    Від цих слів Техьону стало ще гірше. Навіть прибиральники його жаліють. Злість та жалість до самого себе накривали з неймовірною силою. Образливі сльози майже бризнули з очей омеги, та він стримався, закусивши нижню губу. Він ще встигне наплакатись вдосталь вдома.

    Вилетівши з школи, Кім, не зупиняючись, запоспішав «додому», щоб зібрати речі та поїхати нарешті з цього жорстокого непривітного міста. Він більше і для не хотів залишатись тут. Повернеться до батьків, а потім уже буде щось вигадувати, та спершу потрібно вирватись звідси. Також Те вирішив, що не залишиться на відпрацювання двох тижнів, хай що хочуть, те й роблять, хоч і без зарплатні залишають, хоч що ще вигадують, але не змушують відпрацьовувати.

    Майже пройшовши половину шляху до квартири, що знімає, омега глибоко вдихнув і видохнув, навіть трохи притормозив, відпустивши емоції та думки. Так, він втік, але це на краще. Вдома Техьон напише заяву на звільнення, а завтра віднесе директору та забере всі свої конспекти і книги. І на цьому все. Завтра він повернеться додому.

     

    -Техьон-а, – Кім ледве не завмер на місці, тому що його покликали найбільш ненависним голосом, який тільки існував у світі, але вчасно себе змусив рухатись далі.

     

    -Чон Чонгук, – зі злістю прошепотів Те, пришвидшуючись.

     

    -Учитель Кііііім, – протягнув, наче пісню, учень, отримуючи у відповідь ігнор.

     

    -Кім Техьон, ти що витворяєш? – ненависний учень схопив омегу за руку вище ліктя, зупиняючи, і загальмував поруч.

     

    У спробі вирватися, Техьон помітив, що той на велосипеді, мабуть, тому так швидко його наздогнав. Омега розізлився на школяра, але навіть злість не давала стільки сили, щоб швидко вирватись з полону.

     

    – Що ти собі дозволяєш? – розлютився омега, все ще намагаючись відчепити від себе руку учня.

     

    – Це ти що собі дозволяєш? Негайно ж повернися до школи і попроси вибачення! – наказав учень уперто.

     

    – Я не повернуся туди, – твердо відповів Те.

     

    – Ти пошкодуєш про це, – пригрозив Чон, міцніше стискаючи руку старшого.

     

    Нічого не відповівши, Техьон все ж зміг вирватись і продовжив шлях. Якщо бути чесним, йому було страшно, дуже страшно. Чон був таким загрозливо-сильним та здавався занадто великим. Він же міг з омегою зробити що-завгодно, а на вулиці ні душі. Чомусь в голові крутились лише погані думки з кінцем, котрого Те може і не побачити.

    Усю дорогу до будинку Кім чув, як слідом повільно рухався велосипед. Чон його не чіпав, але їхав мовчки слідом. Це лякало. Надзвичайно сильно лякало. Якби це не виглядало комічно, Те побіг би. Він насправді хотів утекти від страшного учня-альфи. Чому той їде слідом? Що він хоче зробити? Невже він не може відчепитись від Кіма? Невже мало познущався?

    Накрутивши себе, як тільки можна, омега підлетів до під’їзду, швидко рвонув двері, відчиняючи, і, обернувшись, хотів зачинити за собою їх, аби хоч трохи відчути себе в безпеці, але Чон вчасно просунув ногу, не даючи дверям зачинитися. Паніка підганяла омегу до сходів. Десь на задвірках свідомості Кім розумів, що наздогнати його будь-якому альфі під силу, але страх опинитися зачиненим в одному ліфті з Чоном був сильнішим.

    Перестрибуючи через сходинки, пробігаючи прольоти, Техьон почув жахливо страшний сміх Чона, що морозить кров по венам, звідкись знизу. Мабуть, для хлопчиська це була захоплива гонитва. Для Техьона це було настільки жахливо, що він ледь дихав, гнаний страхом уперед.

    Добігши до своєї квартири, омега, задихаючись від задишки, тремтячими, від дикого жаху, руками, ледь відчинив двері. Заходячи всередину, вчитель озирнувся і побачив альфу, що біжить до нього. Інстинкт самозбереження спрацював раніше, ніж Кім здогадався, – він забіг у квартиру і зачинив двері, замкнувши на всі замки. Важко дихаючи, Техьон притулився до тієї самої двері, нарешті відчувши себе в безпеці.

     

    – Техьон, відчини, – почулося приглушено зі сходового майданчика.

     

    Омега вирішив проігнорувати. Хоча, так, він більше боявся відповідати. Цей хлопець його ще в школі лякав, а що буде, коли вони залишаться сам на сам? Кім намагався про таке навіть не думати.

     

    – Зараз же відкрий, – у голосі альфи додалося сталі.

     

    Схоже, він починав злитися. Техьон злякано скрикнув, коли учень почав тарабанити в двері кулаком, ще й так тарабанити, що здавалося, ніби двері скоро вилетять разом з омегою. Кім відсахнувся від дверей та пройшов углиб кімнати, затримуючи подих та прикривши вуста руками. На шум, мабуть, повиходили сусіди, бо за дверима почулися якісь крики й кілька чужих голосів. Те боявся навіть у вічко подивитися.

     

    – Ти ще пошкодуєш, – прошипівши це, альфа ще раз наостанок штовхнув двері ногою і пішов.

     

    Звісно, Техьон уже пошкодував, що півроку тому прийшов у цю школу працювати. Він мав відмовитися і залишитися вдома після випуску. Краще б пішов у свою школу працювати. Яким же він був дурнем. Сльози застилали очі омеги. Як він тільки витримав півроку в цьому місці. На що він сподівався? Чому не пішов одразу? Кім плакав від образи, злості на самого себе, злості на оточуючих… жалості до себе. Адже він був у топ-п’ять найкращих студентів його факультету, він же… Як він міг докотитися до такого? Страх втратити роботу? Чи самоповагу? А може дурна віра в те, що завтра буде краще?

    Вдосталь наплакавшись на підлозі біля вхідних дверей, омега зібрав всю свою рішучість та підвівся на ноги і почав збирати речі. У голові його думок зовсім не було, але Техьон знав одне – тепер йому життя тут не дадуть.

    Щойно омега закінчив збирати свої речі та книги, зателефонував батькам і сказав, що посварився з дирекцією і звільняється. Тато почав допитуватися чому, а батько порадив ні про що не переживати і їхати додому. Від ласкавого і розуміючого тону батька, хотілося знову розплакатися. Хотілося обійняти батьків і довго-довго плакати у їх обіймах.

    Розмову з батьками перервав дзвінок власника квартири. Техьон поспішив попрощатися з рідними, щоб повідомити господарю квартири, що з’їжджає, але не встиг він і привітатися, як той напав на хлопця з криками про те, що Те порушує громадський порядок, що сусіди скаржаться і взагалі він альф водить. Не бажаючи все це слухати. Кім залишив телефон на ліжку, а сам спокійно оглянув квартиру на предмет того, чи нічого не забув спакувати. Коли власник квартири закінчив свою грізну тираду про те, який Те «жахливий жилець і таких у нього ніколи не було», омега спокійно повідомив, що завтра ж з’їжджає, а ключі залишить у сусідів навпроти, і відключився. Сьогодні занадто багато людей на нього кричали, слухати це знову не було ніяких сил. Втомлений тяжким, або навіть чорним, днем, омега майже одразу впав без сил та заснув до самого ранку. Йому наснився переслідуючий його Чон і жахливі вирази обличчя людей, що накричали на омегу за день.

    Вранці, прокинувшись в холодному поті, учителю чомусь ідея звільнитися не здавалася такою спокусливою. Техьон подумав, що погарячкував і потрібно піти попросити вибачення, повернутися на роботу… і поки ця думка не розрослася в його душі задушливими ланцюгами дурості, Кім нагадав собі, як до нього тут ставилися, усі образи, всі обзивання, зйомки на камери, погрози, плювки в душу… а вчорашнє переслідування стало останньою краплею. Тим паче, він навряд чи знайде тепер тут житло, адже господар цієї квартири вже обдзвонив пів міста, жаліючись на «хамло-молодого вчителя». Тут тепер нема життя.

    Зібравши всі сили в кулак, омега викликав таксі і перевіз усі свої речі на пошту, щоб відправити додому кур’єром. Потім поїхав на роботу і вручив директору свою заяву. Той теж намагався його “повчати”, але Кім лише відмахнувся, ставлячи перед фактом, що відпрацьовувати два тижні не буде, а якщо змусять, то подасть до суду за буллінг, фізичну та моральну шкоду. Виявилося, що декілька вчасних слів, погроз та в доказ, показаних фото, відео, вирішують досить багато. Чому в свій час Те не скористався цим? Яким же дурнем він був….

    У свій клас він увійшов із високо піднятою головою. Ішов якийсь урок, і ці наволочі так уважно слухали іншого вчителя. Невже вони не могли себе так само поводитися з Те? Невже він такий поганий вчитель? Омега, не зважаючи на обурення колеги, мовчки збирав свої речі. Поки він це робив, у класі повисла гробова тиша. Всі мовчки спостерігали за діями молодого педагога, не звертаючи ніякої уваги на іншого вчителя. Схоже, ніхто й не підозрював, що він зможе піти. Так само Кім чітко відчував на собі палаючий погляд чорних очей. Не важко здогадатися, кому він належав. Але що може зробити цей хлопчик у присутності такої кількості людей? Впевненість у бездіяльності зухвальця дарувала стільки впевненості в собі, що Кіму хотілося відчинити двері ногою. Але ж він інтелігентна людина, він так не вчинить. Він піде гордо, безмовно і впевнено. А поки він збирався, директор все ж таки спромігся підготувати документи. Мабуть, не такий він цінний працівник, чи погрози вплинули. Це і на краще, адже не доведеться сюди знову повертатися. Коли омега поклав коробку на заднє сидіння таксі та зачинив двері, його знову, схопивши за руку вище ліктя, потягли кудись убік.

     

    – Ти що твориш? — прошипів йому в обличчя Чон Чонгук.

     

    – Я не розумію, про що ти кажеш, учень Чон, — старший помітив, як напружився таксист, готовий будь-якої миті відштовхнути хлопця.

     

    – Куди зібрався, я тебе питаю? — учень стиснув руку вчителя.

     

    – Знаєш, не думав, що ти так сильно переживатимеш через моє звільнення, — усміхнувся Кім.

     

    – А я дивлюся, ти взагалі думати не вмієш. Повернися до школи, — альфа був неймовірно злий, і це бачили всі.

     

    – Якісь проблеми? – таксист вийшов з машини, розуміючи, що справа тут йде до жаркого і справді дуже поганого.

     

    – Все гаразд, просто учень вийшов попрощатися, – відповів Техьон голосніше, заспокоюючи водія, а потім тихіше додав: – Що ж, Чон Чонгук, у житті так буває, що люди йдуть. Сподіваюся, ми більше ніколи не зустрінемося, навіть у кошмарі.

     

    Омега обережно розчепив пальці Чона зі своєї руки і, обійшовши машину, сів на заднє сидіння. Кинувши таксисту: “На вокзал”, Те відвернувся в протилежний бік від учня, бажаючи забути його, як страшний сон. Він поїде і більше ніколи не повернеться до цього пекла.

     

    – Тобі не втекти від мене, Кім Техьон, — кинув услід Чон Чонгук виїжджаючому таксі.

     

    2 Коментаря

    1. Jan 19, '23 at 11:37

      it sooooooooooooy nice.

       
      1. @@dashaJan 19, '23 at 18:39

        дякую