School life |One grave for the two of us|

• Мене звати Кокічі Ома. Моя історія яку я збираюся розповісти доволі дивна, але вона має право бути. Якщо вам справді цікаво, прошу, дослухайте до кінця. Почну свою розповідь з самого-самого початку. Бувши малим, я був доволі скромною та не соціальною дитиною. Друзів в мене практично не було, я тісно спілкувався лише з однієї дівчинкою. Її звали Міу. Міу Ірума. Нас познайомили батьки. Дівчинка зі світлим волоссям, та очами наповненими радістю завжди знаходила чим мене зайняти. Мені було з нею весело. Окрім того що я був “інтровертом”, я був ще дуже слабким та маленьким. Міу завжди захищала мене від насмішок та цькування. За це я був їй дуже вдячний. Ми ходили з нею в один садочок, в одну школу, і всюди були разом. Вона була мені самою рідною людиною на світі, тільки їй я довіряв по справжньому. Любив і люблю її. Наше підліткове життя я пам’ятаю дуже добре. Вона мала вже купа відносин у свої сімнадцять, а я в цей самий вік навіть ще ніколи не цілувався. Я був відмінником, мені було не до цього. Все що я знав про “кохання”, це те що мені розповідала Міу. Мені цього було достатньо. Напевно. Один день мені запам’ятався особливо, це був особливий день в моєму підлітковому житті.

 

//Вісім років тому//

 

• Я прокинувся у своєму ліжку ранком понеділка. Всі ненавидять цей день, я особливо. Знову треба буде йди у школу, бачити вчителів та однокласників.. мені набридло ігнорувати їхнє відношення до мене. Вчителі ставляться до мене більш менш нормально, а ось інші.. навіть не буду продовжувати. Але ж, там буде і Міу. Виходить не все так погано. Добре, я піду туди тільки заради неї. Мама як звичайно побажала мені гарного дня, дала з собою ланч та відправила у школу. Вже там ми зустрілися з Ірумою. •

— о, Ома! Я вже гадала що в тебе знову болить голова і ти не прийдеш.

— що ти, не кидати ж мені тебе одну..

— та я шуткую). — вона обійняла мене, але не так як звичайно. Це було більш ніжно аніж декілька днів назад.

— Кокічі, нам треба буде серйозно поговорити.

— мм? Про що?

— ну.. я не можу сказати це зараз біля цих дегенератів. — сказала дівчина пошепки мені на вухо. Під дегенератами вона мала на увазі людей довкола. — після школи обговоримо.

— як скажеш.. — до кінця дня в мене була тривога. Я щось не так зробив? Про що вона хоче поговорити? Все заганяло мене в тупік. Після школи ми разом пішли додому. Тоді вона і почала свою розмову.

— Ома.. ти ж знаєш що я багато з ким зустрічалася..

— так, а до чого це тут?

— я хочу сказати, що всі ці люди були для мене іграшками! А по справжньому я кохаю тільки одну людину..

— оу.. і хто це?.. — Міу зупинила мене вставши в мене на дорозі. Своїм поглядом вона пронизувала мене наскрізь. Ми витримали паузу.

— тебе. Я люблю тільки тебе. Не як друга.

— що? — я не міг повірити. Це ж жарт? Цього просто не може бути, я не достойний такої дівчини як вона!

— я не брешу, Ома. Я тебе кохаю. Ти приймаєш моє зізнання?

— я.. — я ще ніколи так не червонів. В голові все змішалося в купу. Червоний як переспілий помідор я видав їй тихенько: — так..

— так? Ти приймаєш?

— т-так! — це було занадто голосно. Я стояв наче солдат притиснувши руки до тіла. Вона дивилася на мене аналізуючи мою відповідь. Очевидно, зараз вона була як ніколи серйозною.

— я хочу поцілувати тебе, Кокічі.

— я.. я.. — не маючи змоги щось з себе видавити, я затулив лице руками. Міу озирнулася по сторонах, та забравши мої руки стала наближатися до моїх уст. Я нічого не міг зробити, вона поцілувала мене як ні в чому не бувало. З того моменту і почалися наші відносини, наші батьки мріяли про це роками. Наше з нею відношення один до одного змінилося, але я як ніколи був щасливий.

 

 

• Наступного дня я прокинувся в хорошому настрої, і в школу я спішив як ніколи щоб знову побачити її. І коли це нарешті сталося, мою посмішку було неможливо приховати. Я досі боявся зробити щось лишнє, тому підходив до Міу дуже обережно до кінця сподіваючись що це не розіграш. На щастя, це було правдою. Міу зустріла мене теплими обіймами та поцілунком в лоб. Я знову почервонів, її це трохи розсмішило. З цього моменту я бачив її зовсім по іншому, відчуття ейфорії мене поглинуло. Я люблю її.

— Міу.. мені так не звично..

— нічого, скоро звикнеш). Я буду робити так часто. — від кожного її слова віяло добротою та теплом. Цілий день вона обіймала мене, та робила інші приємні речі. А після школи ми пішли до мене додому. Мама звісно ж була не проти, мені довелося подзвонити їй так як вона була на роботі. Ми зайшли в домівку, всередині дуже тепло. Міу зайшла як до себе додому, вона часто тут бувала як і я в неї вдома. Ми пройшли на кухню.

— чай будеш?.. — сором’язливо запитав я.

— звісно). — відповіла вона посміхаючись. Я нервово став робити чай нам двом. Руки тремтіли.

— Ома, все добре?

— т-так.. хвилююсь просто.. трохи. — аби як я зробив чай. На щастя він вийшов прийнятним для споживання.

— нормальний?..

— так, дуже смачно вийшло. Ти навмисно так хвилюєшся.

— ну.. в мене вперше таке..

— ти дуже милий. — неочікуваний комплімент від Міу загнав мене в куток.

— будь-ласк.. ой! Т-тобто дякую.. — вона посміялася з мене. Це не була насмішка, скоріш за все вона вважала мою реакцію милою та забавною. Я лише затулився в свої долоні від сорому. З часом за розмовою ми домовилися про ночівлю в неї вдома в п’ятницю після школи. Цей факт змушував мене переживати всю неділю. Як я хвилювався.. але це було навмисно. В п’ятницю після школи ми пішли до неї. Міу очевидно дуже раділа цьому факту. Вона говорила що підготувала щось “особливе”. В мені залишалося лише будувати здогадки, що ж вона могла придумати..

Вже на порозі її будинку вона з інтригою відчиняла вхідні двері. Нас зустріла її кішечка, її шерсть була молочного кольору. Вона терлася об мої ноги, та об ноги своєї хазяйки.

— так, Зефірка, не заважай. — вона обережно взяла її на руки посадивши кицю на самотній стілець який стояв у коридорі.

— ну чого ти.. вона ж не заважає).. — я сором’язливо посміявся.

— заважає. Мені треба нормально роздягнутися. Ти якщо закінчив, йди в мою кімнату). — Міу з інтригою посміхнулася. Я послухався її пішовши в кімнату. Вже там мене зустрів приємний запах, та ввімкнувши світло я побачив на ліжку різні солодощі та інші смаколики. В кімнаті було прибрано, навіть дуже. Міу прикрасила свою кімнату різними герляндами та іншими декоративними штучками. Через декілька хвилин вона прийшла до мене.

— такс.. світло вмикати не обов’язково, я ввімкну герлянди. І ще зараз ноут принесу.

— добре.. — мені було соромно. Вона дійсно так старалася? Міу як і сказала принесла ноутбук та ввімкнула більш приємне освітлення. Ми разом сіли на ліжко.

— ти взяв щось переодягнутися як я просила?

— звісно.. чому ти так турбуєшся?

— ну раптом ти там забувся, я звідки знаю..

— я відповідально ставлюся до твоїх прохань, Міу. Тому не переживай. Я ж на ночівлю без змінної одежі не прийду). — я став трохи впевненішим. Ми запустили наш улюблений серіал, «Danganronpa». Ми почали дивитися його рік назад, і ось зараз поступово почала виходити друга частина. Це було кроваве шоу про вбивчу гру. Тільки один міг покинути школу розпачу. Це завжди було цікаво дивитися, спостерігати як улюблені персонажі мало не гризуть один одного сперечаючись хто вбивця справді весело. Ось і нас це теж забавляло.

— господи, вони так нервують.

— ну звісно. Я би теж нервував потрапивши в таку ситуацію. — ми дивилися паралельно обговорюючи все що відбувалося на екрані, та насолоджуючись смаколиками. Ми дивилися до тих пір поки серія не закінчилася.

— ох.. ну ось.. а продовження аж через неділю! — Міу завжди дуже чекала нові серії, в принципі як і любий фанат якоїсь франшизи.

— це не так то вже і багато.. ми поки що можемо подивитися щось інше.

— угу.. — блондинка трохи відволікалася поцілувавши мене в щоку. Я який досі не звик до такого знову почервонів.

— ти так червонієш кожного разу).

— мені просто не звично.. — на мої слова Міу хіхікнула знову повернувшись до екрану. Ми дивилися самі різні серіали та фільми до самої ночі. За вікном вже було темно.

— ой йо.. щось ми засиділися. Треба вже напевно лягати спати. — сказала вона позіхаючи.

— так, ти права. Тільки спочатку треба прибрати тут все. — ми разом все прибрали, перевдягнулись та лягли в ліжко. І ось я знову перетворився на сором’язливого хлопчика. Вся моя впевненість кудись зникла.

— Омаа..~ — вона покликала мене доволі незвичним тоном. На її лиці була посмішка. Я розвернувся лицем до неї.

— що?..

— я люблю тебе). — вона чмокнула мене в губи. Метеликів в моєму животі стало ще більше. Міу трохи спустилася притискаючись до мене. Вона була трохи вище мене, тому їй довелося опуститися щоб нормально притиснутись до моїх грудей.

— я.. я тебе теж.. — я сором’язливо видавив з себе це обійнявши її у відповідь. В такому положенні ми разом і заснули. Так закінчився наш чудовий день.

 

 

 

• Міу розбудила мене наступного ранку. Здається, вона спеціально встала раніше щоб приготувати сніданок. Я ліниво піднявся з ліжка та почухав потилицю. •

— скільки зараз?..

— дев’ять ранку. — Міу вела мене за руку до кухні.

— я так довго спав..

— та ні, це ще не довго. Я в вихідні наприклад в час або два просинаюсь.

— ну звісно. А все тому що хтось пізно лягає..

— Ома, я не можу лягати так рано як ти. Не розумію, як ти засинаєш о дев’ятій вечора.. — у нас часто виникали “конфлікти” через те що Міу лягала значно пізніше аніж я. Скільки б я їй не пояснював що це не корисно, вона мене не слухала. А в один момент я просто перестав докучати їй з цим. Ми сіли снідати. Міу приготувала доволі смачну страву, ніколи не думав що вона може так смачно готувати.

— я тут недавно чула.. — почала розповідь вона — що у нас в школі з’явився якийсь “фрік”.

— ти про що?

— ну, мені недавно розповіли що до нас перевівся якийсь шизанутий хлопець. Постійно носить кепку, навіть в приміщенні. І іноді говорить дивні речі..

— а звідки ти це взнала?

— Макі мені розповіла. Кайто раз підійшов так до нього щоб познайомитися, а він прокричав щось на англійському та пішов геть.

— дивно..

— говорять доречі, що він помішаний на Данганронпі.

— типу як ми?

— ні. Він прям тільки про неї і балакає. Прийдемо в школу в понеділок, покажу тобі його.

— говориш так ніби він якась річ.. — його звали Шуічі Сайхара, але він звав себе “Кагехара”. Це був справді дивний юнак, коли ми з Міу прийшли в школу в понеділок він першим попався мені на очі. Кепка на голові, сумка вся в значках та брелках. А ще особливо виділявся його чехол на телефоні з один з персонажів. Я навіть трохи заздрив, але поводив він себе справді дивно..

Я гадав що мене це ніяк не зачіпить, але як я помилявся. Цей дивний фанатик підійшов до нас з Міу після другого уроку в їдальні. Він підсів до нас двох зі своїм ланчем, ланч-бокс його теж був з тематикою його улюбленої передачі.

— а.. привіт? — першою заговорила Міу, я не насмілився щось сказати. Дивакуватий хлопець поглянув на неї з під кепки. Вираз його обличчя був наповнений холодом.

— годі вже так дивно себе поводити, що ти хочеш?

— ви теж цікавитесь Данганронпою?.. — Шуічі запитав це тремтячим голосом.

— так. А тепер іди звідси якщо це все що ти хотів спитати.

— як це чудово.. — він дивно посміявся. Сайхара почав говорити дивні та лякаючі речі з посмішкою на лиці, ми з Ірумою дивилися на нього як на якогось психопата.

— можете звати мене Кагехара)).. я абсолютний детектив! Я такий радий що в цій школі теж є хтось хто як і я зацікавлений вбивчою грою! Ха-ха!..

— а.. приємно познайомитись?.. — я видав це тихенько не до кінця розуміючи що відбувається. А саме головне, звідки він знає що ми теж любимо дивитися Данганронпу? Ми з Міу швидко поїли та пішли подалі від “Кагехари”, як він виразився. Ми могли тільки здогадуватися що відбувається в його голові.

Він не залишив мене в спокої навіть після занять. Міу вже пішла додому так як її терміново покликали батьки, а я лишився на додаткові заняття по математиці. Завтра мала бути контрольна, треба підготуватися. Як тільки я вийшов з класу, мене зустрів він. Шуічі дивився на мене як на здобич, по тілу пробігли мурашки.

— Ома.. — промямлив він підійшовши ближче. — ти вже бачив початок нового сезону Данганронпи?).. — Кагехара старався посміхатися привітливо щоб не налякати мене.

— а.. так.. а що?.. — я не буду приховувати те що мені було страшно, Шуічі справді лякав своїм поглядом хоч і старався посміхатися.

— як чудово! А хто тобі подобається з персонажів!?

— ну.. Хаджиме?..

— прекрасно! А мені..

— хей, хлопець в кепці! Що ти причепився до бідолахи? — мене врятував Рантаро. Рантаро Амамі. Він був однією з самих добрих та відповідальних людей що я знаю. Все ж таки, він був старостою в паралелі. Шуічі одразу ж пішов геть. Амамі підійшов до мене ближче поклавши свою руку мені на плече.

— Ома, будь з ним обережніше. Хто його знає що цей дивак може викинути.

— ага.. дякую.. — я помаленьку добрався до роздягальні, вдягнувся та пішов додому. Шуічі намагався переслідувати мене навіть після того як я вийшов зі школи, але на щастя через деякий час він загубив мене в купі інших людей. Тепер я сумнівався що в мене вийде ходити в школу спокійно. Треба буде якось ховатися від нього якщо так продовжиться..

Прийшовши додому я написав про все Міу. Вона була теж не в захваті, але пошуткувала про те що нам доведеться носити камуфляж. Смішно нам звісно ж не було. Вона попросила мене допомогти їй підготуватися до контрольної, я погодився. Зібравши деякі книжки, зошити та канцелярію в сумку я пішов до Міу додому. Мені було що йти, тому вийшла своєрідна прогулянка. Я до кінця сподівався що за мною ніхто не слідкує. На щастя, я дійшов до потрібного місця спокійно. Міу зустріла мене на порозі як звичайно з обіймами.

— я вже зачекалася тебе. Нормально дійшов?

— так, все добре. — ми не стали чекати та одразу сіли за уроки. Я старався пояснити Міу все що почув сьогодні на додаткових заняттях. Вона тим часом уважно мене слухала, ніколи не бачив щоб вона так відповідально ставилася до занять з математики. Ми закінчили аж ввечері коли починало темніти, але мене це не особливо турбувало. Головне що Міу все зрозуміла та була готова до завтрашньої контрольної. Факт того що я зміг їй допомогти грів мені душу. Плюс до цього, ми зробили інші домашні завдання на завтра. За процесом нам насправді було дуже весело, безглузді жарти з’являлися майже кожну хвилину. Зрештою ми просто впали на її ліжко в обіймах. Міу неочікувано припинила сміятися, та подивилася мені в очі. Я теж припинив, але не одразу. Через декілька хвилин ми знову зареготали від такої спроби пограти в дивалки. Але настрій цього вечора різко змінився, як тільки Міу почала цілувати моє вухо.

— М-Міу!.. — я цього зовсім не очікував та крикнув машинально. Іруму це ніяк не зупинило, не думав що вуха це одна з моїх чутливих зон. Ну або я як завжди просто не звик. Я закрив лице долонями намагаючись приховати почервоніння, це змусило Міу посміхнутися. Вона сиділа зверху на мені.

— не звично, так? — сказала вона залишивши мої вуха в спокої.

— т-так.. — відповів я їй тремтячим тоном. Відчував себе якимось оленям, таким самим боягузливим та слабким.

— М-Міу..

— мм?

— можеш.. будь ласка злізти?..

— хм.. а якщо я скажу що ні?) — я не знав чого вона хотіла від мене. Вся ця ситуація змушувала мене відчувати щось дивне..

— я.. я не знаю..

— ти такий милий коли соромишся. — вона посміялася з мене. — добре, більше не буду тероризувати тебе). — Міу залізла з мене дозволивши мені піднятися у нормальне, сидяче положення. Як же ш мені було соромно, просто кошмар..

Все ж таки, додому я прийшов в хорошому настрої. Гадаю, вся моя сором’язливість скоро зникне. Останок вечору я старався не думати про Шуічі та інший негатив, та ліг з тим самим хорошим настроєм. Все буде добре, я впевнений.

 

 

• В школі я взнав що в наступну п’ятницю має пройти конкурс фізиків. Цю новину нам розповіла вчителька по фізиці на наступний день. Я насправді, дуже захоплювався такими науками як хімія, фізика, математика. Мене завжди притягували наче магніт науки, в яких потрібно щось досліджувати або вирішувати. Саме тому в мене завжди були хороші оцінки по цим предметам. Участь у цьому конкурсі міг прийняти кожен, і я мав намір бути одним з таких учнів. Усю наступну неділю я старанно готувався до цього важливого дня. Завдання було в тому щоб показати одне з фізичних явищ незвичним способом, та зробити проект. Я пихтів над ним ночами іноді забуваючи поїсти. Міу часто приходила до мене після школи, мої синяки під очима змушували її хвилюватися. Але, це не на довго! В п’ятницю я презентую свою роботу, і точно займу одне з ліпших місць. Міу всіляко підтримувала мене в цьому плані, я був їй дуже вдячний. Та я настільки зосередився на проекті що перестав звертати увагу на навколишній світ. В школі на перервах я детально вивчав явище яке мене цікавило, та зовсім не помічав дивну поведінку зі сторони Шуічі. Він виявляється, постійно слідкував за мною та навіть фотографував мене. Я думав що далі це не зайде.. ну, трохи дивний чувак, що тут такого? А ось що. Цей маньяк прослідкував за мною після школи, та взнав де я живу. Після чого спробував залізти до мене в будинок серед ночі. Ми з мамою подавали заяву в поліцію, але він якимось чином відвертівся від покарання лише виплативши якийсь там штраф.. я став боятися його ще більше. Хоч би він не спортив мені мій проект..

Швидко пролетіла неділя, настала п’ятниця. Я аби як привіз своє творіння в актову залу в школі, після чого розклав все на спеціально виділеному для мене столику. Міу на той час була зі мною, вона наполягла на тому щоб бути поруч зі мною в цей важливий момент. •

— ну ось, Міу! Все має пройти просто прекрасно, я так старався!

— так, ти великий молодець. Я пишаюся тобою). — вона доброзичливо погладила мене по спині. Я в цей самий момент випрямився настільки наскільки це було можливо. Після мій погляд впав на роботи інших учасників. Здавалося, що вони зробили все набагато краще за мене. Від цієї думки мені стало сумно.

— я сумніваюся що зможу виграти.. просто подивись на їхні роботи..

— хей, ти що.. в тебе просто чудовий проект! Самий бомбезний який я тільки бачила! У них на рівні з тобою просто якесь сміття зібране в купу.

— не говори так, вони ж теж старалися..

— але ж я права. Ці йолопи нізащо не зможуть зрівнятися з тобою, мій хлопчик).

— напевно, ти справді права.. дякую. — Міу взяла моє лице в свої долоні. Від її підтримки мені справді стало набагато легше. Вона поцілувала мене в ніс.

— все буде добре, будь впевненим в собі. Дуже сильно люблю тебе.

— і я тебе). — я посміявся. Міу залишила мене самого, за цей час я зібрався з думками налаштувавши себе на хороше. Конкурс почався через пів години. Як на зло, я мав показувати свій проект самим останнім. Через це я хвилювався ще більше. Всім так і приписували хороші бали. Міу всіляко намагалася підтримувати мене з зали, це давало мені більше впевненості. І ось, черга дійшла до мене.

— так, і нарешті.. Ома Кокічі. Так?

— т-так.. вірно.

— чудово. Яке явище ти хочеш нам презентувати? — судді дивилися на мене з якоюсь злістю. Я ковтнув слину що накопичилася в мене в роті, після чого знову випрямився починаючи розповідати про свій проект. Зрештою, я витратив на це 20 хвилин. Судді слухали мене та дивилися за моїми рухами з великою цікавістю. А я настільки захопився що просто забув про свою невпевненість та страх.

— ось, це все що я хотів розповісти та презентувати вам. — я повернувся в реальність закінчивши презентувати проект. Судді трохи промовчали. Один з них тяжко зітхнув знявши окуляри, це був чоловік середнього віку. Через декілька секунд він сказав те чого я не очікував.

— неперевершено. По вам видно що ви дійсно відповідально віднеслися, та готувалися до цього проекту. Я ставлю максимальний бал.

Мої очі в мить стали круглими. Я не знав що сказати. Інші троє суддів дали таку ж саму оцінку. Зала почала аплодувати. Міу бачила зі сторони як я засяяв від радості. Та і вона теж була безкінечно рада за мене. Мені вручили нагороду, перше місце. Але моє щастя продовжувалося зовсім не довго.

В мить мій проект опинився перевернутим на підлозі. Я не до кінця зрозумівши що відбулося подивився на того хто це зробив. Мою роботу зруйнував шкільний задира, “головний байкер”. І він страшно не любив мене. Після вчиненого він голосно зареготав як не в собі. Його звали Мондо Овада, він був крупніший за мене в разів десять напевно.. після його “жартів” я часто повертався додому з синяками. Але на цей раз за мене заступилися.

— Овада, це недопустимо так поводити себе! — закричала на нього одна з суддів.

— а що ви мені зробите? Знаєте хто мій брат, а?

— знаємо. Та твій брат з батьком будуть запрошені до директора. Сьогодні ж.

— ха-ха, теж мені! Вони всеодно мені нічого не зроблять. — поки в них тривав діалог, я повільно впав на коліна та заплакав. Всі мої старання зараз валялися на підлозі, як прикро.. Я плакав тихо, але Міу всеодно все зрозуміла швидко підійшовши до мене.

— Ома, все добре? Ти плачеш? — я не відповідав їй закриваючи лице долонями. Ось тоді Мондо дуже пошкодував про вчинене.

— ну ти і хуйлан, Мондо.

— що ти там пискнула? — він встиг сказати тільки це, після чого Міу взяла піднос на якому раніше стояла моя робота, та смачно вдарила ним хулігану по лицю. І на цьому вона не зупинилася, продовжуючи бити його навіть коли він впав на підлогу.

— хей, перестань! Ау!

— В ТЕБЕ КУКУРУДЗА ЗАМІСТЬ МІЗКІВ, ЧИ ЩО!? ЯК ТИ ПОСМІВ ДОТОРКНУТИСЯ ДО ЦІЄЇ РОБОТИ!? ЗНАЄШ СКІЛЬКИ ОМА ВТЮХАВ В НЕЇ!? ТИ ЙОМУ ЗАПЛАТИШ КОЖНУ КОПІЙКУ ЯКУ ВІН ВИТРАТИВ НА МАТЕРІАЛИ, ГІМНЮК! — кричала вона не зупиняючись. Хтось з учнів почав відводити її в сторону, подалі від Мондо з в кров розбитим лицем. — ТИ МУДАК ЙОБАНИЙ, Я ТОБІ В КОШМАРАХ ПРИХОДИТИ БУДУ! СВІЙ УЛЮБЛЕНИЙ БАЙК ТИ ПОБАЧИШ НА СМІТНИКУ, ЯСНО!?

— так, ану припинили галас! — почався повний бардак. А я продовжував сидіти на підлозі. З трансу мене вивів на здивування спокійний Шуічі. Видно, він теж захоплювався фізикою раз прийшов сюди. Точніше, я так думав щоб не забивати свою голову думками про переслідування. Він допоміг мені встати, відвів мене в сторону та сказав слова які допомогли мені прийти в себе.

— ти в порядку? Тебе не зачіпили?

— ні, все добре.. що ти хотів, Шуі..

— Кагехара. Кхм. Ти мене вибач за той дивний випадок з твоїм будинком, це був не зовсім я. А в цілому, я хотів сказати що не всі заслуговують на твою особливу увагу та сльози. Наприклад він. Він же ш не в перший раз тебе дістає.

— ага..

— так ось. Я раджу разок відповісти йому на образу, а потім ігнорувати. Можеш потренуватися разом з Міу. Думаю, вона тебе цьому навчить, хах). Цей придурок в цілому на життя не заслуговує, тому буде краще якщо його ніби то просто не буде в твоєму житті. Ти зможеш зробити ще тисячу таких проектів, і не забувай що перше місце досі в тебе. Він не має зруйнувати тобі ще й цей прекрасний день.

— Шу.. тобто Кагехара.. я навіть подумати не міг що ти можеш бути таким.. таким добрим. Дякую..

— немає за що). Будь обережним. — в знак подяки я його обійняв. Не знаю як це вплинуло на нього, але він сказав не перейматися. Я б не зовсім погодився з цим бачивши як з його рота повільно текли слюні.. але він справді дав мені хорошу підтримку, я був вдячний. Міу через деякий час повернулася до мене.

— Ома! Як ти? Жвий здоровий?

— так, не переймайся).

— цей випадок.. не сильно тебе розчарував?..

— є трохи, але це не важливо. Добре ти його побила..

— та це хуйло мене вивело з себе! Як так можна, не розумію!

— ну все, все. Нам пора додому.

— Ома, якщо ще раз таке повториться, я його просто вб’ю!

— а ось цього не треба.. — так ми “сперечалися” доки не вийшли зі школи. Все ж таки, навіть не зважаючи на все що сьогодні відбулося, це один з самих прекрасних днів в моєму житті. Я не шкодую про те що так старався над цим проектом. І не шкодую про цей день.