Початок

В маленькому селі неподалік від Гадяча почалася весна, як, звісно, і скрізь. Все навколо поступово починає зеленіти, а спів пташок все частіше і голосніше став лунати то тут, то там. А до посівної ще був час щоб насолодитися цим спокоєм та теплом після довгої холодної зими.

Односельчани починають гомоніти більше звичайного, голосніше, веселіше і допізна, тому що дні стають довшими, а ночі світлішими та теплішими, через що немає потреби ховатися в хаті і грітися на печі.

–  Олеська, може припиниш чепуритися і щось поробиш? Ту ж хату можна позамітати, – чувся грубий дратівливий голос сусідки неподалік.

Ярослава обожнювала саме цей період року, тому що саме тоді вона може вдосталь гуляти ночами зі своїми подругами, і саме тоді дівчина відчуває, як сили природи наповнюють її тіло та душу енергією та міццю на цілий рік вперед.

– Що взагалі означає твоя «сила»? – якось запитала у Ярослави подруга Зоряна; вона була п’ятою дитиною в сім’ї та трохи дивакуватою, тому що ніколи не було зрозуміло, що вона насправді думає чи хоче.

Зоряна могла когось осудити в очі, а іншого підтримати за його спиною, але ніколи не навпаки, і хай це не вважається зазвичай чимось поганим, але часто через такі її вчинки у неї було доволі багато неприємностей, адже плітки, образи та перекази переказів не робили їй діла, а тільки навпаки створювали непритаманні розповіді про неї. Ось тільки ніколи ці неприємності не перетворювались на реальні проблеми, і все це завдяки її вроді. Вона була середнього зросту з темною довгою косою, сірими очима та маленьким тоненьким носом, кінчик якого піднятий доверху. Все в її зовнішності притягало та манило до себе, особливо хлопців, які після її щирої широкої посмішки – забували про всі ті плітки, які колись чули, і думали тільки про те, як закохати цю дівчину в себе.

– Не знаю як тобі пояснити, – задумалась Ярослава, прикриваючи очі та насолоджуючись теплим весняним вітром.

Ярослава ж була з невеликої сім’ї, окрім неї в її батьків був тільки старший брат дівчини, який от-от мав привести свою наречену, адже вік вже підганяє, а тому залишилося тільки знайти ту саму – і гайда одружуватися. Ярослава була на півголови вища за свою подругу з русим трохи кучерявим волоссям і світло-карими довірливими очима. Дівчина вважала себе вродливою, але їй було незручно, коли інші так про неї відгукалися.

Вона з Зоряною втекли від усіх до затишного узліску, щоб ніхто не зміг завадити їм просто поговорити про своє дівоче: ніякі батьки, з їхньою горою домашніх справ, які завжди дуже терміново потрібно робити, ні хлопці, які весь час так і намагаються прилипнути та втрутитися в їх розмову, ні занадто голосні сусіди.

– Ось знаєш, коли в дуже спекотний літній день ти підходиш до колодязя та випиваєш холодної води. І ось це відчуття, коли така жадана прохолода по всьому тілу на якусь мить розповзається і охолоджує тебе? – продовжила Ярослава, після недовгих роздумів.

– Знаю, – кивнула Зоряна. – Ще після такого може заболіти горло чи початися кашель, а отже сварок від батьків тільки побільшає…

– Ну я не зовсім про це, – засміялась у відповідь дівчина. – Тут важливе тільки те саме відчуття миттєвої насолоди від прохолодної води… Ось у мене таке ж схоже відчуття з кожним вдихом весняного повітря: волосся на руках дибки стає, все тіло покривається мурахами і ніби стає так легко на душі, що ти вже майже готова злетіти, навіть без крил. У тебе справді немає такого?

– Ніколи не помічала, але звучить дуже таємничо та гарно.

– Напевно…

Ця весна мала бути такою ж як і завжди в цьому селі, так як і у багатьох інших таких же селах, тільки от склалося не як гадалося.