Початок історії

Вона пам’ятала цей момент як ніякий інакший. Той день, коли на неї дивилися десятки стривожених очей, дядьки, тітки, кузини… А вона, маленька тендітна семирічна дівчинка в золотій сукенці, стояла біля великого маєтку Ідреона на островах Рендаа, місця, де проводились усі урочисті події родини Рендаа. І всі очі дивилися на неї з надією. Обіч неї стояли її старша сестра Єссека, в своїх золотих читальних окулярах, її старший брат, який все ж розпустив своє довге каштанове волосся для цієї події, чого він зазвичай не робив, її батько.

Цей момент настав. Бабця Таркінна, найстарша жінка роду, за звичаєм, винесла  срібне кільце. Ось він,  той момент! Сьогодні Морай виповнилось сім! Нарешті, в неї відкрилась магія! Вона тепер- Рендаа! Вона чекала на це все своє життя!
« Стріляй через кільце!»- промовила Таркінна-«відпусти себе і віддайся магії!»

Срібне кільце з поклон віків було атрибутом для відкриття місячної магії, і не лише в родині Рендаа. Ось він, той момент, про який Морай мріяла…

Але нічого не сталося.

Наступні декілька років стали для Морай справжнім випробуванням. Куди тільки не вели бідну дівчинку: і до магів- цілителів, і купали в Місячному Оазисі, або клали її спати під повним місяцем , аби вона відчула манію в собі. Але все марно. Всі вже розуміли, що і вона і її батьки змушені прожити решту життя в підпіллі. Ніхто не запрошував Морай на родинні збори, фестивалі,або просто в гості до інших родичів. Батьки разом з Морай перїхали в одне маленьке село. Єссека, яка встигла одружитись і стати професором історії та воєнної тактики, переїхала до Муншайну, найбільшого міста місячних магів, а батьки часто погано ставились до своєї «неправильної доньки». Єдиний її вогник надії- це був її старший брат, Вільям. Але цей вогник згас, кони до родини дійшли невтішні новини тогорічне змагання « Ділмакхе» в ондарійській академії, де навчався Вільям- юний Рендаа пожертвував життям заради порятунку його подруги Мери Теєлл. Тоді , вже травмовані «дефектом» своєї наймолодшої доньки батьки остаточно з’їхали з глузду, і однієї ночі дістали ніж і замахнулися на свою сплячу доньку. Але в ту нічбула гроза , і Морай, на щастя, не заснула, навіть не знаючи, яка доля на неї чекала би, якщо гроза все таки приспала її.
Вдарила блискавка . І Морай, при світлі блискавки, розгледіла загрозу і закричала. Вона не розуміла, що робиться…

Раптом: крик, падіння ножа, удар блискавки,далі темрява, якісь рухи, дивне тепло по тілу Морай…

Вона прокинулась в якомусь полі і підвелась. Вона відчувала себе максимально виснаженою, але водночас, деяка дивна , нова енергія заполонила її тіло.

Надворі було холодно і темно. Земля, на якій вона лежала, була мокра від пройшовшого дощу.
Раптом Морай здригнулась від легкого шоку: перед нею стояла дивна висока постать, виглядала вона на перший погляд жахаючи, але все ж , посеред темного неба, при світлі ліхтарів з близької ферми, вона розгледіла високу жінку, ще молоду з довгим сірим волоссям. Маг грози.
« Цди до цих людей! Там тобі безпечніше» – промовила жінка і зникла, в той час як на місце, де вона щойно стояла, вдарила потужна блискавка. Морай любила грозу, любила спостерігати за блискавками , але зараз вона втратила поняття любові і ненависті. Вона нічого не розуміла, вона просто сіла на землю і заплакала. Заридала, і кожна її сльоза була переповнена нічим, саме це відчуття зараз заполонили Морай. А потім вона підвелась і рушила в бік тихої ферми .

Її звали Морай, Морай Рендаа, але вже 13 років всі знали її як Морай Ґатеран…