Початок історії

Адріан Агрест: син Габріеля Агреста, відомого пекаря. Блондин, 14 років, зріст 170 см. Любить носити чорну  футболку із смужками, білий піджак і чорні брюки. Найкращий друг Ніно. В майбутньому буде Містером Багом.

Марінет Дюпен-Чен: донька дизайнерів Тома Дюпена і Сабіни Чен. Брюнетка, 14 років, зміст 160 см. Любить носити білу футболку, чорний піджак і рожеві брюки. Найкраща подруга Аля. В майбутньому стане Леді Нуар.

POV Габріель Агрест.

-Нарешті я тебе знайшов, Нууру, ти допоможеш мені досягти своєї мети — повернути мою дорогу Емілі. Саме ти допоможеш мені отримати Тіккі і Плагга. Нууру, хай повстануть темні крила! Відтепер називайте мене Бражником!

Кінець POV Габріель.

POV Хранитель

-Хранителю, я відчув енергію Нууру—сказав мені мій квамі.

Я зрадів, адже він відчув енергію втраченого талісмана. Я хочу його повернути, бо через мене від загубився.
-Ти це розумієш, Вайз! Ми можемо його повернути!

-Так ,хранителю,  але боюсь, що легко не буде, бо я відчув не просто енергію, а енергію темної сили. Він потрапив у лижі руки. Тим більш ви вже застарий для пригод.

-Вайз, не вигадуй, мені всього лиш 168 років. Вайз, трансформація! Кхе-кхе. Мабуть ти правий.

-Вам потрібна допомога!
-Саме так, завтра я займусь пошуками!

Кінець POV Хранитель

Настало 1 вересня! Погода чудова, та й взагалі день обіцяє бути чудесним для Марі і Адріана!

POV Адріан

«Звук будильника» . Я його вимкнув. Я був у ненайкращім настрої. Єдине що мене радує, так це мій друг Ніно, із яким дружу з самого дитинства.
«Звук лунає з телефону»

-Чувак, вже готовий? А то я тебе вже 10 хв чекаю на вулиці.

-Тобто десять? Зараз ж 7 година.

-Чувак, спішу засмутити, прискорюйся, походу твій годинник поламався і запізно задзвони.

Я подивився на телефоні, а там вже 8:20.

-Ніно, я скоро буду!

-Чекаю!

Я швидко поснідав, привів свій вигляд в норму. Хфух, ще є час, надіюсь встигну. Я взяв з собою коробку макарун.
Виходжу.

-Чувак, я тут—гукав мені Ніно.
Я його замітив, і поквапився до нього. По його вигляду, я зрозумів, що він вчув запах макарун.

-Все в школі, все в школі.— сказав я Ніно.

-Окей, давай швидше, ти ж не хоч запізнитись?

Я промовчав. Ми вже були біля переходу. На світлофорі червоне світло! А там ще дідусь не перейшов дорогу, я дав Ніно коробку, і побіг на допомогу. Я встиг.

-Дякую, юначе.

-В наступний раз будьте обачнішими.
Він в відповідь лиш засміявся.
-Давай, Ніно.

8:30. Ми вже були в школі. Перший ряд був повністю вільний, ми сіли за другу парту. До нас підійшов Поль Буржуа.

-А-ну бризь звідси, це взагалі то моє місце!

-Розмріявся- сказав Ніно

-Ви хоч знаєте хто мій батько!?

-Знаємо, тобі потрібно нагадувати?

-Ти як зі мною розмовляєш? Ти хоч знаєш, що він із вами зробить?

-Знаєм, і що?

-Тобто «і що»? Та він вам голови може повикручувати!

-Тоді до кого будеш лізти, як нас не буде.

-Я де раз кажу, йдіть звідси, я би до вас не зачепився, якби  тут за першою партою б не сідала сама Марінет Дюпен-Чен!!!

-Ем, а хто це?

-Ти не знаєш хто це?

-Ні.

Поль ще щось хотів нам сказати, але продзвенів дзвінок, і він сів у третій ряд.

-Добрий день, дітки, сьогодні ми починаєм новий навчальний рік. Але у нашій сім’ї поповнення. Дівчата, заходьте!

До класу зайшли двоє дівчат.
Я думав, що нічого такого не буде, думав дівчата як дівчата, але ні, я помилявся. Одна була в окулярах і навушниках, я її знав, це Аля Сезар. Відомий ді-джей. Інша була брюнеткою, з двома хвостиками заді. Її василькові  так і казали мені, щоб я в них втонув. Я ніяк не міг відвести від неї погляд.

Кінець POV Адріан

POV Марінет

-Доню, вставай! Ти ж не хочеш пропустити свій перший шкільний день!?-пролунало за дверима.

-Вже встаю!

Нарешті мій перший шкільний день. Як я довго на нього чекала. Зможу завести нових друзів. Ні, ви не подумайте що зйомки це жахливо, просто мені все ж бракує спілкування між знайомими. Мама з татом часто зайняті, проте коли в них є вільна хвилина, то ми проводимо цей час разом. Єдиним другом для мене є Аля. А Поль Буржуа, з яким я познайомилась у дитинстві, зовсім не є другом. Я знаю про його почуття до мене, і я планую, що на цих днях я розставлю всі точки над і, й він перестане до мене так ставитись, я до нього ніяких почуттів не маю. А його поведінка нікуди не годиться.

-Сніданок подано!

-Добре, я йду!
Я вже повністю готова, надіюсь лишити після себе приємні враження в класі.

«Дзвінок»

-Алло, привіт, Аль!

-Привіт, Марі! Ти вже готова?

-Я завжди готова.

-О це настрій. Ти скоро будеш?
-Так, ми вже виїжджаєм.
-Очікуватиму! До зустрічі!

-До зустрічі!

Я сіла в машину. Моїм водієм була людина, яку називали Горила. Все це через його зовнішність. Він і справді за формою був похожим на представника родини мавпячих. Але за мужнім тілом буле ніжне серце, я була для нього наче донька.

-Поїхали!

Ми під’їхали до дому Алі, і вона також сіла. Ми приїхали до школи. Як тільки ми вийшли із машини, нас зустрів мсьє Дамокл( директор цієї школи) і мадам Бюстьє( моя вчителька).
-Ходіть, ми вас проведемо.

Я і Аля пішли за ними.

Продзвенів дзвінок. На обличчі Алі не було жодного натяку на хвилювання.

Я старалась не хвилюватись, все ж для мене це було не в новинку.

-Дівчата, заходьте!

Ми обоє зайшли. Я обдивлялась кожного учня. Побачивши Поля, мене ледь не знудило. Решта дивились на мене із цікавістю, крім одного. Я відчула на собі цей погляд. Ці ізумрудні очі, це біле волосся, ця усмішка. Що це зі мною? Треба буде розповісти про свій стан Алі. Ми сіли перед цим блондином і хлопцем в окулярах.
Кінець POV Марінет