Початок ігор.

Закинувши ногу на ногу, Вілл дивився поверх свого келиха з червоним вином. То там, то тут грали відблиски від настільної лампи, від чого вино здавалося темнішим, ніж було насправді. Він упіймав себе на думці, що його життя схоже на це вино: таке ж чорне з рідкісними відблисками щастя. Він міг би усе кинути і поїхати. Забути про Ганнібала, і ці вбивства, що зводять його з розуму, влаштуватися на примітивну роботу і завести сім’ю.

Вілл підвів голову, щоб подивитися на Лектора, який терпляче чекав, коли він нарешті заговорить.

– Ти знав, що Паркер прийде до мене? — Відчуваючи, як гнів із новою силою заповнює кожну клітинку тіла, Вілл глибоко зітхнув. Він так намагався грати свою роль перед Лектором, але Сем просто раптово вибила його з рівноваги.

— Це проста ввічливість з її боку, як нової сусідки. — Чому ти так злий на неї?

— Вона винна у смерті Беверлі. — Тут же випалив Грем.

— Ти думаєш, Сем змогла б впоратися з агентом ФБР?

Звичайно Грем обмірковував це, ще сидячи в лікарні він прокручував вбивство щоразу і приходив до того, що з Паркер щось не так.

– На тілі Беверлі були сліди боротьби. Досить хаотично завдані удари, а синці на обличчі не дуже великі, це могла зробити лише жінка. А коли приходила Паркер на її обличчі теж були синці які вона намагалася сховати за макіяжем.

Ганнібал нічого не відповів, він так само дивився в очі Віллу і вдавав, що не розуміє, до чого той хилить.

— Тільки Сем Паркер настільки близька до тебе, Ганнібал, — але психіатр лише здивовано підняв брови на звинувачення і поблажливо посміхнувся.

– А як же Алана? — На це Грем ліниво посміхнувся, він доторкнувся пальцями до губ, змушуючи Лектора чекати на відповідь. Кроуфорд сліпо повірив у ці відносини після появи Міріам, але не він. Алана ідеальне прикриття, а переїзд Паркер до нього під ніс є прикриттям для Паркер.

Грем підвівся з місця і неквапом зайшов за спину до Ганнібала. Він поклав руки на спинку стільця і, нахилившись до вуха, глибоко втягнув повітря носом.

– Так, у тебе роман з Аланою Блум, – Ганнібал не ворухнувся і навіть не змінився в обличчі. – Але від тебе пахне духами Сем.

— Бачу ти достатньо вивчив предмет своєї ненависті…

— От тільки не роби вигляду, що ти нічого не знаєш!

Грем різким рухом відштовхнувся від стільця і поворушивши неслухняні кучері підійшов до вікна.

— Сем могли вбити через тебе у басейні, цього недостатньо?

– для чого?

— Щоб вибачити її. – м’ягше каже Лектор.

– Я не хотів її смерті. — Трохи зам’явшись відповів Грем і хаотично почав блукати кабінетом, а Лектор стежити за його рухами сидячи за столом. Він відклав ручку і прийняв зручнішу позу для розмови, до якої, як припускав він, підготувався заздалегідь.

— Тоді чому намагався вбити її, коли побачив біля свого дому?

— Не знаю… У той момент, я подумав, що якби тієї ночі, коли я вдерся до квартири Паркер довів би справу до кінця, то Катц була б жива… — Ганнібал коротко кивнув. Його обличчя ставало м’якшим, коли вдавалося вивести Грема на душевну розмову і як би не чинив опір своїм почуттям Вілл, йому ця дружба ставала все потрібнішою, ніж він хотів би.

– Ти в цьому впевнений?

– Тепер ні. – пирхнув Вілл і різко розвернувся у бік Лектора, який схрестивши руки нагадував лева на прайді. — У будь-якому разі вона мені брехала.

– Вілле, ти шукаєш привід довести справу до кінця? Якщо так, то необов’язково шукати його.

Грем з-під лоба дивився на Лектора, він шукав відповіді в його міміці перед тим, як щось сказати, але з ним це набагато складніше зробити, тоді як інші люди наче відкриті книги, лише треба вміти їх читати.

– Я не розумію тебе. — легкий смішок вирвався зі словами і Лектор інстинктивно посміхнувся у відповідь трохи підвівши голову. — Ти примчав її рятувати в басейн, але зараз підштовхуєш мене на вбивство?

— Я ні до чого тебе не примушую, хочу допомогти розібратися в собі.

— Слабо віриться, що якщо я все ж таки вирішу це зробити, ти не заважатимеш!

– Ні. — Ганнібал підійшов до столика в кутку кімнати, і взявши відкриту пляшку з вином, розлив його в два келихи, після чого один простягнув Грему і вивчаючи його стиснуті щелепи і ці повні ненависті очі продовжив. — Я твій друг, Вілл, і підтримаю будь-який вибір, та здається мені цим поривом ти хочешь придушити почуття які з’явилися у тебе до Паркер.
– Це кумедно. – Знову захисна ракція. Нервна посмішка та зайвий раз проводить по кучерям.
– Почуття це те, що ми не можемо контролювати. – Лектор серьозно продовжує побачивши Вілла наскрізь. – Ти ще тоді на пляжі намагався відштовхнути Сем від себе щоб захистити.
– Тоді вона ще не брехала і не вбивала.
– Ти теж. – Вілл відчував себе загнаним в кут. – як я й сказав, підтримаю любий твій вибір.

Бал.

Коли в залі погасло світло глядачі нарешті замовкли і з цікавістю дивилися на сцену. Нехитрі спецефекти змусили глядачів ахнути від подиву. Туман, зірки, полум’я та живий звук чудово допомагали поринути у фантазію та спостерігати за танцюристами, які стрибали на носках з одного кута в інший.

Напевно, я б так і просиділа підперши рукою скроню, але невгамовний Верд весь час смикав мене за руку, щоб повідомити в якому ж він захваті від вистави. Обдаровуючи його поблажливими посмішками я поглядала на Марго і Вілла, що сиділи поруч. Вони не переглядалися, лише іноді кидали косі погляди на йорзающего Верда, єдину людину в залі, яка коментувала те, що відбувається.

— Якби не балетні пачки не можна було б розрізнити дівчат від юнаків! – і беззвучний сміх із гучним ковтанням повітря.

— У дівчат плавніші рухи. — відповіла я, дивлячись на Марго. Вона закочує очі і, ледве придушив роздратування глибоко зітхає. Грем нахиляється до її вуха і щось шепоче, від чого та відразу розслабляється.

– Не згоден! Ти подивися, у хлопців груди явно більше! – І ось Марго знову натягнута як струна, а Вілл кладе свою долоню поверх її.

– Ти прочитав лібрето? — Повернувшись до сцени, питаю у Мейсона, хоча знаю відповідь.

— Ні… — він хмурить чоло і я простягаю йому відкритий буклет, де для таких, як він надрукований люмінесцентним чорнилом сюжет.

Нарешті Верд замовк і я підперши долонькою підборіддя спрямувала погляд на сцену, але насправді я спостерігала за балконом навпроти. Ганнібал у смокінгу сидів поруч із Блум, яка так і хилилася до нього. Він ніжно поцілував її руку і трохи нахилившись до неї щось розповідав. Що Марго, що Алана були в сукнях із глибоким вирізом, на тонких бретелях… яка не справедливість, а мені через Грема довелося пів міста оббігати у пошуках сукні із закритою шиєю та рукавами. Грем.

Після останньої зустрічі я вирішила триматися від нього подалі. Він знає, що я поруч, а значить стежитиме за моїми пересуваннями і коли Блум почне божеволіти він не зможе мене в цьому звинуватити. Він знатиме, що це я, але нічого не зможе вдіяти. Божевільність Блум буде помстою і для Вілла. Навіть зараз, я сиджу тут тільки заради цього. Дякую Лектору, це він підкинув ідею Мейсону запросити мене на цю прем’єру.

Верд боляче тягне мене за руку і я різко її відсмикую.

— Отже, в усьому цьому є якийсь сенс — показує вказівним пальцем на сцену, і я киваю. А потім ігнорую його і після кількох спроб розпочати розмову він заспокоюється і все ж таки починає захоплено стежити за сценою.

І знову Алана притискається до Лектора, підставляючи шию для поцілунку. Не відчуваючи і краплини ревнощів я спостерігаю за цим, поки не відчуваю пильного погляду на собі. Виявляється не я сама пропускаю балет. Грем навіть не думає приховувати, що вирячився на мене. І немає в ньому тієї ніжності, з якою він розмовляє з Блум, або з тією ж Марго. Піти б зараз, щоб по шкірі не бігали мурашки від цієї стиснутої щелепи, огрядного погляду і грубих рук, що так міцно стискали мою шию… Грем теж отримає по заслугах.

– Браво! — Мейсон підривається перший із оваціями та криками. Він біжить униз до перегородки і кричить голосніше — Браво! Браво!

Секундою пізніше до нього приєднується вся зала, хай і не так емоційно. Люди косо дивляться на нас, засуджуючи таку поведінку Верда, але він хоча б не бреше.

Одна за однією лампи запалюються, Грем ніби й не намагався убити мене поглядом, з турботою підставив Марго лікоть і вони першими покинули ложе, тоді як мені довелося чекати кілька хвилин, поки Мейсон закінчить славити артистів і оркестр.

– Це було неймовірно! Чому я раніше не відвідував балет? А тобі сподобалося?

– Так, дуже мило.

Верд здається відчував мою внутрішню напругу і тому став поводитися спокійніше. Пройшовши до головної зали він відразу клацанням пальців покликав офіціанта з шампанським. У цьому залі ми вже вдруге зустрічаємось із ним.

– щось не так? Пошкодувала що погодилася прийти зі мною? – Мейсон прямо запитує, і я посміхаюся трохи закинувши голову назад.

— Ні, не шкодую. — І це правда, мене абсолютно не турбує його неосвічена поведінка, якою він намагався привернути до себе увагу. – На роботі вимоталася. — стискаю плечима і відразу шкодую про це відчувши біль.

— Ах, забув, що ти викладач — з розумінням, починає кивати головою і піднімає свій келих — за старанних студентів.

— За нас терплячих! — усміхаюся у відповідь і випиваю пів келиха за раз. — Адже в тебе є сестра, яку я так розумію ти теж… навчаєш?

– О Дааа. — Ми вдвох спостерігаємо крізь пари, що кружляють за Марго, яка стоїть у компанії Грема, Блум і Лектора. Без брата вона поводиться більш розкуто і навіть дозволяє собі сміятися. Гірко посміхнувшись я відвертаюся від неї, щоб не згадувати ті дні, коли я була такою ж нещасною. – Вона вимагає дресирування навіть зараз.

— Не поспішай із висновками, почекай закінчення терапії Лектора.

У цей момент, Лектор прийнявши Блум за талію, прощається з гостями і залишає зал. Він вдає, що не помічає нас з Вердом. Хоча знаю, що він доглядав мене, адже його ще довелося вмовляти, щоб він підкинув ідею Верду запросити мене. Лектор довго не йшов на поступки, обгрунтовуючи тим, що Верд неврівноважений психопат і я не повинна бути поруч із ним одна.

— Ти знаєш, нещодавно я сам до нього записався на прийом. Думаючи, що він розповість, як проходять їхні сеанси, але він грубо мені відмовив. — в голосі відчувалися нотки роздратування, від чого Мейсон став схожим на зле порося в окулярах.

— Бо ти грубо намагався змусити його порушити лікарську етику. Марго нікуди не дінеться від тебе та твоїх грошей. — фиркнувши у відповідь я віддала порожній келих повз офіціанту, що проходить, і взяла новий.

– Своєю проникливістю ти пішла в батька – Мейсон сказав це, примружившись і не приховуючи посмішки. — Він бачив людей наскрізь.

– І не тільки бачив – підморгую я і Мейсон починає дивитися на мене зовсім інакше. Його погляд стає ясніше, трохи відкривши рота він посміхається з моїх слів і я відчуваю його … захоплення??!

— Та вже… З твоїми батьками минула епоха… — Він бере мою ліву долоню і кладе на свій лікоть, а потім веде подалі від людей, у кінець зали, ближче до коридорів, по яких снують тільки офіціанти.

Дорогою туди мені доводиться вітатися практично з кожною людиною. Вони шановно кивали мені і кидали косі погляди на Верда. Завтра всі про нас шепотітимуть, але це добре. Зникнуть останні плітки про нас із Ганнібалом, які час від часу прослизали серед моїх колег.

Верд хлоп’ячим рухом ворушить волосся і після плечем хлопається на стіну. Ганнібал так переживав за те, що доведеться залишити мене одну з Мейсоном, але насправді нам є про що поговорити. Адже ніхто й ніколи не зізнається, що бував у «Притулку святих покровителів», тим більше я знаю його уподобання і я точно не на першому місці.

— Зараз усі грають таких правильних — продовжую я тему. — Але ж тоді це було нормальним. Існування притулку, що вони могли прийти і купити дітей. Всі знали, що там відбувалося, і навіть поліція не втручалася, доки він не згорів і рятувальники не оприлюднили знахідки.

— Лицемірство з’явилося раніше за людство. – знизав плечима Мейсон і зробив ковток шампанського.

— Ти знаєш скільки клієнтів батьків посадили за покупки рабів? – Він махає головою з боку в бік і я продовжую – жодного. Лише з Джесіки та Габріеля зробили монстрів.

— не можу цьому не радіти… — Натякає він на свої візити і я заливисто сміюся, дивлячись на його вираз обличчя. – До речі про бізнес твоїх батьків. Ти не думала продовжити їхню справу?

Не приховуючи подиву я дивлюся на всі боки і намагаюся швидко проаналізувати питання. Звичайно ж не думала, знаючи жахи які там діялися, мені найменше хочеться піддавати цьому дітей. Та й псувати свою репутацію не хочеться.

А ось Мейсону не було чого втрачати. Про нього вже давно ходять чутки, багато хто здогадується, що він тиранить сестру та його бізнес не зовсім чистий. Дивлячись на нього, я бачу те ж бажання, що й у Габріеля — бути Богом, щоб від нього залежали життя інших людей і начхати йому на нещасних дітей.

— Це…

– Я вам не завадив? — До нас підходить Грем і я від несподіванки відкриваю рота.

— Звичайно ж ні, агенте Грем! – Мейсон не природно тягне усмішку і стає прямо. Не тільки мене застали зненацька, Верд кинув спантеличений погляд на сестру, але та була зайнята розмовою з дружиною мера.

Тиша затяглася, ми поглядали один на одного, не знаючи, що сказати. З-під лоба я поглядала на Грема не розуміючи, що відбувається, цього разу Я не горіла бажанням його бачити чи говорити. Вже набравши повітря в легені, я думала запропонувати Мейсону повернутися до інших, але Вілл мене випередив.

— Ви не проти, містере Верде, якщо я вкраду вашу пані на один танець? — Вимовляє він і мене наче б’є струмом. Серце починає шалено стукати, до щок прилила кров.

– Звичайно не проти, – Верд навіть не дивлячись на мене ляскає по плечу Вілла і той терпляче посміхається – піду провідаю сестру.

Оркестр якраз закінчував попередню мелодію і Грем простягає мені руку, трохи зам’явшись все ж таки взялася за неї і ми пішли за Вердом до решти танців. На нас дивувалися, але ввічливо залишили коментарі при собі. Ще б пак… він звинувачував мене у сприянні Лектору і ще не вибачився за це.

– У тебе знову енцефаліт? — шепочу трохи нахилившись до його вуха. Грем намагається стримати усмішку, але куточки губ все ж таки поповзли вгору.

Я хмурю брови, щось у ньому змінилося. Якщо раніше він тікав від мене, навіть не хотів дивитися, то сьогодні…

– Ні. — відповів Вілл і, поклавши праву руку на талію, закружляв у танці.

— Знай, якщо ти знову почнеш тягти свої руки до моєї шиї, я кричатиму. — Він знову посміхається, дивиться у вічі і вже не намагається приховати емоцій. Я нервово ковтаю слину і роблю глибокий наляканий вдих, коли він притягує мене ближче до себе і його хватка на талії стає кам’яною. Такою самою як у його будинку.

— Ти боїшся мене — він не питає, а стверджує, і я невдоволено стискаю губи.

– НЕ льсти собі! — Не хочу, щоб він знав, що мене налякав.

Випадково зауважую Вердов. Марго з непроникним обличчям не спускає очей з Грема, а Мейсон тим часом з усмішкою їй щось розповідає і бере напевно вже п’ятий келих із шампанським.

– Навіщо ти запросив мене на танець? – Серйозно питаю, а у відповідь лише ця мила усмішка Вілла від якої раніше я могла розтанути, але зараз вона не несе нічого доброго.

– А навіщо ти погодилася?

Довго мовчу, і подумки хвалю себе за те, що жоден м’яз не здригнувся на обличчі. Він затіяв якусь гру і поки що я не знаю правил.

– Думала ти хочеш поговорити. Може ВИБАЧИТИСЬ?

— Хіба ж ми з тобою не все обговорили? — Коли всі чоловіки відпускають своїх партнерок, що прокрутити їх. Грем не відпускає мене, і ми далі вальсуємо по залі. — Ми чудово зрозуміли одне одного, Сем.

— Щось я не впевнена в цьому.

– Як тобі новий будиночок? – Він різко переводить тему, Так само різко як розкручує мене і ловить у свої обійми

— Чудово, тихо та затишно.

Музика починає стихати, я натягнуто усміхаюся Грему і він усміхається у відповідь.

— Отже, тобі подобається жити поруч із вбивцею та психопатом?

Я хотіла запитати, що за нісенітниці він несе, але як тільки музика затихла, він кидає мене одну в центрі зали і повертається до Марго. Здається, правила гри починають вимальовуватися.

Того ж вечора.

Алана Блум з другого разу влучає ключем у замкову щілину. Немов дівчисько вона щаслива озирається на машину Лектора, що їде, і заздрить сама собі. Хто б міг подумати, що саме їй пощастить підступитися до серця Ганнібала.

Вона включає світло в коридорі і ліниво стягує пальта з себе. Іде у ванну, щоб вмитися і побачивши своє відображення у дзеркалі ззадоволено посміхається. І як вона могла витрачати стільки часу на своїх колишніх і навіть не думала звернути увагу на свого викладача! Алана торкнулася губ згадуючи поцілунки і відразу засмутилася, що відмовилася поїхати до Лектора. Але треба хоч іноді ночувати вдома.

Він, як завжди, дбайливо знайшов причину залишити прем’єру, точніше вечірку після неї знаючи, який важкий день був у Алани. І як Кроуфорд може сумніватися в ньому? А Вілл звинувачувати у цих жахливих вбивствах. Блум навіть уявити не може, щоб такий денді як Лектор обробляв людей немов м’ясник. Це зовсім з ним не в’яжеться. Знав би Джек наскільки у Ганнібала ніжні руки, давно б дав йому спокій.

Блум ставить зубну щітку в склянку і вже збирається йти до спальні, але в будинку зникає світло. Вона лається собі під ніс і натягнувши махровий халат без ентузіазму хоче вийти на вулицю до генератора. Скоріше б вони з’їхалися і такі проблеми пройшлось вирішувати не їй.

Підсвічуючи сходи Алана починає акуратно спускатися сходами. Вже майже в самому низу вона піднімає голову і скрикує від жаху, робить крок назад і оступившись падає. Телефон випадає з рук і з гуркотом стрибає з однієї сходинки на іншу, поки не виявляється біля ніг темного силуету. Блум голосно дихає і боїться ворухнутися, людина, що стоїть перед нею, дивиться під ноги і потім робить крок до Алани і та ще раз, скрикнувши, починає дертися вгору, навіть не спробувавши розібратися хто перед нею. З неї вириваються схлипи, вона дряпає коліна, ламає нігті хапаючись за верхні сходи і зрештою піднімається на ноги і біжить до спальні, де зачиняє двері на замок. Алана задкує назад до вікна коли ручка дверей смикається вгору-вниз, але потім все затихає. Незнайомець йде вниз і завмерши Алана прислухається до того, що відбувається внизу. Він ходить по нижньому поверху, включає воду і відразу вимикає, а потім вибігає з будинку грюкнувши дверима.

Ще кілька хвилин вона боїться поворухнутися, її трясе, серце шалено б’ється, але взявши себе в руки вона обертається до вікна і зовсім трохи відсуває штори в надії побачити непроханого гостя.

— О боже… — Алана прикриває рота рукою. Волосся стає дибки, і страх стає майже відчутним. Цієї миті вона починає вірити і в бога і диявола, бо не знає як пояснити живу Ебігейл Хобс під своїми вікнами.

Від автора: Якщо ви бачили цей фанфік на орковському сайті то да, це я публіковала, та з рештою з’явився час перекласти. Так само я поступлю ще з другим фанфіком який набрав не меньше лайків по “Дивергенту”, та пізніше. Тепер перенесши сюди всі глави, там я його видаляю. Продовження буде і не меньш цікавим.