Початок чогось

5 червня 1973 року

– Дівчата, ви не бачили мій блокнот? Там повинна бути записана інструкція до гламурних чарів, про які я вам казала, – Мері бігала по кімнаті, де завжди панував безлад у період екзаменів, бо хто має енергію на прибирання, після того як ти щойно вивчив назви всіх видів жаб’ячих лапок, що можуть входити до складу настійок?

– Не мелькоти перед очима. Для цього мені вистачає Поттера на тренуваннях. Туди-сюди, туди-сюди, – Марлен саме прикріпляла на стіну листок із рисунками помахів чарівною паличкою при заклинанні “Еванеско”.

– Я не можу не мелькотіти, мені потрібен цей блокнот.

– Тобі він справді так подобається? – запитала Лілі і, звісно, мова йшла не про блокнот.

Мері збиралася на прогулянку з четвертокурсником із Гапелпафу. Вона ніколи надто не переживала за додаткові наведення краси, але це лише тому що вона завжди збиралася й одягалася дуже ретельно, через це їй рідко потрібно було щось кардинально змінювати, чи додавати, а зараз дівчина метушилася так як ніколи. Гапелпафець дійсно був дуже милим і завжди вітався з Лілі на коридорах замку, хоча вони ні разу сильно не розмовляли, проте раніше перед прогулянками Макдональд у своїй зовнішності не сумнівалася. Почувши запитання подруги, Мері раптом завмерла:

– Я не знаю.

– Що значить, ти не знаєш? – приєдналася до обговорення Марлен.

Мері присіла на ліжко.

– Як це пояснити, я також не знаю. Мені подобається з ним розмовляти і він справді слухає мене. Розумієте, вони всі не часто сприймають мене серйозно і це нормально. Я сама їх так не сприймаю і якби я хотіла іншого ставлення, то поводилася б як… наприклад, як ти, Лілі. Просто це приємно, знаєте. Приємно бути з ним, але мої почуття… та я сама їх не розумію. Я не знаю, чи взагалі спроможна на щось більше, ніж просто кілька прогулянок.

– Так стоп-стоп-стоп, я не була готова до такого різкого переходу до серйозної розмови, – Марлен потягнулася до програвача та припідняла голку, щоб зупинити музику, що різко стала не в тему.

Руда дівчинка поглянула на Мері з дуже серйозним виразом обличчя (приклад того про що щойно говорила Макдональд).

– Мері, нам лише по 14. Попереду ще все життя, увесь світ. Ти не можеш такого казати й ставити хрест на своїх почуттях. Можливо, ти ще просто не зустріла правильно людину. Або зустріла, але поки цього не знаєш.

Мері мовчала кілька секунд і просто дивилася на Лілі. Здавалося, вона хотіла сказати щось важливе, але врешті лише лукаво всміхнулася та підхопилася з місця.

– Або я просто занадто прекрасна для цих жалюгідних чоловіків, тому мені не змогли створити споріднену душу.

– Або так, – підіграла подрузі Лілі, бо стало очевидно, що та не хоче продовжувати цю розмову.

14 вересня 1976 року

– Поттере, що тобі було не зрозуміло в минулі кілька разів, коли я сказала тобі відвалити.

– Ну Еванс, благаю. Нам дуже-дуже потрібен цей пароль.

– Я не розумію, ти справді такий дурний, чи тільки прикидаєшся? Ти думаєш, що я коли-небуть дала б тобі пароль від ванної для дівчат-старост?

– Коли ти так говориш, то я виглядаю наче якийсь збоченець. Я ж не збираюся ні за ким підглядати, це лише для розіграшу.

– Ооо, то це має все змінювати? Гаразд, уявимо, що за якихось небачених обставин я даю тобі цей пароль. Тобі не здається, що, коли ви з друзями використаєте ванну для своїх замислів, які б вони не були, усі можуть дізнатися, хто це зробив і якщо мислити логічно, чого ти, очевидно, зробити не можеш, виникає зв’язок між тобою і мною, тобто старостою, яка могла викрити тобі пароль. Дуже дякую, що ти хочеш, щоб у мене разом із вами з’явилися проблеми.

Із кожним словом ентузіазм Джеймса згасав усе більше й більше.

– Так, я не подумав. Ти маєш рацію, пробач. Ми вигадаємо щось інше.

– Це мене дуже втішає.

Лілі сиділа у своєму улюбленому кріслі перед каміном у вітальні факультету. Коли Джеймс із задумливим виглядом розвернувся і пішов в інший кінець кімнати до решти хлопців, вона почула, як Пітер недостатньо тихо сказав:

– Гей, вона принаймні сказала, що між вами виникає зв’язок.

Лілі закотила очі. Залицяння Джеймса до неї ні для кого не були секретом, але дівчина ніколи не любила, коли хтось про них згадував. Вона не ненавиділа його, ні. Вона взагалі не думала, що Поттер спроможний викликати в когось ненависть. Нуу, хіба в Северуса, але це окрема тема. Ґрифіндорка просто не розуміла, для чого він поводиться таким чином. Постійно хоче бути в центрі уваги і навіть не приховує цього. Чи це більше нікого не бентежить? Те як він спеціально розкуйовджує вже неслухняне волосся, коли хоче виглядати круто. Багато дівчат від цього мліють, але все, що робить Джеймс, створене на показ, що з цього справжнє? Ще й ці дурнуваті пранки. Звісно, Ремус також брав у них активну участь, хоча багато хто забував про це, бо він здавався таким порядним. Можливо, саме через це хлопець і був найрозумнішим (на думку загальності) із мародерів, як ці четверо називали себе, що, як вважала Лілі, інколи говорило саме за себе. Саме через компанію її новоспеченого колеги-старости вони не так багато спілкувалися аж до четвертого курсу.

31 жовтня 1974 року

Усім, чим Лілі займалася на вечірці до Геловіну, було підпирання стіни і попивання пуншу, який був зачаклований так, щоб туди не підлили ніякий алкоголь. Мері мала абсолютно інші справи, адже це саме був період тих двотижневих стосунків між нею і Сіріусом. У костюмі фейрі із загостреними вушками вона саме танцювала з Блеком у самому центрі натовпу. Здавалося, вони забирають на себе майже все сяйво, що було створене для атмосфери та освітлення Великої зали.  Обоє були ледь чи не найбажанішими людьми для походу на побачення поміж середніх курсів, а тепер вони ходили на такі побачення лише одне з одним і це приковувало увагу учнів. Лілі спостерігала за цими двома, чим не надто відрізнялася від інших учасників святкування, що не були фанатами танців.

– Вони виглядають щасливими, – пролунав поруч чийсь голос.

Лілі обернулася й побачила Ремуса, що був убраний у квідичну форму ґрифіндорської команди.

– Ремусе, не сприймай це як образу, але дивний у тебе костюм.

– Знаю. Це була не моя ідея: програв у одній суперечці і Джеймс вирішив, що буде дуже кумедно, якщо я так з’явлюся на вечірці. У мене і мітла була, але я її вже здихався.

Лілі зі здивуванням зрозуміла, що всміхається. Зі здивуванням, бо, по-перше, настрій у неї був не найкращий, а по-друге, вона рідко вважала смішним те, що вигадував Джеймс Поттер, але Ремус у формі – це щось, адже всі знають, що він єдиний із четвірки, що не є фанатом цього спорту. Дівчині навіть пригадалося, що він був останнім, кому піддалася мітла на уроках польотів, які проходили в перший рік навчання. Ґрифіндорка лише тепер відповіла на першу фразу хлопця:

– Так, думаю, вони справді щасливі. Мері на це заслужила.

– Як і Сіріус, – трохи агресивно відповів Ремус.

– Я й не мала на увазі, що він ні. Просто хіба я можу робити якісь заяви, якщо недостатньо добре його знаю? – почала захищатися Лілі.

– Тоді просто повір мені.

Вони замовчали, але жоден не відходив та не покидав їхнє важливе заняття по підпиранню стіни, бо раптом би вона впала. Це старий замок. Нарешті Ремус спитав:

– Ти вибирала костюм із посилом на 19 століття?

– Так, – Лілі вирішила, що не хоче придумувати щось надзвичайне і скористалася нагодою вбрати щось із такої романтичної доби. Тому вона зупинилася на простій зеленій сукні та віночку, який був зачаклований так, щоб квіти довго не в’янули.

– Це тому що ти читаєш багато класики того часу? – знову поставив запитання хлопець.

– Так, – зі здивуванням промовила ґрифіндорка, – не думала, що ти б таке помітив.

– Чому? Мені здається, ти не раз могла мене бачити в бібліотеці, або просто з книжками. То чого ж я не міг такого помітити?

– Я не про твоє ставлення до літератури, а про те що ми ніколи не спілкувалися.

– Що ж, я не сліпий, особливо коли це стосується хорошої книги.

– Ще трохи і я вирішу, що ти за допомогою розмови про читання підлещуєшся до мене по замовленню Поттера.

– То це ти такої думки про мене? – гарний настрій Ремуса раптом зник і, здається, він збирався піти, але Лілі швидко промовила:

– Ні, я просто подумала, що ти програв ще якусь суперечку і… ні, брешу. Пробач, я справді на якусь мить вирішила, що так і є. Мені вже соромно за це, тож, будь ласка, не треба ображатися.

– Гаразд, проїхали.

Вони ще трохи помовчали й Ремус знову став тим, хто порушив тишу.

– Між  іншим, Джеймс би ніколи так не вчинив. Не став би використовувати мене, щоб дістатися до тебе.

Лілі лишила це без коментарів і замість цього сказала:

– Може ти хочеш піти звідси? У мене вже починає боліти голова від музики та й дихати нема чим. У мене лишилося кілька пляшок маслопива, – дівчина сама здивувалася своїй пропозиції, але слова назад забирати не хотіла.

Хвильку подумавши, Ремус усміхнувся і легенько кивнув. Сіріус Блек, що пішов узяти чогось попити собі і своїй парі, не повірив власним очам, коли побачив, як його друг та руда дівчина разом покидають Залу.