Початок кінця

Від лиця Сатани

Після нашого веселого часопроведення, я одразу перемістився в пекло, якщо бути точним, то у свій замок. Коли я зайшов в спальню то там вже був Вельзевул. Він, розніжившись, лежав на ліжку.

– Якщо чесно, я в шоці Люцию,- сказав Вельзевул посміхаючись.

– Заткнись, ще раз мене так назвеш,- розлючено сказав я.

– І що?

Я підійшов до нього, сів на нього зверху і стиснув його шию

– Ох, Люциферу, ти ж знаєш мене це збуджує,- сказав він і його руки потягнулись до моїх грудей.

Я вдарив Вельзевула по руках і встав з нього.

– Ти огидний — кинув йому я.

– Пам’ятаю, коли ти прийшов сюди скинутий, знедолений. Ти був таким жалюгідним. Наша грішна шістка прихистила тебе. Дала тобі все що ти маєш зараз, — Вельзевул встав і підійшов до мене. – Ти ніщо і був би ніким якби не ми самозакоханий вилупок.

Я схопив його за комір сорочки й закричав йому в лице:

– Що ти сказав?! Ти заздрісне лайно. Ти просто заздриш мені, що я сильніше ніж ти, мені все дається легко, я гарніший, на мене всі чіпляються і ти знову програв вилупок. Я трахнув того чортового Ісуса, хоча ти це й так знаєш ти ж слідкував за мною, Гавриїл!

– Зарозумілий мудак, я виконаю свою частину угоди, але я не забуду цього, – прошипів Вельзевул і пішов геть, гучно грюкнувши дверима.

Я стукнув кулаком по стіні, на ній розповзлись тріщини, які нагадували павутину.

Від лиця Ісуса

Я ввійшов до своєї кімнати й тільки тут мене накрило розуміння що тільки що відбулось.

– Що я наробив? Батько ніколи не пробачить мені. Що мені робити? Мене ж скинуть якщо я скажу їм.

В цей момент в кімнату постукав Авраам:

– Можна?

Хоч в той момент мені й не хотілось нікого бачити, але Авраам завжди був такий приязний до мене що на Землі, що тут тож я впустив його.

– Ти щось хотів?

– Тебе шукає твій батько.

– Добре я зараз йду.

Поки я йшов до батька з мене зійшло сім потів, я був впевнений що він все знає.

– Ти вже тут я якраз тебе шукав, хотів обговорити з тобою деталі моєї тимчасової відставки, — сказав батько

– Що?- спитав я.

– Я вже втомився мільйони років на цьому посту, я думаю я заслуговую трішки відпочити, тож ти тимчасово заміниш мене ненадовго думаю років на 1000.

– Добре батьку.

– От і добре, можеш йти.

Я був у розпачі, я не знав що мені робити не знаю як, але я забрів у сад. Я блукав поміж безмежними рядами незнаних нікому квітів мій погляд несподівано впав на дивну квітку, як дивна квітка була звичайна червона гузманія, щось наче тягнуло мене до неї, я не втримався, зірвав її та сховав між тканин у туніці, проніс її до кімнати. Дивно, але коли квітка була при мені я відчував спокій так неначе всі мої проблеми зникли та сонливість наказувала на мене.

Тож я закрив очі та поринув у сон. Дуже дивний сон. Я йшов по хмарах, з усіх боків мене оточувало нечувано синє небо, аж ось я побачив когось в далечині. Я побіг їй чи йому на зустріч. Я побачив там Люция.

– Ось ми й знову зустрілися, солоденький, — привітався він.

– Вибач, що?

– Ти завжди такий дурний чи тільки зі мною?

– Що ти тут взагалі робиш?

– А у вас в раю таке не використовують? Це квітка дозволяє душам з’єднуватись у вісні, раніше це використовувалась у війнах між пеклом і раєм, але зараз різні збоченці використовують їх для задоволення своїх хворих фантазій.

– Що значить у вас в раю?

– Так ти не допетрав?

Люций засміявся і клацнув пальцями повністю змінюючи свій вигляд: з блондина його волосся стало чорним, крила стали темно-бурого кольору нагадуючи колір крові, також на його волоссі з’явились невеликі чорні роги.

– Ти демон? – спитав я ошелешено.

– Якщо бути точним, Я Люцифер, один з семи смертних гріхів і скоро я стану повелителем пекла, ти мені в цьому допоміг.

Світ почав звужатися до однієї точки.В моїй голові крутились думки, тобто я не лише зайнявся сексом з чоловіком, зрадивши всі принципи раю, так ще й з повелителем демонів. Я навіть не міг уявити покарання за все це. Як я міг це допустити? Як я дозволив йому обманути себе?

– Ні цей вираз обличчя мені не подобається, поглянь на мене,- промовивши це він поклав руку мені на плече.

Мій погляд впав на нього, якщо бути точним я поглянув в його очі, його глибокі сірі очі, дехто може назвати їх нецікавим, негарними, холодними, але для мене ці оці були найпрекраснішими в них відображалась зверхність, жалість і ще щось щось що я не міг збагнути.

В той момент я був такий спокійний, мене нічого не турбувало, я неначе все забув. В той момент він поцілував мене, на відміну від першого поцілунку, цей був легкий і ніжний, невагомим.

І я прокинувся… з відчуттям його поцілунку на моїх губах. Я торкнувся до них рукою. А квітка в моїй руці перетворилась на попіл і вилетіла в вікно наче її й не було.