Фанфіки українською мовою

    – Сходимо якось ще туди? – усміхнувся Женя, заходячи в ліфт за своїм другом.

    – Угу, – натискаючи на кнопку “7”, відповів Спартак.

    Після лекції Янович потягнув Спартака в драмтеатр на виставу, яку порекомендував його помічник. Ще й купив для нього квитки. «Ромео і Джульєтта» –  прочитав Спартак на афіші і усміхнувся. Женя лиш розвів руками, мов «я тут ні до чого».

    Вистава була занадто довга і не надто цікава. Спартак почав засинати. Почувши дзвіночок, який сповіщав про закінчення, психотерапевт повільно піднявся з місця. Янович, у захваті від вистави, всю дорогу до дому Спартака ділився враженнями. Молодший мовчки слухав свого товариша, час від часу киваючи головою. Все, чого йому зараз хотілось – це чим швидше дістатись додому і грати на приставці з Женькою.

    На табло уже засвітилась цифра 4. Ще трішки і Спартак порине у світ улюбленої гри.

    Раптом ліфт зупинився. Світло замиготіло кілька разів.

    – Трясця, – вилаявся Янович.

    Ліфт затрусило і світло зникло. Женя навпомацки почав шукати кнопку виклику диспетчера. Але та, як на зло, не працювала. Однак це не зупинило хлопця. Він продовжував настирливо тиснути на кнопку. Ще раз вилаявшись, Янович стукнув кулаком об стінку, про що відразу ж пожалкував – ліфт сильніше затрусило. Зойкнувши, хлопець зробив крок назад і ледь не впав на Спартака, який за весь цей час не проронив жодного слова.

    – Вибач, – Женя вже збирався відійти в іншу сторону, як Спартак схопив його за руку.

    У голові паморочилось. Серце шалено билось. Відчуття, ніби він задихається. Спартак не розумів, що з ним відбувається. Чому його тіло так дивно реагує на цю ситуацію. Він був не з лякливих. Навіть сирени його так не лякали. Лише дратували.

    Суббота намагався сконцентруватись на своєму диханні і рахувати до п’яти.

    Раз… два… три… три… три… Дідько.

    Поки Женя боровся з кнопкою, він прижався до стінки, щоб не впасти. Лише коли той підійшов ближче, Спартак міг схопитися за нього, як за рятівне коло.

    – Женька… можеш… – Спартак ледве вимовив кожне слово.

    – Що… що таке, Спартачок? – схвильовано запитав актор, почувши слабкий голос свого друга.

    Раптово з’явилось світло. Женя побачив перелякане обличчя Спартака. Холодний піт стікав по обличчю психотерапевта. Його дихання було нерівним. Від різкого світла молодший заплющив очі, намагаючись знову сконцентруватись на диханні, пошепки рахуючи до п’яти.

    – Що з тобою? – Женя міцно схопив Спартака, не даючи тому впасти, бо той вже почав повільно сповзати по стінці. – Тихо… чшш… Я тримаю тебе, сонечко. Чуєш, Спартачок? Я тримаю.

    Погляд Євгена бігав по обличчю Спартака. Невже, у нього… панічна атака? Женя намагався згадати усі поради, які йому розповідав колись сам Спартак, як допомогти людям з панічною атакою. Чомусь у потрібний момент усі знання кудись випарувалися.

    «Ефект Яновича», актор пригадав жарт з подкасту зовсім у не відповідний момент.

    – Концентрація, – в голос вимовив Янович, пригадавши одну з порад, – Спартачок, подивись мені в очі. Будь ласка. Сконцентруй свою увагу на них і слухай мій голос.

    Повільно розплющивши очі, Спартак намагався сфокусувати свій погляд на очах Жені. Перед очима трішки плило.

    – Усе добре. Ти – не вмираєш! Чуєш? Усе добре, – лагідно промовляв Женя, погладжуючи однією рукою спину, – дихай глибоко, – старший зробив глибокий вдих і Спартак повторив за ним.

    Після кількох вдихів та видихів здавалось, ніби дихання Спартака нормалізувалось. Женя задоволено посміхнувся, але не припиняв погладжувати його спину.

    Ліфт раптово струсило, від чого Спартак перелякано зойкнув. Дихання знову збилось. Від яскравого світла почало нудити і він заплющив очі.

    – Трясця, – Женя важко видихнув. Треба було цьому клятому ліфту порухатись. У нього вже майже вийшло заспокоїти Спартака.

    Ліфт ще кілька разів зі скрипом зрушився. Психотерапевту здавалось, що от-от, і він зірветься з тросів.

    Суббота вже ледве тримався на ногах. Янович вже не міг втримати його вагу, тому прижав собою до стінки, аби той не впав. Потрібно було швидко придумати спосіб відвернути увагу молодшого від цієї клятої машини.

    Можливо…

    Женя стряснув головою. Ні. Цей варіант навряд чи допоможе. Але Спартак уже був ледь притомний. Якщо цей клятий ліфт ще зробить якийсь рух, то Спартак точно зомліє. Дивлячись на свого товариша, Янович відкинув свої упередження. Він різко схопив обома руками обличчя Спартака і, облизавши свої губи, торкнувся губ свого друга. Повільно цілуючи, легенько погладжував пальцем щоку Спартака.

    Це допомога! Порятунок! Його друг вважає, що помирає, а він лише рятує його! Поцілунок задля порятунку!

    Заплющивши очі, він нахилив голову в сторону, поглиблюючи поцілунок. Спартак видав тихий стогін у губи, міцно обіймаючи Женю за талію.

    – Там хтось є? – почувся незнайомий голос.

    Женя, розплющивши очі, різко відскочив від Спартака.

    -Т-так… – важко дихаючи і не відриваючи погляд від Спартака, вимовив почервонілий Женя. – Так, ми тут.

    Двері ліфта зі скрипом відчинились. Женя поспіхом вибіг назовні. Нарешті. Свобода. Вони вільні.

    – Емм, ваш друг… – чоловік вказав пальцем в сторону кабіни.

    Спартак продовжував стояти, спершись об стінку, з широко розплющеними очима. Женя, схопивши його за руку, потягнув за собою. Подякувавши чоловікам за допомогу, вони піднялись сходами на поверх Спартака.

    Зупинившись біля дверей своєї квартири, Спартак висмикнув свою руку і потягнувся в кишеню за ключем. Рука трохи тремтіла. Відчинивши двері, Суббота влетів всередину. Зайшовши на кухню, він налив склянку води і залпом випив всю.

    – Тобі краще? – стурбовано запитав Янович, зайшовши слідом.

    Спартак, важко дихаючи, сперся об стіл. Він в’яло похитав головою. Слабкість ще не пройшла. Голова ще трохи боліла, але він міг вже ясніше мислити.

    – Можливо, мені варто піти? – ніяково заговорив старший, – Тобі слід відпочити.

    Спартак повільно розвернувся та підійшов до Жені. Янович стояв, затамувавши подих.

    – Залишся… будь ласка, – хриплим голосом, почервонівши, промовив Суббота, хапаючись за рукав куртки Яновича, – мені стане краще, якщо ти побудеш поруч. І ще… дякую тобі за… допомогу.

     

    4 Коментаря

    1. Mar 16, '23 at 22:21

      Це так…так…мило
      Хочеться продовження цієї чудової історії🤩

       
    2. Mar 11, '23 at 15:44

      Боже, це дуже мило, просто ваааа
      , сиджу посмі
      аюся від ву
      а до ву
      а) Дякую, за таку дивовижну роботу🥺💕

       
    3. Mar 10, '23 at 21:14

      оуууу, як миленько)

       
    4. Mar 10, '23 at 21:06

      Чому тут немає 1000 коментарів? Це прекрасно!