Похорон

Наступного дня лив дощ. Чималий натовп магів і відьом, прикриваючись начаклованими парасольками і водовідштовхувальними чарами зібрався о 2 годині після полудня на Вест-Норвудському цвинтарі, щоб провести в останню путь Лору Браун. Маґли свято вірили, що на цьому старовинному кладовищі вже давно не здійснюються поховання, і щоб не підривати їхню віру, на всіх маґлівських працівників цвинтаря був накладений Конфундус.

Гаррі трохи затримався в Аврораті, від ранку на пару з Бел проводячи допити величезного сімейства нащадків Деверіла, всі з яких, до речі, підтвердили свою непричетність, тому зараз стояв позаду усього натовпу, звідки йому було добре видно численних родичів, друзів і просто знайомих загиблої цілительки. Були тут знайомі обличчя з лікарні Святого Мунґо: попрощатися з колегою прийшли всі починаючи її помічницею Патрицією і закінчуючи головною цілителькою мадам Тікі; і зі школи: сестри Патіл прийшли підтримати Лаванду. Гаррі навіть неочікувано помітив деяких колишніх пацієнтів Лори Браун, як от Ґілдероя Локарта, трохи погладшавшого, з неідеальною зачіскою і в темно-сірій мантії, але з цілком осмисленим і дуже зажуреним поглядом. Гаррі ковзнув поглядом далі по натовпу і помітив поодаль від себе сім’ю Лонґботомів. Попереду стояла Авґуста у гостроверхому чорному замислуватому капелюсі, а позаду, що не могло не здивувати, Невіл і Анна (яка фактично ще не була Лонґботом) обіймали за плечі Френка й Алісу і тримали над ним палички, як парасольки. Гаррі не бачив Невілових батьків 8 років, але ні з ким би їх не сплутав. Передчасно постарілі, вони стояли зсутулившись і тримаючись за руки. У Френка додалось залисин, а відросле до плечей волосся Аліси було дбайливо заплетене у дві рідкі косички, з якими вона здалеку скидалася б на худесеньку сором’язливу дівчинку-підлітка, якби не сивина.

Гаррі став пробиратися до них, оминаючи натовп і кам’яні надгробки.

– Здрастуйте, – привітався він, підійшовши зовсім близько.

– Привіт, – відповіли Невіл з Анною.

– Джеймс… – ошелешено розкрив рота Френк.

– Ні, любий, – озирнулася його мати, – знайомся, це Гаррі, син Джеймса і Лілі.

– Точно, Невіл розказував про тебе, – хриплим голосом відповів Френк. Погляд його широко розплющених очей на кілька секунд уважно сфокусувався на Гаррі, а потім розплився, ніби він в цей момент поринув десь геть далеко від дійсності.

Потім Гаррі перевів погляд на Алісу і побачив, що та, схиливши голову, беззвучно плаче.

– Френк з Алісою захотіли попрощатися з цілителькою, – сказала Авґуста. – Вона їм так допомогла. Тепер їхнім лікуванням займатиметься цілителька Віґґінс. Вона була не проти, щоб ми супроводили їх на похорон. Тим паче, що ми вже кілька разів забирали їх на день-два додому. Та й сама мадам Віґґінс теж тут, допоможе, раптом що, – Авґуста махнула рукою в сторону, де поміж іншими цілителями стояла повненька темношкіра Вінті Віґґінс.

Раптово, за чиїмось сигналом, шум серед люду стих, і всі почули посилений Сонорусом голос розпорядника:

– Сьогодні ми прощаємося з люблячою дочкою, дружиною і матір’ю, хорошою подругою, талановитою цілителькою, веселою, доброю, щирою людиною Лорою Браун. Вона пішла від нас неочікувано і зарано, ніхто не встиг попрощатися з нею як слід, перш ніж її забрала чиясь чорна магія. Та насправді ми ніколи не встигаємо прощатися так, як хотілося б. Щоразу кажучи комусь «бувай» ми сподіваємося побачитися знову завтра, і через тиждень, і через багато років. Щоразу кажучи комусь «до зустрічі» ми плануємо наступного разу обов’язково сказати «я тебе люблю», або «я ціную нашу дружбу», або «я тобі вдячний», або ще багато важливих слів, які залишаються несказаними. Сьогодні ми кажемо тут, стоячи перед родинним склепом сім’ї Браун ці слова для Лори і сподіваємося побачитися знову там, де над нами вже не буде владна смерть. Запаліть свої палички, не бійтесь намочити голови – це небо сьогодні оплакує нашу втрату.

Усі навколо зняли протидощові чари й послали у похмуре грозове небо десятки Лумосів. Світла домовина із тілом цілительки піднялася в повітря, проплила поміж найближчими до склепу людьми, пройшла крізь сіру стіну самого склепу і назавжди зникла з-перед очей.

Дощ продовжував іти, і серед його по-осінньому холодних потоків не було видно, як Гаррі також пустив сльозу за цією невинною жінкою, яку, як він сам був переконаний, мав би захистити.

Люди почали розходитися, дехто апарував просто із крадовища. Лонґботоми, попрощавшись із Гаррі, скористалися летиключем. Гаррі, так і не наважившись підійти до містера Брауна й Лаванди і ще раз висловити свої співчуття (йому й так доведеться ще не раз поглянути їм в очі, відповідаючи як проходить розслідування вбивства найдорожчої для них людини), теж попрямував до виходу з кладовища.

На півдорозі його окликнули, і він, миттєво впізнавши голос директорки Макґонеґел, зупинився й обернувся. Макґонеґел у довгій чорній мантії і такому ж чорному капелюсі як могла швидко наздоганяла його.

– Гаррі, я ледь вдруге за сьогодні не розминулася з тобою, – перевівши подих, сказала директорка.

– Перепрошую, я не помітив Вас у натовпі. Ви ж також прийшли попрощатися.

– Так. Лора колись була однією з найталановитіших моїх учениць. Але спішила до тебе з іншого приводу. Я сьогодні була в Аврораті, там ми з тобою і розминулися перший раз, повідомляла про зникнення професора Барнета. Зранку він не з’явився на уроки.

– Що саме трапилося?

– В п’ятницю ввечері він вийшов із Гоґвортсу. Біля виходу, як я потім дізналася, його перестрів професор Слизоріг. Барнет сказав Слизорогу, що йде прогулятися у Гоґсмід. Потім була вся ця катавасія з арештом професорки Айві. На вихідних я шукала їй заміну і якось не надто переймалася відсутністю професора Барнета. Тим паче, я не раз помічала, що в нього були, а може й досі є до Софі якісь почуття. Тож я подумала, що він міг кинутися за нею Лондон, в Аврорат. Але сьогодні зранку професорка Айві повернулася у Гоґвортс, а він – ні. У Гоґсміді його в п’ятницю ніхто так і не бачив. Сова з моїм листом для нього повернулася із запакованим конвертом. В Аврораті ж його теж не було?

– Не було. Ви правильно зробили, що відразу заявили про зникнення. Не спроста це все. Хто з аврорів прибув у Гоґвортс для розслідування?

– Стебінс і Фосет. А ще я помітила на території Гоґвортсу як мінімум двох, як я підозрюю, аврорів у мантіях-невидимках. І вони прибули до моєї заяви про зникнення. Нічого не хочеш пояснити?

– Знімаю капелюха перед Вашою спостережливістю. Це Кресвели зі стажерами наглядають за міс Айві. Деякі підозри щодо неї досі залишаються. Вона або допомагає вбивці місіс Браун, або її підставили. В будь-якому разі аврори не завадять. Я мав Вас вчора попередити про це, але схоже, ми з Мелфоєм перебрали, і я забув надіслати листа.

– З Мелфоєм? – перепитала Макґонеґел.

– Так, довга історія. Я Вас попрошу повідомляти Кресвелам або напряму мені, якщо помітите щось підозріле стосовно міс Айві.

Повернувшись в Аврорат Гаррі викликав до себе Стенлі Стебінса і Сандру Фосет. Парочка (у всіх сенсах цього слова, адже вони вже котрий рік то розходилися, то знову починали зустрічатися) доповіла, що зниклий Дірк Барнет вийшов у п’ятницю за межі антиапараційного куполу Гоґвортсу й апарував у невідомому напрямку. Будь-які спроби його пошуку не принесли результату. Це було поганою новиною. І надто вже скидалося на зникнення цілительки Браун. Тим більше, що все відбулося в один і той же вечір. Проте, на щастя, тіла аврори наразі також не знайшли. Це давало певну надію.

Об’єктивних підстав для об’єднання справ про зникнення професора Барнета і вбивства цілительки поки що було недостатньо. Тому пошуки Дірка Барнета було вирішено й надалі залишити Сектору кримінальних розслідувань. А Гаррі на пару з Кеті Бел продовжували допити усіх, чиї предки володіли Бузиновою паличкою.

За три наступних тижні вони провели декілька сотень допитів, в тому числі, підключивши до співпраці іноземні Аврорати, допитували у Франції нащадків Локсія Карденаля, в Італії – нащадків Аркуса і Лівія Ліппі, у Греції – нащадків Годелота і Гереварда Васілакісів, у Штатах і Канаді – нащадків Егберта Егоїста. Гаррі був радий, що у магів, на відміну від маґлів, чарівним чином записуються і віками зберігаються в архівах родинні дерева. Інакше їм ніколи би не вдалося відшукати всіх цих людей. Але разом з тим Гаррін мозок вже кипів від кількості людей, свідчень, а ще від того, що вся багатотижнева робота була марною – ні однин з допитаних чарівників і навіть зрідка сквібів не виявився їхнім підозрюваним.

Не було нових підозр і щодо Софі Айві. Та весь час проводила у Гоґвортсі, нікуди не відлучалася, якщо не враховувати прогулянок з Чарлі Візлі у Гоґсміді на вихідних. Той щонеділі навідувався летиключем аж із Румунії, аби тільки побачитися з коханою дівчиною.

Не було зрушень й у справі про зникнення Дірка Барнета. Той як крізь землю провалився. Макґонеґел тимчасово запросила на його місце у Гоґвортсі Герміону. Герміона погодилася, адже це дало їй можливість регулярно проводити серед ельфів просвітницьку діяльність щодо свого проекту Декларації прав ельфів-домовиків. Через два тижні її Декларація буде поставлена на голосування Чарверсуду, далі, якщо проект набере більшість голосів – віддана на підпис Міністра. Але Герміона вже мріяла про те, як у майбутньому ця Декларація постане перед розглядом Міжнародної конфедерації магів і буде прийнята у всьому світі. Гаррі якось на днях сказав Герміоні, що радий, що хоча би чиясь діяльність приносить бажаний результат.

Деякі результати принесла й робота Севіджа: Мексиканський Аврорат у відповідь на запит Британського Міністерства відшукав випадок нерозкритого вбивства зі слідами потрібної їм темної магії чотирирічної чаклунки із маґлівської сім’ї. Щоправда трапилося воно близько двох років тому, тож хто зна, чи стосується це їхньої справи. День тому Севідж особисто полетів у Мексику, щоб дослідити всі можливі докази в цій справі. Гаррі теж планував приєднатися до нього, проте Робадс буквально наполіг, щоб Гаррі у вихідні дні дійсно провів нормальні вихідні без роботи.

– Мені тут живі зомбі не потрібні, – відрізав голова Аврорату.

Тож всю суботу Гаррі нарешті провів утрьох з дружиною і сином. А прохолодного недільного ранку вони разом із Джіні, Джеймсом і малим Тедді вирушили на прогулянку у Гоґсмід.