Потяг

Діл їхав до свої дівчини потягом. Хоча було їхати довго, але він вирішив заощадити грошей. Цей маршрут був не популярним, через що довелось вмовляти машиніста поїхати; той погодився за нескромну ціну. Потяг виглядав дешево та обідрано. Десь не горіли лампочки, двері не зачинялись, ліжка були наполовину зтерти. Оскільки для тутешнього міста це норма, Діл не звернув уваги та попрямував оглядати купе, щоб поселитись в більш-менш збережене.
Знайшов на диво нове купе в самому кінці потягу. Коли він вже складав речі в ящик під ліжком, то знайшов товсту книгу з видряпаною назвою “Я з тобою)”. Вона була доволі товстою темно-червоного кольору – подарункова. Діл не міг зрозуміти – чому книга валялась в пустому потязі, в якій навіть не було адресата для кого ця книга! Адже книги такого плану доволі дорогі та їх дарують лише на значні дати або для важливих близьких людей.
Для нього книжка виглядала дуже знайомо, хоча йому не дарували ще таких книжок, що дивно – він планував одружитись з дівчиною, з якою були вже п’ятий рік разом і жодного разу не отримував такого значного подарунку. Чесно кажучи, він не отримував від неї подарунків, лише на початку відносин.
Через хвилинне занурення в думки, він нарешті підійняв книжку, але в той момент його пронизало струмом. Струм був не сильний, проте було доволі неприємно.
Діл розглядав дивний напис на книжці, потераючи його шелухавими подушечками пальців. Він так його пропилював поглядом, наче хотів щось нове побачити. Дарма. Нічого не змінювалось. Хоча на що він сподівався? Нарешті він відкрив книжку. І…. Там нічого не було. Порожньо. Це шокувало хлопця – як може бути така дорога, тим паче, нова книжка порожньою?! Там були лише вказані дати в розкид та нумерація сторінок від 6 до 676. Сама нумерація здалась Ділу нелогічною, навіть розкидані в різному порядки дати його не засмутили.

День видався важким, тому Діл, від перенавантаження роздумами, відключився в полусидячому положені з обпертою головою до стінки купе. Час спати.
Йому приснилась кохана дівчина. Уві сні вони блукали по місту, по різним кав’ярням, магазинчикам та по тільки збудованому парку. Але несподівано ця сценка зникла та перед очима предстала темрява: жодної живої душі, жодного проблеску світла – просто темрява, котра, наче, хватає його за плечі та пожирає залишки адекватності, залишаючи за собою лише страх та розгубленість.
В мить, перед ним вже стоїть чорна, оздоблена золотими ланцюгами, труна. Кришка труни відкрита, з неї виглядає край білого плаття. Він підійшов ближче і жах пронзав його тіло – там лежала його білолиця дівчина в довгому платті. Це було її улюблене плаття, вона часто носила його на побаченнях. Дівчина була блідою, блідіше аніж зазвичай, чорні кола під очима, котрі доходили майже до носа. Вона неймовірно схудла: впали скули, бачно кістки – плаття виглядає наче натягнутий пакет, воно таке повітряне і не облягає тіло, як повинно було.
Після спроби підійти ближче, доторкнутись у хлопця підіймався жар, головний біль ставав сильніше та ярісніше, а серце стикалось від ненаситного болю все сильніше.

Діл прокинувся серед ночі в піту. Серце колотилось наче скажене, усе тіло обволакував жар. Він помітив, що книга лежить поряд нього. Діл не міг згадати, що було перед тим як він заснув, начебто усе в тумані. Здавалось, що він поклав книгу на стільницю поряд з ліжком. Але це все не грає важливої ролі, зрівняно з цим сном. Коли Діл прийшов до тями, то схопився шукати телефон – подзвонити дівчині. Він розумів, що вірити в сни це маячня, але він надзвонював їй разів п’ять. Лише гудки. Дивно, адже вона завжди бере слухавку, навіть вночі – вона чуйно спить: коли вони вдома разом, то Ділу доводиться ходити навшпиньках та заходити в іншу кімнату – він пізня пташка, працює до трьох годин ночі, а дівчина лягає о десятій, тому йому доводиться бути тихим – не хоче заважати, вона й так не висипається через важку роботу.
Залишок часу до світанку він провів поринувши в думки про неї та легкий мороз хвилювання пробігався по тілу.