Потойбічна вечірка

Останні приготування добігали кінця. Герміона стояла перед дзеркалом у леткій, наче повітряній сукні, до якої насправді не дуже пасували рукавички. Вона була задоволена тим, як вбрання поєднує в собі красу та зручність, настільки не обмежуючи рухи, наскільки взагалі може вечірня сукня. Всередині змішалися ейфорія від того, що Герміона от-от позбудеться клятої Мітки, і збентеження. Сьогодні ввечері тут буде повно Смертежерів і сам Темний Лорд. Вона вдихнула поглибше. Все пройде як слід.

— Ось так, — Ейлін защіпнула у неї на шиї тонке намисто.

Герміона підійшла ближче до дзеркала, щоб розгледіти його як слід. Діаманти складалися у зображення крил і квітів — певно, це тонка робота. Сяйлива прикраса робила акцент на декольте, та й шлейки сукні у вигляді сріблистих стебел папороті, здавалося, ледве трималися на плечах (насправді Ейлін надійно закріпила їх одним з «жіночих» закляттячок). Усе це додавало грайливості образу. Герміона торкнулася намиста кінчиками пальців, невчасно згадавши, майже відчувши поцілунки Реґулуса на своїй шиї. Певно, вона мала б йому сподобатися у цій сукні. Виглядала вона дуже чистокровною спадкоємицею.

Але Блек не з’являвся в маєтку останні три дні. Чи то йому було просто незручно навідувати її через Снейпів, чи він і справді образився на те дивне прощання?

— Одна з наших фамільних прикрас, — Ейлін на мить стиснула її плечі й розчулено дивилася на Герміонине віддзеркалення. — Ти така гарна, Герміоно.

— Дякую, — засоромилася вона.

— Деякі юнаки пропускають таке, — додала Ейлін.

Герміона хотіла зберегти кам’яне обличчя, але натомість закотила очі прямо-таки як Северус.

— Які юнаки, не знаю ніяких юнаків.

Ейлін посміхнулася до неї з дуже скептичним виглядом, однак промовчала. У двері постукали. Коли Герміона озвалася, досередини зазирнув Северус. Біля нього стояла червона як рак Ґіневра.

— Хотіли перевірити, чи спадкоємиця має гідний вигляд, — тепер Северус за кожної нагоди пригадував Ейлін, як вона віддала перевагу Герміоні.

Герміона ледве стримала сміх — так по-дитячому це було. Вона крутнулася на місці, шовк сукні приємно полоскотав ноги.

— Ти дуже гарна, — несміливо промовила Ґіневра.

— Дякую, ви теж, — напруга між ними нікуди не ділася, переважно тому, що Герміона не знала, як з нею поводитися, і знову уникала Ґіневру.

За ці три дні вони тільки раз перетнулися за обіднім столом і тоді Герміона брякнула «Як шкода, що ви не пам’ятаєте, як потрапили в Ґрінґотс». Це було не дуже тактовно з її боку. Ґіневра тоді лише замислено кивнула у відповідь.

Северус і Ґіневра обоє були вдягнені в чорне і Герміона вперше подумала, що вони доволі гарна пара. Якщо вони, звісно, пара.

— Що ж, хай цей вечір вдасться на славу, — сплеснула в долоні Ейлін.

_________________________________

Нема сил тримати в таємниці, що нині я уявляю Ґіневру як Кері Малліган, а Северуса як Адама Драйвера (актори навіть приблизно потрібного віку зараз).

***

Гаррі тихенько відчинив двері до тренувальної зали. Порожньо. Він прослизнув усередину і роззирнувся. Нікого. Він був на шляху до перемоги у змаганнях, які Муді регулярно влаштовував для неповнолітніх у Ґримовому Лігві. «Готую заміну на той раз, якщо нас всіх переб’ють» — такого гасла притримувався старий аврор. Загалом ці змагання, переможця яких очікувало якесь нове дуельне закляття, можна було б сприймати як гру. Якби Стелла їх так сприймала.

Наступної миті чарівна паличка вилетіла з руки Гаррі, а з другого заходу Стелла відправила його в політ, що закінчився болісним приземленням на мати. Клята Блек. Вона завжди перемагала. Вона була, блін, найкращою дуелянткою серед тих, з ким Гаррі мав нагоду поборотися більше одного разу.

Блек підбігла з двома паличками в руці і поставила лапу Гаррі на груди.

— О-а-о-а! — заволала вона як Тарзан, роблячи вигляд, наче б’є себе в груди.

Гаррі різко схопив її під коліна і смикнув. Блек гепнулася поряд на мати, але не випустила чарівних паличок і наставила на нього обидві.

— Ти труп, Поттере, я щойно вбила тебе твоєю ж паличкою, — прохрипіла вона, морщачись від болю. — І ти міг зламати мені хребет, зараза! — Стелла вперлася йому ногою в бік і відсунула себе замість штовхнути його. — Ти що, жирний?

— Ти токсична смердючка, Стервелло, — повідомив Гаррі, спостерігаючи, як вона ковиляє до прапорця переможця.

Сьогодні був Гелловін і він переживав за Герміону, тому змагання було йому до одного місця. Стелла встала над ним і замахала прапорцем з написом «Найспритніша дупа».

— Знаєш, скільки в мене вже таких?

— Луна вигравала один раз, тож у тебе їх три, — Гаррі як ні в чому не бувало закинув руки за голову.

— Еге ж, але знаєш у чому прикол? — Стелла милосердно простягнула йому його чарівну паличку.

— Всі вже в курсі, що ти неймовірна Стелла Блек, вихованка Дурмстренгу, наша зіронька ясная, — саркастично перерахував її регалії Гаррі.

— Все так, але я не головна мішень Лорда, — докірливо зауважила Стелла.

— О, то ти для мене стараєшся вибити мені мізки? Це так мило, — відгукнувся Гаррі.

Стелла реготнула.

— Хто як не я, решта думають, що мають тобі підігрувати. Але це ведмежа послуга.

— Окрім Луни, — уточнив Гаррі.

— Ні, вона просто мене обскакати хотіла, — Стелла сіла поряд, схрестивши ноги. — Поважаю її за цей виклик.

Гаррі вже не раз помічав, що багато людей просто відступали перед впевненістю Блек, і це був найвірніший спосіб потрапити до неї в неласку. Вона просто тобі ходячий вимірювач сили характеру. Він всміхнувся. Стелла зібрала волосся у високий хвіст і жоднісінька волосинка не посміла з нього вибитися. З такою зачіскою у неї завжди якось виділялися щоки, наче кругленькі рожеві яблучка. Певно, якщо сказати їй про це, вона справді його закатрупить.

— Що? — з підозрою запитала вона тієї ж миті, ніби почула його думки.

— Нічого, — спокійнісінько відказав Гаррі.

Стелла ще якийсь час вивчала його з-під опущених вій, дуже ділова і зверхня. У Реґулуса і сраного Мелфоя теж була звичка робити таку бундючну міну. Може, у представників цього сімейства є збірка правил поведінки Того, Хто Вважає Себе Королівською Дупою? Гаррі не витримав і таки вщипнув її за рожеву щоку.

Стелла ляснула його по руці й німо розкрила рота, не знаходячи слів на таке нахабство.

А потім шрам пройняв лютий біль і в очах потемніло.

Дзвін у вухах.

Біль.

Його сили були напружені до краю. Утримувати уламок своєї душі на межі між світами і не впустити його було складно навіть для нього. Проте це необхідно.

— Гаррі, чуєш!

Кращого вмістилища для горокраксу, ніж це дівчисько, не знайти: рано чи пізно вони з Поттером перетнуться.

— Гаррі!

Тому він не міг згаяти нагоду — ніч Самайн давала йому можливість обійти умову створення горокраксу з людини. Володіти людським тілом буде та душа, яка повернеться з Потойбіччя. І це буде не дівчисько.

— Агов, Гаррі!

Зір поволі сфокусувався на обличчі Стелли. Щока горіла так, наче йому вліпили ляпаса з усієї сили, а в голові кволо поворушилася думка, що вона називає його на ім’я, тільки коли в нього проблеми.

— Що сталося? Бачиш мене? Гаррі? — Стелла виглядала стурбованою.

Гаррі невизначено хитнув головою. Давно у нього не було видінь. Хоча після того, як він зняв Мітку Снейпа, шрам часто турбував його. Гаррі прикрив очі.

— Я нормально, — він спробував зосередитися на побаченому, а коли склав докупи спалахи чужої свідомості, різко сів. — Чорт! Нам треба негайно витягнути Герміону з того балу! Чорт!

***

Нарциса взяла келих вина зі срібної таці, що пропливала повз, і відпила. Їй було погано, як завжди в ніч Самайну, але вона все одно відзначила, мабуть, за звичкою, що вино чудове. І залу прикрасили без зайвої помпезності. Все витримано в єдиному, на недосвідчене око, скромному стилі. Однак для тих, хто мав уявлення про вартість оздоблення зали, бал був справді грандіозним.

До слуху Нарциси долинув верескливий смішок. Це Белла реготала, кружляючи у танці зі своїм чоловіком. На ній була криваво-червона сукня з відкритими плечима і низьким вирізом на грудях. Кучма палюче темного волосся була вкладена у високу зачіску, яка, як завжди, виглядала якось неохайно, кучеряві пасма зміями спадали на плечі. На шиї в неї блищало вигадливе намисто з червоного золота і кривавих, в тон сукні, рубінів.

Нарциса подумки перекривила сміх сестри і взяла наступний келих. Ух, як свого часу вони з Андромедою заздрили Беллі, яку всі порівнювали з тітонькою Вальбургою, їхнім спільним ідеалом. А Нарциса, як на зло, пішла у французьких родичів. «Білява Блек, ходячий оксюморон!» — любила дражнитися Белла.

Нарциса поставила на тацю чи то другий, чи третій за рахунком келих. «Фух, заберіть мене звідси просто зараз». Навколо точилися пустопорожні теревені.

— Ах, люба, ніколи не вгадаєте, що я вам скажу…

— Не може бути!

— Саме так.

— Але ж…

— О, пані Мелфой, ви чарівні.

— Я б сказав як завжди, але ж ви примудряєтеся перевершувати себе! Ви справжнісінька війла, пані Мелфой, не в образу таке порівняння, якби війли були чистокровними… ну, ви розумієте.

Зазвичай компліменти радували Нарцису. Вона полюбляла трошки пофліртувати, та сьогодні її розвезло ще гірше, ніж зазвичай у Самайн. А могла б відпочивати. Два дні тому вони з Реґулусом знову бачилися і він приголомшив її новиною, що Орден знайшов спосіб зняти Мітку. Нарциса була у захваті. У захваті, допоки не розповіла Драко і не почула, що… «Ми не можемо отак кинути тата, — подумки перекривила вона вже синів голос, — а він не знаю, чи захоче втекти з нами».

Тому поки що вони думали, як скажуть татові. Тато гарцював зі своєю коханкою пані Нотт.

— Нарцисо, — поряд, звісно ж, зупинився Макнейр.

Рука Нарциси смикнулася так, що вона ледь не пролила вино на свою сріблясту сукню. О так, окрім тата в них була ще одна інтрига — мовчання Волдена Макнейра з приводу її променаду до підземель. «Та він просто закоханий у тебе», — заявив Драко, коли вона поділилася з ним цією історією, сподіваючись надихнути втекти вдвох. «Ні, не закоханий!» — запротестувала тоді Нарциса. «Ага», — сказав Драко оцим тоном велемудрого підлітка, який її страшно дратував. Ще й подивився так. З підозрою.

Зараз він так само витріщався на них з іншого кінця зали. О, а що це за салатова пляма поряд? Яка жахлива сукня у Пансі! І діадема просто свято несмаку.

Нарциса стріпнула волоссям. Здається, сукні можуть відволікти її від будь-чого.

— Волдене, — повторила вона його тон і кивнула.

— Святкуєш? — спитав він.

— Що святкую? — наїжачилася Нарциса. Здається, нерви в неї зовсім здають.

— Не знаю, — насупився Макнейр. — Просто п’єш і п’єш.

Замість відповіді Нарциса зробила величезний ковток з келиха. Волден замість закотити очі й невдоволено бурмотіти під носа, як це завжди робив Луціус, і собі підняв келих. Вони наче змагалися, хто більше осилить. Нарциса встигла вихилити все до дна першою і коротко хихикнула.

— Я краща п’яничка, — вона ткнула пальцем у плече Макнейра. У. М’язи. Хвилююча рідкість.

— Скажи-но мені, Волдене, — Нарциса підступила ближче і витримала паузу.

Макнейр не здавався збентеженим. Але всі чоловіки бентежаться, коли Нарциса Мелфой підступає до них ближче! Втім, з Макнейром у цьому плані завжди було туго. Це непокоїло Нарцису. Більше, ніж вона була готова визнати. Вона помітила, що Драко дивиться на неї поглядом «Чому ви з татом просто не розлучитеся». «Але це зовсім не те, що ти подумав!» — спробувала якось передати мімікою вона. Драко поморщився і відвернувся.

— Чому ти нікому не розповів мій секрет? — кокетливо поцікавилася у Волдена Нарциса.

Макнейр зрозумів, що йдеться про її відвідини підземель, вона бачила з його погляду. Проте — звісно ж! — цей негідник посміхнувся:

— Який секрет?

«Чому він від мене не в захваті, як усі навколо, але при цьому не побіг стучати на мене лорду?» — Нарциса не знала відповіді на це питання.

— Такий, що збоку ніби схожий на грішок.

Чарівнице Морґано, що вона меле.

— Гм, — Волден окинув її оцінювальним поглядом. — Я сповідую хворих на сказ тварин перед смертю, а не людей, якщо ти раптом не в курсі.

Усе кокетство миттю злетіло з Нарциси.

— Ти думаєш, я тупа? — процідила вона. — Чи які в тебе щодо мене упередження? З радістю послухаю.

Вона сама не знала, що на неї найшло. Ніч Самайну болем вкручувалася у скроні.

— Не маю я до тебе упереджень, — в голосі Волдена зазвучало здивування. — Ти просто аж зі шкури пнешся, так намагаєшся всім подобатися. А коли не виходить, бісишся.

Нарциса почервоніла.

— Не бачу у прагненні подобатися нічого кримінального. І взагалі це прояв банальної ввічливості, якщо вже на те пішло.

Волден помовчав з таким виглядом, наче пробував її слова на смак.

— Навіщо всім подобатися? — сказав він. — Навіщо ставити ввічливість вище свого комфорту? Та й поваги таким робом багато не назбираєш.

— Поваги? — гмикнула Нарциса. — Це мені каже колишній ліквідатор скажених тварин? Така почесна праця, певно, багато поваги… принесла…

Її раптом охопив моторошний липкий озноб — ніби крізь неї пройшов привид. Спину обдало холодом. Вона машинально озирнулася і помітила, як пригинає вуха домовик, що стоїть під стіною. «Клятий Самайн», — злісно подумала Нарциса. На неї хвилями накочував страх. Якщо хтось і відчував потоншення меж між світами з особливою гостротою, то це вона. Але найстрашніше те, що за межею завжди відчувалися ті, хто хотів їй зла. Чаклунка-цілителька, вона була їм ненависна. Білявка з роду Блеків, яка була протилежністю Темного мага.

— І? — Макнейр зовсім не знітився.

— Так, — невлад бовкнула Нарциса і обвела пишну залу поглядом, намагаючись хоч трохи прийти до тями. Зазвичай їй вистачало яскравого світла, щоб прогнати власний страх (або тих, хто його викликав), але сьогодні, в яскраво освітленій залі, у веселому натовпі, їй було до нудоти погано. Щось не так у замку Принців, відбувається щось не те.

І наче на підтвердження її підозр, вона побачила чорного кота з білою грудкою і лапками. Реґулус, якого тут не мало бути, пробирався під стіною до Снейпа. Нарциса закусила нижню губу. Здається, «щось не те» має чималі масштаби, якщо кузен з’явився тут у ніч, коли в замку повно Смертежерів і навіть сам Темний Лорд навідався.

***

— Ви тільки подивіться на неї! — схвально вигукнув Блейз, коли Герміона наблизилася до гурту слизеринців.

Вона посміхнулася. Це була правда, вона сьогодні гарна, і вже зібрала цілий оберемок схвальних поглядів, компліментів від незнайомих людей і захоплених перешіптувань. А воно по-своєму приємно — бути чистокровною спадкоємицею давнього роду. За все своє попереднє життя в магічному світі вона не відчувала до себе стільки уваги, навіть коли прийшла на Різдвяний бал з квідичною зіркою.

— Чистокровність пішла тобі на користь, — лукаво прокоментувала Пансі.

Ніколи не вгадаєш, чи Паркінсон буде милою, чи скаже щось уїдливе. Вона була схожа на екземпляр тропічної рослини з оранжереї у своїй кислотно-зеленій сукні з незліченних шарів шовку і якоїсь напівпрозорої тканини. На голову вона вчепила діадему з діамантами і штучними трояндами (Герміона запідозрила, що це була спроба наслідувати зачіску Стелли з весілля її батьків, тільки, кгм, не дуже вдала спроба). Мелфой поряд час від часу квадратними очима витріщався, як ті салатові квіти коливаються на голові в Пансі.

— Так за чистокровність і вип’ємо, — Герміона звернулася до товариства, що зібралося навколо неї.

Вони дружно підняли келихи — більшість із них були випускниками попередніх років і поставилися до неї без упередженості, бо просто не пам’ятали. Блейз простягнув їй руку і Герміона зголосилася на танець. Перед нею стояло завдання запросити Забіні й Паркінсон на розмову з Ейлін, яка тонкими натяками запропонує їм позбутися Мітки — словом, це буде розмова слизеринки зі слизеринцями, для якої Герміоні забракло б мовної акробатики.

Кружляючи у танці, вона трохи роздивлялася натовп. Темний Лорд, за словами Ейлін, зачинився в кабінеті Северуса, тож у залі панувала невимушена святкова атмосфера. Снейпи стояли під стіною — Ейлін з Ґіневрою щедро сипали посмішками, поки Северус бісився, що Лорд повівся як у себе вдома (з боку це виглядало як стандартний похмурий вираз Снейпа). Трохи далі пані Мелфой пускала бісики Макнейру. Герміона на мить замислилася, чи має вона і Мелфоям запропонувати втікати? Хоча якщо вони хотіли б, то певно, про це з ними мав би говорити Реґулус. Вона б спитала його щодо Мелфоїв, якби це котисько з’являлося в замку!

Трохи згодом, коли Герміона вже натанцювала на натерті ноги, Ейлін кивнула їй. Вона знайшла у натовпі Блейза з Пансі й шепнула:

— Маю до вас невеличку розмову.

Вони це сприйняли з якимось надмірним ентузіазмом. Герміона провела двох слизеринців у невеличку кімнату в кінці коридору. Ейлін мала надійти через кілька хвилин.

— Фух! Ну шо, — Пансі раптом задерла свою пишну спідницю. На стегні в неї була підв’язка з золотою коробочкою. — Ґоблінові шмарклі, — зашипіла Паркінсон, знімаючи коробку закляттям, — оце я приклеїла.

Коли коробочка опинилася у слизеринки в руках, Герміона зрозуміла, що це портсигар.

— Що ти робиш? — спромоглася нарешті спитати вона.

— Це, — Пансі витягнула звідти самокрутку, — косячок.

Блейз потер ручонки.

— Ні! — запротестувала Герміона.

Пансі вибалушила очі.

— Розслабся, Герміонко, ти більше не староста!

— Ми поділимося, — додав Блейз.

— Зупиніться негайно! — гаркнула Герміона. — У моєї бабусі є до вас серйозна розмова, тому, — вона тицьнула в бік Паркінсон, — відклади це неподобство на потім!

Блейз з Пансі обмінялися пустотливими поглядами.

— Неподобство, — повторив Забіні.

— Вживання заборонених речовин неповнолітніми особами неприйнятне, — докинула Паркінсон. — Закон моралі номер один.

— Ідіть у сраку! — обурилася Герміона цими насмішками над її вибором слів. — Чекайте тут, — вона вирішила поквапити Ейлін. — І не куріть! — ще раз наказала вона наостанок і вийшла у коридор.

Вона вже була біля самих дверей зали, коли до її слуху раптом долинули звуки, що просто не могли лунати в замку. Бо звідки тут узятись цокоту кінських копит? Але звук, чим би він не був насправді, нагадував саме цокіт кінських копит. Герміона повернулася якраз тієї миті, коли в кінці коридору промайнув… кінь? І, здається, у цього несподіваного гостя з ніздрів валив дим, наче в дракона. Сподіваючись, що це лише незвичайний привид, Герміона поспішила до зали попередити Снейпів. Відчинивши двері, вона сторопіла.

Зала була абсолютно порожня.

***

Те, що відбувалося, зовсім не подобалося Северусу. Точніше — і це найгірше — він не знав, що саме відбувається. Був цей дивний протяг, від якого здригалися деякі гості, а інші не помічали зовсім. Сам Северус зміг вловити його просто тому, що був насторожі: і розумом, і магією. Темний Лорд замкнувся у його кабінеті. Для чого?

— Щось не так, Северусе, — ледь чутно зауважила Ейлін крізь безтурботну посмішку.

Северус провів поглядом Герміону, яка покидала залу з двома слизеринцями.

— Як гадаєш, що саме? — спитав він у матері.

Пані Снейп помовчала, киваючи знайомим.

— Це Лорд, — відповіла вона. — Я думаю, це пов’язано з матеріями, тоншими за ментальну магію.

— Отже, духи, — простягнув Северус.

Йому на очі попався один із домовиків, що стояли під стінами й пильно стежили за левітацією таць. Протяг знову перебігся залою, цього разу ще відчутніший, і домовик злякано притиснув вуха до голови. Северус попрямував до нього. Маленький ельф був настільки наляканий, що замість того, аби стежити за підносами, вчепився в мантію господаря.

— Що тут відбувається, ти відчуваєш? — спитав його Северус.

— Х-хазяїне, сер, мій пане, — випуклі вологі очі з жахом дивилися на нього. — Межі стали прозорими, зовсім прозорими, я бачу все.

— Що ти бачиш? — сухо спитав Северус, відчуваючи, як всередині все стискається від поганого передчуття.

— Безчасся, — пролопотів домовик. — Межа стоншилася і можна провалитися на Той бік.

«Зрозуміло, що нічого не зрозуміло», — подумав Северус і тут відчув, що хтось смикає його за мантію з-заду. Він озирнувся. Блек у подобі кота повиснув на його мантії і незмигно дивився на нього. Чорт! Северус підхопив його на руки і почав пробиратися крізь натовп. Раз по раз присутні намагалися погладити кота або вигукували «Який котик!» Северус натягнуто посміхався їм. Блек нізащо не припхався б сьогодні, якби це не було щось екстраординарне. Він майже проштовхався крізь юрбу охочих попестити тваринку, коли до зали заскочила нажахана зблідла Паркінсон і чкурнула просто до нього.

— Професоре Снейп! — зашепотіла вона. — Там непритомна Герміона, вона не прокидається!

***

— Ейлін? — машинально гукнула Герміона, хоча було очевидно, що це марно.

Її голос неприємно відлунив під порожнім склепінням замку Принців. Між лопаток залоскотало від страху і вона мимоволі озирнулася. Порожнеча. Певно, це витівка Темного Лорда. Він знову в її голові? Тоді лишається тільки уважно дивитися і чекати, коли щось у цій дивній реальності чітко викаже її фальшивість. Хоча куди вже неправдоподібніше? Вона пройшлася залою. Звідкись зверху лилося примарне світло, і по кутах залягли безформні тіні, схожі на великі лапи невідомих чудовиськ із розчепіреними пальцями. Відлуння вторило її крокам.

Раптом велика люстра, прикрашена безліччю підвісок, з сотнями свічок зірвалася й полетіла вниз. Не було жодного звуку. Герміона розгублено спостерігала, як у повній тиші розбиваються вщент кришталеві підвіски, уламки бризкають на всі боки, підкочуються до її ніг. Герміона машинально запустила руку в потайну кишеню з чарівною паличкою. Точніше, спробувала, бо кишені не було. Як і чарівної палички. Вона випрямила спідницю, обмацала її всю обома руками, однак і сліду не лишилося.

— Та блять! — це був рідкісний випадок, коли інших слів у Герміони не було.

Вона роззирнулася порожньою залою у пошуках червоних очей Темного Лорда. Очі знайшлися, але належали вони величезному чорному псові, схожому на Гультяя. Його очі тліли, наче дві вуглинки, шерсть стояла сторчма і найбільше нагадувала жорсткий дріт. Герміона вже бачила цього собаку, коли Стелла повернула братів Блеків.

Пес ступив до неї і глухо загарчав.

— Ґриме? Привіт, — вона мимоволі виставила руку вперед.

На її подив, звір перестав гарчати. Здавалося, навіть трохи розгубився.

— Привіт, звірюго, — ще раз повторила Герміона. Її голос шалено тремтів. — Ти можеш мене не пам’ятати, але ми дружимо з твоїми… — хто Блеки йому?

Ґрим принюхався, вона бачила, як ворушиться вологий ніс.

— … твоїми підопічними? Блеки, може, розумієш. Мені здається, вони засмутяться, якщо ти мене загризеш.

Герміоні вартувало величезних зусиль не відсмикнути руку, коли пес підступив ближче, ворушачи носом за кілька сантиметрів від її долоні. Пальці дрібно тремтіли від напруги. Пес струснув головою, чхнув і, відвернувшись, шумно втягнув повітря, піднявши передню лапу, мов мисливський. За мить він розтанув, ніби його й не було.

Герміона полегшено видихнула, але відразу насторожилася. Вона бачила пса Ґрима! Що ж це виходить? Вона у його світі?

«Невже я померла?» — вражено подумала вона.