Посттравматичний синдром: дощ, депресія і найкращий друг

Джон плакав ревно, мало не вгризаючись в подушку.
Ніхто У цьому будинку не знав, що з ним коїться. Та і хто це міг знати, якщо він був сам? Наодинці зі своїми жахіттями? Хоча, він був ще напівсонний, і не знав цього. Він знову бачив той триклятий Афганістан і ту війну. Те страшне криваве місиво. Вояк знову відчуває біль від мушкетної кулі, яка ранить його у ліве плече, бачить Стенфорда, і тихо просить: “забери мене звідси, Майку.”
– Поки вони удвох несуться на коні з того Жахливого місця, Джон встигає надихатися Диму і пилу, що обпекли горло. Він кашляє від ” фірмового коктейлю Другої афганської війни” і остаточно прокидається.
” Це був лиш сон! Годі тобі, — намагається він сам себе заспокоїти.
– все вже в минулому, війна закінчилася. Майк в порядку, ти – теж.
Але от лихо: він відчував, що плече справді болить, уява вперто малювала картинки всіяного тілами поля, а в роті — солонуватий присмак крові.
Що це таке?
Ясно, прикусив губу уві сні.
А ще ясно, що хороший настрій Джона вирішив взяти відпустку. На два- три дні, скажімо.
Він вже знав, що це таке. Іноді, здебільшого за поганої погоди, його, хвилею поганих спогадів закидало кудись у минуле.
У такі дні його практично неможливо відрізнити від Шерлока: неговіркий, йому майже нічого не хочеться, може навіть вколоти якоюсь образою, якщо йому не дадуть спокій.
Але де, чорт забирай, цей Шерлок? Куди понесло цього генія дедукції? Вони від вчорашнього ранку не бачились. Він узагалі вдома ночував? Мабуть, з самого ранку розслідує вбивство хтозна-де, і не хотів будити його? Де могло статися Це вбивство? У якомусь готелі? Клубі? Звалищі? Наркопритоні?

О- о-о, тоді це найгірша річ: він може там залишитися безмежно довго, і тоді Джон н- ну кількість днів не побачить свого Шерлока.
” гидота, гидота, гидота! – Він ще сильніше прикушує губу. “Лізуть же ж всякі дурниці в голову! Мій Шерлок давно кинув! Просто танцює з предметним скельцем, навколо тіла якоїсь красуні, уважно роздивляючись її рани, і не хоче, щоб я забрав її в нього. Думає, я для таких дівчаток привабливий, а він ні. От же лис!”
– А це ще огидніша гидота! Що сьогодні з його розумом?!
– Шерлоку- Шерлоку, де тебе носить? Куди ти зник? Що з тобою? Чого я хвилююсь? Певно, знову надокучає Лестраду або бере на кпини Андерсена. Йому точно веселіше, ніж мені. Заспокойся, з ним все добре! Під час таких розслідувань він ніколи не відповідає на мої дзвінки, А якщо сам не дзвонить, значить усе гаразд. Скоро повернеться, не варто хвилюватися! Ану- бо, що у нас там? – Джон відсунув штори. – Ось, будь ласка! – як він і думав: холодно, дощ, звична Лондонська погода. Все “прекрасно!” – Ну все! Сайонара, хороший настрою! Уже остаточно. Шерлок хоч узяв парасольку? Я зі своїм поганим настроєм можу впоратися, а він, якщо застудився, не може.
що ж, я все одно уже не засну, вихідний, на роботу я навряд чи повернуся, можна просто залишитися вдома і перечекати цей день.
– При його нападах, сум у парі з депресією відправляли бідолашного у нокаут. Вони як ті друзі, яких Ти запросив у гості ще кілька років тому, а вони все відмовляють:
” Знаєш, у мене стільки справ. Зараз жодної вільної хвилинки нема! Давай іншим разом.” От чекаєш ти їх, чекаєш, думаєш: “Ну і добре. У мене самого зараз немає часу. Я однаково їх не дуже люблю. – ” і тут, у найменш підходящий момент:
Що, не чекав? А ми тут! Оце так сюрприз, еге? Несподівано їхній вагон справ кудись зникає, і з’являється стільки вільного часу, що вони навіть до тебе переселяються. Мовляв, у нас в домі ремонт, Можна пожити у тебе?
Так, у Джонових друзів ремонт затягнувся вже на 20 років. Переїжджають з ним з одного помешкання до іншого. І йому, крім улюбленого кучерявого детектива, доводиться ділити квартиру ще й з ними. Хоча він їх зовсім не бачить. А вони – туточки, бісенята. Один зробить каву нестерпно гіркою, інший- переверне подушку, так, щоб йому снилися жахіття, і дбайливо вкриє ковдрою з його страхів. допомагають йому так тільки коли за вікном Негода. Хочуть підтримати, а виходить навпаки. Чимось же віддячити за притулок треба. От і роблять все, що можуть.
” Може, піти з місіс Гадсон поговорити? Вона мене завжди розраджує.
Та навіть цього йому не вдалося зробити:
на маленькому столику, що стояв неподалік від його ліжка, він знайшов записку:
“Доброго ранку, хлопчики!
Я поїхала навідати сестру, повернусь за кілька днів.
Джоне, голубе, простеж, щоб Шерлок не втнув якихось дурниць, поки мене не буде.
Не сумуйте без мене!
Марта. ”
– Точно! Як Джон міг про це забути? Як він міг її не помітити з першого разу? Вона ж не прозора. Щось тут не те.
” Схоже, я лишився сам з собою.”
– О, “чудово”: тепер його ще і нудить.
” Це через кров,– думає він, – зараз минеться.”
А Раптом це щось серйозніше? Раптом якийсь пацієнт чи розслідування з Шерлоком довели до такого? Все-все, перестань! Просто, у тебе іноді бувають погані дні. Вмитися – от що тобі потрібно зробити.”
– Спершу – вмитися, потім – зробити грінки, і чекати на повернення Шерлока хтозна звідки.
Перші пункти плану цілком влаштовували Джона. А останній… Шерлок може повернутися у подряпинах і зовсім не хотіти їсти. Ну нічого, Геміш знає, як поводитися із Шерлоком – бунтівним підлітком.
” побачимо, як воно буде.”
– Ой, щось йому зовсім погано стало. Ще кілька необережних кроків – і бенц! трісниця лобом об підлогу. Як колись Шерлок. Але той упав з ліжка, а бідний Джон може впасти просто ідучи. Ні з того ні з сього. у такі дні, усі драбини, сходи, паркур містера детектива, з мало не стрибанням по стінах, були його ворогами. Не кажучи вже про сімнадцять сходинок ранкового пекла, які Він зі своєю ” травмованою” ногою мусив здолати, щоб просто дістатися до ванної. Ось, Це нарешті скінчилося: зараз вмивання позбавить його огидного настрою.
– Доброго ранку, докторе.
– Із дзеркала на нього дивився сорокадев’ятирічний, побитий життям військовий із розсіченою губою.
– Не твій день, га?
– Незадоволений писок з того боку дзеркала ніби спитав його:
” А у тебе хіба не такий самий?”
– Ффф!
– Вода потрапила в рану.
— Джоне, ти вже не дитина!
– То й що? Йому все одно нестерпно пече. Навіть після зовсім крижаної води. Не дивно, що Шерлок тоді ледве стримував сльози.
Так само і Джон зараз абияк умився, ледве стримуючи їх. Він міг би зголити вуса, які так ненавидить Шерлок, але з сьогоднішньою травмою це – небезпечно. До того ж вони майже непомітні.
Досить цього. Час братися за другий пункт плану – грінки.
Де ж це Шерлок? На дорозі не має бути корків. Якщо він взяв таксі, мав би вже завалитися в квартиру і скаржитися на те, яка Сьогодні погана погода або яка нудна справа йому попалася. Або навпаки, так захоплено розповідати про нове вбивство, що Джон мусив би сказати йому ” Вгамуйся, видро!”
А якщо на нього напали?! А якщо… Якщо…
Геміш Навіть не помітив, що м’яв шматок тостового хліба, як антистрес‐ іграшку, доки не відчув під пальцями тісто. Чудово, згоріли. Тепер Тільки візьми та на смітник їх Викинь. Таких грінок Шерлок точно не їстиме.
Мокра субстанція в руках у Джона була останнім шматком. Він так хотів потішити чимось Шерлока, а тепер…. що з ним сьогодні таке? Раніше такого не траплялося. Може, він просто сумує? Оскільки грінки перетворилися у цілковите ніщо, а Джон ледве міг триматися на ногах, він сів на підлозі, склавши руки на колінах, і все чекав і чекав.

— Ми вдома,‐ доноситься від дверей голос Шерлока. Він намагається стримати мокрющу Шарлін.
— тихіше, мала, тихіше! Я теж не дуже люблю дощ! Знаю, до кого ти хочеш! Та зачекай! Джон не любить, коли ти мокра! Ми ж не хочемо дратувати нашого лікаря? Будь ґречною дівчинкою! Шарлін, яка муха тебе вкусила?! що таке?! У чому річ, мала?! Що там таке?! Покажи мені, дівчинко!
— Джоне! Джоне, старий, з тобою все гаразд? Все добре, Я вдома! Шері поруч!
– Відповіді не було.
Ні ” Привіт.”, Ні більш роздратованого
” привіт, чортеня.”, ні
” Як минуло розслідування, стихійне лихо?” , ні ” Облиш мене!”
Нічого не було! Шерлока ніби не було!
Переляканий детектив відігнав їхню улюбленицю геть, бо та крутилась за його спиною, як маленьке торнадо, став на коліна, і обережно торкнувся плеча свого друга.
– Гей, поглянь на мене. Джоне,– тихо сказав той, поступово умощуючись поруч із лікарем,– твоє стихійне лихо вже вдома.
– Джон насилу посміхнувся і прошепотів:
– Нарешті.
— Ось де мій Джонні! Чому ти не подзвонив мені? Чому не написав?
Я одразу повернувся б! вистачило б тільки есемески – і я уже тут.
— Але ж ти був зайнятий. З Лестрадом, Донован і Андерсеном.
— Заради Бога, Джоне! До біса їх усіх! Ти для мене важливіший за якусь там купку поліціянтів!
— чесно?
— Звісно, Мій любий друже! Звісно! Слово соціопата! Так що ж сталося, поки мене не було? Хто тебе до такого стану довів? Якщо не хочеш розказувати, я не буду лізти в твою душу.
— Ні, я хотів виговоритись. В Усьому винна одна жінка і мої напади, Голмсе.
— Навіть не його повне ім’я! Якщо він кликав його так, це означало, що йому справді дуже сумно.
— Елла накричала на мене.
— Стривай, Елла? Твій психотерапевт? Як то так? Як вона посміла?
— Сам не знаю, що на неї найшло. Може, це шокова терапія така?
— хороша мені терапія,— пробурмотів Шерлок.
— А чого ж ти прийшов до неї, якщо не секрет?
– Тому що мене побили на роботі.
– Що?! Хто це зробив?! Скажи мені ім’я цього негідника!
– Ларі, інтерн.
– Забагато вони собі дозволяють! А що трапилось?
– Почав називати мене калікою, казати, що такий лікар, як я нічого не зможе, відштовхнув мене від пацієнта, мало на підлогу не повалив, і став бити. Так, як я колись тебе. Навряд чи я повернусь до лікарні найближчими днями.
– Ох вже молодь!
– І не кажи.
– Лишенько! А з губою у тебе що?!

– Та так, дрібниці: прикусив уві сні. Допоможи мені, Шерлоку! Я цього не витримаю, – він схлипує і тулиться до його грудей, ніби шукаючи захисту.
– Мені страшно.
– О, іди до мене. Ларі тут немає, Я поруч. Все буде добре. А від неї ми з Шарлін тебе Захистимо. У тебе — депресія, а я дізнаюся про це тільки зараз? Джоне, чому? Ти сам мені казав не приховувати, якщо щось не так!
– Я знаю!
– Щоки Джона здалися шерлоку трохи гарячими, а очі – затуманенми і скляними.
– Чекай, невже ти хворий?! Ходи сюди!
— Я не хворий!
— Шшш. Це ми Зараз перевіримо.
– Легенький доторк до чола, так, як часто Робить Джон.
Гарячки, ніби, нема.”
– Поцілунок.
” Він же палає!”
– В ліжко, солдате! Швиденько!
– Шерлоку…
– Жодних “Шерлоку”! Я знаю своє ім’я.
– В ліжко. Стриб‐ стриб! Це наказ.
– Я не… Хворий.
– Джоне.
– Гаразд, лікарю Шерлок.
– Ну от. Молодець.
– У голові паморочиться.
– Тримаю тебе. Ходімо, Джонні, я відведу тебе нагору. Здається, ти задовго тут сидиш.
Ні кроку з кімнати без мене, зрозумів?
– Зрозумів.
– Поспи, Джоне.
– Не хочу,– заскиглив вояк.
– Мені зле!
– А що я казав, Джонні?
– Так– так– Так, ти мав рацію. можемо поговорити про це трохи згодом?
– Авжеж. Давай‐ но подивимось на термометр. 102°F, Джоне! Якщо не спаде сама, доведеться їхати в лікарню.
– О ні… Будь ти моїм лікарем, Шерлоку, я не хочу в лікарню. Будь-яку. Ні як лікар, ні як пацієнт. Не зараз.
– Я все розумію, Джоне. І залюбки буду твоїм лікарем.

Шарлін! Постережи його, а я принесу нашому Джонні чогось попити.
– Я не хочу нічого, живіт болить.
– О мій любий колего… Я так і думав.
Що ж мені з тобою робити? Де ж ти міг так захворіти, моя мати Терезо? Я знаю! Учорашнє розслідування.
– Якщо точніше, Їх було три, але Джон вийшов з гри уже після першого – у доках. Казав, що з ним усе гаразд, але Шерлок викликав таксі, відвіз друга додому, і поїхав завершувати справи сам. Падіння у воду – погана річ. Джон взагалі пам’ятає, що сталося? Очевидно, ні, бо упертий солдат пішов на роботу опівночі –
певно, захворіла якась дитина.
Звідки Шерлок знає? У нього дуже чутливий сон. Там він зустрів Ларі, сталося, те, що сталося, потім – Візит до Елли ( вона справді дивний психотерапевт, якщо приймає Навіть вночі), вона його лає, він повертається додому сумний, йому стає набагато гірше ніж було, від цього повернулися кошмари про війну, які не снилися йому шість тижнів, і Вуаля! Поганий настрій і дуже знайомий набір симптомів.

– Все, негайно скасовую всі свої справи і зустрічі з клієнтами, та залишаюсь з тобою!
– Справді, Шері?
– Справді, Джонні.
– Дякую. От же ж день!
А я так хотів піти з тобою на справу…
– Ти? Зі мною? На справу? Джонні, старий друже, ти погоду бачив?
Я розумію, що ти хочеш забути випадок на роботі, але я знайду для цього спосіб вдома, окей?
– Окей.
– От і домовились. Щось мені ця історія нагадує.
Авжеж! Минуле Різдво.
Здається, ти підхопив шлунковий грип, хлопче.
– чудово! Сьогодні точно не мій день!
– Не хвилюйся, я вже знаю, як діяти. Хочеш імбирного чаю?
– Умгу.
– Я зараз повернусь, Джонні. Шарлін, ти за головну.
Коротке Привітне ” гав” у відповідь.
– знаєш, Джоне, іноді мені здається, що вона нас розуміє.
– цілком імовірно, Шерлоку.
Я зараз прийду і розкажу вам обом про останню розкриту справу.
Ти можеш записати її у блог, коли тобі стане краще.

– Джон слабо посміхнувся.
Вони з Шарлін лишилися у двох.
– Не бійся, маленька, у мене бували і гірші дні. Все буде добре.
– Воно буде, але зараз Джон почувався препаскудно. У голові – каша з думок, у шлунку – нічого крім болю, в роті – залишки крові. Хоч вовком вий. Тепер він краще розуміє, що пережив бідолашний Шерлок.
Який же він, у порівнянні з шерлоком повільний у своїй дедукції! Лише зараз здогадався, чому у нього болить плече.
Усьому винен Ларі!
– Ну що? Джонні був слухняний?
– думаю, так, бо вона зовсім не гарчала.
– Це просто чудово.
— Як ти тоді не збожеволів від цього?
– У мене був найкращий у світі лікар.
– О Шері. Дякую за такі слова.
– Нема за що, друже.
– Здається, у тебе сім пропущених дзвінків від інспектора.
– Що?! Зараз я розберуся з цим.
Грегу, чого ти хочеш? Я уже спіймав сьогодні вбивцю.
– Сьогодні твій щасливий день, Шерлоку! У нас крадіжка одного дуже цінного…
– Бла– бла– бла… Рубін викрав господар добермана. Впораєтеся без мене?
– Звичайно. Але як ти…
– Грегорі, ти забув, хто мій старший брат?
– Я пам’ятаю. Ти точно не хочеш до нас приєднатися? Може бути цікаво.
– Ні, Грегу, не хочу. На відміну від поліції, У декого сьогодні дуже поганий день.
– Оу… У Джона, так?
– У тебе піднявся рівень дедукції! Все правильно!
А тепер, якщо це всі дрібниці, про які ти хотів поговорити зі мною, бувай.
– Ти що, відкинув таку цікаву справу?
– Я радий, що твоє почуття гумору нікуди не зникло.
Нудьга смертна! Я розкрив її ще О шостій ранку, а вже одинадцята. Довго вони на місце злочину добиралися.
– Так-от Куди ти зник.
– Вибач, що не попередив. Це був Майкрофт, друже. Ти чудово знаєш, що буває, якщо я скажу комусь крім тебе. Не хотів тебе будити. Я чув плач. Знову кошмари?
– М.
– Бідолашний мій! Ти тільки під ранок заспокоївся, тож я вирішив тебе не будити. Забрав Шарлін і ми влаштували собі прогулянку. Марта взяла з собою Роузі. Квартира повністю наша. Ти не проти, якщо твоя донечка також влаштує собі канікули?
– Ні, я їй ще учора дозволив поїхати з Мартою. Але кепські будуть канікули у таку погоду.
– марта – розумна жінка. Щось обов’язково придумає.
Ти маєш рацію. Боже, як мені погано…
– Хочеш обіймів?
– Так. Тільки не заразись від мене.
– Цього не станеться, обіцяю. Так само, як і з тобою минулого року. Я боявся того самого, пам’ятаєш?
– Звичайно.
– Ходи до мене, сірий докторе.
– Як ти дізнався?!
– Стенфорд.
– Коли ти встиг зустрітися зі Стенфордом? Що, нову квартиру шукав?
– Цур тобі, Джоне! Звісно ні! Я ніколи вже не покину цієї затишної квартири більше як на два дні!
Просто зустрів його повертаючись додому, і він спитав, як мається сірий доктор. Я одразу здогадався, що це твоє армійське прізвисько або позивний.
– Знову в десятку, Шері!
Моє стихійне лихо і його дедукція…
– Знав, що це тебе трохи розрадить.
Як щодо Шелдона і Леонарда, мій Більбо?
– Прекрасна ідея. Купер трохи схожий на тебе.
– А Леонард – на тебе.
— Гей! А взагалі… Ти знову маєш рацію. А почуваюся я зараз як Купер У деяких епізодах.
– Нічого, я подбаю про тебе. Пий свій чай, а я поки знайду нам цікаву серію.
– Слухаюсь, лікарю.
– Шерлок тихо засміявся, почувши таке. Нарешті знайшлося щось цікаве, чорнявий соціопат вкрив сірого доктора ковдрою, і вони разом спостерігали за пригодами двох трохи дивних науковців. Їм так і не вдалося зробити цього Минулого Різдва.
– Ох вже цей Шелдон!
Невже я теж буваю таким занудою?
– Інколи. Найчастіше в такі дні страждають стіни. Коли що, ” Вейблі”у шухляді. За такий злочин тебе не заарештують.
– Що ти… – Через три секунди Шерлок здогадався.
– Цить, Джоне, заспокойся. У тебе просто піднялась температура, не драматизуй. Це моє право. Знадобиться Тайленол.
– Він огидний!
– Я знаю, Джоне, але це єдине, що у нас лишилось.
– Та хоч би це був останній жарознижувальний засіб на землі, байдуже!
– Джоне, що це з тобою?!
– Шерлоку, бувають ситуації, коли ліки огидні настільки, що лікарі намагаються знайти їм альтернативу. Я ненавиджу Тайленол з дитинства!
– Аж так погано?
– Не віриш мені? Хочеш переконатися?
– А чому б і ні? Якщо це буде зовсім огидно, я піду до аптеки, куплю те, що ти скажеш.
– Не кажи, що я не попереджав.
– І це МЕНЕ називають королем драми?
– А ти спробуй.
– Шерлок налив у ложку фіолетової рідини, спробував її, і ледь не закашлявся.
Пігулки, що він пив минулого року, були цукерками, порівняно з цією гидотою! І таке призначають дітям! Бідний малюк Джонні!
— Що… Ти… Хочеш …. Замість… Цього?
– Спитав Шерлок, задихаючись після бридкого, гірко –солодкого, виноградоподібного смаку.
– Можеш купити Парацетамолу, будь ласка?
– Звісно, Джонні. Поведу Шарлін на вечірню прогулянку, і куплю. Тільки дай мені спершу віддихатися.
– Я ж тобі казав. Може, води? Інгалятор?
– Він мені цього разу не потрібен. А от від води не відмовився б. Склянки зо три буде достатньо.
– тоді можеш взяти мою найбільшу чашку.
– Дякую, Джонні.
– Що Джон там казав?
” Шерлоком– бунтівним підлітком”? Здається, він і сам починає таким бути.

Протрималися Вони якось до післяобіддя.
Джон Перестав поводитися так по-дитячому і дозволив збивати температуру компресами.
А Шерлок більше не пропонував йому тієї гидоти. Але наближався час вечірньої прогулянки з собакою. А що буде, коли Шерлока не буде? Компрес може висохнути, і температура поповзе вгору.
” Пробач, Джонні.”
– Джонні, хлопчику мій, я все-таки піду до аптеки, добре?
– Що, просто зараз?
– Звичайно ні. Але скоро.
– Гаразд, – неохоче погодився малюк Джонні.
— От і гаразд. Я знаю, що ти їх не любиш, але…
Що тоді почалося…
” Шерлоку, зроби те”, ” Шерлоку, зроби се” , ” Шерлоку, Обійми мене ” , ” Шерлоку, Мені холодно”, ” Шерлоку, не йди!”

“Невже через Ліки?”
– Шерлок не розсердився, а тільки сказав йому ласкаво і трохи сумно:
– Джонні, хлопчику, я знаю, у чому річ. Зробімо це так: лише одну, гаразд? Лише одну ложечку, щоб температура не піднялася, доки я не повернусь. Я хвилююсь за тебе. Зробиш це для свого Шері?
Будь ласка.
– Джон кивнув.

Ліки були солодкі, але водночас такі гіркі, що Джон ледве не заплакав. Джон – дорослий чоловік, лікар, солдат. Хоч зараз про його поведінку такого не скажеш. Але якось він їх таки проковтнув. Рік тому, з Шерлоком була схожа ситуація. Джон був терплячий, бо любить свого друга і таким його створила природа. Шерлок був його цілковитою протилежністю: холериком, соціопатом, донедавна – кам’яним серцем. Зараз він інший: терпить його Вибрики, питає думки, вмовляє, як дитину. Заради нього Джон потерпить навіть Тайленол.
Щоб це подіяло як слід, треба було випити Принаймні три, такі ложки, але Шерлок бачив, що Джон може не витримати більше однієї. Містер стихійне лихо не планує гуляти Вайтчапелом, тож і цього має вистачити.
Раптом у мозку Шерлока щось клацнуло – загорілася тривожна лампочка. Він пішов на справу о шостій, Джон, мабуть, прокинувся о восьмій, а зараз – шістнадцята тридцять п’ять! Його улюблений лікар досі нічого не їв! Чорноволосий розумник мусив якомога швидше щось придумати. З такою хворобою не дуже хочеться їсти, сам знає. Тому зробив Джону дитячу рисову кашу. Сам би він навряд чи їв щось таке. Але з того, як його хворий приятель зрадів, з вдячного погляду, коли у нього випала з рук ложка і Шерлок сказав:
” Дозволь мені.” і почав годувати його, він зрозумів: те, що Шерлок поруч і ця каша — найкращі речі, які сталися з Джоном за весь час. Може, вона не така і погана? Точно краща за ті ліки. Ще задовго перед кашею, Шерлок наполіг на тому, щоб обробити другові рану. Адже йому було боляче навіть говорити. І Шерлок знав небагато англійців, що віддають перевагу крові у своєму “пізньому сніданку”.
Джон погодився. Не одразу, тому що пам’ятав свою невдалу спробу і думав, що Шерлок теж може зробити щось не так, і знову буде боляче. Але він помилявся.
Шерлок поводився з ним так, ніби він був порцеляновою лялькою із тріщиною або чимось дорогоцінним. Для детектива так і було. Його друг був його найціннішим скарбом.
Ні крижаної ні гарячої води, жодних необережних рухів. Лише якийсь безпечний для шкіри обличчя антисептик, добутий із запасів генія, і заспокійливі слова:
– Все буде добре, Джонні. Тобі трохи пектиме, але недовго, обіцяю. І справді. Пекло не довше ніж секунду. А не так як тоді, коли він намагався зробити це сам. Це було годину тому.
А зараз, ложка за ложкою, для Шерлока наближався час іти у місто. У страшний передвечірній Лондон, наполовину огорнутий сутінками. Перед цим він зробив йому ще чаю і дав настанову:
– Якщо тобі стане нудно або, не дай боже, гірше, то одразу пиши мені.
Джон кивнув, взяв Шерлока за руку і прошепотів йому:
” Будь обережним. ”
– Буду,– прозвучала тим самим тоном його відповідь.
– Хворий лікар лишився сам.
Що б його зробити? Подзвонити Марті? Ні, бо за голосом дізнається, що щось не так, почне хвилюватися і звинувачувати в усьому Шерлока. Поговорити з Мері? Станеться те саме. Хоч вона і Фантом, він чудово може чути її думки. Записати справу з рубіном і доберманом? Це вже краща ідея. Цим і зайнявся. Але це справді була, як висловився Шерлок ” Нудьга смертна!”
Коргі перестали слухатися королеви, тож для них викликали дресирувальника. Який привів до палацу свого слухняного, давно всьому навченого добермана, щоб собакам було з кого брати приклад. Вдень він виконував свою звичайну роботу, а вночі… Відбувалися всілякі страшні дива. Королева чула лопотіння крил, Коргі ввалували, наче тисячі мисливських псів, а на даху сховища були відбитки собачих лап.
” нова версія собаки Баскервілів. У комплекті з вертольотом”,- хрипко засміявся наш лікар.
Джон одразу розгадав загадку, а британська розвідка і підрозділ “мі‐6” не могли. І Голмс старший мусив кликати свого брата у Букінгемський палац, просто зі складного вбивства. коли він уже повертався додому. Тож Шерлок зайшов додому лише на хвильку, щоб взяти з собою Шарлін.
Побачивши, що Джон спить у сльозах і згадавши ніч, погладив його і тихенько сказав:
“Спи собі, друже. Справа не варта нашого спільного вихідного, але це виклик від мого братика, ти знаєш, який він. Я скоро повернуся.”
– Але як показали подальші події, Шерлок сказав всі слова лише самому собі. Джон справді пам’ятав, що хтось його гладив приблизно о четвертій ранку, проте мало що може снитися такому, як він. Але це був не сон. Шерлок був вдома. Отже, Шерлок розслідував і вбивство і крадіжку, що йому несподівано докинув брат. Ось чому вони не бачились!
Шерлок був настільки виснажений після позаминулої справи, що одразу ліг спати. А Джон лише тепер згадав, що втнув вчорашньої ночі, після зміни. І що з ним сталося перед зміною.
Нічого дивного у тому, що Елла була настільки зла і в тому, що він захворів. Добре, що Шерлок його врятував.
А між четвертою І шостою ранку Шерлоку доручили оті дві дивні справи. Вони Просто не мали можливості це зробити.
Скоро Джон почав плутатися у своїх роздумах і тексті ,який писав. Йому стало так погано, як не було навіть після трав’яної бовтанки Сміта у нью-йорку. Що казав Шерлок після вторгнення на бейкер-стріт?
” Якщо місіс Гадсон поїде, Англії кінець. ”
Щодо всієї Англії – це перебільшення, а от одному англійському лікареві точно може бути кінець!
” Де ти, Шерлоку? Заради всіх видр світу, повертайся!”
– Його знудило.
” Шерлок, певно, сваритиме його: ліки нанівець.
– усе лікареве тіло горіло так, що хотілося притулитися хоч лобом до холодної стіни і залишатися в такому положенні, аж доки не повернеться Шерлок.
–Не‐ хх,– плакав не на жарт переляканий Джон,– як боляче!
Шерлоку!
– Коли сильний напад болю минув, Джон згадав настанову свого співмешканця.
Сльози ще не висохли, літери розпливалися перед очима, але він зміг написати одне‐ єдине слово:
” Допоможи!”
І то, здається, з помилками.
Миттєва відповідь:
” Я майже вдома, не бійся.
– Він писав ще щось:
– Як ти?
– Як температура?
– Щось болить?
– Але Джон цього не бачив. Певно, знепритомнів або заснув.
Джон знову там. Афганістан, битва, його товариш Мюррей. Але поки що все спокійно. Невже вони перемогли? Мюррей та Стенфорд сміються, хвалять його:
– Молодець, сірий докторе. Без тебе Ми б не всипали їм перцю!
– Та це лише затишшя перед бурею.
Мюррей хапає його за здорову руку. Крики, постріли. Безліч пострілів. Стенфорд зарядив свою рушницю, щоб захистити Джона від ворожого солдата, який сунув саме на нього, визначивши найслабшою ланкою.
Ще мить – і грізний солдат упреться своїм мушкетом просто у Вотсонові груди. Але на полі битви він бачить таке страхіття, яке і без мушкета змушує його серце завмерти.
Ні! Ні! Це просто галюцинації, або хтось дуже на нього схожий! Його не Може тут бути! От заспокоється стрілянина, і він переконається, що це звичайний молодий кадет.
А зараз, Він стоїть на колінах у засідці, блідий, його серце зовсім не б’ється, а по щоках течуть струмочки гірких сліз.
Стенфорд помічає це, лає Мюррея за те, що він зробив другу боляче, і намагається заспокоїти Джона, якомога обережніше торкаючись його щік.
– Той бурмило вже тебе не зачепить, а Мюррей зробив це ненавмисне.
– Мюррей не винен, – здушено схлипує Джон, і для підтвердження цього, тулиться здоровим плечем до плеча свого “кривдника”.
– Нарешті, стрілянина вщухла, але серед хаотично розкиданих засмаглих ворожих тіл він бачить одне бліде, і тепер може безпомилково його впізнати.
Ватиканські каме-еї, це справді Шерлок!
Тепер, хірург просто заходиться плачем.
– Шер… Тільки не знову!
А може він ще живий? Може …. Може…
– Джон кидається туди, де щойно влаштували такий собі “бій без правил”, знаходить серед купи свиноти свого чорнявого, і, у режимі турботливого лікаря, перевіряє, наскільки серйозні рани його любого друга.
Рани дуже серйозні, але Шерлок живий.
Немає часу на питання на кшталт:
” якого біса ти тут робиш?” Чи ” Як, заради бога, ти опинився у 1878 році?” Головне – врятувати його.
– Шерлок упізнає Джона, ніжно стискає його руку, і шепоче:
” Вже запізно. Пробач… ”
– Ні, Шерлоку, ти не можеш знову так зі мною вчинити!
Я тобі не дам померти, егоїстичний паразите! Ну ж бо, Шері, перестань прикидатися!
– Та цього разу його улюблений співмешканець не вдавав мертвого. Він був мертвим. Тут не допоможе навіть шприц адреналіну, що завжди Про всяк випадок у нього в кишені.
– Шері, ні,– розриває тишу безпорадний Крик,– Будь ласка, ні!
– А саме перед тим, до кімнати забіг Шерлок.
І, Єзу христе, що тут відбувається? Лептоп – досі увімкнений, чай – розлитий: улюблена чашка його друга впала. Шелдон скоромовкою пояснює Пенні якусь псевдо наукову теорію. Але на все це йому начхати. Що відбувається з його Джоном?
Він тремтить під ковдрою і, здається, плаче!
Шерлок швиденько кидається заткнути цього зануду, цілує Джона в чоло: яка висока температура, жах!
Одна ложка Тайленолу таки не допомогла.
Він мав змусити його випити повну дозу, перед тим, як піти!
Але ж тоді бідолаха би просто виблював її… Ой жах! Так і сталося з попередньою! Нічого страшного. Коли прокинеться, більше ніякого Тайленолу. Шерлок тільки пригубив ложку – і он що сталося з ним, а що вже казати про Джона, який випив чверть цього, щоб тільки він, його ” лікар”, не хвилювався?
Детектив сідає на край ліжка, гладить свого друга, І лагідно говорить:

” Не плач, Джонні. Не плач. Уже все гаразд.

– За сніги імлистих сивих гір, в глибінь печер, у склепів шир – У ті світи пора іти…
По скарб, який вартує звір. Рипіли сосни на шпилях, Вітри стогнали по ночах. Багаття жар досяг до хмар, Дерева в жовтих язиках…
– ти ж її любиш, чи не так? Зараз я придумаю щось, Більбо. Тобі теж не варто ніпрощо хвилюватися. Я не злюсь на тебе.
– До Джона, крізь його маячення, доноситься ніжний баритон колискової і Теленькання ложки.
Він знає цей голос! Шерлок?
Але як?
– Ти прокинувся! Як ти мене налякав!
– Шерлоку?
– Так-так, це я.
Потім. Потім усі інші питання. Спершу випий це.
Жодного Тайленолу, обіцяю.
Гречний хлопчик, молодець.
Що сталося? У тебе щось болить?
– Так, болить. Плече і серце.
– У мого Джона болить серце? Чому?
– Через тебе, маленький дияволе Шерлоку!
– Через мене?! Я зробив щось не те? Якщо це через ліки, Пробач. Я вже знаю, що сталося. Забудь про них!
– Ліки тут нідочого, Шерлоку! Просто я….
– Він поклав голову на коліна детектива-консультанта і заплакав.
– Чшш.. Я тут. Твій Шері поруч. Я поруч. Нікуди не піду.
Джон. Джон. Джонні,– повторював Шерлок, гладячи переляканого лікаря по хворому плечу.
– Я зрозумів, у чому річ.
Тобі наснився кошмар?
– Ммм.
– так, розумію, як це страшно.
Але зараз ти прокинувся, я з тобою, війна давно скінчилася.
– Цього разу там був ти!
– Я?!
– Так! І,– Джона знову душить плач, – тебе вбили!
– Дурний! Дурний! Дурний! Який же я дурний!
Щастя моє, пробач!
Я думав, ти просто вередував, а он воно що!
Ти боявся мене втратити?
” що за дурне питання? Звісно!”
— Я більше ніколи цього не зроблю! Ніколи, чуєш?
Ніколи. Ніколи знову,- оксамитово шепотів Шерлок, а Джон і далі конвульсивно схлипував у нього на колінах.
– Не плач, щастя моє, вже все гаразд.
– Ні!
– Я знаю. Знаю.
– Він притискав його до грудей, колисав і більше нічого не говорив. Не так, як було в нью-йорку. Зараз сон, навпаки, був для його янгола найкращими ліками. Спокійний, солодкий, без кошмарів.
Обидва мовчали. Шерлок просто гладив Джона, сподіваючись прогнати залишки страшного сну і біль з його серця.
Мовчанку перериває Джон.
– Шері.
– Що, друже?
– Я вчора наковтався води?
– Так, Джонні.
– тому я і захворів?
– Швидше за все.
– Дякую за порятунок.
– Завжди будь ласка, але постарайся більше так не робити.
– Добре.
– гарячка досі не спала.
Сам Шерлок точно з цим не впорається. Марта повернеться ще не скоро, Моллі– на чергуванні, ( також на невідому кількість днів)! Сара– у Йоркширі. Що робити? Що робити? І раптом…
– Джоне, друже, хочеш, я подзвоню Гарієт, щоб тобі не було так самотньо?
– Моїй сестрі? Вона знову п’яна,—Джон заривається в кучері Шерлока, намагаючись сховати в них свої сльози.
– Тсш, Джонні. Тсш, щастя моє,– Шерлок погладив його по спині.
– Обіцяю тобі, вона змінилася. А якщо це не так, я три місяці не проводитиму жодних експериментів, згода?
– Згода. А що я маю зробити в протилежному випадку?
– Змінити свого психотерапевта.
– Домовилися.
– Ну то що?
– Добре, тільки не залишай мене.
– І не збирався.
Привіт, Гаррі.
– Шерлоку! Друже мій! Привіт! Давно тебе не чула. Як справи на бейкер-стріт?
– У мене усе більш-менш нормально, а у твого старшого брата проблеми.
– У чому річ? Джон‐ Джон захворів?
Так. Звідки ти знала?
– Сімейне чуття. Він завжди знав, коли зі мною щось негаразд. Так само і я.
Розкажи мені про це детальніше. Що сталося з моїм братом?
– У нього шлунковий грип і сильна гарячка.
Я не можу збити її.
– Бідолашний Джон‐ Джон! Знову було якесь дурне розслідування?
– Гаррі Вотсон! Тільки ти не починай!
Допоможеш нам?
– Звичайно! Сестричка завжди врятує ситуацію!
Приїду за півгодини!
–Гаразд. Бувай.
– Не слухай її, Шерлоку. Воно не було дурне.
– Ні, було! Вона має рацію! Якби я реагував швидше, ти б менше бовтався у тій воді!
– Швидше? Ти був блискавкою! Справжньою видрою! Я не знав, що ти так добре плаваєш.
– Роки тренуваннь.
– Раптом до Джона на кілька хвилин повернулися його лікарські інстинкти.
– Господи, Шерлоку, надворі травень! Паскудний, холодний травень! Ти сам як після такого купання? Голова не болить? Горло? Нападів не було?
— Тридцять три рази” ні”.
– Точно? Ти нічого не приховуєш?
– Нічого.
– Відкрий рота. Так… Коли прийде Гаррі, теплий душ, і негайно в ліжко. Наказ твого лікаря.
– Наказ мого “хворого” лікаря.
Я ляжу в ліжко, коли Ти заснеш.
– Обіцяєш?
– Обіцяю.
Що за дивна річ з твоїм іменем?
– Вона мене з дитинства так називає. Мені це навіть подобається.
– О, Про вовка промовка. Піду відчиню їй.
– Привіт. Як справи У мого братика?
– Ходи сама побачиш.
– Все погано?
– Побачиш.
– Привіт, Джон‐ Джоне! Що цей детектив зробив з тобою?!
– Нічого поганого. Витяг мене з води.
– Ти впав у Воду?! О боже, ведмежатку!
– Гаррі!
– Що? Я твоя сестра. І Шерлок знає це, правда?
– Я не знаю, чого він НЕ знає!
– Я нікому не скажу, Джоне.
– Тільки спробуй!
– Який ти блідий! І зачекай… Він тобі щось зробив!
Шерлоку?!
– Заспокойся, Гаррі, Це був Тайленол.
— Тайленол, Джоне?!
– Еге.
– Шерлоку, його нудить від цих ліків!
– Вже знаю.
– Не гнівайся на нього. Це була надзвичайна ситуація.
– Добре, Джон‐ Джоне, не буду.
– Дякую за порятунок Джона.
– Будь ласка, Гаррі.
У мене є деякі справи. Залишу вас наодинці.

– Як Джиллі, сестричко?
– Джиллі? У неї все просто чудово. Точніше, у нас.
– ви разом?
– Так, брате.
– Шерлок мав рацію: від Гарієт не пахло алкоголем, а навпаки, чимось солодким, борошном і корицею. Нарешті його сестричка знову займається випічкою. У її Голосі не було хрипоти, вона захоплено розповідала йому про свою дівчину. А Джон програв заклад. Він навіть не переймається цим.
А якимось дивним відчуттям – Так.
– Вона така кумедна! От я тобі історію з американських гірок розкажу, переконаєшся.
Що з тобою, старший братику? Ти чуєш мене? Джоне?!
– Знайди Шерлока…
– Зараз, братику, зараз, тримайся!
– Шерлок тим часом відпочивав у своєму кріслі після виконання першої частини наказу свого лікаря. Біля нього лежала його вірна Лабрадориця.
– Ось ти де! Ходімо швидше нагору, з Джоном біда!
– Ні на хвилину вас залишити не можна! Яка біда? Що таке?
– Він почервонів, задихається і практично мене не чує! Він попросив тебе покликати.
– А, Тепер усе ясно, – тихо сказав Шерлок, просканувавши бідолаху своїм коронним поглядом.
– З тобою все буде добре. Ти з цим впораєшся.
– Він помирає, Шерлоку?!
– О, заради Скотланд Ярду! Хіба я щось таке сказав?!
Ні, Гаррі, у нього просто судоми.
– Судоми?!
– Еге ж. Від гарячки.
– Боже мій, Джоне!
– Цить, обидві!
– Це вже Містер соціопат нагримав і на Шарлін.
– Що нам робити?
– Нічого. Це минеться без людського втручання. У мене Минулого року теж таке було.
– А все-таки? Як йому допомогти? Придумай щось, Шерлоку!
– Добре. Можемо поговорити з ним. Мені це допомогло.
– Гаразд.
– Все добре, Джонні. Ми всі тут: я, Шарлін, Гаррі.
– Так, любий братику. Ми з тобою.
Я, здається, знаю одну річ, яка заспокоїть обох Вотсонів.
Ходи сюди, Гаррі.
— Що ти збираєшся робити?
– Просто дай мені руку. Не бійся.
– Він обережно взяв її руку, змушуючи дівчину сісти, бо від страху в неї паморочилася голова, а Джон би не пробачив, Якби з його сестрою щось трапилось.
Soft kitty, warm kitty,
Little ball of fur.
Happy kitty, sleepy kitty,
purr, purr, purr.
– Звідки ти …
– Отже, в яблучко. І дивись, хто повертається.
– Шерлоку? Гаррі?
– Ми тут. Як почуваєшся?
–Хочете почути правду?
– Умгу.
– Ніби мене двічі збив автобус.
Ось воно що. А що б було, якби я вже спав? Тепер ти навіть силоміць не вкладеш мене в ліжко. Я буду з тобою.
– Але тобі потрібно спати. Хіба ти не втомився?
– Хто сказав, що я не ляжу спати? Не дарма ж людство винайшло спальні мішки.
– Серйозно, Шерлоку?
– Серйозно.
– Якщо так, я не проти.
– А знаєш, проти чого я проти?
– Чого, Шерлоку?
– Того, щоб ти лягав спати голодним. Може, хоч грінку з’їси?
– у нас скінчився хліб.
– Вже ні. То хочеш грінку?
–Так.
– Поки Джон гриз свою грінку наче кролик, Шерлок знайшов його улюбленого плюшевого пса, приніс свого, застелив канапу для Гаррієт ( Вона захотіла залишитися з братом на ніч, а Шерлок навіть не був проти), приніс ще кілька дрібничок і вже зібрався лягати спати, коли це…
– Джонні, ти чого? — запитав Шерлок, піднявшись на лікті, так, щоб бачити обличчя друга.
– Що сталося?
– Плече болить.
– Ой ти мій нещасний солдате! як не одне лихо, то друге, а за ним‐ третє!
Сильно?
– Ага.
– Не плач, друже. Дай‐ но погляну, у чому річ.
Може, чимось зараджу.
О, у тебе сильний забій.
Що з тобою сталося?
– Нічна зміна сталася.
– Ларі?
– Ага.
– Ну я йому дам кривдити мого біографа!
– Обережніше з ним, Шерлоку. Навіть твої трюки не допоможуть проти нього.
– Я вже на нього спосіб знайду, обіцяю.
Не хвилюйся, зараз зробимо щось з твоїм плечем. Є у мене один засіб.
— Ай,– застогнав лікар‐ пацієнт, коли Шерлок торкався його двічі ушкодженого плеча.
– Все, Джоне, все. Зараз не буде боліти.
– Шерлок уже гладив його плече набагато обережніше. Його бліді долоні – теплі, м’які, трохи слизькі після якоїсь мазі, що справді почала допомагати : розплутувати павутину болю. Як тільки Шерлок знайшов таку потрібну річ у безладі їхнього помешкання? Ой ні. це паскудне відчуття під горлом. Він відкинув голову на груди Шерлоку, а з‐ під заплющених повік знов потекли сльози.
Мені знову погано, Шерлоку, здається, я не засну.
– Оце тобі маєш. Зачекай хвилинку.
– Шерлок блискавичним рухом зістрибує з ліжка і через кілька хвилин повертається зі скрипкою.

Шлях крізь туман
Світлом місяць протнув
Усе, що згубив знайдеш ти.

Наш минулий тягар – лиш відгомон весни
Та звідки ми прийшли і де наш кінець?
Як мрію не втілиш ти, чом себе не обдурив?

Проте, як ніжний вітер
Дав нам знати листя
Що осені минати час

Солодких снів, Джонні.
– А наступного ранку…
– Джоне, я знайшов ідеальний варіант: її звуть Серена. Вона ніколи не кричить на пацієнтів, не дурна, як половина Лондона, прийме тебе будь –коли.
– Шерлоку, послухай…
– У неї ступінь з соціологі.
– Шерлоку, я…
– Вона і в отрутах тямиь.
– Шерлоку…
– IQ – триста! Можеш собі таке уявити?
– Шерлоку Вільям Скотт Голмс, Замовкни!
Я обираю тебе.
– Я… Згоден.

Далі буде…

писати…