Пробудження

Моє серце ледь не вискакувало з грудей, стукаючи в такт моїм панічним думкам. Я побігла до холодильника, на якому знаходилися кухонні приладдя, мої руки, тремтячи від адреналіну, вхопили найбільший ніж, який я тільки могла знайти. Хто б це не був, він налаштований агресивно. Якщо він вже не збирається мирно вирішити своє питання, то я йому покажу що я теж не забійна вівця. Боже мій, чому все приймає таке жахливе забарвлення? Все, чого я хотіла, – це спокійно завершити цей день.

– Хто там? – мій голос прозвучав з ледь прихованою загрозою. У цей момент я була повністю зосереджена на своїх почуттях, готова до агресивної відповіді. Особливо тепер, коли адреналін кипів у моїх жилах і кожна клітинка тіла була готова до дії.

– Відчиняй! – лунало за дверима, звуком, що вібрував з невимовною вимогою та невгамовною наполегливістю. Але голос був мені знайомим.

– Марк? – мій голос залунав тривожно, коли я обережно наближалася до дверей. Я відкрила їх з нерішучістю, серце билося в грудях, мов у полоненого птаха. – Ти мене налякав до смерті, – сказала я, намагаючись приховати збентеження у своєму голосі.

Ще не встигнувши повністю відчинити двері, вони раптово розкрилися від сильного поштовху, ледь не збивши мене з ніг. Я тільки встигла зрозуміти, що відбувається, коли раптово відчула пекучий біль на лівій щоці. Сльози бризнули з моїх очей, як некерований потік, який я не могла зупинити. Біль все глибше проникав у мою шкіру, ніби гострі голки, що дісталися аж до самого мозку, заповнюючи кожну думку невимовною агонією.

Він грубо зачинив за собою двері, замкнувши їх на ключ з гучним диханням, що відгомонювався по кімнаті, мов грім. Спалахнувши гнівом, Марк схопив мене з неймовірною силою і заволочив до центру кімнати. Його долоні стискали мої руки з таким болем, що я відчувала кожен його палець, ніби леза, що впивалися у мою шкіру. Ніж, який я тримала, вислизнув з моїх ослаблих рук і впав на підлогу з лякаючим звуком. Я, була закована у страху та безпорадності, інстинктивно притуливши долоні до обличчя, старалася хоч якось захистити себе. Гарячий, пекучий біль на щоці був ніби печаткою його жорстокості, залишаючи на моїй шкірі слід від його безжалісного гніву.

–  О, це як же? Тепер ти зустрічаєш мене з ножем у руках? – його слова вилітали збурено та іронічно, наповнені злістю та насмішкою. Марк стояв переді мною, його очі іскрилися гнівом, а голос дрожав від агресії.

– Ти п’яний, – вимовила я з тремтячим тоном, відчуваючи, як сльози продовжують безперервно спливати по моїх щоках. Мій голос здавався хрипким та ледь чутним через реальний страх, що стискав горло. – Що відбувається? – запитала я, намагаючись зрозуміти, як усе могло дійти до такого.

– Де він? – закричав Марк, підступаючи до моєї шафи з одягом. Його руки хаотично шарпали за дверцята, відкриваючи їх з неймовірним ривком. Ще трохи, і від моїх меблів залишаться одні уламки. Він почав жбурляти мій одяг на підлогу, одну річ за іншою, виражаючи таким чином свою лють та бажання скандалу. Кожен його рух був сповнений агресії, а обличчя — спотворене гнівом.

– Про кого ти говориш? – мій голос ледь вирвався з мене, тремтячи від зростаючого страху. Я точно знала, кого він мав на увазі, і серце моє здригалося від жаху перед тим, що міг зробити Марк далі. Кожне слово було щитом, що намагався приховати мою паніку та невизначеність.

– Не роби із себе дурепу, Еліс. Де цей довбень? Хто він такий? – роздратовано кричав Марк, кожне його слово було як удар батога, сповнене підозри та звинувачень.

– Я не знаю, будь ласка, припини, давай поговори… – слова обірвалися на моїх устах, коли дерев’яні вішаки раптово почали летіти у мою сторону. Вони вдаряли мене один за одним, кожен удар був як гострим уколом болю. Один із вішаків схопився за моє обличчя, і тепер сльози, що вже неконтрольовано текли, стали справжнім потоком. Марк наблизився до мене, його рука здавилася навколо мого горла, стискаючи його з такою силою, що дихати стало майже неможливо. Я задихалася, відчуваючи, як кисень покидає моє тіло. Можливо, краще було б, якби він просто вбив мене?

– Відповідай, хвойдо! – вирвалося у нього з ярістю, коли він штовхнув мене з усієї сили. Моє тіло врізалося в стіну, і, втративши рівновагу, я опинилася на колінах. Ще не встигнувши зібратися з думками, я почула свист у повітрі, а згодом відчула глухий, болючий удар по голові – його нога влучила у мене, залишаючи знекровленим слідом. Зір миттєво затьмарився від болю. Марк жорстоко схопив мене за волосся, намотуючи їх на свою руку, і витягнув мене до себе. – Говори, суко, або я перетворю твоє гарненьке личко на криваве місиво! – його голос був холодним і зловісним, він дивився на мене з вогнем жорстокості та задоволення у очах.

Мене наче штовхули у крижану ополонку, мозок одразу почав реагувати на небезпеку. Тіло вкрилося сиротами, кров почала закіпати, щось всередині перемкнулося. Ні, божевільною була не я, і навіть не Темний, божевільним був він. Я не знала, що відповісти, і чи був від цього хоч якийсь сенс. Мені не зупинити його, але залишати ситуацію такою як вона є я не збиралася.

– Відпусти мене, – мої слова лунали тихо, але в них була якась невловима, але ясна загроза. Адреналін, підсилюваний гнівом чи алкоголем — все це змішалося у моїй свідомості, надаючи мені холодної впевненості. Я відчувала себе сильнішою ніж коли-небудь. Якщо він хоч спробує мене торкнутись я йому горло переріжу.

– Ти дійсно думаєш, що тут хтось буде тобі поступатися, мала? – Він стиснув моє волосся ще сильніше, але я вже не відчувала болю. Адреналін що вирував у моїх венах, заглушив усі відчуття. Пульсування крові в артеріях було немов заклик до дії, голос моїх інстинктів, що шепотіли про необхідність боротьби. – Я маю тобі повторити як тупій собаці? – викрикнув він, але в моїх очах вже спалахнув вогонь рішучості та незламності.

Я з гіркою ясністю розуміла, що буде далі. Незалежно від моїх слів чи дій, Марк уже зробив свій вибір. Він називав це покаранням – жорстоким і непрощенним. Це трапилося тільки одного разу, але воно врізалося в мою пам’ять назавжди, залишивши глибоку рану, яка ніколи не зникне.

Був час, коли хлопець з мого поверху, Джефф Баклі, спробував звернути на мене увагу. Незважаючи на мої стосунки з Марком, Джефф вирішив, що подарувати мені квіти – це чудовий жест. Але, звісно, Марк, якого не могло задовольнити нічого, що йшло поза рамками його контролю, був категорично проти такого розвитку подій. Він завжди вважав мене своєю власністю, і нікому, крім нього, не дозволялося навіть думати про те, щоб звертати на мене увагу. Колись мені здавалося, що це так романтично – бути єдиною та особливою для когось. Але тепер, згадуючи про це, відчуваю лише гіркоту та відразу. Як я могла сприймати його обсесивну власницьку поведінку за ознаку любові? Від цих думок у мене завжди мимоволі піднімалося до горло відчуття нудоти.

Все розвивалося з неймовірною швидкістю. Не минуло й години, як Марк уже з’явився у моїй кімнаті, охоплений п’яним гнівом та агресією – улюблений стан для його вибухів люті. Він жорстоко вхопив мене і витягнув у коридор, його рука з усією чоловічою силою стискала моє зап’ястя, викликаючи різкий біль. Проте, я затиснула губи, не випускаючи жодного звуку. Відмовляючи дати йому задоволення від моїх криків болю, бо знала, що саме цього він і очікував.

Лише за мить ми вже опинилися у протилежному кінці поверху, біля кімнати Джеффа Баклі. Марк, не зупиняючись на попередженнях, почав лупцювати двері. Від нього ніколи не чекали раціональних думок чи аргументів – він діяв лише по пориву свого безумства. Коли Джефф з’явився у коридорі, тримаючи цигарку в зубах, його вираз був сповнений занепокоєння та запитань до мене. Але слова загубилися ще до того, як встигли пролунати. В його очах я побачила намір допомогти, але вони нічого не могли вдіяти проти сирої агресії Марка.

Марк холоднокровно змусив мене бути свідком того, як він безжально розбивав обличчя Джеффа своїми невгамовними кулаками. Незважаючи на те, що Джефф був досить міцним, він виявився безсилим перед люттю Марка. Було в ньому щось надзвичайно залякувальне, що змушувало навіть найсміливіших відвертати погляд. Принаймні мені так здавалося. Я впевнена, саме тому ніхто з сусідів не наважився втрутитися, всі боялися опинитися на місці Джеффа. Завжди агресивний, він нагадував психопата, який вийшов на свободу після довгих років у тюремній камері, переповнений злістю та готовий виливати її на будь-кого, хто стане на його шляху.

Коли Марк завершив свою жорстоку витівку, він залишив хлопця лежати в коридорі, кров якого, вже розлилася у велику калюжу. Я з жахом спостерігала, як сусідки Баклі поспішали йому на допомогу, в той час як мені, здавалося, ніхто вже не міг допомогти. Мене тягнули назад до кімнати, а я навіть не стояла перед жахливим вибором: бути побитою до напівсмерті або пережити насильство з його боку. Та кожен раз, я обирала б перший варіант. Того вечора Марк розбив мене на уламки, зруйнувавши будь-які ілюзії про любов до нього, якщо вона взагалі коли-небудь існувала. Кожен момент тієї ночі був пронизаний нестерпними муками, який виходив далеко за межі фізичного відчуття. Моя душа була розірвана на шматки від невимовного відчаю та болю, які залишив Марк. Коли він закінчив своє звірство, то просто бездумно залишив мене, ніби не відбулося нічого страшного. Залишив мене у розбитій самотності, де єдиними супутниками були ехо моїх відчайдушних криків та схлипів, що відгомоніли у порожній кімнаті. Його безжальне знущання залишило мене розгубленою, розбитою, втраченою у своєму власному зруйнованому світі.

– Тобі ніколи не втекти від мене, – прошипів він, і його слова розрізали повітря, мов леза льоду, жорстоко повертаючи мене до суворої реальності.

Кожен ривок Марка за моє волосся ніби виривав з мене шматок душі, здавалося, він намагається висмикнути мене з коренем. Але я не мала наміру повторювати минулі помилки. Обгорнута відчуттям безвихідності, я все ж відмовлялася здаватися. Саме цей страх, який колись мене паралізував, тепер надавав мені сили. Я була готова протистояти, не дозволяючи Марку далі руйнувати моє життя. Було багато шансів покінчити з цими стосунками, але страх перед його агресією утримував мене у полоні. Тепер все змінилося – я більше не боялася його. Щось всередині мене прокинулося, перетворивши страх на потужного союзника, а мій власний гнів – на зброю. Іронія ситуації не уникла моєї уваги. 

Я розуміла, що в моїх руках є перевага: я була розумніша та винахідливіша, ніж Марк, особливо в його п’яному стані. Це був мій шанс, моя можливість змінити хід подій, і я вирішила використати його без вагань. Тепер, коли я була змушена діяти, моя рішучість взяла верх, і я готувалася до першого руху.

– Думаєш, ти сильна, Еліс? – Марк насміхався, наче прочитав мої думки, – Але ось ти, на колінах, гола, беззахисна переді мною. Я можу тебе знищити. Ніхто, чуєш, ніхто не зверне на тебе уваги після того, як я покінчу з тобою. – Його очі були червоними від ярості. – Пам’ятай, ти моя, Еліс. Тільки моя.

Як я могла бути такою сліпою, не бачити те безумство, яке розквітало у Марку? Його уявлення про мене як про слабку і безпорадну іграшку було його найпотаємнішею фантазією, яку він час від часу втілював у життя. Мені здавалося, що кожен його гнівний ривок за моє волосся виривав частину моєї душі, ніби він намагався викорінити мене з моєї власної плоті. Обурення й гнів були як темна хвиля, що накопичувалася всередині мене, нагадуючи про кожен випадок його жорстокості, кожен удар, кожне приниження. Ці спогади були як леза, що розрізали мою психіку, змушуючи мене відчувати себе розбитою і безцінною. Сльози на моїх щоках були не від слабкості, а від ненависті до самої себе за те, що я дозволила цьому тривати так довго. Але тепер я відчула зміну всередині себе. Страх, який колись мене паралізував, став моєю зброєю. Я більше не могла терпіти його хворі, жорстокі, аб’юзивні витівки. Це був момент перелому – я більше не була жертвою. Цього вечора я мала поставити крапку в цій жахливій історії, покінчивши з циклом страху та насильства.

–О, сльози? Серйозно? – з насмішкою вигукнув він. – Думаєш, я ведусь на цей дешевий цирк? Ти не можеш мене обдурити, Еліс. Твої слабкі спроби викликати у мене жалість – це просто смішно.

Коли його хватка зменшилася, я зрозуміла – це мій шанс. Мозок працював на повну, генеруючи десятки сценаріїв. Мої думки мчали з блискавичною швидкістю, аналізуючи кожен можливий рух. Можливо, це адреналін від стресу давав такий ефект, але я не мала часу на роздуми. Рішуче, я вдарила його з усієї сили між ніг. Він видал низький крик болю і впав на підлогу. Мій мозок продовжував роботу у зашвидкому режимі, а час навколо мене сповільнився. Я була повністю сконцентрована, швидко піднявшись, намагаючись схопити ніж на підлозі. Але Марк знову схопив мене за ногу. На щастя, мені вдалося досягти ножа. З різким рухом я порізала його по руці, лезо блискуче скользнуло по його шкірі. Крик болю розрізав повітря, потім перейшов у жалюгідне скавчання. Марк був підступним пацюком. І я була готова покласти край його ницості.

– Ти більше ніколи торкнешся мене, – мій голос був твердим. Я встала і підійшла до нього, тримаючи ніж у руці, – то хто тепер з нас на колінах?

– Еліс, кинь ніж, – Марк поглянув на мене, його очі були сповнені страху. Він прошепотів, – ти не зможеш цього зробити.

– Подивись на мене, Марк. Я вже це зробила. – Мій голос лякав мене саму, але часу звертати увагу на все це не було. – Тепер ти встанеш і покинеш мою кімнату. Ти забудеш про моє існування. Я зрозуміла висловилася?

Він загарчав, низько і грізно, неначе дикий звір, затиснутий в куток. Чи це, може, був мій власний внутрішній звір, що відгукувався? У цей момент це вже не мало значення. Я рішуче направила ніж у бік дверей, мовчазно наказуючи йому піти.

– І без приколів, Марк. Інакше я тебе заріжу, і мені насрати навіть якщо мене посадять. – мій голос звучав холодно та впевнено, ніби кожне слово було коване зі сталі. Мій погляд був непохитний, а рука з ножем не тремтіла.

– Ти про це пожалкуєш, – промовив він, повільно підводячись з піднятими руками, випромінюючи зловісну погрозу. – Еліс, ти будеш першою хто приповзе вибачатися. Ти залежна від мене, а зараз я залежу від тебе більше, ніж коли-небудь. – В його голосі відчувалася самовпевненість, а на обличчі з’явилася брудна усмішка, наче він вже бачив мою поразку.

О Боже. В моїх вухах дзвеніло від його слів. Ця мить, затягнута його погрозами та зневагою, здавалася вічністю. Мій розум боровся з реальністю, намагаючись знайти вихід із цього кошмару.

– Вимітайся до бісової матері, негайно! – я прокричала ці слова, відображаючи мою повну відданість відсікти його від свого життя.

Марк повільно відступав до дверей, його погляд зберігав обережність та страх. Він боявся мене, це було очевидно, адже не наважився навіть повернутися до мене спиною. Він відчинив двері, крокуючи назовні, залишаючи за собою сліди крові на підлозі. Я миттю кинулася до дверей і замкнула їх, відчуваючи, як адреналін ще пульсує у моїх венах. Це вже другий раз за цей божевільний день, коли мені довелося замикати ці двері.

– Ні, Марку, тепер це кінець для нас обох.

https://t.me/skrizhali_spogadiv