Посмішка

ОПИС:
Існує цитата, дослівно повторити яку я, на жаль, не зможу. Але суть її ось у чому: люди, які часто сміються, насправді глибоко нещасні.
_________________________________________________-

Знову чую твій крик. Ну, тільки не це, будь ласка! Ти плачеш, я знову тебе не помітив. Мені так шкода…

Але я все-таки вгадав. Ти знову плачеш. Вкотре вже. І я щодня хочу заспокоїти тебе. Мені не вистачає сміливості.

Ти розмазуєш сльози по щоках і подушці. Ізабелло, коли ти встигла знову здатися? Мені теж не вистачає сміливості сказати тобі теж саме.

Підходжу ближче до твого будинку, було відкрито. Йду до твоєї кімнати, завішаної моїми фотографіями. Ти справді мене любиш! Опускаю руку на тремтяче плече. Ти знаєш усе, що я зараз скажу – просто заспокою. Мені хочеться сказати: «Не сумуй, я люблю тебе».

Але мені не вистачає сміливості. Я слабак, не вартий тебе!

Повільно піднімаєш голову, обертаючись. У погляді — порожнеча.

— Хей, Іззі, в чому справа? Що трапилося, плакса? — звичайним самовпевненим голосом.

Плачеш голосно, невтішно від однієї згадки. Злегка б’ю кісточками пальців по твоїй потилиці. Ех, Ізабелло…

— Заспокойся.

Як же мені хочеться обійняти, поцілувати тебе.

Повільно, але все ж таки заспокоюєшся.

— Все круто, подруго! — посмішка. Така сама, як завжди. У твоїх очах спалахує надія. Ти радісно киваєш і вскакуєш.

Подруга — безглузде слово.

Я завжди посміхаюся, але в душі… А ти теж любиш мене. Ні ти, ні я, не можемо сказати ці три солодкі слова: «Я люблю тебе».

І я залишаюся один.

Посмішка зникає.

Проте тепер я можу бути чесним із самим собою. Тільки розібратися з моїми проблемами мені не допоможе ніхто. Ніколи.

Знала б ти, з якими зусиллями мені дається ця безтурботна посмішка, іскри в очах, впевненість.

— Я люблю тебе, Ізабелло… — шепочу я у вже порожній квартирі.