посміхнись, Янович.

— Спартаковський! Не позіхай! — Ігнатов пробіг із папкою повз Субботу, який стояв біля апарату, вибираючи собі каву.

— Паша, блять! Скільки разів я просив не називати мене так? — гаркнув услід Спартак, забираючи кавовий напій.

— Ви чого розкричалися з самого ранку? Он, ті хто не доспав аж прокинулись від ваших криків, — спитав Матвієв, виходячи зі свого кабінету.

— Ігнатов знову мене обізвав Спартаковським, — буркнув блондин, поправляючи фотоапарат і простяг стаканчик з кавою кращому другу.

— Ой, міг би забити, він же спеціально це робить, — відповів Костя і колеги вийшли на перекур, ставши біля входу в офіс.

Матвієв із задоволеною усмішкою потягував міцну каву, поки його друг курив, стоячи на ганку.

— Багато замовлень сьогодні? — спитав той, поправивши сережку у вусі.

— Так, сім фотосесій. Я збожеволію. А потім їх всі ще відредагувати треба, якийсь дурдом.

— Тримайся. У мене теж повно роботи, — чоловік потер шию, ледве стискаючи її пальцями.

— Успіху нам, що тут сказати, — Спартак тихо засміявся, викидаючи недопалок у попільничку, а стаканчик — у відро для сміття.

Костя швидко допив кавовий напій і теж викинув картонний стаканчик.

***

Суббота сидів за столом, редагуючи фото хлопця, який робив фотографію для студентського квитка, коли почув тихий стукіт у двері та підняв голову.

Це був останній клієнт сьогодні.

— Здрастуйте, — до кабінету зайшов худий юнак з неслухняними кудрями, які весь час лізли в очі.

— Доброго дня, проходьте і сідайте на стілець, — Спартак кивнув головою і відкрив блокнот, щоб перевірити, яка фотосесія у цього хлопця й вигнув брову.

”Еротична фотосесія у стилі ню”.

— Прошу мене пробачити за таке.. нетактовне запитання, але я мушу знати. Вам хоч є 18, що ви записалися на такий вид фотосесії?

Женя ображено надув свої губи, схрестивши руки на грудях.

— Кому, як не Вам знати, що ню-фотосесія — це особливий вид фотографії! Споконвіку краса тіла надихала найкращих художників на створення своїх безсмертних полотен. А сьогодні навіть найкрасивіші та найталановитіші знаменитості беруть участь у таких фотосесіях — виходить дуже красиво та чуттєво. Окрім того, фотосесія у стилі ню – чудовий спосіб розкрити себе, свою красу та отримати нові емоції.

Суббота слухав його з непідробною цікавістю, скріпивши руки в замок і подався вперед.

— Ось як? Похвально. На кого ти вчишся, що в тебе стільки знань про таку незвичайну тему?

— На менеджера, нічого особливого. Я багато чого знаю про це, — третьокурсник хмикнув, задоволено посміхаючись.

— І що ти ще знаєш? — Спартак примружився, з азартом дивлячись на молодика.

— Кожен із нас чудовий по-своєму. Краса — поняття суб’єктивне і далеке від загальноприйнятих стандартів. Тут головне висунути на передній план те, що ви вважаєте своїми достоїнствами. Фотограф допоможе вибрати правильну позу, потрібний ракурс, а ретуш приховає дрібні недосконалості.

— Вірно, це один із страхів моделей — здатися неідеальними.

— Як виглядатиме наша фотосесія — це особисто наше рішення. Фотограф намагатиметься максимально точно втілити наші уявлення в реальність. Ми можемо самі вибирати ступінь оголеності нашого тіла, а також відвертість поз. Фотографії у стилі ню — це не порнографія, а мистецтво оголеної натури. Тонку грань між еротикою та порнографією легко перейти, і щоб цього не трапилося, обов’язково треба ознайомитися з подібними фотографіями зірок чи відомих фотографів.

Старший затамував подих, уважно слухаючи студента.

— Багато хто боїться, що їхні фотографії будуть в інтернеті. Жодна фотографія не може бути оприлюднена без згоди — можете бути спокійними. Усі фотосесії конфіденційні та публікуються лише за згодою клієнта.

Суббота поплескав у долоні, з захопленням дивлячись на Яновича.

— Я вражений, маю визнати. Усі моделі завжди страшенно бентежилися, боялися і нервували, через що не виходило зробити хорошу фотосесію. Багато хто був скутий, хоча добровільно йшов сюди.

— А я розкутий, чого мені?  — студент посміхнувся, підводячись зі стільця, — уже можна роздягатися? Мені ще на роботу їхати, боюся, що запізнюся, якщо ми будемо зволікати.

— Так звичайно. Я поки настрою освітлення і камеру.

Євген підвівся, стягуючи з себе толстовку, вузькі джинси і зняв кросівки.

Фотограф видав тихий смішок, що не залишилося непоміченим.

— Чого смішного, м? — Женя повернувся до блондина, недобре дивлячись на нього.

— Шкарпетки в тебе милі, — видав той, дивлячись на елемент одягу.

Янович опустив голову і щось нерозбірливо буркнув, знімаючи білі шкарпетки з малюнками мордочок мопсів.

Спартак пильно окинув худе тіло поглядом, помітивши синці, шрами та подекуди рубці.

Він не мав права питати клієнта про це, але сам чорт потягнув його за язик.

— Хто тебе так? — спитав він, тримаючи в руках фотоапарат.

— Гопники за рогом, порядок, — усміхнувся той, випрямляючи спину і закусивши губу, — почнемо?

Фотограф кивнув головою, налаштувавши світло і почав фотографувати Женю, іноді даючи команди, в яку позу стати чи як повернутися.

Час пролетів швидко, Янович блискавично одягнувся і підійшов до робочого столу Спартака.

— Продиктуйте Ваш номер карти, будь ласка, — попросив студент, а фотограф простягнув юнакові папірець, де був написаний номер.

Той швидко і кострубато переписав собі в блокнот цифри банківської картки, і, підморгнувши чоловікові, попрощався з ним і вискочив за двері.

Суббота покрутив у руках клаптик паперу, закусивши нижню губу.

— Дивний він.. — старший видихнув, відкриваючи його фотографії на ноутбуці і взявся за редагування.

На одному з фото він помітив дивний шрам на правій лопатці і, зблизивши, зрозумів, що це ескіз, який зазвичай роблять на пряжках ременя.

— Спартаковський! Ти додому йдеш чи ти тут ночувати зібрався? — у кабінет вихором влетів Ігнатов, дивлячись на колегу.

У худого чоловіка тут же полетів чорний маркер, але він спритно присів, через що предмет пролетів трохи вище за його голову.

— П’ять хвилин, збережу фото і йтиму. Костя уже пішов? — спитав блондин, потираючи очі, які нещадно пекли й боліли через довгу роботу за комп’ютером.

Так, він знову забув надіти спеціальні окуляри.

— Ні, він теж там їбеться з якимсь проектом. Архітектори, що з них взяти.

— Ой, ти взагалі журналіст, тож не пизди. Усі ви журналюги неприємні, — пирхнув Спартак, зберігаючи фото Жені в окрему папку на робочому столі.

— На те ми й журналісти, Спартачок, — Паша підійшов до колеги, потиснувши йому руку.

— Твоя вже пішла? Мені треба було зайти до неї, мій принтер покинув цей світ живих.

— Так, їй треба було дітей забрати з садка, — відповів той.

— Тоді завтра вранці зайду, — фотограф кивнув головою, вимкнув комп’ютер і, накинувши на себе пальто, вимкнув світло, виходячи з офісу.

Він набрав друга, але той сказав, що затримається і нехай Суббота їде додому без нього.

Чоловік із дивним почуттям у душі попрямував до магазину за продуктами.

”Щось не те. Чому мене це так зачепило? Чому взагалі хвилює цей молодик?”

З цими роздумами він і доїхав додому, приготував вечерю, а потім попрямував до місцевого стриптиз-клубу, щоб відпочити після робочого дня.

***

Женя відтягує краватку і знімає маску, шумно ковтаючи і бере з холодильника пляшку з холодною водою, щоб освіжитись.

— Сонечко, п’ять хвилин перерви і назад на сцену, — Стас проходить повз студента, шльопаючи його, на що юнак лише гидливо морщиться, але вперто мовчить.

Робота дорожча, та й зарплата із чайовими непогана.

— Заєбав уже.. — Янович чує позаду роздратований голос колеги, якому теж прилетіло по сраці — Еда.

— Пора би нам змиритися з цим,— той чухає потилицю, дістаючи сигарету і йде на вулицю, а слідом за ним виходить Кіров, худий статний хлопець.

— Чекаєш того свого, так? — хмикає старший, видихаючи дим.

— Він постійний гість, ні дня не пропускає, — Євген знає, що це той фотограф, до якого він ходив на фотосесію, та і пішов він туди заради того, щоб покрасуватися перед ним своїм тілом і довше подивитися на нього.

Блондин завжди замовляв його для приватного танцю у VIP-зоні, залишаючи немалі чайові, що для студента третього курсу було розкішшю.

— Його немає в ті дні, коли ти вихідний, до речі, — парирує Ед, роблячи ковток енергетика і передає його другу.

Янович розуміє, що Суббота не знає, що це він, оскільки танцюристи носили спеціальні маски, які приховували їхні обличчя і ніколи не говорили, що означало — Спартак не знає, який у нього голос.

Перерва швидко закінчується, Женя знову взуває туфлі на високих підборах і впевненою ходою виходить на сцену, де була жердина.

Очі відразу знаходять світлу маківку з очима-океанами, які уважно спостерігали за юним гнучким тілом.

Коли виступ добігає кінця, то до Євгена тут же підлітає директор Шевчук.

— Янович, біжи до 305-ої кімнати, там особливий клієнт. Приватний танець, як завжди.

Студент стомлено киває головою, потираючи шию, що затекла, але хижо і по-котячому посміхається, слухняно йдучи в потрібний йому бік, заздалегідь знаючи, хто його чекає.

— Привіт, кошеня, — подає голос Спартак, який розслаблено сидів на дивані, тримаючи в одній руці стаканчик з віскі.

— Здрастуйте, — Женя вперше подає голос, смиренно підходячи ближче, ставши колінами на цей диван, стискаючи стегна чоловіка між своїх худеньких ніг.

Фотограф завмирає, впізнавши голос хлопця, який всього лише декілька годин тому фотографувався у нього.

— Побудь розумницею сьогодні, я надто втомився, — Суббота відклав склянку на столик, щоб не розбити її.

— А Ви пам’ятайте головне правило: мене не можна торкатися — тільки дивитися, — задоволено посміхається молодший, продовжуючи свою гру та йорзаючи на чоловікові.

Єдиний мінус цього клубу — з клієнтами не можна спати, лише танці.

Спартак до зірочок перед очима хотів опанувати цим молодиком, Янович бажав цього не менше, але обидва грали кішки-мишки, чекаючи, хто перший зірветься і програє.

***

— Спартак! — в офіс влітає Валуєва, тримаючи в руці склянку з чаєм обліпихи.

— А? — блондин відривається від екрана ноутбука, дивлячись на начальницю його відділення.

—Термінове замовлення на завтра. Треба піти у Національний Авіаційний Університет.

Спартак здивовано підняв брову, мовчки дивлячись на Катю і чекаючи пояснень.

— Завтра відбудеться баскетбольний матч. Він там нібито крутий і нам потрібно зробити фотографії спортсменів команди “Спіріт”. Їхній тренер щойно телефонував мені і попросив найняти кращого фотографа нашої компанії.

Суббота пирхнув, закочуючи очі, але не зміг стримати самовдоволеної посмішки.

— Я знаю, що найкращий, не підлизуйся.

— Не зазнавайся, Спартак, — закотила очі старша, діставши блокнот, щоб прочитати потрібну інформацію.

— Вал, я закінчив універ 6 років тому, єбав я повертатися у це пекло, хоча я і вчився у Богомольця.

— Не бубни, нічого з тобою не станеться. Отже, завтра, на десяту ранку, щоб ти вже був у спортзалі університету. Команда у синьо-золотій формі. По можливості фотографуй найбільше капітана команди, у нього ще номер 69 на спині.

Суббота засміявся, відкинувши голову.

— Ох ці підлітки.

Начальниця лише похитала головою, поговорила з іншими співробітниками та пішла.

Залишок дня пройшов без будь-яких пригод на дупу і блондин вирушив додому, щоб виспатися і бути бадьорим.

***

Спартак стояв біля машини, яку припаркував неподалік університету, де проходив матч і гортав щось у телефоні, тримаючи в іншій руці склянку з горіховим латте.

Тепла погода, сонечко та смачна кава зранку, що може піти не так?

Повз чоловіка пролетів юнак, який мчав на скейті в баскетбольній формі і зачепив його плечем, через що рука старшого здригнулася, проливаючи каву на асфальт.

Не на білу сорочку і на тому спасибі.

— Очі відкрий, блядь! — рикнув услід Суббота, подумки обматюкавши знахабнілих підлітків, які дозволяють собі все, що завгодно,— навіть не вибачився, тьху ти.

Фотограф глянув на годинник, швидко допив кавовий напій і, захопивши фотоапарат, пішов у спортзал.

Там уже був натовп народу, який гудів, шумів і кричав так, що у Спартака почало смикатися праве око.

Чорт би побрав ту Катю, яка вирішила дати йому це завдання.

Чоловік ніколи не цікавився баскетболом, тому з максимально нудним обличчям робив свою роботу, але коли гравець з номером 69 дивиться прямо в об’єктив камери — той завмирає, впізнаючи Женю.

Баскетболіст хитро посміхається, підморгуючи і відбирає м’яч у суперника, закидаючи його в кошик, тим самим обігравши їх і забираючи величезний кубок, з яким Спартак його теж фотографує і йде до своєї машини, чекаючи, поки всі розійдуться.

Зустріти Субботу на баскетбольному матчі з фотоапаратом у руках було вкрай несподівано.

Студента ловлять за оголене плече, коли він виходить із душової та мирно тупає у бік роздягальні.

— Кошеня попалося, — хижо видає старший, затягуючи хлопця у роздягальню, де вже нікого не було, бо Женю затримав тренер та суддя.

— Ви згодні так швидко програти? — запитує той, усміхаючись.

— Згоден, але цього разу до біса правила клубу. Хочу торкатися тебе скрізь, — блондин впивається в губи навпроти, кусаючи їх, доки руки знімають такий непотрібний рушник.

Янович притягує його до себе, розстібаючи ширинку і спритно стягує з нього штани та боксери.

Спартак різко повернув юнака до себе спиною, поки хлопець поклав долоні на стінку і трохи прогнувся.

— У портфелі смазка та презервативи, — швидко випалив баскетболіст, нетерпляче підмахуючи стегнами.

Чоловік просто перевернув рюкзак догори ногами, витрушуючи звідти лубрикант та презервативи.

— Ти завжди носиш це з собою? — посміхається той.

— Так, не знаєш, коли пощастить потрахатись з кимось.

Розтягував Суббота повільно і болісно, через що хлопець скиглив і підмахував стегнами.

Потім, Спартак брав його ніжно, кусаючи потилицю, лопатки, плечі, а пізніше винно зализував рани, слухаючи стогони хлопця, який навіть не намагався хоч якось приглушити їх, забивши на те, що в будівлі ходять охоронці та тренери.

— Тепер я сміливо зможу брати тебе прямо в клубі, кошеня, — жарко видихає Суббота, кінчаючи в Женю.

Янович забризкує спермою живіт і стінку, притулившись до неї чолом і важко дихав.

— Домовишся зі Стасом — і я весь твій, — стомлено посміхається той, закинувши руки на чужі плечі й тягне старшого до себе, аби уже через секунду ніжно поцілувати його.

***

Хлопець повільно обминає жердину, тримаючись за неї однією рукою.

Каблуки красиво виглядають на худих довгих ногах, так само як і короткі шорти.

Суббота з вогником в очах спостерігає за своїм хлопцем, який витворяв на сцені фіг знає що.

Чоловік не ревнував, ні. Хоча він і бачив, яким поглядом на його хлопчика дивляться інші чоловіки.

Після виступу Спартак йде у бік гримерки Жені, коли повз нього пролітає Ед, який навіть не встиг нормально привітатися, бо поспішав на сцену.

Він чекає, поки студент звільниться, але юнака затримав директор.

— Янович! Якого хуя я дізнаюся, що твій хлопець — це той клієнт, до якого ти ходив танцювати в 305?

— Я не спав із ним на роботі, Стасе. Там довга історія. Ми випадково зустрілися на баскетбольному матчі, він був фотографом, а я грав.

Директор мовчки свердлив його поглядом, але зрештою здався.

— Чорт із тобою, йди додому. Завтра без запізнень.

— Звісно! Бувай! — студент вилітає з кабінету, тримаючи в руці спортивну сумку зі змінним одягом і вже в коридорі стикається з фотографом.

— Привіт, кошеня, — фотограф відразу стискає чужу талію і впивається в губи, не даючи молодшому сказати і слова.

— Привіт, Суббота, — той усміхається, закидаючи сумку на плече, — Спартак, я втомився, — скиглить той, надувши свої пухкі губки.

— А я скучив, кому гірше? — лукаво мружиться старший, роздивляючись хлопця.

— Мені, бо я завтра лежатиму цілий день і мене не хвилює, — баскетболіст залишає легкий поцілунок на чужій колючій щоці.

— Чого хотів Стас?

— Дав піздюлін за те, що я у стосунках із клієнтом, — баскетболіст закотив очі і посміхнувся.

— Ми не спали в клубі, попрошу помітити, — видає фотограф, який попрямував у бік виходу, дістаючи айкос.

— Саме так я йому і сказав.

Їдуть додому вони в тиші, Женя тримає вільну руку Спартака двома лапками, дивлячись на вечірнє місто.

— Я замовив твою улюблену піцу, — каже фотограф, цілуючи улюблену кучеряву маківку.

— Ти найкращий, знаєш? — стомлено жмуриться той, підставляючи голову під ласку.

— Як і ти, рідний. Як і ти.