Послуга за послугу

Довго радіти Герміоні не довелося: у вітальні Снейпів сиділи двійко Керроу, і відчуття полегкості одразу випарувалося. Герміона знову мала бути обачною та настороженою. Коли вона увійшла, Снейп зі знудженим виглядом озирнувся, а побачивши її, скочив на ноги. І Морров теж. Герміона трохи зашарілася.

— Привіт, — бовкнула вона.

— Добридень, — сяйнув посмішкою Блейз за мить і цим наче трохи розрядив атмосферу.

— Проходьте, проходьте, — Ейлін забрала у Забіні кота і посадила на вікно. — Ви якраз до вечері. Волдене, ти лишишся поїсти?

— Звісно! — по-хлоп’ячому посміхнувся той.

Ейлін провела заціпенілу Герміону до найближчого крісла.

— Вже доволі пізно, Ґіневро, напиши, будь ласка, батькам Блейза, що він заночує у нас, — м’яко розпорядилася пані Снейп.

Северус усе ще дивився на Герміону так, наче вперше побачив якусь чудернацьку істоту. Ну а Морров вона ігнорувала.

Присутність Керроу, звісно, зіпсувала вечерю. Принаймні для Герміони. Хоча вона знову просиділа весь день голодна, шматок не ліз їй у горло. І навіть те, що кіт кілька разів тикався головою їй у ногу, не тішило, хоча вона дуже любила цих тварин. Вона почухала пухнастика за вухом без особливого ентузіазму.

Двійко Керроу не так їли, як хлебтали колекційне вино, ніби щойно до нього дорвалися.

— Що нового, Волдене? — знуджено спитав Северус. — Я у своєму засланні страшенно відстаю від життя.

Кіт викрутився з-під руки Герміони і чкурнув на підвіконня.

— Та так, скачемо горами та ярами у пошуках радіостанції «Пісня фенікса» і редакції журналу «Базікало», — відповів Макнейр. — А Белла на дозвіллі мріє просочитися в Ґримове Лігво.

— Рабастан тим часом розробив якийсь перетворювач енергії, — вів далі Волден. — Стоунгендж же ж жере енергію як ненормальний. Рабастан вигадав штуку, яка витягує магію з чарівних паличок. У маґлонароджених, які стали на облік, відбиратимуть чарівні палички. І кидатимуть їх у цей перетворювач. Так буде живитися протизникальний щит.

Герміона дуже сподівалася, що шок не дуже відобразився на її обличчі.

— О, він розробляв цю штуку ще до в’язниці, — зраділа його успіхам Керроу. — Баст завжди був розумакою.

— Еге ж, — підтакнув Снейп.

— Як ця штука працює? — зацікавилися пані Снейп.

— Якщо припустити, ніби маґлівські виродки здатні чаклувати, то можна було б вирішити, що перетворювач забирає їхню магічну силу через особливий зв’язок із чарівною паличкою, — відповів Волден. — Це була б якась модифікація принципу Пріорі Інкантатем.

Герміона не могла зрозуміти, чи він серйозно називає маґлонароджених «маґлівськими виродками», чи причина у присутності Керроу. Цей Макнейр наче близький Снейпів… втім, це не означає, що він не такий, як решта Смертежерів.

— А насправді маґлівським виродкам дісталися особливі чарівні палички? — вигнула брову Ейлін.

Усі тут так спокійно вимовляли це «маґлівські виродки».

— Так, вони здобули їх обманним шляхом, — як щось цілком очевидне виголосив Макнейр.

Герміона ловила нормальну таку дисоціацію з реальністю від цієї розмови.

— Завжди це підозрював, — кивнув Северус з цілком невимушеним виглядом.

То он вона яка, праця шпигуна. Він завжди каже подібні речі так переконливо? Герміона вже й не знала, чому вірити. Може, й тут Гаррі правий? Він не помилився щодо того, що в Мелфоя вже є Мітка, то може, його переконання, що Снейп насправді вірний Темному Лорду, теж слушне? Герміона засумнівалася, чи не була вона легковірною дурепою.

— Темний Лорд наведе лад! — натхненно прощебетав Блейз. — Точніше, вже практично навів.

— Ми очікували, що йому це вдасться, — відповіла Ейлін і теж було незрозуміло, чи це щирість, чи сарказм.

Ну, тепер змусити себе поїсти нема жодних шансів. Середовище навколо відчувалося таким само ворожим, як у замку Темного Лорда. Невдовзі Герміона послалась на втому, щоб втекти. Кіт спробував ув’язатися за нею, однак Ейлін спритно спіймала його.

Лишившись нарешті на самоті, Герміона полегшено видихнула. Вона впала на ліжко і довго дивилася, як з намальованих на шпалерах дерев облітає листя, зникаючи за плінтусом та одвірками. В голові було порожньо. Майбутнє зникло. Якщо раніше вона не мала хисту його передбачити, то тепер втратила і розкіш планувати.

***

Снейпи, наче справжні котолюби, мали окремі дверцята для котів у кухні, через які конкретно зараз завалився жирний щур і кудись попрямував, не звертаючи на Реґулуса уваги. Це його дуже влаштовувало, бо в той єдиний раз, коли він близько зазнайомився з щуром, переміг лисохвостий гівнюк. Реґулусу довелося тоді обернутися на людину, але щур все одно стрибнув на нього. І це він не був скажений!

Реґулус вислизнув через котячі дверцята, подолав шлях довкола замку за ворота (тут він проштовхнув гнучке котяче тіло між прутами воріт) і вирушив з новинами до Ґримового Лігва.

Де став свідком незручної сцени.

— …то як? — вимогливо питала Стелла.

— Ти чуєш цей звук, Сіріусе? — озвалася Талія, не відриваючись від книги, де шукала інформацію про Мітку.

— Стогони наших хейтерів, — відгукнувся він, так само ігноруючи Стеллу.

Племінниця справді застогнала.

— Гаразд, я вас не ненавиджу!

— Інтригу розв’язано, — холодно прокоментувала Талія.

Після цього акту виховання Стеллі довелося піти на відчайдушний крок:

— Вибачте, будь ласка, мамо і тату, я ляпнула це на емоціях. Я насправді люблю вас і ви й так це знаєте. Ще раз вибачте, — закінчила вона вже щирим тоном.

Пауза.

— Ну добре, — пасивно-агресивно кинула Талія.

Реґулус прочистив горло і всі троє здригнулися.

— Підкрався з усмішкою хижой*, — висловив свою радість Сіріус.

Реґулус нарешті почувався трохи корисним.

— Я шпигував, — гордо сказав він.

Тепер інші Блеки виявили значно більше уваги. Реґулус вийшов на середину кімнати, купаючись у цих променях слави.

— Я бачився з Нарциссою.

— Ого!

— Як ся має?

— Боїться нам допомагати.

— Ручки не марає ніколи, — Сіріус не здивувався.

— А потім я пішов до Снейпів і був настільки чарівним, що мене запросили в маєток.

— Тобто? — недовірливо насупилася Стелла.

— Він анімаг, — пояснила Талія.

— Ти їй розпатякав?! — обурився Реґулус.

Сіріус не виказав каяття.

— Вона моя дружина, разом у горі і радості, оце все.

— А на кого ти перетворюєшся? — зацікавилася Стелла.

— Я кіт.

— Милота.

— Чорний з білою грудкою. І в шкарпеточках.

— Подвійна милота. А тато пес, це так смішно, бо ви завжди як кішка з собакою.

— У тебе дивне розуміння «смішного», — зауважив Реґулус.

— То що Герміона? — Стелла посунулася ближче, вся така обнадієна.

Час хихикань минув. Реґулус посерйознішав.

— Провела кілька днів у Темного Лорда і тепер має Мітку.

Стелла зі стогоном впала на канапу, накрила обличчя подушкою і заволала в неї.

— Ну-у-у-у… вона жива, — простягнув Сіріус.

Реґулус пригадав, як вона мовчала весь вечір і мала все більш пригнічений вигляд, слухаючи розмову за столом. Чи розуміла вона, що це стандартна манера спілкування серед Смертежерів незалежно від того, як ти насправді ставишся до своєї ролі? Чи ти ідейний, чи, навпаки, хочеш за всяку ціну позбутися Мітки — зовні ти завжди будеш грати вірність. Як нестерпно було жити отак роками, не розуміючи, хто що думає, і не маючи змоги спитати напряму — ти ворог мені чи ми могли б спробувати щось змінити? І навіть друзі можуть випадково видати тебе через те, що Темний Лорд застосує до них ментальну магію. Ти завжди будеш сам-на-сам із ворогом.

Реґулус зібрався з думками і переказав почуту розмову про план Рабастана щодо чарівних паличок.

— Ніколи не схвалював твоїх друзів, — вшпигнув Сіріус.

Талія копнула його в ногу.

— Гаразд, ми можемо видавати маґлонародженим нові палички, поки вони в нас є, — змінив тон Сіріус, але Реґулус все одно роздратувався. Останні дні тут і так постійно були люди, готові за першої-ліпшої нагоди нагадати йому, що він Смертежер і людина-гівно. Це все начебто треба покірно приймати, бо він справді налажав, але хто йому всі ці Муді, які так само мочили малоліток з того боку барикад з насолодою психопата, чи нарвані Візлі, чиї батьки всю минулу війну просто робили нових дітей? Захотілося назад до Снейпів. Він відчув, як температура в кімнаті стрімко падає. Після великих емоційних потрясінь сила давала збій і якийсь час Реґулус не міг взяти її під контроль. Він зробив глибокий вдих і повільно видихнув. Спокійно. Сіріус просто язикатий бовдур.

— Треба попередити по радіо, що маґлонародженим краще ухилятися від обліку, — сказала Талія. — І в «Базікалі» це надрукуємо. Ще можна було б зробити плакати і розвішати в районі Міністерства, на алеї Діаґон і в Гоґсміді. Тільки як це зробити, не наражаючись на небезпеку?

— Ну, — Стелла намотувала пасмо волосся на палець, — можна задіяти домовиків, — вона повернулася до Реґулуса. — Крічер явився на твій поклик аж з тої печери, де мав загинути, тому можна розглянути прискіпливіше, чим нам можуть допомогти ельфи.

— Ага, — Реґулус мав би зрадіти з кмітливості Стелли, але ельфи тепер тісно асоціювалися з Герміоною і від думок про неї ставало тривожно. — Так, подумайте про це. І добре було б таки дізнатися, де Оллівандер про всяк випадок. І шукайте щось про Мітки поактивніше. І тренуйте Поттера.

— Ого ти командир, — гмикнув Сіріус. — Без тебе ми просто байдики били.

— А ти куди? — занепокоїлася Стелла.

— Я ще побуду у Снейпів.

Племінниця поглянула на нього з відчаєм.

— Проведу тебе, — вирішила вона.

Разом вони вийшли у темний двір замку і покрокували до брами. Стелла накинула пальто і не стала витягати з-під коміра світле волосся. Реґулус усе ще підозрював, що вона пофарбувалася, аби бути менше схожою на Беллу.

— Тато ляпнув це не подумавши. Щодо твоїх так званих «друзів», — сказала вона.

Реґулус засміявся.

— Повір, я в курсі як ніхто інший, що твій тато не користується мозком за призначенням.

— І це робить його жорстоким, але це не зі злості, він просто…

— Не помічає нікого навколо, я знаю, Стелло.

Вона зупинилася.

— Я теж така буваю.

Реґулус не став заперечувати. Неочікувана глибина саморефлексії.

— Мене бісять більшість орденців, — зло сказала Стелла після паузи. — Від сяйва їхніх білих пальт можна осліпнути нафіг.

Реґулус знову засміявся, безмежно радий це чути. Прямо камінь з душі впав. Відчув себе трохи менш самотнім.

— Я щодня навідуватимусь, щоб твої засліплі очі могли відпочити, дивлячись на щось справді нице, — пообіцяв Реґулус.

Стелла з посмішкою помовчала.

— Я думаю, ти справді чудова людина, Реґулусе. І ти тупо найхоробріший, кого я знаю, не дарма Капелюх віддав тобі меча.

Реґулус приголомшено мовчав. Йому не говорили такого, ем, ніколи? Його батьки навряд чи вважали «чудовість» компліментом, радше слабкістю.

— Намагатися протистояти Лорду самостійно, у шістнадцять років, навіть не маючи, з ким поділитися своїми думками… це потужно, — говорила Стелла.

— Оу, полегше, а то я зашаріюсь, — він хотів сказати це безтурботним тоном, а вийшло мало не сором’язливо.

— Ти класний. Як старший брат, якого в мене ніколи не було.

Ну тепер він точно почувався суперзіркою. Стелла обійняла його. Він заціпенів, почуваючись збіса незручно, а потім тицьнувся носом у її волосся. Вона загигикала з чогось свого.

— Що?

— Та нічо, згадала, як ворожила на Таро… неважливо. Цейво, ти у Снейпів не підглядай, як Герміона перевдягається, це огидно.

Реґулус поморщився.

— Щойно я був чудовою людиною, а тепер ти мене понизила у званні до збоченця у кущах.

Стелла лише посміхнулася у відповідь.

— Я не зовсім вірю… знаєш… що ми знайдемо спосіб знімати Мітки, — зізналася вона.

Реґулус невизначено повів головою. Колись він не вірив, що роздобуде горокракс. Не вірив, що вибереться з печери живим. Але розводитися про те, як усе повернеться на краще, він теж не хотів. Він не знав цього.

— Поки що пробуємо, — єдине, що він міг запропонувати.

Повернувся він вже у сплячий Принц-менор. Чи справді в цьому була аж така потреба? Може, й ні. Просто хотілося звалити з Ґримового Лігва, а на площі Ґримо тиша тиснула на вуха. Ну і ще Реґулус хотів бути поближче до Герміони, наче поки він за нею наглядає, з нею не станеться нічого поганого. Хоча це тупе самонавіювання, і він це розумів.

Раптом всі чотири лапи відірвалися від підлоги — він тільки встигнув дряпнути паркет кігтями — і Реґулуса понесло повітрям у вітальню. На мить він злякався, що його викрито і тепер чекають довгі тортури. Викрито його, втім, таки було.

— Ану перетворюйся, орденцю, — наказала пані Снейп, як слід завішавши кімнату чарами тиші. — Мені треба знати, хто саме валандається моїм маєтком.

Снейп теж був тут, втопився глибоко у крісло.

— Одна поправочка: я не орденець. Але співпрацюю з ними, — зазначив Реґулус, коли став собою.

Чорні очі цих двох зробилися круглі, як блюдця. Ого, він здивував відмороженого Северуса Снейпа!

— Вітаю, пані Снейп, — чарівним тоном проспівав Реґулус, тоді кивнув до її сина: — Северусе.

— Отакої! — відьма вперла руки в боки. Видавалася радше заінтригованою, ніж наляканою чи злою. — Тобто Рабастан не геть здурів і таки перестрів тебе?

Реґулус кивнув.

— Так, я теж трохи вмію воскресати.

— Цікаво як! — пані Снейп звузила очі.

— То це ти забрав Поттера з Гоґсміда? — Снейп вслід за матір’ю звузив очі.

— Ага, — відповів Реґулус, відчуваючи, наче за цим питанням Северуса ховався подвійний сенс, якого він не розумів. Власне, чому Снейп подумав саме на нього?

— Я так розумію, тебе відрядили шпигувати? — уточнила пані Снейп.

Реґулус трохи розгубився.

— Я… — він кашлянув. Северус чомусь дивився на нього дуже вороже. — Поки що ми ще не вирішили, чим я можу бути корисним…

— А Герміона знає про твою анімагічну форму? — питання Снейпа заскочило його зненацька.

— Ні, — Реґулус порадів, що в кімнаті панує півморок і не видно, як у нього з незбагненної причини червоніють щоки.

— М, — скривив губи Северус. — Наразі не кажи їй, бо вона, знаєш, часто гостює у Лорда, а з захистом від ментальної магії у неї не те щоб усе добре. Як справи на тому боці?

Тут варто було б замислитися, чи справді Снейпи на боці Ордену. Реґулус не міг впевнено ствердити це. Тільки зараз він почав розуміти масштаби власної необачності. Він прийняв як належне твердження, що вони з Орденом. А це могло бути не так. Ото він наївний дурень. І розкусити його було доволі легко.

— Я знаю про горокракси, — заявив Снейп.

Реґулус на мить закляк. «Вов».

— Певно, ви знищили ще один у ніч нападу на Гоґвортс, — припустив Северус. — Бо ми вихопили чималого прочухана. А перед тим він без причини гепнувся на землю.

Реґулус вирішив все одно не підтверджувати знищення горокракса. Натомість він скористався можливістю допастися до бібліотеки Снейпів їхніми ж руками.

— Маю ідею, як вам згаяти час, поки за вами наглядають Керроу, — і він розповів свою теорію про Мітки, щоправда, опустив момент щодо необхідності кревних зв’язків для зняття чарів.

Снейпи слухали уважно й діловито уточнювали різні моменти. З ними приємно працювати. Якоїсь миті Реґулус зловив себе на тому, що їхнє товариство зараз видавалося найстерпнішим з усіх, що в нього були, окрім Стелли.

_________________________________________________________________

* Підкрався з усмішкою хижой — знов цитата з укр авторів, цього разу Подерв’янський з його «І вже крадеться піздець з своєю усмішкою хижой»:D Бешкетую

***

Герміона крокувала за ельфом по коридору, стіни якого були прикрашені портретами суворих пращурів, мимоволі намагаючись не стукати підборами, щоб не розбудити мешканців картин. Проходячи повз дзеркало у повний зріст, вона ще раз миттю глянула на своє вбрання — шафа в її спальні виявилася напханою шматтям, яке підібрала Ейлін. Що ж, тепер непроханий подарунок став у пригоді. Щоправда, там не було кросівок і джинсів, самі мантії та елегантні сукенки, тож довелося задовольнитися двома вкороченими брюками і м’якими балетками. Замість футболок доведеться таскати шовкові блузки. «Якийсь гардероб сорок плюс», — похмуро винесла йому вердикт Герміона.

У їдальні виявилися двоє Керроу і Блейз. Ейлін там не було. Можливості повернути назад теж. Чорт, треба було спитати домовика, хто тут є, і поїсти в кімнаті.

— Доброго ранку, — пробурмотіла Герміона.

— Яка гарна у нас сьогодні компанія, — прокоментувала Керроу.

У тарілці з’явилася вівсянка з ягодами, полита цівкою меду. Герміона практично наказала собі поїсти. Хай не все, але щось їсти їй треба.

— Вашу матінку амністували, панно Снейп, — сказала Алекто, намащуючи тост маслом. — Будете чемні і зможете разом піти по крамницях. Колись.

— Чудова новина! — зрадів Блейз.

Він, як завжди, почувався комфортно у будь-якому товаристві.

— Так, я рада, — Герміона поялозила ложкою в тарілці.

Напевно, треба зробити над собою зусилля і прикинутися такою ж безжурною, як Забіні.

— Знаєте, до речі, де ми, панно Снейп? — Алекто Керроу вперто бажала спілкуватися.

— У замку мого батька, — Герміона справді не зрозуміла питання.

Алекто гигикнула.

— У містечку біля пагорба колись жила мати Гаррі Поттера, уявляєте?

Прикидатися здивованою Герміоні не довелося. Вона була вражена. Навіть Блейз здійняв брови.

— Який тісний світ, — сказала Герміона по хвилі.

Вона таки проковтнула трохи їжі.

— Панно Снейп, ви чули, як дотепно ми потрапили до школи? — не вгавала Алекто.

— Ні.

— Малий Мелфой вам не похвалився? — зробила здивований вигляд жінка. — Це все завдяки йому.

«Гаррі був тисячу разів правий щодо Драко», — вкотре подумала Герміона.

— Ось як це було: ми мали несправну щезальну шафу в «Борджин і Беркс» і її близнючку в цій, як її, — Алекто поклацала пальцями, шукаючи слів.

— Кімната на вимогу, — підказав її брат.

— Атож! Я про неї не знала. Менше з тим, шафу полагодити не вдавалося. Тож Драко трохи випитав у своєї кузини Стелли Блек всякі нюанси чаромеханіки. В неї з її батьком плебейське хобі — складають собі летючі мотоцикли.

Герміоні боляче кольнуло в грудях. Ох, Стелло.

— Та наївна дурочка розпатякала достатньо, — провадила Алекто. — Рішення ми знайшли і невеличка групка наших прийшла до школи через ту шафу. Руді вбив директора і понеслося.

— Дотепно, — кивнула Герміона. У принципі, з кожним разом прикидатися кимось іншим ставало все легше. Брехня не діставала до її емоцій, що провалювалися все глибше у пустку.

— Цікаво, як це дівчисько відреагувало, якщо дізналося, що саме винне у знищенні школи, — підперла голову рукою Керроу. — Як на вашу думку, ви ж спілкувалися? — вона перевела чіпкий погляд з Герміони на Блейза і назад.

— Засмутилася, напевно, — у своїй незмінно безтурботній манері сказав Блейз і кинув до рота виноградину.

— Панно Снейп, що, на вашу думку, загалом поробляють ваші друзі? — доколупувалась Керроу.

«Задовбала, коза», — роздратувалася Герміона.

— У вас у ці дні було більше доступу до інформації, — байдуже сказала вона.

— Ви б могли гіпотетично призначити комусь із них зустріч… А!

Кіт стрибнув на стіл, перекинув виноградний сік на Алекто, проскакав по всіх тарілках і повиснув на скатертині. Ніхто й смикнутися не встиг, як скатертина з усім вмістом з’їхала Алекто на коліна.

— Срана тварина! Ненавиджу котів! — вона спробувала копнути кота ногою, однак той вивернувся, дряпнув їй литку, зіпсувавши колготки, і боком поскакав геть.

Герміона ледве стрималася, щоб не зареготати. Над ними рознісся передзвін, джерело якого лишилося неясним.

— О, батьки прийшли по мене, — зрадів Блейз.

З чималим полегшенням вони обоє поспішили зустрічати гостей. Герміона зареклася їсти у їдальні. Вона взагалі не виходитиме зі своєї кімнати.

У товаристві Ульрики вони провели натягнуті п’ятнадцять хвилин, заповнені теревенями Блейза. Герміона аж здивувалася, як він не втомився підтримувати розмову за всіх. Ґіневра всілася в найдальшому від сестри кутку — схоже, приязні між ними не водилося. Герміона пригадала, що на фотографіях з альбому Снейпів поміж друзів Северуса й Ґіневри ніколи не було Ульрики. Що ж, як єдиній дитині в сім’ї їй було важко судити про тих, у кого були брати чи сестри. Джіні з Роном от не з усіма своїми мирно вживалися.

Наприкінці візиту пані Забіні до вітальні знову увірвалася набридлива Керроу.

— Вітаю, Ульрико, — вона розкинулася сама на цілу канапу. — В тебе такий вихований хлопчик.

Ульрика різко зазбиралася додому. Навіть про чуже око очевидно, що Смертежери переважно не в захваті одне від одного. Це все було б смішно, якби Герміона сама не опинилася в цьому кодлі.

— До речі, Ґіневро, я тут пропонувала Герміоні, — Керроу на секунду перервалася, коли кіт пройшов повз, метляючи хвостом і загрозливо блискаючи на неї жовтими очиськами. — Так от, я пропонувала Герміоні спробувати виманити її друзів на посиденьки…

— Не думаю, що вийде, — Герміона вже підготувалася. — Не такі ми вже й друзі останнім часом. Їм не дуже припало до душі моє походження, — тут вона згадала про абсурдні закиди Рона, — і спроби влитися у нове середовище.

Алекто мовчала. Просто незмигно дивилася на неї.

— Так, вони не дуже справедливо поводилися з тобою, — докинув Блейз із блискуче зіграним співчуттям.

Чому він раз за разом приходить їй на поміч? Герміона поглянула на нього. Забіні виглядав цілком невинно, вправний брехун.

— Ми з тобою так вчасно почали спілкуватися, — вкрай теплим тоном сказала Герміона. Та вона й сама нівроку брехуха. — Не знаю, як би я інакше впоралася, — а оце вже було практично правдою. Просто щодо іншої ситуації.

У Блейза аж очі засяяли. Він зрозумів.

— Завжди можеш на мене розраховувати, кузино, — сказав він. Ось тут лишається гадати, чи він щирий, чи це теж порожні балачки.

Алекто гучно форкнула.

— Я думаю, ви перебільшуєте, Герміоно, цілком можна спробувати…

— Керроу, якщо ти хочеш зробити щось вагоме для Темного Лорда, то постарайся впоратися своїми силами, — у дверях стояв Северус.

Алекто обернулася до нього.

— А ти не хочеш покращити своє становище? Виявити ініціативу бодай один раз?

Герміона напружилася.

— Наші суперники не настільки дурні, — відмахнувся Северус з абсолютно невинним виглядом.

— Просто спробуймо! — наполягала Керроу.

Чи вважала вона Снейпа зрадником чи не вартим довіри? Герміона вже зовсім заплуталася у стосунках Смертежерів.

Северус всівся у крісло.

— Я без прямих наказів не ризикую, Алекто, і моя дитина теж.

Керроу відкинулася на спинку канапи з розчарованим виглядом. Вона починала здаватися Герміоні не дуже розумною. Бажання Ульрики піти викликало коротко заминку — Ґіневра спробувала відморозитися, і Северус повернувся до Герміони.

— Проведеш гостей?

— Так, — вона миттю скочила на ноги, щоб не впускати можливість вшитися від Керроу. Дорогою вона підхопила на руки кота.

— Лиши його, — сказав Северус.

Герміона трохи здивувалася.

— Хотіла взяти до себе в кімнату, — пояснила вона, але Снейп неочікувано напружився від такої перспективи.

— Хай звірятко побуде тут.

Кіт замурчав у неї на руках і звузив очі, витріщаючись на Северуса. Той встав і буквально відібрав тварину в Герміони.

— У нього брудні лапи, а в тебе там білі килими, — заявив Северус.

— Ні, не білі!

— Чисті так точно. Іди, не затримуй свою тітку.

Герміона не стала нагадувати про закляття очищення і просто змирилася, що йому для неї кота шкода. Позбувшись родичів — Блейз незграбно обійняв її наостанок самими руками, водночас тримаючи дистанцію, — Герміона засіла у своїй кімнаті з твердим наміром ніколи більше звідти не виходити. Домовик приносив їй їжу, ванну кімнату вона мала окрему, тож наразі план виглядав цілком здійсненним (принаймні поки її не прикличе «хазяїн»).

Герміона розпорядилася випрати мантію Паркінсон, як завжди, почуваючись незручно, що ельфи батрачать на неї. Потім повправлялася у безмовній магії, а щоразу, як пробувала очистити голову для блокології, це вдавалося дивовижно легко. Цікаво, чому, враховуючи, що гостювання у Темного Лорда явно не додало їй холоднокровності. Герміона гмикнула і вирішила таки вийти, щоб домовитися з Северусом про нові уроки. Вона й не помітила, що в кімнаті вже запали сутінки. І з темного кутка на неї сяяли жовтим очі. Завеликі для кота.

— Вітаю, відьмо, — проскреготів голос.

Герміона вже хотіла заверещати, коли прибулець ступив ближче до вікна і вона впізнала полоненого ґобліна. Тобто вже не полоненого. Тож замість кричати вона затулила собі рота обома руками. Ґоблін мовчки дивився на неї. Доволі довго. Герміона вже почала дрібними кроками посуватися до дверей, коли він заговорив:

— Дякую за кинджал. Він виявився достатньо давнім, щоб я зміг витрусити з нього трохи магії.

— Будь ласка, — промурмотіла Герміона. — Як ви мене знайшли?

Ґоблін всміхнувся, продемонструвавши повну пащу кривих гострих зубів.

— Хех, — от і все пояснення.

Здуріти, він може отак просто проникнути в настільки захищене місце, як маєток Снейпів!

— Я можу вам чимось допомогти? — спиталася Герміона, коли мовчання затягнулося. Їй хотілося, щоб Северус прийшов перевірити, як вона тут. Чому він, власне, не приходить? Він не хоче знати, що пережила його дочка у Лорда? Втішити її? Прикинутися нормальним батьком?

— Ні. — сказав ґоблін.

— Тоді чому ви тут? — насупилася Герміона.

Про громаду ґоблінів взагалі було мало відомо, бо вони сторонилися людей. Доволі успішно сторонилися.

— Послуга за послугу, — ґоблін був не з говірких.

Герміона якийсь час осмислювала почуте.

— Ви хочете віддячити мені за допомогу? — уточнила вона.

— Можна й так сказати.

Збентежена Герміона сіла в крісло.

— І я не буду нічого вам за це винна? — про всяк випадок вирішила з’ясувати вона.

— Наразі винен тобі я.

Герміона все ще була спантеличена.

— Ви втекли, тобто мені за це дістанеться…

— Ні, вони вирішать, що я вмер, — відказав ґоблін. Він не без зусиль заліз у друге крісло, тяжко сопучи від натуги. Це нагадувало звуки, які видають мопси. — Давай не затягувати. Що ти хочеш у віддяку, відьмо?

У Герміоні прокинулася жадібна жилка. Хотілося чогось грандіозного (вона ж йому життя врятувала як-ніяк), але грандіозних ідей у голові не знаходилося.

— Знаєш, як це зняти? — вона без особливої надії показала Мітку.

Ґоблін надув губи, з чого Герміона виснувала, що ні, але він проскреготів:

— Знаю, як це накласти. Пошукаю деталі й пришлю.

Герміона приголомшено кліпала очима, поки він з сопінням злазив з крісла. Раптом їй сяйнула ще одна думка.

— А ви не чули часом про Ґіневру Морров, дівчину, яка мало не пограбувала Ґрінґотс?

Ґоблін закотив очі.

— А хто не знає цю паскудницю?! Той змієподібний, до речі, про неї розпитував.

У Герміони стиснулося серце.

— І ви йому щось розповіли?

— Ні, — вищирив зуби ґоблін. — Він питав без поваги. Він мене викрав! — і він забурмотів щось своєю мовою.

— А ви багато про неї знаєте? — подалася вперед Герміона. Їй аж подих перехопило. Здається, до цієї миті вона сама не усвідомлювала, наскільки нестерпно їй хочеться дізнатися, що ж тоді сталося.

— Я описував майно, яке перейшло у власність банку, — ґоблін звузив очі, з підозрою оглядаючи Герміону. — Знайшов серед її речей свідоцтво про народження людиняти.

Герміона хапнула ротом повітря.

— І куди ви його поділи?

— Наказав їхньому домашньому ельфу доставити туди, де перебуває люденя, — відповів ґоблін. — Бо його самого ніде не було. А продати його ми б все одно не змогли, чарівники стали дуже чутливі до торгівлі собі подібними.

Герміона знову прикрила рота і відчула, що тремтить від хвилювання.

— Почекайте, домашній ельф… його продали разом з домом?

— Забагато вже питань! — роздратувався ґоблін. — Я знайду тобі ритуал твого тавра і баста.

— Гей, хвилиночку! — знахабніла Герміона. — Цей ритуал не подарує мені звільнення, тільки надію на нього, тож ваша відплата поки що замала.

Вона припустила, що магія ґоблінів влаштована так, що вони зобов’язані віддячити за порятунок життя. Судячи з лютого погляду ґобліна, вона вгадала.

— Як я ненавиджу чарівників! — виплюнув він. — Ельфи не переходять до нових господарів, вони прив’язані до одної крові. Якщо маєток продають чи всі члени сім’ї вмирають, ельфа відправляють на службу державі. Найчастіше у Гоґвортс.

Герміона відчула, що на обличчя проситься напівбожевільна посмішка. Вона може щось іще дізнатися. Ельфи живуть доволі довго, є надія, що він усе ще живий. А ще вона читала, що в ґоблінів надзвичайна пам’ять.

— А ви його імені часом не пам’ятаєте?

— Просп чи Прост чи Прот, так якось.

Герміона кинулася до стола і записала всі три варіанти, хвилюючись, що забуде від збентеження. Ледве нашкрябала — так тремтіла рука. Вона покусала губи.

— А ви не знаєте, що саме Морров хотіла отримати в Ґрінґотсі?

У двері постукали. Ґоблін зітхнув, зробився ще грізніший на вигляд, однак змилостивився:

— Вона намагалась пограбувати сейф Лестранжів, щоб їх піксі вхопили!

І він зник — просто розтанув у надвечірніх тінях.

— Заходьте! — гукнула Герміона якомога природнішим тоном.

Дуже вчасно на порозі стояв Северус.

— Кгм, я… м-м-м… хотів спитати, як у тебе справи…

—Чудово! — радісно вигукнула Герміона, аж на його обличчі промайнуло здивування. — Я маю тобі таке розповісти!