Посилка

Вечір дихав теплом та приємною прохолодою.

-Це остання на сьогодні ,містере Люїсе, – мовила дівчинка підліткового віку.

Настала спокійна тиша між двома особами, бо зараз вони йдуть  районом магазинів, але ,незважаючи на приємно теплу літню  погоду,  вулицями гуляв лише теплий і ледь відчутний вітерець, який приносив мелодійний шепіт листя дерев. Вже багато магазинів позачинялося і майже всі вуличні столики зі стільцями були прибрані .  Раптом зелені очі відірвалися від білого папірця та піднялися  на дорослого чоловіка.

-Це добре, Кур’єре.

Дівчина примружилася ще сильніше, щось сьогодні з її керівником було не так. Рудоволосий завжди ходив з розслабленим  виглядом обличчя, і вона йому неодноразово казала, що він своїми звичками схожий на кота взимку. Але  зараз його перенісся непомітно було напружене, наче він про щось неприємне думав. Це було мало помітно, але коли зустрічаєшся з людиною кожного дня, то не усвідомлено запам’ятаєш його поведінку.

-Якщо продовжиш так прискіпливо дивитися на мене то..,-чоловік не закінчив речення, як дівчина ,спіткнувшись об виступ ,впала. Вона вже заплющила очі ,уявляючи який біль вона відчує, але її вчасно схопили за капюшон і потягли догори.

-Впадеш.- почувся кінець речення дорослого чоловіка. Але тепер з тональністю суворості , які в свій бік вона чула не часто, що в купі зі її болючим калатанням у грудях не покращувало ситуацію.

Відчуваючи вже повну рівновагу Кур’єр з полегшенням видихнула, хоча біль у грудях пройде не так швидко. Але чогось в її руках не вистачало. Зелені очі панічно почала бігти по сірим плиткам, які були викладені біля входів у магазини, вона вже уявляла , яке шоковано лице буде у її клієнта (а лише від думки, що там може бути щось крихке , хворобливо побілієш, наче ти за крок до смерті). Вона вже уявляла, які слова їй будуть сказані: “Ви настільки непрофесійні, що посилку не можете донести!”, “Це був улюблений сервіс моєї померлої бабусі!”, “Мамо ця дівчинка зламала мені мій скляний будинок, якого я виграв у конкурсі !”І ось зелені  очі ,які були налякані і тільки хвилину тому панічно обдивлялися усю плитку, зустрілися з суворими і серйозними блакитними, володар яких тримав цю саму посилку в руках.

 

-Ніколи не будь такою неуважною, Кур’єре. Ти не тільки не зважаєш на особистий простір іншої людини, так ще і ледь не пошкодила посилку нашого клієнта.

Дівчина винувато опустила голову і очі: їй справді було соромно за свої дії. Та і вистояти перед серйозними очима її керівника вона не може…

-Ми..,-тяжкий видих перервав речення:-Ми майже дійшли, той магазин знаходиться на лівій частині вулиці, перейдемо дорогу- і він буде за поворотом,-пролунали більш спокійні слова.

У такі моменти Кур’єр була рада, що містер Льюїс не схожий  на свою матір, яка була готова годинами тараторити  нотації і «палити» тебе своїми сіро-блакитними очима. Холодок пройшов по спині. Вони не встигли на зелене світло світлофора  і  змушені були зупинитися на певний час.

Кур’єр вже могла здогадатися про який магазин іде мова, бо він єдиний був відчинений на тій стороні вулиці. На дорозі машин не було, можливо, проїжджали дві, або одна. Це несильно відрізнялося від ранку, або ж години дня. Але одне питання все ще було не підняте…

-Ви хвилюєтесь про щось, містере Льюїсе?-порушила тишу дівчина. Чоловік не відвів очі і не здивувався, він знав, що це питання прозвучить. Але брехати в нього немає ні сенсу, ні бажання, і знаючи характер своєї підлеглої ,вона докопається до правди і без нього.

-Як завжди ти права, Кур’єре, я справді дещо стурбований.

Залишилося двадцять секунд до зеленого, але очі дівчини були спочатку направлені на посилку, а потім перейшли на чоловіка. Було дивно, що її керівник ,побачивши посилку , адресу доставки, номер  поштового відділення, запропонував разом її доставити.

-Це якось пов’язано з посилкою чи її отримувачем?- продовжила цю тему синьоволоса, ці теорії зразу її впали на думку, а правильні вони чи ні ,потрібно побачити за його реакцією. Настала тиша, що означало- вона попала у ціль.

-Частково ,Кур’єре. -Тут все трішки складніше.

Їхню увагу привернуло зелене, доволі неприємне на даний момент світло, яке сигналізувало про те, що час йти.  Але ,на її подив, містер Льюїс продовжив свою думу навіть підчас ходьби.

-Іноді дорослі помиляються і роблять погано близьким. А вибачатися за занесені рани буває…, скажімо так,  складно і соромно одночасно,-коротко відповів він і ,перейшовши на інший бік вулиці, чекав ,поки дівчина продовжить рух.

-Кур’єре, увага на дорозі,-стурбовано мовив чоловік (бо він неодноразово говорив її, що бути розгубленою на дорозі  небезпечно), але вона його не чула кожного разу.

-Так, містере Льюїсе, -повернувшись до дійсності, швидко відповіла підліток і почала наздоганяти свого керівника.

Кур’єру цієї відповіді було достатньо, хоч їй і стало цікаво, що ж таке сталося між містером Льюїсом та отримувачем посилки. Він абсолютно не любив розповідати про своє минуле і це дало таку хвилю для роздумів, що хочеш не хочеш, але зупинишся, щоб все обміркувати. Обоє відчували напруження від розмови,  і тому вони пройшли маленький шлях до магазину продуктів у мирній тиші.

Хоча в той момент простір був наповнений  ніжно-рожевим світлом від неба і сонця, але ледь помітне мерехтіння від магазину можна було побачити ,якщо придивитися. Повернувши за ріг і пройшовши два магазини, вони дійшли до потрібного маленького продуктового магазинчику. Кур’єр пішла вперед, але , дотягнувшись до ручки входу ,відчула, що чоловік не іде за нею, а видивляється щось за склом магазину. Відчувши її питальний погляд, він виглядав задумливим і якимось відстороненим(напевно саме так виглядає нерішучість). Але це розігріло неабияку цікавість і ,разом з тим, нервовість, бо сьогодні з керівником і справді щось коється не так. І їхні дії мають якусь певну циклічність. ЇЇ керівник, на відміну від неї, вже повернувся до реальності  і, зібравшись з силами, зайшов до продуктового. А за ним трішки розгублена дівчина.

Це був достатньо приємний маленький магазинчик: можна було побачити, що усе оформлене з великою душею. Багато із поличок було виконано зі справжнього дерева, бо в ніс вдарив приємний запах- наче ти десь у лісі. Вивіски оформлені у зелено-жовтих кольорах ,схожі чимось на весняне листя, дівчина не знала ,чи правильно це з точки дизайну, але їй ,напевно, як покупцеві, тут однозначно сподобалося. Нарешті хвилювання минуло, бо увесь час ,допоки вони йшли сюди ,вона хвилювалася чи встигнуть вони. Зелені очі пройшлися по всьому магазину, знову оцінюючи його, схоже кур’єр помилялася , думаючи, що цей за розмірами справді маленький магазинчик схожий на  той великий супермаркет у центрі, та й людей тут досить мало :здається ,одна жінка і чоловік, а ще сімейна пара. Її споглядання  зупинив легкий дотик руки до плеча: повернувши очі на рудоволосого містера Льюїса, на обличчі якого була втомлена і ледь помітна посмішка, вона побачила, що той кивав на касирку.

-Ми обоє зморилися, я намагатимуся все вирішити швидко і ,можливо, куплю щось смачне тобі на знак віддяки,-сказав він заспокійливим і підтримуючим голосом.

Схоже вони нарешті знайшли потрібну людину  і дівчина чомусь відчула напруження. Вона не знала, що сталося між касиркою і містером Льюїсом, але вона готова була до всього. І вони направилися туди..

На перший погляд касирка була достатньо милою. У ней буле приємне для ока блондинисте волосся з стрішки посивілими пасмами і теплі карі очі. Уніформа теж була в коричнево-зелених відтінках, хоча на шапці Кур’єр бачила і жовті вертикальні полоси поряд із зеленими. Вона щось постійно записувала у блокнотик, коли компанія підійшла до неї – містер Льюїс поклав посилку її на прилавок. Карі очі касирки направилися одразу на знайому чоловічу постать, і в них можна було побачити здивування, ще на це вказувала її рука, якою вона закривала собі рота, блокнот полетів додолу. Настала німа  тиша, але це не дивувало нікого, окрім дівчини ,яка цю тишу не дуже жалувала. Але ось іншим двом ця тиша була справжнім порятунком і підготовкою до того ,хто що буде казати.

-Доброго вечора місіс Пай,-першим почав розмову Льюїс.

Його голос звучав тихо, сіро-блакитні очі опустилися винувато і якось сором’язливо донизу. Схоже, це надало певної рішучості, на що жінка ніжно посміхнулася і швидко кинула очі на посилку, але потім затримала свій погляд на дівчинку у зеленій кофтинці.

-Доброго ,Льюїсе, ти доставив мені посилку зі своєю маленькою помічницею?

Вона відповідала доволі  м’яко, що змусило «видихнути» . Той факт, що людина не налаштована вороже, вже гарний знак. Кур’єр підмітила, що її усмішка виглядає доволі щиро. На слова місіс Пай з боку керівника пролунав нервовий сміх і блакитно-сірі очі поглянули на підлітка.

-Так, це Кур’єр, ми працюємо разом.

І знову настала невпевнена тиша, Льюїс збирався щось сказати і навіть почав речення, але щось сталося позаду них. Гучний звук падіння продуктів пролунав у  вухах і змусив привернути до себе увагу. Це була матір та донька, на яких Кур’єр на початку звернула особливу увагу.

Вони притягували погляд. Їхня поведінка по відношенню один до одного була підкреслено байдужа. Наче дві незнайомі людини ,які тільки побачилися і роблять це заради етикету, хоча ніхто не чув їхні тихі і короткі перекиди словами. І дочка вийшла одразу з магазину, а її мати сам на сам залишилися із продуктами ,які лежали на підлозі.

-Щось з цією сім’єю останні три місяці щось дивне коється.

Порушила мовчання сумним і змореним  голосом місіс Пай(напевно це не перший раз коли вона потрапляє у такі ситуації):

-Говорять, що недалеко до розлучення.

Кур’єр та містер Льюїс промовчали ,не збираючись доповнювати розмову, через те, що увага Кур’єра була прикута до виходу з магазину ,бо турбувало питання : « Куди ж подівалася дочка?» . Вона поглянула на місіс Пай, яка дивилася своїми карими очима  на Льюїса, ніби запрошуючи продовжити бесіду в більш тихому місці.

-Льюїсу, любий, допоможеш мені у складі? І він активно погодився. Його рудоволоса голова повернулася до задумливої дівчинки і з певною турботою промовив:

-Кур’єре, будь обережною ,добре? З незнайомцями не розмовляй і щось незнайоме не чіпай. Тут є журнали ,якщо тобі буде нудно, я постараюся повернутися швидко.

Дівчинка кивнула ,погоджуючись . Льюїс і місіс Пай зайшли за металеві дверцята , які знаходилися недалеко від каси. Раптом з неї вийшов худорлявий хлопець на підміну, десь років на 2-3 доросліший від Кур’єра. Її він не сильно зацікавив. Зелені очі дивилися на матір та в голові було одне питання : «Що ж між ними сталося?»…

Кінцівка 1[якщо цікавить, що турбує жінку]:

-Вибачте ,містере Льюїсе, але мені цікаво дізнатися, що коється?

Жінка піднімала продукти з підлоги(дяка там не було чого крихкого, а випічка і овочі були у пакетах -тому були захищені від мікробів). У неї було шоколадне волосся і небесні очі, які зараз були ще темніші від втоми.

-Вибачте, я можу вам допомогти? – спитав мелодійний голос молодої дівчинки у зеленому светрі. Ця жінка хоч і виглядала стомленою, але відчувалася в ній певна привітність. За два роки роботи Кур’єр трішки навчилася розрізняти дружелюбність незнайомих людей, бо кожна людина по-різному реагує, коли ти їх питаєш : “А можна подивитися, що у посилці?”

Жінка з певною невпевненістю мовила, Кур’єр підмітила, що жінка захвилювалася:

-Так звичайно, дякую за допомогу,-Кур’єр ,привітно посміхаючись, почала також складувати продукти у корзину жінки. Це були звичайні пакети з овочами і фруктами, а також свіжа буханка білого хлібу.  Коли вона усе склала, то оглянулася на двір ,де зовсім стемніло. Дорогу освітлювало лише світло ліхтарів і проміння від ламп самого магазину. «Значить цей магазин працює 24/7, але він не виглядає таким ,та й графіку роботи я тут не бачила»-подумала дівчина.

-Ти працюєш на пошті?-порушив тишу голос жінки. Відчувалося, що вона заспокоїлася ,розуміючи, що її просто хочуть допомогти, але напруження ще залишалося.

-Так, ви побачили мене з паном Льюїсом ,коли ми заходили з посилкою до магазину. Жінка кивнула головою на знак згоди. Вона і не знала, що вони привернули до себе увагу, хоча і покупців у цей час було не багато, схоже ,залишилися лише ось ця сім’я і вони з продавцями.

-А де ваш чоловік?-озирнувшись спитала Кур’єр. І справді ,чоловіка ніде не було: ні у  відділі випічки, чаю і овочів, молочних продуктів, м’ясному відділі.

-Напевне пішов у відділ канцтоварів чи пішов шукати доньку,-останні слова вона сказала з якоюсь певним сумом, напевно це було зв’язано із їхньою сваркою в магазині. Кур’єр вирішила  трішки розбавити тему, бо єдине, що ненавиділа дівчинка- це пожираюча атмосфера незручності між співбесідниками.

-Ваша сім’я часто закупляєтеся саме в цьому магазині?-спитала вона для відведення уваги.

-Так, бо ми точно знаємо, що тут свіжі продукти,- автоматично відповіла жінка. Така впевненість здивувала Кур’єра.

-А чому це, якщо не секрет?

-Син місіс Пай володіє своєю фермою, і тому це їх сімейний магазин, де вони продають свої екологічно чисті продукти,-пояснювала жінка ,обираючи пакет потрібного за жирністю кефіру. «Тоді зрозуміло, чому магазин має тематику рослин і зелені, бо ця сім’я сама вирощує свіжі овочі і фрукти, якими і славиться магазин». Кур’єра зацікавила історія сім’ї місіс Пай і цієї жінки. Розмова була приємною і цікавою, бо Кур’єр сама не помітила , як тримала корзину продуктів , іноді жартуючи з жінкою.

-Ви прийшли сюди на закупки? -спитала дівчина ,коли вони разом стояли біля невеличкого морозильника з морепродуктами.  Її було цікаво дізнатися більше про цю сім’ю , і їй краще не відхилятися від обраного курсу.

-Ми з сім’єю довго не вибиралися з дому. Я думала, що можливо це хоч якось сприяє нашим стосункам, але ж -ні. Мені дуже шкода ,що ви застали цю неприємну сцену.

Кур’єру стало зрозуміло, чому це жінка була на нервах. Їй було неприємно за те, що сталося і що вийшли на публіку розлади у сім’ї. Це правильно з якогось боку, бо слухи розповсюдилися достатньо, дівчина вирішила, що інформація про їхнє з чоловіком розлучення- це лиш чутки ,бо не виглядає ця жінка як та, що готується до розлучення. Вона спокійно показує свою обручку і доволі позитивно розповідала Кур’єру про свою сім’ю.

-Ваші стосунки почали псуватися через певний час?

-Щось схоже і справді є. У нас почався дуже завантажений проєкт і ми усі ходимо на нервах, зі своє дочкою ми перестали так часто проводити час.     Настала  тиша : її небесні, зморені очі застигли на місці, а саме – чомусь на двох чайних коробках. Дівчина не розуміла, чому саме її погляд припав до них, бо і чай вона не сильно любила , на відміну від сім’ї містера Льюїса. Але підліток покірно тримала її корзину. Зелені ,освітленні теплим весняним сонцем очі чекали , поки жінка зрушить з місця, але цього не ставалося. Ця маленька своєрідна пауза змусила до міркувань. Вона розуміла, що ці люди робили один одному боляче через свою втому. «Але з того ,про що розмовляла і як поводила себе жінка, вона все усвідомлювала, тоді, що саме у них відбувається?»

-Напевно, я чинила егоїстично по відношенню до них…Це були тихі і ледь чутні іншим слова. Очі жінки виражали увесь біль і незручність, коли вона зрозуміла, що  сама спричинила ті події і сварки.

Кур’єр не розуміла, значення цих слів, як і не розуміла ,чому жінка довела себе до цього. Вона хотіла щось сказати і запитати про останні слова, але почувся давно знайомий, але зараз такий непотрібний голос. Вона хотіла сказати, що трішки тут затримається, але жінка обережно, але швидко забрала свою корзину.

-Дякую,-пролунав такий же тихий голос. Жінка одразу направилася до свого чоловіка. Кур’єр не розуміла, що сталося, незалежно від того як вона старалася, вона лише витратила свої нерви.

«Невже за свою небайдужість, я заслуговую у відповідь порожнечу?»

 

Кінцівка 2 [якщо цікавить, де поділася донька]:

Вже почало темніти, хоча Кур’єр нічого поганого в атмосфері ночі не бачила. Вона любила гуляти узимку вночі, хоча їй доволилося виходити ненадовго ,бо Льюїс хвилювався б.  Вже п’ять хвилин як закінчився її робочий день, але залишався ще один черв’ячок думок ,який  не давав спокою: « Що сталося з дочкою жінки, коли вона вибігла з магазину ?»

Кур’єр вийшла з магазину і оглянула вулицю, але силуету не побачила, вона не встигла кудись далеко, але де ж вона? На вулиці хоч і темно, але ліхтарі все одно дають розгледіти хоч щось і жодного силуету немає. Раптом почувся звук торохтіння порожньої скляної  пляшки. Ці звуки  було чутно з маленького закутка, де зберігалися сміттєві баки. Заглянувши туди, Кур’єр побачила серед двох темно-зелених сміттєвих баків стояла дівчина з чорним волоссям. Її очі були червоні від сліз, хоча через слабке освітлення роздивитися це було дуже не легко. З боку чорноволосої почалися рухи: схоже,  вона не помітила нікого поряд. Діставши цигарку і запальничку , дівчина намагалася якось її запалити, але Кур’єр помітила, що  вона не впевнена у своїх діях.

-Ти вперше це робиш? -пролунало запитання зі сторони Кур’єра.

Дівчина від здивування і різких звуків ледь не впустила запальничку.

-Навіщо ти мені це зараз говориш? Не лізь не у свою справу,-сказано було з відчутною агресією у голосі. Так люди доволі часто говорять, коли не хочуть, щоб їх бачили вразливими, нагадуючи цим поранених тварин.

-Ти виглядаєш ,як людина ,яка ніколи не підпалювала і не тримала цигарку у руках,-почала пояснювати дівчина. Здається, що її взагалі не турбувало те, що їй відповіли доволі грубо і взагалі просили не лізти.

-Я повторюю: не лізь не у свою справу!- вона акцентувала увагу у своєму реченні саме на заперечну частку.

-Тобі буде не приємно.

-Що?- тільки і вдалося видати у дівчини . Вона не розуміла ,чому це така малеча після доволі грубої відповіді досі не покинула її.

-Льюїс казав, що коли він вперше спробував цигарку ,то ледь не задихнувся.

– Тобі буде дійсно зле,-пояснила свої слова Кур’єр, з цікавістю споглядаючи на вже дорослу особу. Вона чудово розуміла, що з нею не дуже хочуть розмовляти. Але вона не хотіла, щоб хтось почав палити.

-Що тобі треба?..  А от і перемога- 1:0 на користь Кур’єра.

-Чому ти захотіла викурити цигарку?

-А чому це тебе хвилює?- зі злобою спитала вона . Карі очі подивилися на дівчинку, яка стояла на її шляху. Зараз вони виглядали як пару чорних дірок, що трішки лякало Кур’єра, вона не вважала карі очі гарними.

-Мені просто цікаво.

-Після того як твоя мати вронила продукти, ти її не допомогла… хоча кілька хвилин тому ви разом вибирали  товари.

У відповідь була тиша, вона ще сильніше заховала своє обличчя.

-Ми посварилися..,-пролунала тиха відповідь. Ця відповідь порадувала зеленооку ,бо означала, що вона перемогла остаточно у цій “битві”.

Кур’єр нарешті зрушила з місця і направилася до дівчини. Вона озирнулася: у кутку вона побачила одну камеру- значить Льюїс зможе її знайти, і напевно ,що дорікань їй не уникнути.

-Ви часто сваритесь?-все одно рішуче продовжила свої запитання дівчина.

-Останні три місяці, ти ,напевно, вже чула плітки про розлучення.

Далі ніхто не хотів розмовляти. Кур’єр не хотіла «давити» на дівчину ,бо вже  дізналася про причину сварки, а інша думала, що сказати і чи ділитися зі своїми думками. Але продовжила :

-Ти, була права стосовно паління, я ніколи  не курила. Вона вирішила обрати щось середнє, бо не хотіла ділитися своїми почуттями і випалювати усе точно не потрібно. Особливо стороннім.

-Щоб вони хоч інколи не кричали один на одного, а хоча б разом на мене, нехай і через паління,- тяжко, майже зі сльозами доповнила речення на тому його і закінчивши.

І знову настала тиша, але незважаючи на це обоє були задоволені. Одна- отримала відповіді, а інша нарешті трішки, але все ж таки поділилася своїми  проблемами.

Почулися кроки ,визирнула  чиясь голова ,яка налякала  карооку дівчину і змусила захвилюватися, що прийшли за нею.

-Кур’єр, я хвилювався за тебе і обшукав майже увесь магазин,-пролунав серйозний  і холодний голос.

-Вибач Льюїсе, я іду,-відповіла дівчина і підбадьорливо поглянула у бік дівчини з чорним волоссям.

«Іноді підлітки розумніші від дорослих батьків»,- промайнуло в голові Кур’єра.

 

Кінцівка 3 [ якщо цікавить ,що відчуває Льюїс ]:

 

-Ти міг би  мені подати ось ту коробку з верхніх полиць, Льюїсе?-запитала жінка , посміхаючись йому. Вона показувала на верхні полиці у коморі, які можливо дістати (якщо ти не сильно високий )то тільки за допомогою драбини.

-Так звичайно,-він знову швидко погодився. Його наповнювали різні  почуття: йому було соромно і водночас образливо. І все це він відчував одночасно, він усю дорогу до магазину думав над тим , які слова хотів сказати, але тепер і двох  слів самостійно не може зв’язати. Він обережно  почав діставати якусь коробку, вона була достатньо тяжкою: « Цікаво ,які речі там знаходяться?»

Тепер він чимось схожий на Кур’єра. « Потрібно її буде купити шоколадку за те, що ми через мене затримались».  Він все більше заглиблювався у себе, щоб якось відійти від ситуації і своїх хвилювань ,тому усі  дії робив просто «на автоматі».

Місіс Пай вирішила підштовхнути до розмови.

-Бідна сім’я, скажи,-продовжила розмову місіс Пай. Отримавши до рук посилку, вона поклала її на підлогу і  ,діставши канцелярський ніж, почала розпаковку.

-Мені більше шкода дитину,- відповів Льюїс. Його здивувала реакція жінки, бо вона різко перевела свій погляд на нього. У бурштинових очах він побачив тільки вогники подиву і оцінювання. Він щось сказав не так? Але він вважав так: от якби Кур’єр з ним сильно сварилася, то їй було б  боляче і неприємно від того, що рідна людина на неї накричала.

Але місіс Пай спочатку посміхнулася, а потім і зовсім зайшлася сміхом. Льюїс втратив контроль над розумінням ситуації.

-Як не поглянь, а час плине. Не віриться , що ти так подорослішав,-пояснила усю ситуацію жінка. Але для хлопця ці слова все рівно були не зрозумілі.

– Ти ж не просто сюди приїхав завезти посилку? Зважаючи на те, що в тебе є працівник.

І ось нарешті ті слова ,які чекав Льюїс. Він розумів, що місіс Пай неспроста попросила його допомогти її у коморі і продовжити розмову ,яка навіть не встигла нормально початися, через шум в магазині. І знову починає пересихати в горлі і він не можеш вимовити слова. Він ненавидить цю частину себе, як і себе в минулому.

-Так, я…,-він почав підбирати потрібні слова. Його голос схожий на хрип , і жінка ,розуміючи це, покірно чекала його відповіді.

-Я хотів сказати, що мені шкода, що я ховався від Юджина (сина місіс Пай) і не старався виправити ситуацію як міг,-нарешті закінчив почате речення чоловік. Він не бачив сенсу  вибачатися за минуле, але ,незважаючи на це ,він навіть зараз боїться зробити перший крок і боїться осуду людини, яка піклувалася про нього у дитинстві.

-Льюїсе, Юджин завжди чекає тебе у гості. Він розуміє, що тобі потрібен час,-пролунав лагідний голос місіс Пай  ,який він запам’ятав ще з дитинства .  Такі ж теплі і ніжні руки обняли його- йому одразу стало легше. Наче вантаж, який складається з великого каміння, починав зникати і він обійняв жінку у відповідь.

-Я дуже сумую за ним.

-І він не менше. Ми всі скучили за тобою, Льюїсе.

Пройшов певний час перед тим, як Льюїс, зміг вийти з комори . Він вийшов з трьома великими коробками, бо його попросили поставити їх біля каси, що він і зробив. Він був радий, що Кур’єр нікуди не зникла, а залишилася тут ,біля каси, чекаючи на нього. Він дуже радий був її бачити. Вони разом помахали місіс Пай.

-Юджин передавав  вітання до дня народження Кур’єра.

Люїс ледь не вронив шоколадку, яку хотів передати Кур’єру. Здається, підліток ще ніколи не бачила в нього такого здивованого обличчя.

Місіс Пай зразу додала ,стримуючи усмішку:

-Твоя мати -моя найкраща подруга, тож  не дивно, що вона передавала твої листи мені, а потім я йому…

«Юджин про мене пам’ятав увесь цей час,-посміхнувшись ,подумав Льюїс.-Життя-прекрасне».