Порятунок в її руках

Опис:

Після війни Андромеда та її свекруха закохуються.
Розказано через віньєтки з їхнього спільного життя.

Оригінал: https://archiveofourown.org/works/30883181
Автор оригіналу: emrldapplejuice https://archiveofourown.org/users/emrldapplejuice/pseuds/emrldapplejuice

Частина 1 збірки “Найбільш незвичайні та рідкісні пари”

— Ми прожили гарне життя, чи не так?
Андромеда змахнула сльози і важко ковтнула, стискаючи її тендітну руку.
— Так, Еллі, це було гарне життя.
Лікар поклав дві пігулки й склянку води на тацю біля її ліжка.
— Prenez-les dès que vous serez prêt.*
— Будь ласка, подайте склянку води.
По щоках Андромеди котилися сльози. Вона не могла дивитися ні на пігулки ні на Еллі.
— Мила, передай їх мені, будь ласка. — Голос Еллі був хрипким і лагідним.
Тремтячими руками Андромеда поклала пігулки їй у долоню та склала пальці у замок. Вона дивилася на ослаблу жінку, поки та приймала ліки.
Андромеда лягла поруч, провела по волоссю і ніжно поцілувала її.
— Обіцяєш мені, що ми ще побачимось.
— Так, Енні. — Вона повільно вдихнула і заплющила очі.
— Я люблю тебе, Еллі!
Андромеда придушила ридання, міцніше стискаючи руки.
На її обличчі промайнула усмішка, проте вона більше не могла говорити.
——————–
Андромеда не знала, чи то вона спиралася на Німфадору, чи то Німфадора спиралася на неї, коли вони наближалися до брукованої будівлі в кінці дороги.
— Еллі, — прошепотіла Андромеда, коли старша жінка відчинила двері. — Тед загинув.
Елеонора Тонкс впала перед нею на коліна пронизливо ридаючи, й Андромеда відчула, як порожнеча заповнює її з середини. Вона ще не знала, що покине її лише через роки.
Відпустивши Німфадору, яка тихо плакала, вона опустилася на коліна і підхопила Еллі під руку.
— Мені так шкода, Еллі.
Німфадора сіла поруч з ними і притулилася головою до плеча Андромеди.
Андромеда обняла їх обох і всіма силами намагалася вберегти свою сім’ю від руйнування.
-§-§-§-§-§-
— Еллі, — задихаючись мовила Андромеда, коли старша жінка відчинила двері. Вона притиснула Тедді до грудей і затамувала подих. — Німфадора загинула.
Після цього вона нічого не бачила через сльози. Цього разу вона сама впала на землю.
Міцні руки Еллі підняли її на ноги і завели всередину, де вони разом згорнулися калачиком на дивані.
— Як ти це досі витримуєш, Еллі? — запитала Андромеда, притискаючись до неї.
Еллі схлипнула і похитала головою.
— Я не витримую.
-§-§-§-§-§-
Вони лежали поруч у ліжку, бо горе не давало спати нікому з них.
Тедді спав, згорнувшись калачиком на животі у Андромеди.
Вона провела пальцями по його спині, а Еллі провела по її руці і притиснула чоло до плеча.
— Я не хочу бути його матір’ю.
Еллі розгублено подивилася на неї.
— Я хочу бути його бабусею. Я хочу балувати його. Я хочу, щоб його виховувала Німфадора!
З куточків її очей покотилися сльози, і Еллі витерла їх тремтячими пальцями.
-§-§-§-§-§-
— Магія зруйнувала нашу сім’ю.
Андромеда опустила чарівну паличку, і сльози виступили на її очах.
— Магія — невід’ємна частина мене.
Еллі повільно кивнула.
— Я знаю, але…
— Ти ж знаєш, я ніколи не хотіла зашкодити йому… зашкодити їм. Шлях, який ми обрали, був небезпечним, і він це знав. Ти не можеш звинувачувати мене, Еллі, будь ласка, не роби цього зі мною!
Еллі затулила рот рукою і нахилилася.
— Пробач, Енні! Пробач мені!
Андромеда впустила паличку на підлогу і обійняла її.
-§-§-§-§-§-
— Їдь зі мною до Франції. Поки ми не задихнулися. — Вона зробила всеохоплюючий жест, перш ніж зробити крок ближче до Еллі.
Еллі здригнулася, коли на очі навернулися сльози.
— Я прожила все своє життя у цій країні.
Андромеда взяла її руки і притиснула до серця.
— Є ще життя, яке треба прожити, Еллі.
Після хвилинного вагання Еллі кивнула і притиснулася своїм чолом до її чола, поки вони переплели свої пальці.
— Так буде краще для нас, — прошепотіла Андромеда.
-§-§-§-§-§-
— Нумо зі мною, Еллі!
Андромеда простягнула руку і усміхнулася.
Коли вода досягла її пояса, шкіра Еллі покрилася мурашками, і вона глибоко зітхнула.
Андромеда поклала руки на її стегна і повела її глибше в Атлантичний океан.
Вона лягла на спину і попливла, поки Еллі притримувала її.
— Коли ти тримаєш голову під водою, ти можеш кричати, і нікому немає діла. — Промовила Еллі і негайно продемонструвала.
Андромеда повторила за нею, і це звільнило її.
-§-§-§-§-§-
Вона поглянула через голову Тедді на Еллі.
В очах старшої жінки була туга, і Андромеда була впевнена, що її очі відображають те ж саме. Вона з болем у серці струсила це відчуття.
Тедді смикнув її за рукав.
— Хто це, бабусю?
— Це дідусь, серденько.
Щоки Еллі зблідли, і щоки Андромеди теж.
Й вони відвели очі одна від одної.
-§-§-§-§-§-
— Пам’ятаєш, як на мій день народження вона перевернула цілу тацю з келихами? — Андромеда сміялася до сліз, поки сльози не покотилися з її очей.
Еллі поклала руку їй на живіт і погладила його.
— Я пам’ятаю кожну мить, яку ми провели з нею. Я так вдячна, що знала її.
— Я теж, — прошепотіла Андромеда, ховаючи обличчя в її шию.
-§-§-§-§-§-
— Я кохаю тебе, Еллі. Значно більше, ніж варто було б.
Андромеда опустила погляд на підлогу розглядаючи вузлики на тканому килимі. Серце її щеміло, і вона хотіла б не відчувати цього, але не могла більше мовчати. У вухах шуміла кров.
Еллі повільно моргнула і важко ковтнула.
— Андромедо, — прошепотіла вона, але її голос зірвався. Вона подивилася на темноволосу відьму. — Ти дружина мого сина. — Вона заплющила очі і поклала руки на коліна, коли сльози просочувались через її вії.
— Була, – сказала Андромеда.
-§-§-§-§-§-
— Еллі, — зітхнула вона, коли старша жінка провела руками по її волоссю. — Еллі, ми не можемо!
— Я знаю, — сказала Еллі і, опустивши руки, погладила її по щоках.
Андромеда підійшла до неї ближче, так що їхні носи торкнулися, і дозволила своїм губам на мить торкнутися губ Еллі, а потім притиснула їхні щоки одна до одної і заплющила очі. Вони залишилися так на мить, міцно тримаючись одна за одну, важко дихаючи.
Потім Еллі ніжно поцілувала її. Цілувала її знову і знову, доки вона не відповіла на поцілунок.
Андромеда не помічала сліз, що котилися по її щоках.
-§-§-§-§-§-
Еллі заповзла до неї в ліжко в якийсь момент ночі, яв виявилось прокидатися поруч з нею було дуже приємно. Андромеда повільно звільнилася від простирадл, але Еллі міцно тримала її за талію.
Андромеда зітхнула.
— Що ми робимо, Еллі?
Небесно-блакитні очі зустрілися з темними очима.
— Я не знаю, Енні.
-§-§-§-§-§-
Андромеда гралася з Тедді, коли зловила на собі пронизливий погляд Еллі.
— Що сталося?
Еллі подивилася на неї, нахмуривши брови.
— Ми зраджуємо Теда, Енні?
— Любов ніколи не помиляється, — сказала вона твердим голосом, й важко ковтнула.
— Як ти думаєш, ми коли-небудь зможемо повністю насолодитися тим, що у нас є? — Еллі витерла очі джемпером.
— Я вірю у це, Еллі.
-§-§-§-§-§-
Еллі гладила її живіт і з любов’ю дивилася на неї. Вона пестила її трохи вище її пупка і над шрамом від розрізу, який був зроблений, щоб народити Німфадору. Вона погладила її вище, над животом і провела тильною стороною долоні по нижній частині грудей.
Андромеда тихо зітхнула і закрила очі.
— Ти збуджуєш мене, Еллі.
— Ти цього хочеш?
— Більше, ніж будь чого у світі.
-§-§-§-§-§-
— Тедді! — покликала його Андромеда, коли той вже покидав спальню.
Еллі загорнулася в простирадло і тихо заплакала.
— Він образиться на нас.
— Ми повинні хоча б спробувати. Ми зобов’язані спробувати.
Андромеда швидко схопилася на ноги і побачила, що він сидить на колінах посеред кімнати.
— Ми не знали, як тобі сказати. — Паніка підступила до її горла.
Тедді насторожено дивився на неї.
— Я б зрозумів.
— А зараз?
— Я все ще розумію.
Вона пригорнула його до себе і міцно обійняла.
-§-§-§-§-§-
Андромеда швидко поцілувала її у щоку і повернулася, щоб піти.
Еллі схопила її за зап’ястя, але Андромеда вирвалася.
— Пробач, Еллі, я вже спізнююся!
— Я знаю, чому він так тебе любив. Ти прекрасна.
Андромеда сумно усміхнулася.
-§-§-§-§-§-
— Я кохаю тебе, Елеоноро!
Еллі відмахнулася від неї з усмішкою.
— Ти ж знаєш, я ненавиджу це ім’я!
Андромеда щиро розсміялася.
— Ти ж знаєш, що я люблю дражнити людей, називаючи їх власними іменами.
Еллі м’яко усміхнулася.
— Так, Андромедо.
-§-§-§-§-§-
— Ти щаслива?
Еллі рукою, що була вкрита пігментними плямами, завела пасмо сивого волосся за вухо Андромеди.
— Так, Еллі. — Вона поцілувала руки, які допомогли їй повернутися до життя.
— Я теж, — прошепотіла Еллі.
-§-§-§-§-§-
Вона чула слова, але не розуміла їх, адже цього не могло бути.
Неможливо, те що Еллі помирає.
-§-§-§-§-§-
Райдужка Еллі помутніла, але її розум був ясний, як ніколи. Хвороба руйнувала її, і Андромеда відчувала, що вона теж згасає.
Вона проклинала себе за те, що була відьмою, бо їй належало прожити ще багато років без свого кохання.
Еллі погладила її руку.
— Обіцяй мені, що ти продовжуватимеш.
— Не думаю, що зможу, Еллі. Тільки не знову. — Сльози поколювали очі, але вона стримувала їх, щоб не дати їм скотитися по обличчю.
— Є ще життя, яке треба прожити, Енні.
-§-§-§-§-§-
— Що тепер? — В очах Тедді блищали сльози.
— Думаю, мені пора додому.
-§-§-§-§-§-
Андромеда стояла на скелях Дувра і вдихала прохолодне солоне повітря, а вітер розвівав волосся задуваючи його їй в обличчя.
Життя триватиме, і вона продовжуватиме жити.

Примітки від автора: