порятунок

coffeeshop!ав, в якому дін займається сімейною справою, а кас просто з’являється поряд.

– Це тобі за рахунок закладу, що ти врятував мене.

– Дін, дійсно не треба. В тебе будуть проблеми.

– Та все нормально, я розберусь із власником.

– Дін, я …

– Та візьми просто цей пиріг і скажи, що він найкращий в твоєму житті.

та, таких історій як бруду, але ми тут українською пишемо і фінал ігноруємо, тому насолоджуйтесь закоханими ідіотами і живіть собі спокійно

друга глава: зарплатня і співи

третя глава: непорозуміння та допомога брата

четверта глава: переддень різдва

---

 

– Агов! Мене тут обслугують? — Дін відривається від телефону, широко посміхається та повертається до хлопця біля каси.

Кевін втомлено потирає очі, широко позіхає і без слів показує на найбільшу порцію кави та чизкейк. Вінчестер подумки підкочує очі: дитина вже другий тиждень сидить над якимись надважливими завданнями, що великі мішки під очима залягли на його обличчі.

– Ти б відпочив, знаєш, — Кевін бездумно киває та потирає потилицю.

– На тому світі відпочину.

Ну звісно, що ж ще міг відповісти цей монстр знань та розрахунків. Поки Дін, тихо насвистуючи мелодію Taylor Swift, робить каву та відрізає найкращий шматок торту, Кевін майже падає на прилавок, підпираючи голову рукою, розписаною різноманітними формулами та ідеями. Іноді чоловік боїться цю дитину.

– Це Тейлор? — лінива усмішка розквітає на вустах Кевіна, від чого Дін трохи розгублено дивиться, пійманий на такому проколі його репутації.

– Тобі ніхто не повірить все одно, — зеленоокий відмахується та завертає чизкейк в коробочку.

– Чарлі! — хлопець голосно кричить через всю кав’ярню, аби дівчина точно почула, — цей гівнюк слухає Тейлор!

Обслугувавши клієнтку (і взявши її номер телефону також), Бредбері швидко підбігає до друга та із запитанням дивиться на нього. Кевін робить ковток гарячої кави і опирається на прилавок.

– Сучка! — тільки і каже дівчина, перемикаючи якусь тиху мелодію на «look what you made me do».

Тим не менш, через хвилину Дін тихо підспівує пісні, поки розраховує друга. Всередину заходить пара, зупиняється біля каси і якийсь час обирає собі перекус, після чого підходить до Чарлі.

– Ти живий? — перед виходом питає хлопець і має дійсно стурбований вигляд.

І в нього були всі права на це. Просто місяць назад Вінчестер вночі віз в інше місто ліки Сему, адже йому стало неочікувано гірше, а вийти в аптеку не міг. Проте до брата Дін тоді не доїхав: на безлюдному перехресті якийсь чолов’яга врізався в імпалу, що її відкинуло в інший бік, а сам Дін отримав струс мозку, від чого і відключився. Якби не незнайомець, який проїжджав тими краями тієї ночі, Вінчестер або помер би від втрати крові, або просто замерз би.

Незнайомець подзвонив у поліцію, але чекати на її прибуття часу не було, так що він просто загрузив постраждалого в  свою машину та повіз в найближчу лікарню. Коли Дін прокинувся наступного ранку, то його рятівника вже не було, проте він встиг запам’ятати напівадекватним мозком сині очі та світлий тренч, хоча на вулиці був пізній листопад. А він навіть подякувати не зміг.

– Як бачиш, — тільки і відповідає Вінчестер і простягає решту хлопцю, — але пообіцяй, що ти поспиш сьогодні.

Кевін бурчить щось нерозбірливе, забирає своє замовлення та показує фак перед виходом. Чарлі відповідає йому тим же. Пісня змінюється іншою, і Дін робить все можливе, аби не показати, наскільки йому вона подобається. Виходить погано, якщо розуміюча посмішка рудої може вважатися за відповідь.

В приміщенні зараз дві пари сидять за столиками, поки ще три людини стоять в черзі. Вивіска «deanner» легко світила на холодну вулицю, поки всередині тепло заповнювало кожну шпаринку. Кілька столиків хаотично стояли в залі, маленькі гірлянди висіли тут і там, зелень розріджувала неяскраві стіни кольором. Цю кав’ярню можна вважати їхньою сімейною справою: її відкрили його батьки та Боббі, але перші померли ще коли старшому сину було чотири. І якщо Дін хоч щось пам’ятає із холодних вечорів за касою, поки мама готує пиріжки на продаж, а сусідки з дому поряд весело сміються, коли маленький хлопчик пробиває їхнє замовлення, то Сем абсолютно нічого. На жаль, це одні з єдиних гарних спогадів, адже майже всі інші заповненні відвернутими спинами дорослих, які бізнес будували, а виховання молодшого поклали на плечі старшого. А ось Боббі завжди був там для них, особливо коли двоє маленьких дітей залишилися сиротами через ту бісову автокатастрофу. Чоловік ставився до них як до власних синів, і, Дін намагався це приховати, він завжди любив Боббі більше, аніж відвернуту спину батька.

З того часу робота кав’ярні тимчасово впала на плечі Еллен, поки Сінґер виховував хлопців, адже він не міг допустити, щоб Дін, замість щасливого дитинства, весь час думав про благополуччя свого молодшого брата. Тим не менш, через якийсь час чоловік повернувся до своїх обов’язків власника кав’ярні і баристи по сумісництву, поки Еллен повністю пішла на кухню. Після закінчення школи Сем вступив в університет, як і планував із самого дитинства, а Дін повністю пішов працювати в кав’ярні. Особливо це стало необхідним, коли, внаслідок нещасливого випадку, Боббі перестав ходити, а вести всі справи комусь треба було. Сем тоді рвався додому, планував кинути універ і дівчину, аби допомогти із справою, але Дін не міг дозволити, щоб брат відмовився від усього свого життя, тож найняв Чарлі, другу баристку.

Зараз Діну Вінчестеру двадцять шість, він працює у власній кав’ярні і не може припинити думати про сині очі його рятівника.

Незважаючи на відсутність вищої освіти за плечима, його життя навряд чи можна назвати невдалим. В нього є справа його життя, яку він обожнює, його справжній тато завжди підставить своє плече навіть на візку, його брат вчиться в університеті своєї мрії й іноді приїздить до них зі своєю дівчиною Ейлін, його напарниця — жахлива подруга-лесбійка, яка не може припинити сватати його з усіма клієнтами, Еллен готує найкращі пироги у світі, її донька Джо регулярно забігає до них після школи, Джоді заносить запечену курку, поки обирає солодощі для Клер та Алекс, а бухгалтер Еш просто є. І Дін нізащо не обміняв би все це на якийсь університет.

– Може Кетч? — весело пропонує Чарлі, поки пробиває мілкшейк двом дівчатам, — він наче намагався фліртувати.

Дін ледь не виплюнув каву, яку пив в той момент, поки подруга намагалась знайти хоч когось, хто зміг би полагодити серце Вінчестера після не дуже приємного розриву із Лізою.

Ах так, ще Дін Вінчестер бі, що він відкрив років у шістнадцять, коли в нього встав на його однокласника під час поцілунку на спір. Тим не менш, визнати це вдалося тільки через рік, коли він намагався побудувати якісь стосунки з Девідом.

– Я цього сучого сина навіть близько не можу переварювати. Най йде лісом.

– Тобі не вгодити, Дін Вінчестер, — здається Чарлі та піднімає руки. Хлопець подумки усміхається.

– А тобі, я так розумію, доволі легко? — він підморгує клієнтці, поки гарно запаковує тортик, — думаєш, я не бачив, як ти взяла номер ще однієї нашої клієнтки?

– Ти теж так робиш.

– Неправда.

– Ти минулого місяця завалив того рудого, а ще раніше білявку.

– Ну вибач, що я їй сподобався більше, аніж ти, — Вінчестер жахливо грає бровами.

– Я люблю дівчат із смаком.

Дін показує їй середній палець, коли в кав’ярню заходить новий покупець. Дівчина показує язика, поки він зав’язує фартух сильніше навколо талії, повертається до хлопця і … ледь не падає, адже на нього дивиться знайома пара синіх очей. Незнайомець, здається, теж його впізнає, бо так і застигає з відкритим ротом, забувши промовити замовлення.

Навколо Тейлор так і співає свої пісні, але хлопець все не може відвести погляду від людини навпроти: чорне розкуйовджене волосся, світле пальто, надіте на класичний костюм, краватка, яка криво висить на шиї, та ті самі сині-сині очі.

Дін ніяково прочищає горло. В нього ніколи не було проблем зав’язати розмову ні з жінкою, ні з чоловіком, але саме зараз всі слова немов вилетіли з голови.

– Це … ти.

Незнайомець трохи посміхається, зовсім непомітно.

– Привіт, Діне, — промовляє чоловік низьким, трохи хриплим голосом, і Вінчестер на якийсь момент замислюється, що це найкращий голос, який він чув коли-небуть. Навіть Тейлор поряд не стоїть.

– Я …, — іноді хочеться себе вдарити, — привіт…

Дін не закінчує речення, сподіваючись, що його зрозуміють.

– Я Кастіель.

– Кастіель.

Чарлі обслуговує пару, а потім біжить на кухню до Еллен, і Вінчестер повністю вдячний їй за те, що вона не побачить найбільшу ганьбу за всю історію спілкування Діна Вінчестера.

– Ти як? — першим питає Кастіель і, здається, із замовленням можна почекати.

– Прекрасно, — він трохи проводить рукою до потилиці, — слухай, чувак, я ж навіть подякувати тебе не встиг. Якби ж не ти, то моя прекрасна дупця померла б там. Серйозно, а ти так швидко звалив, що я…

– Дін, — зупиняє потік безглуздих слів брюнет і виставляє руку вперед, — я ж не міг дозволити тобі померти там.

Вінчестер трохи посміхається, ледве-ледве помітно.

– Дякую.

– Будь ласка.

На якийсь час обидва застигають і дивляться в очі. Щось невідоме ховається в синіх очах, щось таке привабливе, що Дін фізично не може відвести погляд. Не хоче відводити.

– Так що замовляєш? — зрештою доводиться запитати і перервати їхній контакт.

– Думаю, велике лате і шматок вишневого пирогу.

Вінчестер думає, що його серце ось-ось зірветься від ідеальності цього чоловіка, який полюбляє вишневий пиріг. Погані люди не замовляють його, не в цій кав’ярні.

Поки Дін робить каву та відрізає найкращий шматок (він ніколи цього не визнає), Кастіель дивиться навкруги, на кожну поличку, столик та шпаринку, залишаючи всій погляд на самому Діні, на тому, як легко він робить всі махінації з кавою, як запаковує солодощі та повертається від одного боку до іншого.

Через кілька хвилин перед брюнетом стоїть стаканчик гарячого лате і обережно запакований пиріг. І ще широко усміхнений бариста, якийсь немов тільки і чекає на реакцію покупця.

Кастіель з посмішкою роздивляється замовлення та лізе в кишеню за гаманцем, як його перериває сам Дін.

– О ні-ні-ні. Це тобі за рахунок закладу, що ти врятував мене, — і в кінці він підморгує.

– Дін, дійсно не треба. В тебе будуть проблеми.

– Та все нормально, — подумки сміється самому собі, — я розберусь із власником.

– Дін, я …

– Та візьми просто цей пиріг і скажи, що він найкращий в твоєму житті.

– Гаразд, — Кастіель дійсно бере шматок в руку, відкушує і трохи прикриває очі від насолоди, — це дійсно найкращий пиріг в моєму житті.

– Не сумніваюсь.

Обидва замовкають. Потік покупців припиняється на якийсь час, поки чоловіки стоять і ніяково дивляться один на одного. Годинник на стіні відбиває кожну секунду цього вечора, аж поки брюнет не прочищає горло.

– Ще раз дякую. Я тоді пішов, — легко підхоплює стаканчик напою.

– Це я тут маю дякувати, — трохи посміхається, — приходь до нас ще раз.

– Звичайно.

І він повільно розвертається, востаннє проводить поглядом по Діну і йде геть, тихо прикривши двері з собою. Вітер починає крутити дерева аж додолу, і самотня вивіска «deanner» погойдується час від часу.

Вінчестер так і стоїть за прилавком, прокручуючи кожне слово свого рятівника. Він прийде. Кастіель прийде сюди ще раз. Кастіель. Кастіель. Кас.

– Через свою бісексуальну натуру ти скоро станеш банкротом, — десь збоку коментує Чарлі, поки робить жахливе серце на каві і посміхається дівчині.

Поки клієнтка відвертається за гаманцем, Дін показує подрузі фак і сідає на маленький стілець.

– Сподіваюсь, він хоча б номер залишив тобі, — зрештою каже Бредбері.

– Це не те, що …

– Тобто ти не намагався склеїти його і просто подарував йому каву з пирогом?

– Я не… Ні звичайно! Це він мене врятував тоді.

Хлопець знов проводить рукою до волоссю, поки дівчина в шоці дивиться на нього, і Дін розуміє, що з хвилини на хвилину вона зірветься від обурення.

Три, дві, од-

– Тобто він врятував тебе, а ти навіть не сказав мені!? Я хотіла б хоча б подякувати йому! Нє, ну ти даєш, Дін Вінчестер, ось так просто його відпустити. Ти ще почекай, я Сему це скажу…

– Чарлі! — не витримує хлопець. — Він сказав, що ще прийде.

Бредбері недовірливо прижмурює очі, але замовкає і привітно посміхається Габріелю, їхньому постійному клієнту. Дін відчуває, що це не кінець розмови.

Кінець робочого дня проходить без проблем, якщо не брати до уваги Кроулі, якому не сподобався крем на торті і він вимагав заміну.

Додому йти далеко не треба, адже Дін з Боббі живуть в цьому ж будинку тільки на поверх вище, тому ближче до десятої вечора він вже перевертає табличку на «зачинено», закриває двері, прихопивши кілька останніх тістечок і підіймається на другий поверх.

Їхня квартира виявляється незачиненою, адже Дін постійно забуває свої ключі на столі своєї кімнати, тому він зараз втомлено заходить, закриває двері та голосно кричить:

– Боббі, я вдома!

Десь з кухні роздаються звуки перебування людини, так що Вінчестер кидає телефон на тумбу та без поспіху йде далі. Коли він заходить в кімнату, Боббі сидить в кріслі та нарізає курку. Що дивно, бо вони не готують курку. Ніколи.

– Ти вкрав курку?

Сінґер підкочує очі, але повертається до хлопця обличчям.

– Ні, розумнику, — погрожує ножем, — просто Джоді заходила.

– І не зайшла до мене? — ось це така підстава: прийти до цього діда буркотливого, а не до Діна!

– Вона поспішала, а ти так мило червонів перед якимсь хлопцем, що вони вирішила не відволікати, — широка усмішка розквітає на його губах.

Вінчестер хоче голосно застогнати. О ні, Боббі ж тепер ніколи не забуде цього, все, спокійне життя закінчилося, залишилися тільки нескінченні жарти про Каса. Тим не менш, чоловік не виглядає так, наче збирається вбити хлопця своїми тупими жартами, від чого Дін трохи зупиняється і хмуриться.

– І що, ніяких жартів?

– Я хотів, але Джоді заборонила хоч слово проти казати, або вона задушить мене моїми ж трусами. Страшна жінка.

Він розслабляється на якийсь час, поки розставляє тістечка, дістає тарілки та виделки. Дістає пиво з холодильника, розповідає дурні історії про клієнтів та відключає голову хоч на мить.

Тим не менш, довго тримати всі питання в собі не може навіть Боббі, особливо коли це стосується життя Діна, адже «ти заслуговуєш на все щастя, і ти взагалі мій улюбленець, тому закрий рота і прибери цю дурну усмішку з обличчя, хлопче».

– Ну то що то за хлопець, який змусив тебе червоніти?

Ну звичайно, він не скаже нічого проти, бо він ніколи і не був проти, але він буде просто ставати занадто дратівливим через маленькі питання про очі та волосся. Боббі треба терміново припинити спілкуватися із Семом.

– Боббі, серйозно?

– Так, серйозно. Я хочу знати, хто претендує на твоє серце і все таке.

– Як мило.

Сінґер плює і повертається до свого шматка торта. Образився.

Дін втомлено видихає. Вони його колись доведуть.

– Гаразд, що ти хочеш знати?

– Ммм, все?

Вінчестер хоче вдаритися головою об стіл.

– Це Кас, і він врятував мене тої ночі.

Він розуміє, що сказав щось не те саме тієї миті, коли очі навпроти стають розміром з монети, а чоловік давиться шматком. Особливо це стає зрозуміло, коли Боббі червоніє від злості, проте вперто мовчить.

– Тобто, це не така і велика справа? — тихо починає, — він тебе врятував, а я дізнаюсь це тільки зараз?

– Не починай. Я йому безкоштовне замовлення дав.

– Молодець: шматок пирогу за твою душу.

Сінґер незадоволено дивиться, але замовкає та робить ковток пива, від чого хлопець трохи дивується. Якось занадто просто.

– Треба подякувати йому.

Дін лише посміхається та чокається з чоловіком. Можливо, завтра він побачить Каса.