Порцелянова маска. Цирк- театр вічного сміху

Порцелянова маска,

Венеційського походження.

Синдром “самознанця”.

Радо скажу,

Що мої заслуги,

Які б вони не були-

не моя праця.

Най би я працювала,

Днями і ночами,

Недосипала,

Відкладала відпочинок,

Ставила в пріоритеті навчання.

Я не змогла цього зробити.

Це не мої заслухи,

Як би я не старалася,

Винуваті обставини-

я не могла цього зробити сама.

В театрі я граю різні ролі:

від жертви вбивці,

отруйниці короля.

Я граю вічно радісну дівчину

В якої життя суцільне щастя,

чиста життєрадісна експересія.

Потім іду до своєї гримерки,

Пудра біла на лиці,

Я сьогодні грала клоуна.

Вічно радісного із сльозою з лівого боку на щоці.

Театральний режисер каже: “Більше, емоцій більше страждань, ти ж граєш жертву обставин!”

Почуваю себе, наче я грецька статуя античних віків, без емоцій.

Пам’ятник над могилою,

Поховали мене так живцем з аби якою силою.