Порада

Янович домовився на зустріч з Іллею на вихідних, зранку. Те, що повідомлення було від Полудьонного, він припустив ще у бібліотеці, але Субботі ні про що не сказав. Може через те, що не хотів псувати момент, може потайки боявся побачити на обличчі Спартака жаль про те, що щойно відбулося між ними та смуток за Іллею. Тому тоді він лише заблокував телефон, відклав його якомога далі та тримався так, наче нічого не відбулося, не виказуючи здивування. Відповідь він надіслав вже тоді, коли був удома.

Місце зустрічі призначив Ілля: це була невелика елітна кавʼярня в центрі міста на яку Євген раніше не звертав уваги. Всередині, можливо через ранкові недільні години, нікого окрім офіціантки не було, і не дивлячись на те, що Янович прийшов вчасно, Полудьонний також був відсутній. Женя вирішив почекати, тож присівши за столик біля вікна, взяв меню до рук та почав обирати сніданок. Пробігшись поглядом по блюдах та цінах, він, оцінивши свої статки, зупинився на чашці американо. Очікування виявилося недовгим, бо майже одразу після того, як Янович продиктував замовлення, двері кав’ярні мелодійно відчинилися, та у приміщення зайшов відносно знайомий йому парубок.

Найперша асоціація, яку відчув Євген при погляді на Іллю, була зі словом «променистий», настільки той пашів надмірною впевненістю та приязністю. Женя одразу подумав про те, як добре підходили Полудьонний та Суббота один до одного з їх активною здатністю розташовувати до себе людей навкруги, та злегка скривився, ця думка його неприємно вколола. Ілля йому не подобався.

Після привітання та рукостискань, Полудьонний присів напроти Євгена з виразом обличчя повним награної товариськості, що ще більше роздратувало Яновича. Схрестивши руки на грудях, Женя терпляче чекав, поки Ілля зробить своє замовлення та почне говорити про те, навіщо покликав його.

— Мені, будь ласка, каву з молоком та ваше фірмове печиво, Оксано, — у цей момент Євген майже нечутно гмикнув, подумки відмітивши, що Ілля навіть не полінувався прочитати ім’я на бейджі офіціантки, — знаю, що у вас воно найкраще в місті. А ти, Євгене, можеш не соромитися, замовляй що завгодно, я пригощаю.

Янович відчув, як від обурення його щелепи стиснулися:

— Пригощати мене не потрібно, все що хотів, я вже замовив. Краще почни зі справи, у мене не так багато часу, — вільного часу у Євгена було повно, але витрачати його на спілкування з Полудьонним він не хотів.

— Як скажеш, — на це Ілля тільки посміхнувся.

Він дочекався, поки офіціантка відійде від їхнього столу трохи далі, та нарешті почав свою промову:

— Розумієш, Євгене, я дуже добре знаю Спартака, настільки добре, що ти навіть не уявляєш. Тому — вибач, що кажу це прямо в обличчя, краще знати правду, ніж даремно подавати надію собі — ти для Субботи ніхто. Тільки тимчасова заміна та інструмент, щоб насолити мені, нічого більшого, — в паузі Полудьонний обережно відпив трохи кави, яку щойно подали, та продовжив, — Коли ми бачилися, він щось казав про ваші з ним відносини, але я більш ніж впевнений, що все це фарс та блеф з його боку, тому, прийми від мене щиру пораду: покинь його сам. Тобі це збереже і сили, і нерви, і почуття, бо я не відступлю, а він, рано чи пізно покинувши цю дурну виставу, повернеться до мене.

Євген мовчки слухав його, не перериваючи.

— Я, звісно, здивований, що ти не сперечаєшся зі мною, але це навіть ліпше. Добре, що ти сам все це розумієш, бо погодься, людина, яка ще пів року тому скиглила піді мною та освідчувалася в коханні, так швидко обʼєкт свого обожнювання змінювати не буде. — на цих словах Женя несвідомо здригнувся, йому стало боляче. — Саме тому я навіть його поведінку зрадою не вважаю, а тебе конкурентом. Як я вже казав, порівнювати себе з порожнім місцем тільки дарма гаяти час, — усе це Ілля казав спокійно та зі зверхньою посмішкою, що дратувала.

Янович все ще мовчав. Полудьонний неспішно допив свій напій та доїдав печиво, коли, наче випадково згадавши, спитав із самовдоволеним виглядом:

— А мій новорічний подарунок все ж таки дуже йому личить, так? Стільки грошей витратив в лондонському бутику, але Спартак вартий кожного фунта, — а далі, побачивши деяке Женіне збентеження, продовжив майже знущаючись. — А ти взагалі знаєш про що мова? Чи він навіть це тобі не сказав?

Відповідати Янович не схотів. Він сидів непохитно увесь цей час, дивлячись, як Полудьонний медово просить свій рахунок та оплачує його, залишаючи великі чайові. Тільки в момент, коли Ілля вже піднявся зі стільця та розвертався, щоб одягнути пальто та піти, Євген нарешті подав голос:

— То все це ти щойно видав мені тільки, як пораду та попередження? Чи просто боїшся, що помилився в очікуваннях, та хочеш, щоб я сам пішов та полегшив тобі роботу?

Щось напружене та злісне промайнуло на обличчі в Іллі.

— Тільки як пораду.

— Тоді я взяв її до відома, — сталь в Женіному голосі можна було використовувати як холодну зброю.

Коли Полудьонний виходив, двері за ним зачинилися набагато гучніше, ніж того потребувала функціональність. Євген залишився на самоті, маленькими ковтками допиваючи майже холодну каву. Щось в поведінці Іллі під час їх розмови, переконало його, що зовсім не слід довіряти тому, що той щойно розповів, але все ж зернятко сумніву, посіяне словами про зізнання Субботи в почуттях іншому хлопцеві, свербіло десь усередині. Янович абсолютно точно ревнував.