Попіл на траві

Пейринг: Пансі Паркінсон/Герміона Грейнджер

Війна закінчилась. 

Ці слова в її голові не могли вкластися, вони ніби на повторі все прокручувались та прокручувались, не даючи змоги думати про щось інше. Вона зробила затяжку цигарки.

Війна закінчилась. 

Вона видихнула гіркий дим.

Джорджа Візлі, окривавленого, з розбитою головою та в тріску розбитою лівою рукою ледве витягнули з лап смерті. Він більше не зможе грати у квідіч і ніколи не зможе писати та навіть їсти лівою рукою. «Я ніколи й не планував цього робити» – сказав Джордж та на Самайн зможе нарешті повернутись до брата у магазин.

Війна закінчилась. 

Вона зробила затяжку. Гіркий дим знову отруює її легені, бʼється по зубах.

Северуса Снейпа, отруєного та зеленого від отрути, з неможливими спереченнями та сварками все ж таки врятували та нагородили Орденом Мерліна першого ступеню. Він не бажав цього, однак Гаррі Поттер, «обраний», настояв на тому, щоб Снейп все ж таки довчив «восьмий» курс, котрий тепер тимчасово існує у Гоґвартсі.

Війна закінчилась. 

Вона видихнула та зажмурила очі. Дим занадто довго був у легенях.

Ремус та Тонкс, що здавалось неможливим щастям, змогли вижити. Люпіна назначили вчителем Захисту від Темних сил, однак він переніс наказ про вчителювання на наступний рік, аби бодай якийсь час провести із сином, котрий міг його втратити. Тонкс не має змоги взяти бодай один вихідний на роботі в Аврораті, бо вони загубили занадто багато людей.

Війна закінчилась. 

Затяжка. Видих.

Війна закінчилась.

– Невже героям війни дозволено курити на території школи? Ось мене постійно лає Снейп.

Голос прорізався неочікувано. Герміона й не помітила, як Паркінсон зʼявилась поряд із нею. Було неможливим раніше, однак є реальністю зараз, як Герміона Грейнджер, сидячі на подвірʼї школи, курить цигарки та ховається від професорів, а Пансі Паркінсон просто підходить до неї.

– Чому ти так на мене дивишся? Я ніколи нічого не мала проти Грифіндору.

Герміона скептично підняла бров.

– Можеш не вірити, однак ти б також кричала всім правдам та не правдам, якби батьки за будь-яке слово проти кричали на тебе «Круціо», – Пансі обперлася плечем о стіну замку та закотила очі, переводячи погляд до Герміони, що сиділа на траві та незрозуміло дивилась на слізеринку. – Крихітко, заспокойся. Я не чокнута, як та Блек. Слава Мерліну, що мій род не встиг з ними змішатись і в моїй крові не тече безумство. Хоча я не можу нічого сказати про свого татуся. Думаю, він просто чокнутий.

– Мені не дозволено курити у школі, – чомусь сказала грифіндорка та подивилась на цигарку у своїх пальцях. Зробила затяжку. – Важко тобі вірити, коли ти завжди кричала все проти нас. Не кричала, а я прямо таки пищала, – Герміона посміхнулась, знущаючись дивлячись на Пансі.

– Дуже смішно.

Слізеринка дістала цигарку та запалила, спостерігаючи за непорушним Забороненим лісом. Її очі не рухались, ніби намагались розгледіти крону одного з сотень дерев.

Затяжка. Мовчання.

– Я не збираюсь виправдовуватись за свої дії. Я вже зробила це у Аврораті разів зо двадцять. Тепер мої батьки в Азкабані і слава Мерліну, – вона повернула погляд до грифіндорки. – Знову цей твій погляд? Прикольно вигинаєш брови, Грейнджер.

– Ти щаслива, що твої батьки в Азкабані?

Герміоні, що стерла своїм батькам памʼять аби вони не постраждали, було важко зрозуміти Пансі. Певно, таке було б важко зрозуміти і Гаррі, котрий своїх батьків навіть не знав, але любив всім серцем. Подібне відношення Паркінсон взагалі виглядає занадто дивно для реальності.

– Не повіриш наскільки, – дівчина посміхнулась. – Не всім везе з батьками так, як Драко. Що? Не віриш, що слізеринці також люди і можуть бути різними? Крихітко, тоді ти не відрізняєшся від моїх батьків. Просто твої погляди йдуть в протилежну сторону.

Герміона насупилась, незадоволена подібним порівнянням та рішеннями Паркінсон.

– Я знаю, що слізеринці бувають різними. Я разом із Гаррі добивалась Ордену Мерліна для професора Снейпа…

– …а потім повернула його незадоволену життям дупу до школи, котру він терпіти не може? – Пансі втомлено зітхнула. Її погляд ніби потемнішав, коли вона дивилась на крони дерев. – Іноді мені здається, що він знав, що його розкриють. Іноді здається, що він хотів цього.

Льодяний вітерець пробігся спиною Герміони і вона шоковано розкрила очі, дивлячись крізь Паркінсон. Вона не відповідала, однак чомусь це відчуття неприємними колючками пробиралося під шкіру, запевняючи її у словах слізеринки.

– Можливо.

Вони замовкли.

Війна закінчилась, однак в своїх головах кожен з них все ще бився, кричав закляття, котрі не можна вимовляти, та тримав на руках померлих товаришів. Небесно голубі очі Лаванди все ще дивились у темні хмари, хоча вже назавжди були заліплені воском.

Осінь тільки почалась. Заняття проходили непомітно. Герміона давно могла екстерном закінчити Гоґвартс та працювати у міністерстві, куди її прийняли б із розпростертими обіймами. Однак вона відчувала, що цей рік необхідний для неї. Вона має прийняти, що сталося. Вона має зрозуміти, що все закінчилося. Вона має припинити кричати ночами та будити сусідок по кімнаті.

Герміона вийшла у темний коридор та запалила Люмос. Липке відчуття зникало, як тільки вона робила затяжку цигарки. Дівчина вийшла до подвірʼя та помітила високу фігуру із маленьким вогником у руках. Хмари звільнили місячне сяйво і Герміона здивовано розгледіла білосніжні бинти на шиї чоловіка.

– Вам не бажано курити, – промовила дівчина.

Його голос був хрипким та багато нижчим, ніж зазвичай, тому що отрута встигла зачепили горлові звʼязки.

– Мені ще небажано говорити, однак за вашим бажанням я не можу піклуватись про своє здоровʼя.

Герміона присоромлено сіла на траві, неподалеку від професора Зіллєваріння. Дістала цигарку. Нерішуче поглянула на професора.

– Я не маю права заборонити вам робити те, що роблю зараз сам, місс Грейнджер.

Герміона кивнула та тихо пробурмотіла щось схоже на згоду та вдячність. Вона сама не розуміла, що сказала, однак запалила цигарку та зробила затяжку.

– Війна закінчилась.

Снейп незрозуміло подивився на неї. Його очі, схожі на нескінченні темні тунелі, виглядали втомленими. Ніби вони все ж таки знайшли свій тупик. Він зробив затяжку.

– Я не вмію спілкуватись із дітьми, – промовив він, випускаючи їдкий цигарковий дим на волю нічного вітерцю. Його голос хрипів, ніби от-от зламається і більше ніколи не прозвучить знову. – Це чомусь не розумів ні Альбус, ні ви з Поттером.

Герміона підняла до чоловіка очі.

– Ми знаємо це краще, ніж ви сам. Однак вам також потрібен цей рік.

Снейп холодно поглянув на дівчину та незадоволено зітхнув. Його хрипке зітхання пошатнуло віру Герміони у тому, що всім їм потрібен цей рік. Чи може бути так, що Снейпу насправді буде достатньо прозябати у своїй квартирі десь в Прядильному Кінці і ніколи не спілкуватись ні з ким, хоча його голос був врятований неможливими зусиллями?

– Паркінсон має рацію. У вас дивний погляд.

– Вибачте?

– Ваш погляд… – Снейп мʼяко похитав головою та зітхнув. – Нічого. Не будьте на вулиці занадто довго.

Він затушив та знищив цигарку одним взмахом палички, і пішов до замку. Герміона залишилась сама, докурюючи заспокійливу отруту. Вона ніколи не могла б подумати, що Снейп може взяти когось під опіку, як зробив це із Пансі, у котрої обидва з батьків були відправлені наказом Міністерства до Азкабану. Герміона ніколи б не подумала, що Снейп може курити. Пансі ніколи б не подумала, що Герміона може курити. Герміона взагалі не думала, що хтось колись буде курити на подвірʼї Гоґвартсу.

Йшли дні. Гоґвартська муторна тиша спадала, з кожним тижнем додаючи нові голоси. Раз у раз це був хтось новий, хто вирішував прийняти те, що сталося, і розповідав про нові досягнення у Чарах, або про суворого ай Снейпа, що знищує своїх учнів одним лише поглядом, або… або… Так багато всього, так мало людей, але до них в останній час кожного дня приєднується хтось новий. Починають зʼявлятися посмішки.

Війна закінчилась.

Гаррі із натягнутою посмішкою демонстрував Рону та Герміоні листа, котрий йому надіслав Ремус.

– Тедді нарешті сказав перше слово і чомусь мені здається, що Ремус плакав, коли це писав, бо перше слово його сина це «пюре», а не «тато», – натягнута посмішка поступово ставало більш щирою. – Бідолаха Ремус, певно, забув вчасно погодувати малого, – він коротко розсміявся. Рон та Герміона посміхнулись також, хоча не були впевнені, чи є ця дія щирою. Однак Герміоні здавалось, що думка про Тедді Люпіна підіймає настрій всім.

Герміона подивилась на очі Гаррі, котрі той не відводив від листа. Все літо вони провели у відновленій Норі, закриваючись у кімнаті то втрьох, то поодинці. Іноді до них приходив Ремус із сином. Іноді всі втрьох. Іноді приходив Кінгслі, котрого назначили новим Міністром Магії і той лише дуже зрідка міг вирватися з роботи, як і Тонкс. Частіше за все близнюки разом із Джинні виривали золоту трійку до місіс та містера Візлі і ті змушували дітей їсти та прибирати на дворі.

Дівчина перевела погляд до Рона, котрий дивився на неї. Вони вирішили розійтись влітку, тому що їхні почуття не були тими, про котрі вони мріяли. Рон був хорошим. Герміона була хорошою. Це не сталося тому, що вони посварилися, розбивали й так життям побитий посуд, ні. Вони просто зрозуміли, що вони не підходять одне одному. Їхні почуття не були тими, котрими мали б бути. Просто вони завжди були разом, і це було нормально. Просто вони знали, що обидва хороші. Не зрадять. Не обдурять. Не покинуть. Однак із часом стало зрозуміло, що покинути мають обоє.

Рон мʼяко посміхнувся. Його довге обличчя стало більш худорлявим та змарнівшим. Темні кола під очима були у всіх трьох, однак чомусь їй здавалось, що у Рона вони найтемніші. Він часто кричав імʼя Джорджа вночі та ходив до кімнати близнюків, перевіряючи, чи на місці вони обидва. Потім він повертався до кімнати, сидів на ліжку поряд із Гаррі та лягав. Джинні не прокидалась ночами. Вони лише сильно стискала ковдру та іноді тремтіла, що Герміона добре відчувала. Вона поправляла ковдру хоча знала, що це не від холоду.

Грифіндорка сіла на траві та запалила цигарку. Видихнула. Дим кружляв візерунками, сплітаючись у своєрідні коси та розпливаючись у повітрі на фоні темних дерев. Марево спокою надходило на неї і Герміона закрила очі, розслабляючись.

– Як добре, що тут немає Снейпа, – сказала Пансі дзвінко та всілась поряд із дівчиною, широко посміхаючись. Іноді Герміоні здавалось, що коли війна закінчилась, Паркінсон була єдиною, хто посміхався так щиро.

– Ти часто зустрічаєш його тут? – голос дівчини звучав тихо. В неї просто не було сил, на таку важку дію як спілкування.

– Інколи. Він не те, що був проти того, що я курю, однак постійно уходив від мене і дивився так, ніби я вбила його кота.

– У Снейпа є кіт? – чомусь це зачепило Герміону найбільше. Криволапик зараз був у Норі разом із четою Візлі, тому тема тварин сильно чіпляла її від суму за улюбленою тваринкою.

– Ні, але міг би бути, якби він сам не забував вчасно поїсти. Серйозно, кіт в нього б за тиждень помер, бо він зовсім не вміє наглядати за кимось окрім своїх зіль.

Пансі насупилась, згадуючи свого тимчасового опікуна. Вона вже була повнолітньою, однак так як дівчина ще рік мала провчитися у школі, а батьків в неї тепер по суті не було, за дівчиною офіційно мав бути нагляд. Також важливим нагляд був для всіх дітей Пожирачів смерті, навіть якщо у слізеринців не було міток. Пансі перевела погляд на Герміону. Між ними відстані було всього лише пів метру й від того, що таке було незвичним, Герміоні здавалось, що слізеринка знаходиться занадто близько.

– Я така щаслива, що ти тут. Знаєш, так нудно курити на самоті, а Драко дуже підтримує здоровий спосіб життя і каже, що якщо мені нудно курити на самоті, тоді я маю просто кинути це діло. А Тео не переносить дим й постійно від нього кашляє. І оце називається «друзі»?

Герміона задумливо поглянула на цигарку у своїх руках. Вогник на кінці горів, змушуючи тоненький білий папірець темнішати та повільно згорати. Від дивної концентрації дівчину відволікла сварка Пансі та запальнички, що дзижчала, даючи іскри, але не бажала запалюватися. Грифіндорка піднесла блідий палець до цигарки Пансі та запалила кінчик. Дівчина шоковано відкрила рота, ледве не вронивши біленьку паличку на свій темний костюм під мантією.

– Ти… Ти що!?

– Що, я? – здивувалась Герміона.

– Ти вмієш чаклувати без палички! Навіть не промовляючи закляття! Це так круто, о Мерлін!

Герміона закліпала очима та згадала, що подібне дійсно були чимось неймовірним. Коли ваш найкращий друг – Гаррі Поттер, обраний та великий чаклун, ви якось не замислюєтесь над тим, що ваші здібності можуть когось вразити. Навіть якщо вони вражають самого Гаррі Поттера. Можливо справа у тому, що Герміона звикла до похвали від друзів, тому їй і було незвично бачити подібну реакцію від Пансі.

– Тільки вогник.

Грифіндорка задумливо запалила вогник на вказівному пальці і граючи переміщала маленьке полумʼя з пальця на палець. Вогник танцюючи переміщався, весело змінюючи своє місце, ніби шукаючи правильне, поки не знайшов його на долоні дівчини.

Пансі захоплено спостерігала за діями Герміони сяючими очима, не відводячи погляду. Коли вогник потух, Паркінсон взяла долонь грифіндорки у свої та подивилась своїми бурштиновими очима у карі.

– Я знала, що ти розумна, Грейнджер. Але ти не просто розумна. Ти геній.

Ці слова звучали так щиро та нормально, ніби вони із Паркінсон не сварились всі ці сім років у школі. Ніби не були на різних факультетах. Ніби усе, що було раніше, є брехнею. Герміона зовсім не знає Пансі, але чомусь їй здалося, що цей голос був незвичним для слізеринки. Дівчина весь час, коли вони бачились на подвірʼї, була занадто веселою та голосною, і зараз Герміона прибрала долонь від рук Паркінсон, відчуваючи себе дивно від таких близьких дій.

– Вибач-вибач, – Пансі показала пусті руки перед собою, тримаючи цигарку у зубах та широко посміхаючись. – Так-от, Драко та Тео зрадники, котрі не хочуть зі мною балакати, поки я курю, а Забіні зрадник, котрий вирішив, що вже закінчив школу та поїхав до Італії, витрачати сімейний капітал на гарних жінок.

Розмова повернулась до звичних балачок і Герміона заспокоїлась, роблячи затяжку цигарки разом із Пансі. Грифіндорка на секунду замислилась.

– Гаррі каже, що не хоче курити разом із компанією, тому що куріння – це занадто особисте. Коли він курить, він думає. Згадує. Як і я. Нам було б важко курити разом, коли ми хочемо подумати.

Пансі розгублено подивилась на Герміону, що сидить поряд із нею, на зеленій траві, що сяяла від сонячних промінчиків. Вона ніяково торкнулась своєї шиї та відвела погляд від грифіндорки.

– Тобто, ти також не хочеш балакати зі мною, поки ми куримо, так? – промовила дівчина із сумом.

Герміона задумливо нахилила голову, розглядаючи зніяковілу Паркінсон.

– Ні, хочу. Здається, думати треба тільки Гаррі. А мені подобається із тобою балакати.

Пансі здивовано подивилась на Герміону і широко посміхнулась. Вона щасливо влаштувалась зручніше біля грифіндорки та почала говорити. Вона говорила про життя зі Снейпом під одним дахом влітку. Про те, що чоловік є дуже чистоплотним. В його квартирі доволі багато пилу, однак лабораторія знаходиться в ідеальному санітарному стані, що Пансі спочатку вирішила, що потрапила у лікарню. Їй знадобилось кілька днів, щоб привести квартиру до нормального стану і це було вперше, коли вона буча так вдячна життю за свою магію та повнолітній вік. Ще, Снейп дуже добре готує. Не дивлячись на жахливий характер чоловіка, Пансі готова була прожити усе життя із ним, якщо б він готував їй кожного дня.

Наступного дня, про заняття Захисту від Темних сил із новою викладачкою з міністерства, котра офіційно є взагалі-то аврором. Пансі та Герміона мали спільні заняття цьому предметі, як це і було завжди. Професорка намагалась покращити стосунки між факультетами, тому що «діти не винні у діях своїх батьків». Це було важко для більшості учнів. Гаррі та Драко не могли стояти в одній парі, не могли підняти палички один на одного. Стосунки між ними були занадто дивними, тому що це був перший навчальний рік, коли Драко не знущався над Гаррі. Жартував, задівав словами, однак в цих словах не було злоби. Він скоріш намагався підтримати картину того, що все налагоджується. Гаррі також намагався. Тому вони не могли розмовляти та виконувати завдання разом, однак вчителі не розуміли цього і весь час ставили їх у пару.  Рон та Тео добре впорались із завданням на уроці, однак їм було ще важче зробити щось із налагодженням стосунків. Тео щось сказав про близнюків, Рон сприйняв все в штики та ідеально виконав завдання уроку, від котрого Нотт ледве встиг начаклувати щит.

– Взагалі-то, Тео полюбляв жарти близнюків і обожнює їхній магазин, – додала тоді Пансі, із сумом дивлячись на кінчики своїх лакованих туфлів. – Не думаю, що він міг би сказати щось погане про них. Навіть коли ми були молодші, він завжди ними захоплювався.

Герміона задумливо подивилась на Паркінсон. Її голос та очі не виглядали так, ніби дівчина бреше. Скоріш їй було образливо за друга. Світ не ділиться на чорне та біле. І ніколи не ділився. Ні коли була війна, ні коли вона закінчилась.

Одного разу, коли вони випадково зустрілись вночі, під місячним сяйвом, що надихає людей говорити про філософію, про сенс життя та про стосунки, Пансі обрала тему майбутнього.

– Я б хотіла стати міністеркою магії, однак цього точно не станеться, – її погляд був сумним, коли вона розглядала сузірʼя на темному небі.

– Чому? – здивовано спитала Герміона, роблячи затяжку.

– Бо я слізеринка, крихітко. І, тим паче, жінка. Мене ніколи не затвердять на міністерку магії, – вона розчаровано дивилась на свою цигарку, що ледве тліла на фоні темної трави та її лакованих туфель.

Герміона посміхнулась на подібну заяву.

– В моїх планах також стати міністеркою магії, тому не кажи того, що мене розчарує, Паркінсон, – вона штовхнула дівчину у плече. – Я розумію, що ти переймаєшся за те, що тебе поки що не оберуть міністеркою, бо ти зі Слізерину. Однак, жінка? Ти взагалі в курсі, що таке фемінізм?

Пансі тупо вперилася поглядом у Герміону.

– Фемі-що? Це якась штука, котра дає жінкам дозвіл ставати крутими та сильними? Якщо так, то я хочу це мати.

Герміона щиро розсміялася, хоча не була впевнена, що подібне має бути смішним наприкінці двадцятого століття. Вона повернулась до Пансі всім тілом, щоб краще бачити обличчя дівчини. Швидко зробила останню затяжку цигарки та одним рухом палички знищила коричневий бичок.

– Це має знати кожна жінка, Паркінсон…

– Пансі. Зви мене на імʼя, – дівчина також повернулась до Герміони та широко посміхнулася, щаслива від того, що нарешті щось розповідати буде не тільки вона.

– Я… – грифіндорка розгубилась, відчуваючи дивне тепло десь всередині. Вона прочистила горло. – Добре, Пансі. Тоді ти також зви мене на імʼя.

– Добре, Герміона.

Герміона відчула щось дивне всередині. Це чомусь нагадало їй щось схоже на Рона, і в той самий момент ні. Можливо, це щось було схоже на те, як вів себе Віктор. Він ніяково та тепло називав її на імʼя, так само, як це зараз зробила Пансі. Грифіндорка та склала долоні разом, переплітаючи свої пальці та направила серйозний погляд до слізеринки.

– Так. Фемінізм. Це такий жіночий рух. Ти ж помітила, що чоловіків багато більше на всяких посадах у аврораті, в міністерстві, навіть в лікарнях?

– О так, мій сімейний лікар був жахливим, коли відмовився пояснювати мені, що за кров тече з мене з дванадцяти років. А мати казала, щоб я всяке подібне питала в нього. Мені все пояснила через кілька місяців міссіс Малфой.

Герміона із жахом уявила подібну ситуацію. Про менструацію мати розказала їй трохи запізно, думаючи, що Герміоні ще далеко до цього, однак вона все ж таки розказала і про це, і про засоби гігієни, і ліки від болю.

– Мені шкода…

– Все добре, я вже доросла дівчинка, – Пансі посміхнулась та відмахнулась від минулого рукою. – Кажи далі.

– Так, ем… Виходить, фемінізм це жіночий рух, котрий йде проти того, щоб тільки чоловіки займали важливі, і не тільки, посади. Жінки мають право також бути лікарками, навіть якщо вони не генійки медицини. Або бути в аврораті не просто тому, що були найкращими на навчаннях. І, особливо, вони мають право мати владу. Тобто, бути міністерками, директорами, як наша директорка МакГонагал, і тому подібне. В не магічному та магічному світі доволі схожі ситуації, і обидва світи йдуть до того, щоб фемінізм нарешті переміг, однак це все ще важко зробити з-за тих правил, понять та сприйняття, котре вкорінилося Мерлін зна коли. Колись ми прийдемо до того, що фемінізм це нормально, але я просто хотіла б трохи пришвидшити цей процес, – вона посміхнулась до сяючих очей Пансі.

– Думаю, я не хочу бути міністеркою.

Герміона здивовано подивилась на слізеринку. Що такого тільки що сказала Герміона, що змусила дівчину відмовитись від своїх бажань? Невже Пансі, котра хотіла стати міністеркою, вирішила, що фемінізм є чимось жахливим? Невже в її голові є ті жахливі патриархальні устрої, котрі з дитинства вбивають у голови дівчат? Щось холодне зʼявилось у грифіндорці, що намагалось задушити її, розцарапати зсередини.

– Можу я бути твоєю заступницею? Заступниці міністерок також важливі!

Пансі вміла дивувати. Добре вміла. Герміона задихнулася від подібних слів і закашлялася, сміючись.

– Чому ти смієшся? Я хотіла б бути міністеркою, щоб точно знати, що Магічна Британія знаходиться у добрих руках. Твої руки, здається, не тільки добрі, а й дуже розумні. Думаю, ця роль підійде тобі більше.

Герміона знову розсміялася. Це все було якимось дивним, але в той самий момент звичним. В неї є друзі. У Пансі є друзі. Для них не було незвичним сидіти та весело балакати із кимось. Говорити про майбутнє також не було новим, на пʼятому курсі всі замислюються над цим та проводять бесіди із деканами своїх факультетів. Говорять про це із однолітками. Вони всі підтримують один одного, вони вірять один в одного. Однак зараз, після такого холодного, жорстокого та пустого і в той самий момент наповненого року, говорити про майбутнє було просто дивним. І приємним.

– Дякую, Пар- Пансі. Мені буде приємно, якщо ти станеш моєю заступницею.

Слізеринка направила свою щасливу посмішку до Герміони та розпростерла руки, чекаючи, поки грифіндорка дасть згоду на подальші дії. Герміоні стало дуже тепло та приємно від того, як серйозно дівчина ставиться до особистих кордонів. Вона посміхнулась та обійняла Пансі розуміючи, що й сама не проти подібного. Пансі була наповнена запахом різноманітних трав, гарбузового пирога, котрий був на обід, та мала слабкі нотки цигаркового диму. Ніс Герміони зігрівся у складках дівочої мантії, коротке темне волосся легенько лоскотало кінчик носу і вона невимушено зарилася глибше у плече Пансі, намагаючись сховатися від підступної зачіски.

Герміона зрозуміла, що обійми затримались, коли слізеринка обережно підняла руки вище та легенько притисла Герміону ближче, у відповідь зариваючись у плече грифіндорки та легенько лоскочучи ніжну шию своїм диханням.

– Це ж нормально? – запиталась Пансі із страхом у приглушеному одягом голосі.

Герміона посміхнулась. Вона ніжно провела долоню по плечу слізеринки та припинила незвичну для обох дію. В бурштинових очах дівчини грифіндорка побачила болюче відчуття покинутості, чогось настільки пустого, ніби це були темні нескінченні тунелі. Вона ніжно поклала долонь на щоку Пансі і побачила здивування на червоному від почуттів обличчі.

– Так, – коротко відповіла дівчина та повільно наблизила своє обличчя до слізеринки. Вони були так близько, що відчували дихання одна одної на тремтячих губах, на почервонілих щоках. Вони відчували запах, відчували тепло, бачили очі одна одної і не могли відвести погляд. Дивне незвичне тепло розтікалося тілом, звʼязуючись вузлом десь внизу живота. – Я… Я ж правильно зрозуміла?

– Так, – швидко відповіла Пансі, кладучи руки та плечі Герміони. Слізеринка, повільно прокладаючи пальцями шлях крізь заплутане волосся, торкнулась ніжної шкіри грифіндорки, пускаючи тілом мурахи для обох. Їхні пальці тремтіли. – Я… я завжди дуже любила жінок. Мене ніколи не цікавили чоловіки.

Герміона була здивована, однак в той самий момент це ніби склалося пазлами в її голові. Те, як колись раніше, ще в дитинстві, Пансі завжди чіплялась за Драко виглядало по-дурному неправильно. Це виглядало дивно. А зараз… Зараз слова слізеринки звучать правильно. Грифіндорка посміхнулась і взяла обидві гарячі, червоні щоки Пансі у свої долоні.

– Мене завжди цікавили чоловіки. Та жінки. Думаю, я ніколи не замислювалась над тим, хто мені подобається, – Герміона ніжно посміхнулась до дівчини. – Можу я?..

– Так! Так, можеш. Я буду дуже рада, якщо ти…

Герміона з посмішкою не дала Пансі договорити та відчула присмак цигарок та гарбузового пирога. Певно, що Пансі зараз відчувала той самий смак. Обід був трохи більше години тому, однак це не завадило гарбузовому присмаку перебирити гіркоту цигарок. Пансі була мʼякою. Пансі була теплою. Пансі не була такою, як Рон чи Віктор, вона була зовсім інакшою. Герміона ніжно грала пальцями у мʼякому темному волоссі, перебираючи прядки та ніжно стискаючи їх. Пансі задоволено вкусила грифіндорку і та здивована зупинила поцілунок, відриваючись від дівчини. На лічені секунди вони переводили подих, котрий мимоволі затримали, та споглядали у очі. Бурштинові. Карі. Запальні. Пристрасні. Щасливі. Невірячі. А потім знову поєднались, кусаючи, ласкаючи, зариваючись у волосся та притискаючись ближче, ближче, ближче.

– Пресвятий Мерлін…

Дівчата різко обернулися на хрипкий голос та та почервоніли до коренів волосся, розгублено відкриваючи та закриваючи рота, ніби риби.

– Заспокойтесь, – холодно промовив професор та розчаровано зітхнув, дивлячись на свою ще не запалену цигарку.

– Я можу все пояснити, – тремтячим голосом промовила слізеринка, міцно стискаючи долонь Герміони. Серце грифіндорки було готове вистрибнути з грудей, роблячи неможливі фінти всередині. Вона не могла зрозуміти, чи бʼється її серце, чи вже покинуло її груди.

– Що пояснити? Це? – Снейп скептично вигнув бров, дивлячись на Паркінсон, котра забралась на коліна Грейнджер. – Мені нічого не треба пояснювати. Просто знайте, що… Мерлін, не можу повірити, що кажу це, але знайте, що у жінок також є деякі засоби захисту в подібних ситуаціях.

Обидві відьми зніяковіли та прикрили свої обличчя долонями, намагаючись приховати свій сором. Северус Снейп – остання людина, від котрої вони очікували почути подібне. І, тим паче, в подібній ситуації. Чоловік розгублено відвів погляд від дівчат та покинув подвірʼя, у пошуках кращого місця для того, щоб усамітнитися.

Пансі подивилась у слід професора, що вже зник за поворотом та перевела погляд до Герміони. Вони здивовано дивились одна на одну. В якусь мить слізеринка не витримала та розсміялася.

– Якби це були мої батьки, вони б вбили тебе, а потім мене, – промовила вона до все ще обуреної її реакцією Грейнджер. – Крихітко, Жахіття Підземель тільки що побачило як ми цілуємось і сказало про засоби контрацепції.

Герміона підтримала дівчину у її настрої.

– Бідний Снейп! – промовила вона і, коли вони заспокоїлись, торкнулась губ Паркінсон. – Ми… Знаєш, взагалі-то, ми не те, що добре знайомі.

– Ми знайомі вже восьмий рік, крихітко.

– І сім з цих років лаялись як найгірші вороги.

– Вимушено.

– Я навіть не знаю, який твій улюблений колір!

– Пурпуровий. А твій?

– Синій.

Вони замовкли. Пансі зітхнула та взяла долоні Герміони у свої. Вона не тремтіла, не боялась. Трохи переймалась, правда, однак добре тримала й себе, й Герміону у руках.

– Герміона, – почала вона, дивлячись у карі очі. – Ти б хотіла бути моєю дівчиною?

Грифіндорка стисла долоні дівчини у своїх. Вона ніколи не мала стосунків із жінками, хоча вже давно зрозуміла, що вони їй насправді подобаються. Неймовірно сильна Фльор, чарівна та щира Тонкс, запальна та гостра на язик Пансі. Сильні жінки їй завжди подобались, особливо якщо вона сиділа на їх колінах, цілувала їх та слухала разом із ними коротенький та дуже ніяковий урок контрацепції від Северуса Снейпа. Особливо Герміоні подобались ті жінки, з котрими вона не думала, що війна закінчилась, а відчувала це.

– Так. Я б дуже цього хотіла.

Пансі засяяла від щастя, невіряче дивлячись на їхні сплетені долоні. Вона все ще відчувала гіркий присмак цигарок на губах, її очі розглядали карі, помічали синці під очима, насолоджувались виглядом шаленого каштанового волосся та не могли перестати дивитись на мʼяку, а потім широку, щиру посмішку, котру дівчина змогла викликати власноруч.

– Тобто, тепер ми зустрічаємось?

– Саме так це і відбувається, – ніжно промовила Герміона та обійняла дівчину.

Щось зовсім дивне, нове, із шалено танцюючим серцем промайнуло у них. Приємне тепло, що зігріває зсередини та заспокоює голову. Відчуття того, що вони правильні. Відчуття того, що неможливе може стати реальністю, бо таке життя. Таке дивне, занадто коротке та в той самий момент нескінченне, болюче та солодке, жорстоке та ніжне.

Війна закінчилась. І тепер вона була в цьому впевнена.