попіл майбутнього, уламки життя, бите скло

сьогодні в вікно світить сонце
завтра його може охопити вогонь
дзвонить телефон, я питаю “хто це?”
на тому кінці – ворожий дракон
нащо, нащо це все було?
я питаю, зі сльозами,
але цей дракон не з нами
йому усе одно
вола сирена на село
я збираю речі, і звалюю собі на плечі
попіл майбутнього, уламки життя, бите скло
насупленими бровами збирається вечір
кров’ю плаче місяць-циклоп
забери мене додому –
“але ти і є вдома”
забери мою втому
“що з тобою? шкіра, як паперова”
то знову сирена чи цього разу – корова?
ти співчуваєш чужому
або нікому –
але не мені
чи це все повториться знову
у день, коли будинок згорить в вогні?