Попередити вчасно

— Ти робиш неправильно, Реґулусе.

Він зітхнув, намагаючись зберегти спокій. В нього вже скоро око сіпатиметься від одного вигляду Андромеди. Він змахнув паличкою, щоб скасувати дію чарів. Навіщо він погодився допомагати Сіріусу? Але він знав, чому: брат попрохав його довести до ладу портал для втечі Луціуса до Франції, і Реґулус погодився саме тому, що це було прохання, а не вимоги й маніпуляції в дусі Сіріуса. «Ти такий самий», — заявив старший, коли Реґулус відпустив з цього приводу саркастичний коментар.

І все було б нормально, якби їм не допомагала ще й Андромеда.

«Ні, не так, Реґулусе».

«Ти помиляєшся, Реґулусе».

«Це слабка гіпотеза, Реґулусе».

Він уже готовий зненавидіти своє ім’я! Він випростався і тужливо поглянув на море вдалині. Відчував, що Андромеда ще якийсь час свердлила дірку в його потилиці, а тоді приєдналася до Сіріуса, який повзав біля плит з рунами, підбираючи комбінації заклять.

— О! — вигукнув Сіріус. — Оце вже схоже на щось путнє.

Реґулус не зміг перебороти цікавості і теж наблизився. Він трохи дивувався завзяттю, з яким Сіріус взявся владнати особисте життя Нарциси — ну, якщо «владнати» було доречним словом для розлучення. Той рідкісний випадок, коли Сіріус зосередився на чомусь більше, ніж на одну секунду. Реґулус крадькома поглянув на Андромеду. Колись та захоплювалася психологією і не втомлювалася повторювати, що в Сіріуса гіперактивний розлад з дефіцитом уваги. Зараз вона ретельно занотовувала схему заклять. Підняла голову і Реґулус миттю відвернувся.

— Круто, — бовкнув він. У присутності Андромеди він почувався таким пригніченим, що й думати не хотілося. Хоча начебто це він мав найбільше старатися для Нарциси — колись вони дружили. Тепер Нарциса явно не могла прийняти того, що Реґулус практично одноліток її сина, і трималася осторонь. Певно, це логічно. Він теж почувався дивно в її товаристві.

Вони повторили комбінацію Сіріуса на решті плит і це виглядало доволі притомно.

— Гм, — Сіріус почухав підборіддя, наче очікував якогось підступу від власної ідеї. Та його не було. — Схоже, я геній. Так і знав. Лишилося підготувати ікло дракона і наше дурне поїде у турне.

— Чому ти так хочеш позбутися його? — спитала Андромеда.

Сіріус гмикнув.

— У мене є причини йому довіряти? Мене напрягає навіть коли він сидить на площі Ґримо. Віскі моє там жлуктить, падло.

— Там моє віскі, а не твоє, — уточнив Реґулус.

— І взагалі, — не чув його Сіріус, — я демократичний голова роду Блек. Якщо котрась Блек робить правильний вчинок, я їй не заважатиму, а навіть допоможу. Позбутися Луціуса у своєму житті — вчинок дорослої мудрої жінки.

Андромеда коротко засміялася, якось не зовсім схвально. Реґулус ніяк не прокоментував. Настрій був не той.

До замку вони нагодилися майже одночасно із кількома орденцями — одного з близнюків Візлі поранило на вилазці до котрихось з тих маґлонароджених, які потребували нових чарівних паличок взамін відібраних в Міністерстві.

Нарциса впоралася за дві секунди.

— Та це я виправити не зможу.

Реґулус витягнув шию і побачив, що Візлі відірвало вухо. Ауч.

— Він чутиме? — непокоївся Артур.

— Так-так, — запевнила Нарциса. — Це поранення не сильне… хоча неприємне зовні, — вона знітилася, не знаючи, як краще дібрати слів.

Присутні відчутно занепали духом, тільки аврори сприйняли ситуацію радше оптимістично. Ну, і Сіріус, звісно — він був ідеальним для ролі бійця зі своїм умінням не брати нічого близько до серця, наче вчорашній день миттєво зникав десь у глибинах його неспокійного розуму.

Останнім часом сутичок зі Смертежерами у них було дофіга і ще трошки. Розвалений банк і Міністерство пішли на користь справі Ордену фенікса. В «Базікалі» Сіріус подав цю історію як заплановану акцію і вона дуже вдарила по репутації Смертежерів. Міністерство частково втратило контроль над ситуацією, не рідкістю були сутички цивільних зі Смертежерами, яким ті не хотіли коритися. Орденці видавали маґлонародженим нові палички чи допомагали втекти від переслідувань, виступали проти Смертежерів, коли ті пробували вчиняти рейди на маґлів, а ще під керівництвом Дикозора намагалися дістатися до командирів, так званого «внутрішнього кола» Лорда. Це було непросто, бо не тільки Ґримове Лігво було важко знайти, оновлений Фіделіус теж працював непогано. Пандора, певно, перевертається в труні через те, що її напрацювання тепер використовують Смертежери.

Із сутичок орденці часто виходили з пораненнями, а кілька днів тому загинула Гестія Джонс. Події закручувалися у неконтрольований вир, ходили чутки, що серед перевертнів стався розкол і частина більше не хоче підтримувати Лорда. Люпин, який вирушив на розвідку цього питання, вже кілька днів не виходив на зв’язок. Дикозор пробував розширити коло підпільників, поки що найуспішніше йшли на контакт представники Ліги квідичу, з якими спілкувалися через сім’ї Джонсонів і Вудів.

Багатьом було страшно. Атмосфера у Ґримовому Лігві ставала все напруженішою. Але Реґулус не поділяв загального настрою. По-перше, він був зовсім не у тому скрутному становищі, що за минулої війни. Не наодинці зі своїми думками й планами, не в безвиході. Півроку в цьому новому часі були справжнім звільненням, іншою сторінкою. До того ж з появою у Ґримовому Лігві Герміони з тією невеличкою купкою колишніх Смертежерів він навіть не почувався самотнім.

Реґулус трохи послухав, як Молі пробує щось пред’являти Дикозору, і забрався на площу Ґримо. Візлі була не права — Муді беріг своїх людей, наскільки це можливо. Просто він не міг дати гарантій і передбачити все. Втім, захищати його від наївних претензій злопам’ятний Реґулус не мав охоти. Сіріус розбереться.

Він розвалився у своїй кімнаті зі свіжим номером «Віщуна», щоб прочитати статтю про Нарцисиного підопічного дракона. Звірюга облаштувала собі гніздо в Азкабані, розігнавши звідти дементорів. Ті, кого там встигли закрити Смертежери, розбіглися.

«Віщун» перестав бути таким улесливим до «нової влади» — стаття аж сочилася сарказмом. Непогано. Дракон зробив те, про що мріялося Реґулусу. Настрій відчутно покращав. Усе далеко не так трагічно, як скиглить Молі та інші ніжні сніжинки. Він посміхнувся, згадуючи, як Сіріус полюбляє називати «сніжинкою» його самого. Однак насправді Реґулус адаптувався до війни краще за багатьох, як він тепер бачив.

Внизу вереск і тупіт ніг ознаменував появу Стелли й Паркінсон. Мерлін, чого вони настільки гучні? Хвилин за п’ятнадцять голосних розмов і реготу у двері постукали.

— Так, — неохоче буркнув Реґулус, але на щастя, до кімнати зазирнула Герміона.

— Як справи? — він відчув, що кепський настрій як вітром здуло і на обличчі ширшає дурнувата посмішка.

Герміона рухнула поряд на ліжко.

— Я вичавлений лимон.

Северус вирішив, що непорушного ментального щита їй замало і як представниця його неймовірно крутої родини вона зобов’язана вчитися виманології. І вчепився в неї кліщами.

— Ще не навчилася читати думки? — спитав Реґулус.

— Угу, розчарування для Северуса.

Або для самої себе. Вона не любила, коли щось виходило не з першого разу. А ще лютувала, коли опинялася не на першому місці: Реґулус спостерігав це на уроках з роз’явлення. Герміона з якоїсь причини побоювалася роз’являтися і в їхньому імпровізованому класі наразі була найгіршою. Це її неймовірно бісило, а Реґулус відчував, що закохується все більше. Оця її пристрасність захоплювала.

Герміона вивчала поглядом його кімнату.

— Що було тут? — вона вказала на вицвілі плями на стіні над ліжком.

— Тут, — Реґулус зробив паузу. — Газетні вирізки про Лорда з тих часів, коли я ним захоплювався. Приклеєні навічно.

— Краще б це були вирізки з «Війла-ла».

— Точно, — погодився він.

Герміона склала руки на животі і перебирала пальцями.

— Це дуже хоробро. Те, як ти намагався все змінити.

Реґулус мовчав. Якщо його й далі отак хвалитимуть, він ще звикне.

— Недарма тебе назвали як зірку Лева, — тепло додала Герміона.

Він зробив вигляд, що дуже зашарівся (так і було) і прикрив обличчя пасмом її волосся. Пахло чимось схожим на бузок. Герміона засміялася.

— А маєш якийсь шкільний фотоальбом? — загорілася ентузіазмом вона.

Реґулус хвилю позволікав, не певний, чи варто видавати такий компромат, а потім перегнувся через неї і розвалився в неї на животі, порпаючись у шухляді. Герміона зареготала. Реґулус дістав альбом, вщипнув її за бік наостанок і вручив компромат у шкіряній палітурці з витисненим гербом Слизерину. Герміона розгорнула на випадковій сторінці й очікувано натрапила на світлину з Рабастаном і Пандорою у шкільній формі. Лестранж стояв посередині, трохи мружився на сонці, праворуч — сам Реґулус з трохи довшим волоссям, ніж зараз, а зліва — Пандора. Двоє слизеринців і рейвенкловка. Світле волосся Пандори було, як завжди, заплетене у вигадливі коси, у вухах хиталися божевільні яскраві сережки, а безлічі фенічок на руках тут не видно.

Герміона якусь мить розглядала його з мрійливо-зворушеною посмішкою.

— Чому всміхаєшся? — не стримав цікавості Реґулус.

— Уявляю, як ми зустрілися б у бібліотеці Гоґвортсу, — її лицем промайнула тінь. — І ти такий «Фу, бруднокровка».

«Тонка крига, слизька тема для слизеринця не проблема», — згадалася іронічна примовка Пандори, яку вона повторювала, коли Баст намагався перебріхати об’єктивну реальність на свою користь.

— А ти така «Фу, старікашка».

Герміона кинула на нього скептичний погляд.

— Одне з двох: або ми обоє не на своєму місці, або якраз тепер на своєму, — додав він.

Герміона ще трохи вивчала його поглядом і її присутності раптом стало дуже багато, коли буквально нічого іншого не можеш сприймати. Він поцілував її, але вона швидко відсторонилася, бо мала ще теми для розмови.

— То що, ти справді був закоханий у Пандору? — підсміхнулася вона.

— Ні, Сіріус вигадує. Рабастан був, десь курсу з 4, тож я став почуватися, як сідло на драконі.

І терміново знайшов собі дівчину. Точніше вона його.

— А в кого був закоханий? У когось з нинішніх Смертежерок? — чомусь дуже цікавилася Герміона.

Реґулус дещо осудливо подивився на неї, але вона лише бешкетно сяяла очима.

— На щастя, вона була американкою. Моя психіка не витримала б, якби діти моєї колишньої були моїми однолітками. Вона повернулася до США, коли ми були на п’ятому курсі.

«А Дорказ Медоуз загинула», — про неї він не збирався казати. Ніхто не знав, що між ними взагалі щось було, бо Реґулус уже мав Мітку, а вона незрозуміло чому вела з ним філософські бесіди на Астрономічній вежі. Вони тільки там і бачилися. Вона закінчила школу на рік раніше і їхні дивні стосунки припинилися самі собою.

— Джес мріяла втекти у світ маґлів, щоб знімати кіно, — натомість сказав Реґулус. — У батька від її особи був інфаркт дупи, бо вона мала рожеве волосся, любила маґлів, а американські гроші не такі древні й поважні, як у Блеків.

Герміона засміялася. А ще Джес казала, що він мудило і не здатен на любов, бо не хоче робити куні. Ну, поводився він у цих стосунках і справді як емоційно відбита істота, однак це Герміоні краще не знати. В 14 років усі тупі, правда ж? Принаймні він себе так виправдовував.

— І це все? — спитала детектив Герміона.

— Не знаю, чи можна тобі довірити мої найтемніші таємниці, — з награним сумнівом відгукнувся Реґулус.

Герміона зацікавлено вигнула брову.

— Тільки нікому не кажи.

— Буду тиха, як тестрал.

— У 12 років я був закоханий в Талію.

Вона охнула у захваті.

— Сіріус тоді ще не помітив її існування, та й вона ще не вважалася красунею.

Герміона притиснула долоню до рота.

— Але нікому ні слова! — ще раз нагадав Реґулус.

Герміона похихикала, покрутилася і, здається, зрозуміла, що більше їй нічого з нього не витягти.

— Як прізвище Пандори? Вона мені когось нагадує, — вона повернулася до гортання альбому, що переважно й складався зі світлин їх трьох.

— Якслі.

— А. Смертежер такий є.

— Але тобі Пандора здається знайомою, бо це мама Луни Лавгуд.

Герміона округлила очі й уважніше придивилася до рейвенкловки.

— Чому ти не розповів їй про горокракси?

— Вона не хотіла знатися зі Смертежерами, — знизав плечима Реґулус. — Не повернулася до школи на 7 курс, склала іспити екстерном і більше я її не бачив. Вона не хотіла, щоб її можна було знайти комусь такому, як я. І була розумахою, тому успішно втілювала це небажання на практиці.

Герміона відклала альбом і довго дивилася на нього. Пасмо волосся не втрималося і ковзнуло по її обличчю. Реґулус заправив його їй за вухо і провів рукою по м’якому довгому волоссю. Зненацька усвідомив, що з його дівчат він точно був впевнений, що хоче бути разом, тільки у випадку Герміони. Сам їй писав, сам поцілував (бо зазвичай він навіть до цього не докладав зусиль, дівчата траплялися в його житті наче самі собою).

— Ти мені дуже подобаєшся, — у ці слова він вклав більше, ніж вони значили, висловитися інакше забракло духу. Це ж, певно, рано називати любов’ю, так?

Щоки Герміони порожевіли від задоволення.

— А ти мені.

__________________________________________________________

Взагалі я уявляю Реґулуса не як Шаламе, у мене інші уподобання, але оця нарізка з фільму «Леді бьорд» чисто надихнула на «американку Джес» happier than ever + ladybird & kyle ( https://www.youtube.com/watch?v=zxcV_1SpYwc&list=RDzxcV_1SpYwc&start_radio=1 )

***

Минуло лише десять днів листопада, але за цей час в Ордену було стільки сутичок зі Смертежерами, що Гаррі здавалося, наче ця війна триває вічність. Він відчував тривогу щоразу, коли хтось з близьких ішов на завдання. Сьогодні він регулярно нагадував собі, що чергова вилазка — інакша. Сіріус з дружиною, Реґулусом, батьками Герміони і Макнейром вирушили відправляти до Франції Мелфоїв і Забіні. Це не завдання. Оно Макнейра зі Снейпами ніхто на завдання не кличе, бо не довіряє.

Блейз до останнього лютував і намагався лишитися на островах, але його мати була налаштована рішуче, тож тепер Гаррі спостерігав трагічну постать Пансі Паркінсон у кріслі. А Герміона шастала кімнатою туди-сюди, як закритий у клітці левчик. Взагалі-то вони мали гратися у чергове здобуття прапорця від Дикозора, але натомість сховалися у вежі.

Стелла гримотіла коробками в дальньому кутку. Вона досі офіційно не розмовляла з ним, бо він відмовився з нею танцювати. Рон недавно заявив, що Гаррі їй подобається, але сам він дуже сумнівався у цьому. Він був недостатньо випендрьожний для неї, на його скромну думку. Стелла відчула його погляд і її обличчя красномовно висловило послання «Чого вирячився». Гаррі закрив лице старим журналом, на обкладинці якого кліпали величезні очі, і почув невизначене фиркання (це Стелла майже засміялася, а потім згадала, що злиться на нього).

Герміона вкотре промайнула в нього перед очима. Цікаво, вона більше хвилюється за Снейпа чи Реґулуса, з яким вони тільки те й робили, що ржали чи цілувалися? Гаррі посміхнувся до себе. Раніше Блек здавався йому інакшим — занадто зарозумілим, щоб проявляти почуття по-нормальному. А з Герміоною поводився так зворушливо.

— Годі кружляти переді мною, — простогнала Паркінсон. Вона так і не стерла розмазану від сліз туш з-під очей. — Твій бойфренд повернеться, а я лишилася без найкращого друга.

Гаррі хотів було сказати, що вважав Блейза її хлопцем, але прикусив язика. Герміона нічого не відповіла.

— Все буде добр… — хотів втішити подругу Гаррі.

«Гаррі Поттер».

Гаррі схопився за голову: шиплячий голос заповнив його свідомість, луною відбиваючись у вухах і гострим болем — у голові. Він міцно заплющив очі, намагаючись поставити блок, проте перед внутрішнім зором виникло зміїне обличчя і чіпкий погляд червоних очей ніби увіп’явся в саму душу.

— Гаррі, що сталося? — пролунало десь на задвірках свідомості.

— Це Лорд!

Вертикальна зіниця розширилася, червона райдужка все наближалася, поки не залишився лише цей червоний колір. Гаррі здалося, ніби його тіло стає невагомим, відривається від землі і падає в море крові.

«Гаррі, де мої зрадники?»

Навколо чи то якась червона жижа, чи то червоний туман, Гаррі чи то падає, чи тоне, не розуміє, де він. Туман поступово рідшає, у ньому миготять якісь образи, випливають людські постаті.

— Це була карта Нурменгарда, — перед ним з’являється Сіріус, і Гаррі раптом усвідомлює, що миготливі постаті — це його спогади.

«Ні, ні, припини! Припини згадувати! Ти нічого не пам’ятаєш», — твердить собі Гаррі, намагаючись подумки зробити туман густішим, так, щоб у ньому вже нічого не можна було розгледіти.

— Коли я це збагнув, переді мною миттєво розкрилася приголомшлива перспектива. Мої друзі, зрозуміло, не мали таких геніальних розумових здібностей… — але Сіріус все продовжує говорити, навколо його образу проступає зеленувате світіння, а десь вдалині голос Стелли наполегливо кличе Гаррі по імені.

— Все буде гаразд, — матеріалізується образ Тонкс. Вона тримає в руках три новенькі чарівні палички. — Мам, ми все перевірили.

Фігура дівчини тане в тумані. Голос Стелли десь зовсім близько.

— Думаю, незабаром ми поїдемо до Франції, — перед Гаррі виринає Мелфой.

У мареві виникає пролом, він усе розширюється, і крім Мелфоя проступають обриси зали в Ґримовому Лігві.

— Більше не треба буде витріщатися на твою морду, — шкіриться Мелфой.

«Ні, ні, ні», — Гаррі напружує всі сили. Краї прориву тремтять, знову затягуються, але зелені іскри пробігають ними, ніби закріплюючи спогад.

— Гаррі, слухай мій голос! — чути Стеллу.

Він намагається усіма силами вчепитися у звук її голосу, зосередитися на ньому. Це реально, решта — ні. Забирайся з моєї голови.

— Слухай мій голос! Просинайся, ну ж бо!

Ще зусилля.

Сліпучий спалах.

Гаррі кілька разів кліпнув, перш ніж зміг розрізнити обриси предметів і зрозумів, що лежить на спині. Відчуття тіла поверталося повільно. Над ним нависла Стелла, її довжелезне світле волосся випадково впало йому на лице і він відчув, що вона притискає руки до його щік.

— Ти тут? — спитала вона.

Гаррі спромігся лише кивнути. В роті пересохло.

— Це був він? — прошепотіла Герміона, яка схилялася з іншого боку.

— Ми маємо попередити наших! — Гаррі різко сів і на мить знову запаморочилося в голові. — Він довго втикав на мій спогад щодо від’їзду Мелфоїв.

— Чорт, треба бігти! — запанікувала Стелла.

— Блейз! — скочила зі свого крісла Пансі.

Гаррі теж підвівся. Щось муляло йому, але він не міг второпати, що саме. Вони дружно чкурнули до дверей. Він збігав сходами вежі останнім. Тільки б встигнути швидше за Смертежерів. Чи з’явиться туди сам Рідл? Гаррі знав, що взагалі не готовий з ним перетнутися. Він тренувався майже цілі дні, однак цього мало, занадто мало, Рідл знайде, як його обманути.

Гаррі різко зупинився.

— Він дивився ще один мій спогад. Дуже уважно. Боже, здається, я знаю, де ще один горокракс!

***

Вчотирьох вони роз’явилися в якомусь провулку. Це було їхнє перше роз’явлення на таку величезну відстань, і Стеллі довелося на секунду притулитися до брудної стіни, щоб угамувати запаморочення. Вона переправила ще й Герміону, в якої були проблеми з роз’явленням.

— Швидше! — Гаррі похитнувся, але вперто кинувся вперед.

Герміона слідом за ним вискочила на жваву вуличку.

— Вибачте, це Коутонгілл? — про всяк випадок уточнила у першого-ліпшого перехожого вона.

Чоловік здивовано глянув на неї, і вона вже злякалася, що вони промахнулися, проте здивування було викликане самим питанням.

— Звичайно, панно.

— Не підкажете, як нам потрапити до маяка? — запитала Герміона, щоб не гаяти часу.

— Ну і час для відпочинку ви обрали, я вам скажу, — висловив свою думку чоловік.

— Просто скажіть, де це! — нетерпляче гаркнув Гаррі.

Чоловік спохмурнів, але все ж таки вказав їм потрібний напрямок, і вони поспішили до узбережжя. Артефакт знаходився неподалік занедбаного маяка, і навколо нього уряд близько десяти років тому встановив найдобірніший Протизникальний щит — така доля спіткала всі нерухомі магічні артефакти країни. Для маґлів цей артефакт уже багато століть залишався невидимим.

Герміона на бігу запустила руку в кишеню пальта і міцно стиснула пошарпаний пергамент — карту Нурменгарда. Як тільки Гаррі повідомив новини про карту, вона зрозуміла, що потикатися в Гоґвортс не варто. Це може бути пасткою. Карту їм приніс Добі. Тепер лишалося з’ясувати, чи чекає на них пастка тут.

Коутонгілл, на щастя, був невеликим містечком. Четвірка досить швидко опинилася за його межами, і перед ними простягнулася гола рівнина, що впиралася в море. Попереду височів старий маяк, а осторонь нього розташувався невеличкий гайок — єдине скупчення дерев на милі навколо, скільки вистачало зору. А ще трохи віддалік, наполовину прихований за гаєм, похилився кам’яний стовп.

— Он вони! — Стелла вказала на фігури біля підніжжя стовпа.

Тепер, коли вони бачили мету, можна роз’явитися трохи ближче, не ризикуючи травмуватися об протизникальний щит. І тут їм збіса пощастило, бо Смертежери миттю пізніше з’явилися всього за десяток метрів перед ними. Герміона завмерла, відчувши, як у животі розтікається холод від думки, що Смертежери цілком могли опинитися позаду, і тоді все було б скінчено за соту частку секунди.

Гаррі підняв паличку. Герміона схопила його за зап’ясток і рішуче поволокла за кущ. Вона з докором поглянула на нього й начарувала Патронуса, щоб попередити решту про гостей.

— Смертежери з боку Коутонгілла. Не відступайте, це важливо, — сказала вона, і Патронус зірвався з місця.

Вони перетнули гай і почули, що битва вже почалася. Перед ними постала картина бою: прямо між ними самими та їхніми сім’ями розтяглася шерега Смертежерів, і відстань у п’ятнадцять метрів здавалась абсолютно нездоланною.

— Давайте забиратися! — крізь виття і шипіння заклять до Герміони долинув панічний фальцет Мелфоя-старшого.

Северус кинув йому лаконічне «ні» — Герміона вгадала по його губах, — і розгублено перезирнувся з Реґулусом, невдоволено підібгавши губи.

Сіріус повзав рачки, читаючи закляття над плитами біля підніжжя стовпа. На плитах спалахували рунічні символи. Залишилися лише дві плити з восьми, але їхня активізація займала досить багато часу.

Герміону пройняв дрож, коли до її слуху долинув знайомий тріск електричного розряду. Повітря ніби вибило з легень, а у вухах залунали примарні зойки маґлівських підлітків.

Блискавка Алекто Керроу розбилася об блакитнуватий щит Талії, проте до Алекто на допомогу тут же прийшов старший Гойл з його вмінням пробивати будь-які щити. Талію відкинуло на край обриву, так що її голова і плечі опинилися в повітрі.

Стелла запустила в Гойла невербальним прокляттям, проте промахнулася — Сіріус якраз на мить розігнувся і помахом руки збив Гойла та Керроу з ніг. Прокляття Стелли полетіло в простір, — Талія, підводячись на ноги, ледве встигла ухилитися, — але не залишилося непоміченим. Амікус Керроу одним стрибком обернувся і запустив у гай жовтим променем, що розійшовся віялом.

— Лягай! — Пансі збила Герміону з ніг і впала поряд.

Над їхніми головами пролунав оглушливий тріск, і дерево почало завалюватися. Вони поповзли вперед, пересуваючись, як потопельниці. Герміона вперлася руками в землю і виштовхнула себе вперед, дивом встигнувши перекотитися на бік і підтягти ноги до грудей. Гуркіт, скрип, тріск — і на неї посипалася труха і дрібні гілки. Цілу секунду вона не наважувалася розклепити повіки і прибрати руку з голови. Десь поряд засвистіло нове прокляття і почувся хрускіт гілок під ногами.

Герміона виборсалася з-під гілок і жбурнула закляття у відповідь. Промахнулася й знову пірнула вниз. Пансі поряд нечутно шепотіла щось і затуляла вуха руками. Молилася, чи що?

— Панс, гайда! — Герміона ледве підняла її, і дуже вчасно, бо поряд спалахнуло.

Вона загасила полум’я і разом із переляканою Паркінсон зайняла нову позицію за кущами. Нащо Пансі попхалася з ними?

— Отямся! — рикнула на неї Герміона.

Підпалювати гай вона боялася, бо не бачила, де Гаррі зі Стеллою. Десь праворуч чулися вищання заклять. Вона визирнула з-за куща, знову невдало атакувала Керроу і змусила Паркінсон рухатися далі. Вони залягли в якійсь западині, звідки було доволі зручно відстрілюватися.

— Ох, Мерлін, ми всі помрем, — заскавуліла Пансі, однак таки запустила закляттям у когось праворуч. І навіть поцілила. Хрипкий голос щось вякнув і перестрілка затихла.

Герміона на мить вистромилася, щоб пальнути в Керроу, і ледве не отримала від нього якесь неприємне прокляттячко.

— Нащо я з вами попхалася? Ми помремо, — жалілася Пансі між киданнями заклять. — Усе, мені більше нічого втрачати, — вона знову когось поцілила. — Герміоно, ти мені дуже подобаєшся. Можна сказати, що я закохана.

— ЩО?! — Герміона отримала прокляттям по дотичній і біль пронизав плече. Вона перекинулася на спину від сили удару.

— От козліна, — Пансі запустила у відповідь серію заклять.

— Пансі, що? — простогнала спантеличена Герміона.

Почувалася так, наче плече їй прокусив акромантул і отруїв.

— Ой, вибач, — Пансі легким порухом палички скасувала дію прокляття.

Герміона вдихнула вільніше. Паркінсон нахилилася над нею і вона тільки зараз помітила світле ластовиння на носі слизеринки.

— А ти думала, гетеро встоїть проти Блейза? Ти бачила його волосся взагалі? А мордаху? Певно, в тебе самої спрацював якийсь інстинкт. Існує ж інстинкт не спати з родичами? — вона визирнула з їхнього імпровізованого окопу. — Ходімо, там чистіше стало.

— Гаразд, я дещо придумала, — Герміона чкурнула вперед, усе ще в шоці від зізнання Паркінсон. Вона в неї закохана? Цього не може бути, вони з Мелфоєм постійно знущалися з неї.

На них вискочили Гаррі зі Стеллою і мало не стався дружній вогонь. Герміона кілька разів змахнула паличкою — з двох боків простяглися високі стіни полум’я, утворивши короткий коридор від гаю до стовпа. Вони кинулись туди, низько пригнувшись. Стіни вогню стулялися позаду. Першої миті полум’я викликало розгубленість у рядах Смертежерів, але майже відразу над головами друзів засвистіли прокляття. І все-таки вони дісталися своїх цілими.

І одразу потрапили під шквальний вогонь проклять.

— Що ви тут робите?! — розлючено заволала Талія, а Северус боляче схопив Герміону за поранене плече й поставив у себе за спиною.

— Горокракс у Нурменгарді! — прокричала вона, стоячи спиною до спини зі Снейпом. — Гаррі бачив! З нами карта в’язниці! Ми маємо вирушити до Франції всі разом!

Северус не зволікав:

— Блеку, ми вирушаємо всі разом!

Мелфой заперечувати не став — він був зайнятий спробами сховатися за стовпом так, щоб це не виглядало тим, чим було насправді.

— Снейпе, з тобою хоч на край світу! — прокричав у відповідь Сіріус. Він зараз намагався підібратися до останньої плити, що знаходилася до Смертежерів найближче, і Реґулус із Нарцисою прикривали його з двох боків. Вони були дуже вправними дуелянтами, Герміона на мить навіть замилувалася ними.

А потім спробувала виступити з-за спини Северуса, хоча й почувалася виснаженою своїми чарами.

— Назад! — хором гаркнули Северус і Ґіневра, ставши пліч-о-пліч — так, що поцілити в Герміону стало зовсім неможливо.

Гаррі теж опинився поряд з нею.

Реґулус відбивався від заклять і попутно намагався звести крижану стіну, але хтось зі Смертежерів неодмінно руйнував перешкоду. Тим часом Нарцисі вдалося вразити Амікуса, що знову приєднався до бою, прямо в груди — той впав горілиць. Хвилею пізніше саму Нарцису закляттям віднесло аж за стовп — то була Белла Лестранж.

— Авада… — підняла паличку божевільна Стелла, однак Талія підбила її руку.

Мить мати й дочка люто дивилися одна на одну.

— Сектумсемпра! — вигукнув Северус.

Чорні стрічки полетіли вперед. Лестранж з неймовірною спритністю вивернулася і прокляття поцілило точно в Амікуса, який саме підводився. Кров хлюпнула жахливим потоком. Герміона скрикнула. Беллу заляпало всю з лівого боку.

А потім пролунав несамовитий крик — так кричать поранені звірі. Сенсу в цьому крику ніякого не було — Алекто просто завила, як вовчиця, що втратила своє дитинча, і тільки потім зірваним голосом прогаркала:

— Я вб’ю тебе, Снейпе!

Повітря навколо неї затремтіло, електризуючись. Керроу збирала всі сили для вирішального удару, але поцілити їй не судилося. Її закрила крижана стіна, що півколом розтяглася до самого урвища, і найпотужніший за своєю силою удар припав на перешкоду Реґулуса. Скалки посипалися на всі боки, ударяючись у швидко виставлені щити, в повітря здійнялася хмара снігового пилу, слугуючи надійним прикриттям.

— Готово! — Сіріус відскочив назад.

Герміона відчула, як ґрунт під ногами завібрував, і крізь шар землі почало проступати тьмяне сяйво. Прокляття, навмання пущені Смертежерами, пролітали повз. Сяйво ставало все яскравішим, починаючи зліпити очі.

— Поцілуйте мене у пружну дупу! — прокричав Сіріус.

Герміона відчула, як Гаррі стиснув її руку і сяйво нарешті стерло з-перед очей видиво кривавого сплеску.