ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Зранку Юнґі прокинувся від того, що хтось без упину почав сигналити під вікном його дому, а тим часом мобільний телефон розривався від настирливих викликів. У Юнґі і без того пекельно розколювалася голова від похмілля, що накотило на нього, і як би він не намагався знову заснути – марно.

Він з неохотою продер очі і ледь відірвав тяжку голову від подушки. Потягнувшись рукою  до тумбочки, він намацав смартфон і тремтячою рукою підніс його до обличчя. Прочитавши номер вхідного дзвінка, він тут же забув про непереборний біль у всьому тілі, спантеличено витріщившись на номер абонента. Він протер очі і кілька разів моргнув. Не допомогло: на великий розпач хлопця, йому не здалося. На нього накотило знайоме відчуття роздратованості, і він нарешті відповів.

– «Мій хлопець»?! – крикнув Юнґі в слухавку хриплуватим після сну голосом. – Це ще що за дурня, Чон Чонгуче? – коли це чоловік тільки встиг занести свої контакти у телефон Юнґі, він і гадки не мав.

Чонгуку не потрібно було навіть щось відповідати. Юнґі вже через телефон відчував його самовдоволену посмішку.

– Тому що тепер ти мій хлопець, – м’яко промовив чоловік у відповідь та до нудоти солодко додав: – Доброго ранку, сонечко.

Юнґі скривився:

– Це зовсім не смішно.

– А хто сміявся? – не очікуючи відповіді, Чон, голосом, не терплячим заперечень, промовив: – Виходь уже. – Передбачивши наступне запитання, він швидко пояснив: – Поїдемо в ресторан. Напевно, ти до біса зголоднів.

– Краще вмерти, ніж снідати з тобою. – Уїдливо виплюнув слова Юнґі, а потім поклав трубку, із шумом плюхнувшись на подушку, перевертаючись на інший бік, маючи намір ще трохи поспати.

От тільки з вулиці знову почали доноситись набридливі гудки грьобаного джипа, через що Юнґі важко видихнув, розплющивши очі. Він лаявся, погрожуючи рознести до всіх чортів як тачку, так і самого Чонгука.

– Диявол, – роздратовано видихнув він вголос і ліниво підвівся з ліжка.

***

Юнґі припускав, що він більше не повинен був бачити Чонгука до дня їхнього реваншу, і тому він був у повному здивуванні з того, якого чорта той зараз робив біля його дому. Підійшовши до автомобіля, він витріщився на чоловіка, що сидів за кермом і дивився на нього у відповідь через спущене скло. Мін навіть не приховував своєї роздратованості.

Чонгук тим часом уважно роздивлявся зовнішній вигляд хлопця: зім’ята гавайська сорочка, потерті джинси та сірі кеди. Скоріш за все, поспішаючи, той одягнув перше, що потрапило під руку, адже одяг зовсім не поєднувався один з одним. Але, не зважаючи на це, Чон зупинив себе на думці, що той все одно виглядав неймовірно. Мін Юнґі у чому завгодно буде для Чонгука наче з обкладинки ексклюзивного номеру журналу просто тому, що це Мін Юнґі.

– Якщо ти забув, то я виграв у тебе в більярд. – Замість привітання нагадав хлопець Чонгуку, з неохотою сідаючи на переднє сидіння та пристебнувши ремінь безпеки. – Ти порушуєш умови нашого договору.

Голова досі нестерпно боліла, через що Мін почав масажувати скроні колоподібними рухами пальців, та, помітивши стан хлопця, Чон вказав йому на пластинку з таблетками та пляшку з водою, що знаходилися біля коробки передач. Юнґі тут же потягнувся до неї рукою.

– Так, я пам’ятаю. – Чонгук повернув ключ у замку запалювання, і мотор джипу тут же жваво заревів. М’яко надавивши на газ носком масивного чобота та повернувши тяжке кермо, чоловік вирішив, що тепер його черга нагадувати: – А потім ти погодився бути моїм хлопцем.

– Я не… – запивши таблетку водою, Юнґі закоркував напівспустошену пляшку і поставив її на місце. Неочікувано він щось дуже неясно почав пригадувати на кшталт слів Чона, а потім нервово сковтнув. – Ми розлучаємося.

Чонгук у відповідь незадоволено поворухнув бровою.

– Ні. – Сказав – як відтяв.

– Не зрозумів? – той ледь нахилився вперед і подивився на Чона з виразом повного непорозуміння та обурення на обличчі.

– Якщо так хочеш порвати зі мною – тобі доведеться отримати перемогу у своєму матч-реванші.

Чонгук був абсолютно спокійний. Навіть не окинувши Міна коротким поглядом, він зосередив всю свою увагу на дорозі.

Зітхнувши, Юнґі відкинувся на сидіння, схрестивши руки на грудях, а потім пробурмотів собі під ніс, втупивши томний погляд у вікно:

– Сподіваюсь, він буде скоро… – раптом про дещо згадавши, він запитав: – А якщо я подам на тебе в суд?

Чонгук на цю погрозу лише посміхнувся куточком рота.

– Валяй. – Брови Юнґі тут же поповзли догори. Потім чоловік впевнено промовив: – Тільки май на увазі: я скажу, що ти був моїм співучасником, і ти сядеш разом зі мною.

Хлопець так і застиг із виразом здивування на обличчі, а Чонгук додав, усміхаючись з реакції Міна:

– Я вважаю, це не так погано, бо в нас буде багато часу, щоб краще дізнатися один одного.

– Диявол, – вже вкотре за сьогодні видихнув Юнґі, і відвернувся до вікна, вирішивши більше нічого не говорити чоловіку.

***

Кажуть, із Чон Чонгуком краще не укладати угод, бо це рівно угоді із самим Дияволом. Хитро посміхаючись, він забере ваше серце і душу, навіть не попередивши. Будь-яку укладену з ним угоду він проверне так, щоб у виграші опинився саме він, а вам залишить лише ілюзію перемоги. Сьогодні Кім Намджун у черговий раз переконався в цьому.

Як тільки чоловік дістався до великого двоповерхового дому із високим парканом, перемотаним металевою проволокою, він вийшов з машини, і попрямував до воріт, де стояли два охоронці.

Коли Намджун показав свій пропуск до складу, його пропустили  всередину. Невпевнено пройшовши у двір, Кім побачив велику сіру будівлю, котра, як він зрозумів, була самим складом. На дверях – тяжкий замок, а поруч з будівлею – невелика кімната, котра ззовні була більше схожою на гараж. Двері всередину були трохи відчинені.

Зупинившись біля порогу, чоловік одразу ж вибачився за втручання, а потім із зацікавленістю увійшов усередину, роздивляючись приміщення: це виявилася зовсім маленька кімната із сірими стінами, на одній з котрих висів невеликий телевізор, по якому в цей момент крутили футбольний матч. Поруч з ним висів годинник, а посередині кімнати знаходився низький скляний столик та пошарпаний диван чорного кольору, на котрому сидів худорлявий чоловік, що закинув ноги в білих кросівках на стіл, поклавши одну поверх іншої. Він був одягнений у довгий кардиган бордового кольору, білу сорочку і штани бежевого кольору на підтяжках. На голові чоловік носив борсаліно, що був прикрашений стрічкою темно-коричневого кольору. Раніше Намджун бачив такі капелюхи тільки у фільмах про гангстерів.

Помітивши Кіма, чоловік тут же перевів погляд з матча на неочікуваного гостя, зиркнувши на нього з-під лобу. Він попутно потягував алкогольний коктейль через соломинку і, не промовивши ні слова, оцінюючим поглядом роздивлявся Кіма з голови до п’ят.

– Я від Чон Чонгука. – Нарешті промовив Намджун, зрозумівши, що пауза між ними затягнулася, а потім показав йому свій пропуск.

– А-а, – тут же протягнув той, нарешті зрозумівши, у чому справа, а потім відпив декілька ковтків свого напою. Він прибрав ноги зі стола, і піднявся, звернувшись до гостя: – Ти поки сідай, – чоловік кивнув у сторону дивана, а сам тим часом намацав телефон у кишені вузьких штанів. – Мені потрібно дещо уточнити. – Та, залишивши порожній келих на столику, вийшов з кімнати.

Намджун усівся на м’який скрипучий диван, що просмердів цигарками, і провів поглядом незнайомця, у думках зауваживши, наскільки ж той був привабливим. Спіймавши себе на цій думці, він все ж таки не міг заперечити тому, що такі, як цей чоловік – були йому до вподоби. От тільки не мрій, Намджун-а, він занадто ідеальний для тебе.

Як тільки хлопець повернувся, він промовив, не дивлячись у сторону клієнта:

– Товар на ім’я Чонгука вчора був затриманий у порту і ще не був доставлений на склад. – Констатував він, у той час діставши із кишені штанів тютюнову цигарку та запальничку. Потім продовжив: – Його повинні привезти через декілька годин. Ти можеш почекати тут, якщо хочеш, або повертайся завтра.

– Я почекаю, –  тут же відповів Кім, склавши руки на колінах в замок, трохи нахилився вперед, спостерігаючи за діями чоловіка навпроти: той зробив декілька затяжок, довгими витонченими пальцями змахнувши попіл, та повільно видихнув дим. Спостерігати за тим, як пухкі губи чоловіка охоплюють кінчик цигарки, а легені повільно здіймаються, наповнюючись димом, було для нього естетичним задоволенням.

Ні, Намджун погодився на очікування зовсім не тому, що хотів скоріше отримати свою обіцяну частину. Ближче до правди було те, що він бажав побути з цим чоловіком трохи довше, сам ніяк не в силах зрозуміти, що ж саме його в ньому так зачепило.

Той лише кинув на нього вивчаючий погляд, і Джун тут же відвів очі, нервово сковтнувши. Не ввічливо було так витріщатися на нього, але той лише усміхнувся куточком рота. Тримаючи недопалок між зубами, він піднявся  і підійшов до ящика, що стояв у кутку кімнати. Потім запропонував:

– Вип’єш зі мною?

Пропозиція була більш ніж заманливою, навіть не зважаючи на те, що ще був ранок, але Намджун був змушений відмовитись, заперечно захитавши головою.

– Я за кермом.

Той розуміюче кивнув, діставши з ящика дві жерстяні баночки різного кольору: одну з пивом, другу – з лимонадом, котру він простягнув Намджуну, як тільки він сів поруч із ним, закинувши ногу на ногу.

Чоловік подякував, потягнувши великим та вказівним пальцями за вушко, від чого газований напій зашипів у його руках.

– До речі, як тебе звуть? – поцікавився Намджун, а той томно подивився на нього.

– Кім Сокджін. – Він привітливо усміхнувся, а потім зробив перший ковток напою.

У ході наступної бесіди Намджуна справді здивувало те, наскільки ж із, на перший погляд, тихим та незговірливим хлопцем, насправді легко вести бесіду. Той постійно жартував, і, на подив, чоловіку ці жарти подобались. Сокджін був тридцятидворічним чоловіком і старшим від Намджуна на три роки, що спочатку здивувало останнього, бо виглядав він набагато молодшим за нього.

– Я можу запитати? – не очікувано поцікавився Намджун і, дочекавшись від того позитивного кивку, обережно промовив: – Ти давно займаєшся торгівлею?

Сокджін, у той час зробивши ковток із своєї баночки, завівся різким кашлем.

– Що? – Він скинув одну брову догори і з непорозумінням витріщився на молодшого, а потім, ще раз прокрутивши в голові його запитання, поспішив скоріше пояснити: – Ох, ні, я не маю нічого спільного з цим бізнесом. – Він ніяково опустив очі. – Мій батько лише попрохав прослідкувати тут за порядком. Зазвичай у його відсутність сюди майже ніхто не приходить, але все ж… – Сокджін зробив невелику паузу, а потім зітхнув, втомлено протерши долонями обличчя, та зізнався: – Якщо чесно, я ненавиджу все це, але це єдиний спосіб підробітку, поки я шукаю роботу на постійній основі.

– Ти шукаєш роботу, хьоне? – перепитав Намджун, а той, глянувши на нього, ствердно кивнув. Чоловік тим часом продовжив: – Я власник залу боксу, і мені як раз не вистачає робочого персоналу. – Він дістав зі свого гаманця візитівку та поклав її на стіл перед Сокджіном, а потім подивився йому в самісінькі очі. Ні, Намджун зовсім не натякав. Він пропонував відкрито: – Завітай до нас якось, я тобі все особисто покажу.

Сокджін опустив голову, невпевнено відповівши тому тільки через деякий час.

– Я вдячний за пропозицію, правда. Але, як бачиш, я зовсім не сильний у спорті. – Усміхнувшись, він помацав свої неіснуючі біцепси на руках, натякнувши на доволі кволу мускулатуру. Потім він ввічливо промовив: – Дякую, але я не впевнений, що мені це підійде.

– Я не мав на увазі брати участь у поєдинках. – Не здавався Намджун. – Мені потрібні не тільки бійці, але й інший персонал. Я впевнений, що ти зможеш знайти в нас те заняття, котре полюбиш. – Він зі сподіванням в очах продовжував переконувати його, але, зрозумівши, що, можливо, занадто тисне на нього, вибачився, а потім додав: – Це твоє право, звісно, але все ж таки, коли буде можливість, приходь хоча би подивитись. Раптом що, мої хлопці тебе всьому навчать. – Він привітно усміхнувся, намагаючись зняти напругу між ними.

Сокджін кивнув, а потім подякував молодшому ще раз.

Кинувши погляд на настінного годинника, Намджун піднявся з дивану, а потім звернувся до чоловіка:

– Напевно, я вже піду.

Той здивовано підняв голову і з питанням у погляді витріщився на нього:

– Ти передумав?

І той ствердно кивнув.

– Мені це не потрібно.

Старший раптом теж піднявся. Поклав візитівку в кишеню штанів та промовив:

– Я проведу тебе.

Якраз у той час у дворі почали паркуватися вантажівки. Тепер сірі залізні двері складу були відчиненими, а люди в чорних футболках вже почали переносити туди весь привезений вантаж.

Намджун зупинився на мить, спостерігаючи за процесом: після того, як тяжкі контейнери з товаром вивантажували, на них наклеювали логотип із зображенням золотого китайського дракона – маркування, котрим користувався клан Чон, і щось у цьому процесі здавалося Джуну дивним. Він насупився.

– У чому справа? – поцікавився Сокджін, помітивши, як уважно дивився той в сторону вантажівок.

Намджун тут же захитав головою.

– Та ні, ні в чому.

Схаменувшись, чоловік повернувся до старшого та попрямував за ним до виходу зі складу, наостанок з підозрою окинувши вантажівки.

***

– Насправді, я не вживаю з того моменту, як закінчив університет, – незрозуміло нащо пояснив Намджун, йдучи по праву сторону від Сокджіна. Останній підняв на того очі, із цікавістю очікуючи, коли він продовжить. Як тільки вони пройшли ворота та вийшли на стежку, Джун промовив: – Мій батько передав мені управління залою за умови, що я кину з наркотиками. – Зробивши паузу, він дістав цигарку з пачки, а потім запалив. – Він по-справжньому багато зробив для мене, і я б не хотів його більше засмучувати.

– Але сьогодні ти ледь не зірвався. – Помітив Сокджін. – Чому?

Чоловік помовчав деякий час, а потім із соромом зізнався:

– Коли Чонгук попросив матч з одним із моїх боксерів, я подумав, що це вдала угода. Тоді я відчув, що справді хочу цього. – Він глибоко затягнувся цигаркою, а потім повільно видихнув сірий тютюновий дим. – Але поки побув з тобою, хьоне, я зрозумів, що якщо почну знову, то вже не зможу зупинитись.

Старший намагався зібратися з думками, шукаючи відповідні слова.

– Ти дуже сильний, – спробував підбадьорити він, та легко усміхнувся. – Не кожному вистачило б сили волі, щоб не піддатися спокусі.

– То все твоя заслуга. – Усміхнувся Кім у відповідь, із вдячністю дивлячись на Сокджіна. – Якщо б не ти – я би вчинив велику помилку.

Джін трохи зніяковів, проводячи долонею по шиї. У Сокджіна немає друзів. Всі навколо знали, чий він син, й уникали контакту з ним, окрім тих, хто лише бачив вигоду для себе в їхньому спілкуванні. Але Намджун, напевно, перший, з ким він відчував таку легкість, і кому міг довірити свої думки, хоч вони і знайомі всього пару годин. А може, то все дія алкоголю, що розв’язав йому, Сокджіну, язика. Через деякий час він подивився тому в очі:

– Я можу поставити нескромне запитання?

Навіть не замислившись, той одразу кивнув.

– Тобі подобаються хлопці?

Зробивши останню затяжку, Кім загасив недопалок, а потім кинув його в найближчу урну. Запитання чоловіка виявилося неочікуваним для нього. Він помітив схвильованість на обличчі нового знайомого, здавалося, той навіть не дихав, поки чекав на відповідь.

Нарешті, Джун спокійно промовив, зупинившись біля чорного порше, та заглянув старшому прямо у вічі.

– Подобаються.

Сокджін, здається, ще трохи – і провалиться в глибину очей навпроти, дна в котрих не існувало навіть у помині. А він, начебто, і зовсім не заперечував. З полегшенням видихнувши, він із надією запитав:

– Тоді це означає, що в мене є шанс?

Намджун розплився в щирій усмішці, через що біля кутків його губ виступили чарівні ямочки.

– Авжеж є. – Підтвердив він, кивнувши, і наостанок додав: – Якщо чесно, ти теж мені сподобався. – Він витягнув ключі від машини з кишені штанів, а потім попрощався із Сокджіном, сказавши, що сподівається ще якось зустрітися з ним.

***

Сидячи в ресторані, Юнґі мовчки очікував на своє замовлення, тим часом як Чонгук безрезультатно намагався вивести хлопця на діалог. Мін навмисно його ігнорував, гортаючи стрічку твіттеру, лише іноді киваючи або відповідаючи односкладними реченнями. Коли в Чона задзвонив телефон, і той, попросивши вибачення, відійшов, Мін подумки подякував небесам, що він нарешті зможе побути наодинці хоча б кілька хвилин.

– Слухаю. – Чонгук присів на зручне крісло в холі закладу та закинув одну ногу на іншу, очікуючи відповіді.

– Під’їжджай до лабораторії «Пак». – Безбарвний голос Чіміна змусив усе тіло Чона тут же нервово напружитись, а на його обличчі з’явилася тінь жаху.

Він нахилився трохи вперед та стурбовано запитав:

– У чому справа?

Той не змусив довго чекати, одразу ж почавши пояснювати ситуацію:

– Декілька годин тому четверо наших людей було знайдено мертвими.

Обличчя Чонгука тут же зблідніло. Різко підвівшись із крісла, він кинув наостанок:

– Вже виїжджаю.

***

Чімін уже стояв у відділі моргу, коли Чонгук зайшов у лабораторію. Це було підпільне приміщення, у голові котрого стояв Пак Сонхва – один з кращих лікарів клану Чон.

Ледь не знісши все на своєму шляху, Чонгук підійшов до Чіміна, ставши поруч. Він зі співчуттям окинув поглядом друга: у німому мовчанні той виглядав блідішим ніж сама смерть, а його губи були міцно стиснуті в тонку лінію. Чон замість привітання лише легко доторкнувся до його плеча, таким чином повідомивши того про своє прибуття, а Пак здригнувся, схиливши голову над тілами чотирьох людей, що так довго служили на благо процвітання клану Чон.

Чонгук уважно роздивлявся знівечені тіла загиблих, одразу розпізнавши в них свою охорону, котра ще вчора супроводжувала його із Чіміном до залу боксу. Йому не потрібні були коментарі лікаря, щоб зрозуміти, що хлопці померли внаслідок жорстоких тортур: про це свідчили безліч поранень по всьому тілу різного степеня тяжкості. За роздертими в кров зап’ястями і набряклими кінцівками можна було зрозуміти, що ті були довго зв’язані мотузками. Їх допитували один за одним, повільно, бо для них це було лише грою, розвагою. Їм було тільки в задоволення катувати тіла, витрушуючи з них не тільки органи, але й потрібну їм інформацію. Також були присутні тяжкі сліди від опіків, а деяких частин тіла взагалі не вистачало, що змусило Чона покритися мурахами. Робота справжніх звірів. І це ще Чонгука називають Дияволом?

Чімін тяжко здихнув. У цих людей були сім’ї, кохані, маленькі діти… Він не міг відвести очей, бо це – наслідок його необачності. Злість на себе і на тих, хто був причетний до цього, переповнювала його зсередини, а пальці стиснулися в кулаки.

Наче прочитавши думки хлопця, Чонгук промовив:

– Вони розуміли, на що йшли, коли приєднались до нас. – Втрачати хороших підлеглих завжди важко, але таким було кримінальне життя, і кожен був морально готовий до цього. Чоловік промовив, зберігши незворушний вигляд обличчя: – Ми надамо їхнім сім’ям захист, вони будуть добре забезпечені. – Та Чімін впевнений – Чонгук про це попіклується.

Ще нещодавно Пак був переконаний, що гроші можуть вирішити будь-які питання. Але хіба вони у змозі повернути до життя хоча б одного з цих хлопців? Уперше за сьогодні він здійняв голову на Чонгука, намагаючись знайти підтвердження своїх здогадок у його очах.

– Хтось намагається нас залякати. – Єдине, що промовив той у відповідь.

Замах був здійснений не на Чонгука, що означало, що це було лише попередження.  І той, хто пішов проти Диявола – зробив величезну помилку, бо чоловік цього так просто не залишить.

– Хва, де їх знайшли? – поцікавився він, перевівши погляд на чоловіка, що тим часом закінчив заповнювати лікарську документацію. Він підвівся з місця, а потім підійшов до хлопців.

– Сьогодні вранці поступив виклик про пожежу на одному з покинутих складів, що за межами міста. – Колишня точка складу зброї, одразу зрозумів Чонгук. Той продовжив: – Чоловіків тримали в підвальному приміщенні, де їх допитували і здійснювали катування протягом всієї ночі. Уранці, приблизно о п’ятій, викрадачі влаштували підпал, а потім залишили тіла догорати живцем. Наші люди швидко зреагували, тому прибули на місце швидше, ніж тіла встигли занадто обгоріти.

У Чона пересохло в горлі від розповіді лікаря, а від люті закипала кров. Йому хотілося мстити, хотілося рвати на шматки, а факт того, що він дізнався про все тільки зараз, виводив його з себе ще більше. Він ледь стримувався, щоб не рознести цей світ на всі чорти.

– Це я відправив бригаду на пошуки. – Подав голос Чімін, наче передбачивши наступне запитання від Чона. Хлопець поклав свою руку на плече чоловіка, зазираючи тому в очі. Зморшки на обличчі Чонгука трохи розгладились, а уважний крижаний погляд наказував: «Доповідай про все, що тобі відомо», і Пак глибоко вдихнув. – Коли я вийшов з залу боксу, хлопців вже не було на місці, і на дзвінки вони не відповідали, тому я повідомив про це Хонджуна, щоб він відстежив їх за вбудованим GPS у їхніх автомобілях. – Чоловік не зводив з Пака очей, та лише за ворушінням його брів Чімін міг прочитати увесь спектр емоцій: від здивування до сумнівів, що потім змінювалося у напругу і хвилювання. Чімін продовжив: – Але чіпи виявилися пошкоджені, тому я одразу зрозумів, що тут було щось не так. – Він зробив коротку паузу. – А далі повідомив тебе, щойно Сонхва завершив експертизу. – При згадуванні свого імені, лікар незручно опустив очі донизу.

Чімін знову подивився на тіла, що колись були його наближеними, його друзями та людьми, котрим він міг довірити своє життя. Тепер вони померли заради нього, а точніше – замість нього. Сковтнувши, Пак низько поклонився, віддаючи дань поваги та виявивши цим поклоном всю свою вдячність.

Чонгук наслідував приклад молодшого, і теж поклонися, а потім подякував Сонхва і попросив його накрити тіла.

– Передай їхнім родичам наші співчуття. – Кинув чоловік наостанок, а потім легенько підштовхнув Чіміна до виходу.

***

Зупинившись біля своїх машин, Чон поцікавився:

– Як ти вчора дістався додому?

Пак всівся на капот своєї ферарі та, піднявши голову на старшого, почав доповідати:

– Так як вже було темно, Хосок запропонував підвезти мене.

– Хто запропонував? – незрозуміло перепитав Чон, перебивши молодшого та незадовільно насупився, не в змозі пригадати нікого із клану з таким ім’ям.

Чімін бачив: Чонгук ледь тримався, щоб не зірватися на крик через гнів, що переповнював його зсередини. Пак проявив необережність, бо сісти у машину до ледь знайомої людини було ризикованим рішенням, особливо це усвідомлювалось після сьогоднішнього.

Чімін поспішив прояснити:

– Він боксер. Після того, як ти пішов, я залишився подивитись на його матч, – він перевів погляд на свої руки, що були зціплені у замок, а на обличчі хлопця на мить відобразилася легка усмішка, викликана образом чоловіка, що ненароком сплив у його голові. – А потім ми познайомились.

Чонгук підняв одну брову, нарешті згадавши, що все ж таки чув це ім’я раніше.

– З Монстром? Його ж так називають? – Чімін ствердно кивнув, і Чон з полегшенням видихнув, нарешті заспокоївшись. – Тоді добре, але більше так не роби, зрозумів? Ти й сам чудово знаєш, що в цьому світі будь хто може опинитися не тим, за кого себе видає, і якщо б це був хтось з наших ворогів, я…

«Не знаю, що б тоді робив».

– Обіцяю, я буду обережнішим. – Перебив того Пак, переконливо дивлячись Чонгуку в очі, і цей погляд втілював у Чона впевненість.

Старший ніколи не піддавав сумніву те, що казав йому Чімін, і саме це він цінував у ньому найбільше.

– У будь-якому випадку, ти повинен був повідомити мене про все одразу. – Пак на це винувато опустив очі. Але, насправді, чоловік був вражений оперативною роботою хлопця, а його голос пом’якшав з наступною фразою. – Ти зробив величезну роботу, Чімін-а. – Він відчув укол провини, бо сам не був у змозі все проконтролювати. – Я справді не уявляю, що б я робив без тебе.

– Я лише виконував свої обов’язки. – Піднявшись з капоту, він промовив: – Не завантажуй себе зайвими думками, Чонгуче, нікому не під силу контролювати все самотужки.

Чімін вперше за день усміхнувся йому, намагаючись підбадьорити. Він хотів сказати щось ще, але раптом в кишені його штанів монотонно завібрував телефон, що сповіщав його про вхідний виклик. Як тільки хлопець побачив ім’я абонента, він моментально підняв слухавку.

Чонгук в очікуванні дивився на Пака, поки той із серйозним виразом обличчя уважно слухав співрозмовника, а потім, перед тим, як скинути виклик, промовив: «Зараз будемо».

– Це був Хонджун. – Пояснив він, поспішно шукаючи ключі від своєї ферарі у кишенях штанів, а потім перевів погляд на Чона. – Він продивився камери спостереження, ми вирушаємо у зал боксу.

***

– Так він що, просто привіз тебе сюди, а потім пішов? – Хосок підійшов до Юнґі, ковзнувши поглядом по столу, що був заставлений різноманітними стравами та напоями, а потім сів навпроти друга, уважно слідкуючи за кожним його рухом та виразом обличчя.

Хлопець у відповідь лише потиснув плечами, посунувши до себе тарілку з чачжанмьоном¹, і почав розмішувати локшину паличками для їжі.

– У нього з’явилися якісь невідкладні справи. – Без емоцій у голосі відповів Мін, а потім хмикнув. – Ну хоч замовлення сплатив.

– Що він робив з тобою вчора? – поцікавився чоловік, наповнивши два стакани апельсиновим соком, один з котрих посунув до Юнґі разом із тарілкою ще теплого хаджанггуку – корейського похмільного супу.

– Ми випили та пограли в більярд. – «Я випив», – подумки виправив він себе. – А потім він відвіз мене додому.

– Не чіплявся до тебе? – обережно спитав Чон, і той моментально захитав головою в різні сторони. – Добре.

У той момент, коли Чонгук повернувся після того, як поговорив по телефону, їхній з Юнґі столик вже заставляли різноманітними стравами корейської кухні. Чону довелося вибачитися перед хлопцем за непередбачувані обставини, та пообіцяв посидіти з ним якось наступного разу, після чого поспішив залишити приміщення, а Мін подумки помолився, щоб «наступного разу» так і не настало. Перевівши погляд на гарнір і просидівши кілька хвилин у повному нерозумінні, він збагнув, що сам все це точно з’їсти не зможе.

– А Чонгук має смак у їжі, – визнав Хосок, уже почавши набивати рота кімбапом² з м’ясом. Трохи подумавши, він звів брови до перенісся і в щирому непорозумінні поцікавився: – Але що йому знову від тебе потрібно? Хіба ти не повинен був вчора все владнати?

Юнґі піджав губи в тонку лінію, а потім незручно відвів погляд у сторону, роздумуючи над тим, як краще відповісти другу на це запитання.

Хосок тут же перестав жувати, з побоюванням витріщившись на хлопця.

– Хьоне, тільки не кажи мені, що..?

Тяжко зітхнувши у відповідь, хлопець схвильовано подивився Чону в обличчя.

– Як вважаєш, скільки мені залишилось?

***

– Проблема в тому, що записи з десятої до одинадцятої години було видалено. – Хонджун подивився на Чонгука, що стояв за його спиною, а потім підтвердив: – Якраз після того, як ти поїхав з залу.

Кім Хонджун був чоловіком середнього зросту і на рік молодшим за Чонгука, а також його другим помічником. І якщо комусь треба було довірити пошук необхідної інформації та інформаційну безпеку клану, то це був, у першу чергу, Хонджун. Сьогодні він виглядав так, наче не спав усю ніч, що, взагалі-то, так і було.

– Тобто в нас немає доказів викрадення? – насупив брови Чонгук.

– Жодних. – Кивнув той, і швидко заклацав пальцями по клавішах ноутбука, правою рукою поправивши окуляри на переніссі.

Чонгук перевів погляд на Намджуна, котрий був не менш шокований, ніж самі хлопці ще двадцять хвилин тому: чоловік зовсім не планував приїздити сьогодні до залу, але був вимушений після того, як його повідомили про всю ситуацію.

Чонгук серйозно промовив, звертаючись до Кіма:

– Вважаю, тобі треба серйозно замислитися щодо зміни твоїх хлопців в охороні.

Чоловік це і сам вже зрозумів. Провина перед Чоном та його людьми лягла тяжким вантажем і на його плечі. Те, що сталося – було і його виною теж, і Намджун залишиться в боргу перед Чонгуком за те, що ця ситуація не буде оприлюднена через ЗМІ.

– Я займусь цим сьогодні ж. – Пообіцяв він.

Чон насупився.

– Не сьогодні, Намджуне, а зараз. – Той уважно подивився на нього, а потім додав голосом, що не терпів заперечень. – Я приставлю сюди своїх людей.

Думка про те, що він наразив Юнґі на небезпеку, ніяк не могла залишити його голови, і він не збирався більше допустити щось подібне.

– Незважаючи на це, я знайшов дещо цікаве. – Відізвався Хонджун, відкриваючи файл із відео, і всі перевели свою увагу на екран монітору.

Кім відмотав до моменту, де було видно, як Чімін з Хосоком вийшли з приміщення, і в цей момент Чонгук помітив людську тінь, що ховалася за кутком залу, а з іншого боку – ще одну. Саме на цьому моменті Хонджун зупинив запис, приблизивши настільки, наскільки дозволяла якість. Чімін прижмурився, уважніше вдивляючись у силует одного з чоловіків, котрий стояв ближче до вуличного ліхтаря. Може, то охоронець?

Але ця думка одразу відпала, коли він уважно роздивився чоловіка.

– У нього в руці ніж. – Видно було погано, але Пак міг поклястися, що може назвати модель цієї зброї в точності до серії і номера. Такі легально зараз ніде не дістати.

Чонгук кивнув, повністю погодившись із хлопцем. Тим часом Хонджун зняв відео з паузи: як тільки автівка Хосока рушила з місця, ті одразу ж відступили.

– За вами точно не було «хвоста»? – Чонгук із запитанням у погляді подивився на Чіміна, котрий тут же напружився, намагаючись пригадати хоч щось, але потім лише похитав головою в різні сторони. Він не помітив нічого підозрілого, і відчував провину за те, що наразив на небезпеку не тільки себе, а ще й Хосока.

Тяжко здихнувши, Чонгук голосом, що не терпів заперечень, промовив, звернувшись до Пака:

– Ти більше нікуди не будеш їздити без охорони.

Ті люди були професійними головорізами, які були готові напасти в будь-який момент. Єдине, що завадило їм довести справу до кінця – це зайві свідки. Чоловік навіть думати не хотів, що б могло статися, якби Чімін вийшов із залу один, а нав’язливі думки змусили холодок пробігтися по всьому тілу. Він не міг більше допустити подібної ситуації.

Це було перше попередження для них обох, та – хто знає? – можливо, останнє.

Чімін виглядав зблідлим та знервованим. Він сперся на стіл та схрестив руки на грудях, а потім задумливо видихнув, обмірковуючи всю отриману за цей ранок інформацію.

– Кому знадобилося робити щось подібне?

Але обличчя Чонгука вже сяяло впевненістю:

– Я знаю кому.